Оксана Жеплинська

Частина ІІ: Лев (Людовік) і Атанасій (Андрій) Шептицькі.

Лев Шептицький (1717–1779 рр.)

Єпископ Лев Шептицький (світське ім’я Людовік), як і попередники його роду, відіграв важливу роль в історії розбудови Української Греко-Католицької Церкви, збереженні української ідентичності та піднесенні освіти й культури рідного краю.

Народився майбутній владика 23 серпня 1717 року в родинному селі Шептичі на Самбірщині. Навчався в Папській колегії отців-театинів у Львові, відтак у Римі. Належав до Василіянського чину Святого Йосафата. 1742 року прийняв священничі свячення. 1743-го, згідно з рішенням Дубенської капітули, став архимандритом у селі Мильча на Волині (тепер Дубенський район Рівненської області). 9 березня 1747 року після смерті єпископа Львівського та митрополита Київського Атанасія (Антонія) Шептицького був іменований єпископом Львівським, Галицьким та Кам’янець-Подільським. Як владика значно спричинився до розвитку тих об’єднаних єпархій, які очолював. Зокрема, наслідуючи свого попередника, спрямовував зусилля на розвиток церковного і парафіяльного життя. При катедрах у Крилосі, Галичі та Кам’янці-Подільському створив капітули, а при катедральній церкві Вознесіння Богородиці в Крилосі ще й збудував резиденцію.

1764 року Лев Шептицький завершив будівництво катедрального собору Святого Юра у Львові, яке в 1744-му розпочав Атанасій Шептицький на місці старої церкви, а також розібрав дерев’яну резиденцію львівських єпископів і звів кам’яну, що збереглася донині. Після прилучення Галичини до Австрійської монархії владика порушив низку важливих проблем, що стосувалися не лише життя Церкви, але й загалом долі українського народу в Галичині та поза нею. Зокрема, Лев Шептицький домігся того, щоби цісарева Марія-Тереза 1774 року видала указ про рівноправність латинського та візантійсько-слов’янського обрядів у Австрійській монархії, надала унійній Церкві офіційну назву «Греко-Католицька» та зрівняла греко-католицьке духовенство в правах із латинським.

Владика також дбав про освіту духовенства. Завдяки його старанням в 1774 році у Відні був відкритий «Барбареум» – греко-католицька духовна семінарія для навчання священників Австрійської монархії. Ба більше, єпископ підготував заснування Генеральної семінарії у Львові, яка була відкрита вже після його смерті в 1783 році.

До великих заслуг Лева Шептицького належить його праця, спрямована на відновлення Галицької митрополії. Це питання він сам, а також за посередництва своєї довіреної особи у Відні – каноніка Івана Ґудза не раз порушував перед Марією-Терезою.

У 1762 році митрополит Київський Филип Володкович номінував Лева Шептицького своїм коад’ютором із правом наступництва. Після смерті Филипа Володковича 1778 року Лев Шептицький прийняв управління митрополією, але в сані митрополита прослужив лише рік.

Помер Лев Шептицький 13 травня 1779 року в митрополичому маєтку в Радомишлі на Житомирщині. За заслуги був нагороджений орденами Святого Станіслава (1767 р.) та Білого Орла (1775 р.).

Порівняно з кількістю портретів львівських єпископів Варлаама й Атанасія Шептицьких портретів Лева Шептицького в колекції НМЛ збереглося трохи більше. Музей володіє шістьма портретами владики, які походять із другої половини ХVІІІ століття, та однією копією, яку виконав художник Дмитро Якимович 1929 року з портрета Лева Шептицького авторства Луки Долинського, що зберігався в митрополичих палатах греко-католицьких єпископів у Львові, а нині перебуває в НМЛ (НДФ-1633; полотно, олія, 75,5×53). Це засвідчує авторський напис на звороті портрета-копії «Лев Шептицкий Копіював з портретів, находячихся в мит. палаті у Львові в р. 1929 Д. Якимович».

Серед шести давніх зображень Лева Шептицького три виконані відомими галицькими малярами кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття Євстахієм (Остапом) Білявським (1740 – 1804 рр.) і Лукою Долинським (близько 1745 – 1824 рр.), ще три – невідомими художниками. Деякі з цих портретів намальовані за життя владики, деякі після його смерті.

Найбільш раннім щодо часу виконання є прижиттєвий портрет Лева Шептицького в єпископських ризах анонімного маляра, який можемо орієнтовно датувати 1750-ми – 1760-ми роками (НМЛ-6976, Ж-16; полотно, олія, 74,5×58). На ньому владика зображений іще без нагород, на відміну від усіх інших портретів єпископа зі збірки НМЛ, створених після 1760 року. Цей портрет вирізняється майстерністю виконання, яка проявляється в моделюванні форми та вмінні оперувати кольором. Це не лише один із найцінніших портретів львівських єпископів у музейній збірці поряд із портретом Атанасія Шептицького, що походить із села Вощанці, а й у спадщині львівського портретного малярства другої половини ХVІІІ століття, що належить анонімним майстрам. Пам’ятка надійшла до музею 1910 року і є типом єрархічного погрудного портрета, на якому духовна особа зображена на нейтральному тлі в майже фронтальній, із легким поворотом вправо поставі без додаткових атрибутів влади. Єдине, що вказує на становище моделі в суспільстві – це одяг: ряса, підперезана поясом, а поверх неї – єпископська мантія й василіянський каптур, єпископська шапочка на голові та хрест на грудях.

Існує близький за іконографією до музейного портрета Лева Шептицького 1750 – 1760 років офорт із зображенням владики авторства гравера Івана Филиповича 1855 року (папір, офорт, 15×8,6), про який згадує дослідник Володимир Александрович у альбомі-каталозі виставки «Український портрет ХVІ – ХVІІІ століть», що відбулася в Національному художньому музеї України у Києві в 2005 році. Навколо зображення владики (№436 у виданні) по овалу на офорті можна прочитати напис латиною «Лев Шептицький, єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський».

Майстерністю виконання та напрочуд урочистою піднесеністю образу серед зображень Лева Шептицького в музейній збірці вирізняється портрет, автором якого є провідний львівський маляр кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття Лука Долинський (НМЛ-42214, Ж-1118; полотно, олія, 100×81). Портрет цей має виразно репрезентативний характер. Припускаємо, що він був намальований з нагоди сходження єпископа Лева Шептицького на митрополичий престол або ж відразу після смерті для увіковічення пам’яті.

Митрополит зображений до колін, стоячи, злегка повернутим управо, біля робочого стола. Крім єпископських риз, на його становище в суспільстві вказує митра, що лежить на столі, вкладний текст про заслуги та герб. Книжка, яку єрарх тримає в руці, та розкладені на столі аркуші вказують на його освіченість. Тло збагачене бароковою завісою, яка надає образу ще більшої врочистості. Художник вміло оперує формою: ніжними світлотіньовими переходами пластично ліпить обличчя, руки та одяг. У моделюванні єпископських риз Лука Долинський використовує світло-сіру колірну гаму з вкрапленнями червоного й золотого, які гармонійно поєднує з брунатними тонами драперії, митри, книжки та рожево-вохристою карнацією обличчя.

Зображення митрополита Лева Шептицького належить до нечисленних збережених творів портретного доробку Луки Долинського, який, як відомо, створив велику портретну галерею представників духовенства Української Греко-Католицької Церкви останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ століття. Через це портрет особливо цінний у мистецькій спадщині художника й тогочасному українському портретному малярстві.

Важливими історичними й мистецькими пам’ятками цієї доби в збірці НМЛ є також два портрети митрополита Лева Шептицького, виконані відомим львівським малярем, сучасником Луки Долинського, Євстахієм (Остапом) Білявським. Один із них датований 1780 роком, другий – 1793-м. Як видно, обидва портрети створені після смерті владики.

Портрет Лева Шептицького 1780 року є найбільш ранньою щодо часу виконання збереженою пам’яткою серед портретів художника (НМЛ-6902, Ж-11; полотно, олія, 66,5×52). Твір надійшов до музею 1910 року з села Вощанці разом із портретом Атанасія (Антонія) Шептицького, про який згадувалося в першій частині цієї статті. Порівнюючи його з портретом владики Лева Шептицького 1750 – 1760 років анонімного автора з музейної колекції, розуміємо, що на портреті 1780 року зображена людина, яка недавно відійшла у вічність. Виконуючи портрет через рік після смерті митрополита, Євстахій Білявський прагнув досягти того, щоби портретований випромінював спокій та умиротворення. Зобразив старшого віку достойника, який гідно дивиться у вічі прийдешніх поколінь.

Художник намалював портрет, дотримуючись традицій цехового малярства, представником якого був, незважаючи на освіту, здобуту в академії Святого Луки в Римі. Створюючи образ, автор послуговувався площинною манерою написання і використав спокійні локальні фарби, віддаючи перевагу сіро-синім тонам. Поясне зображення портретованого, злегка повернуте вліво, займає майже всю площину полотна. Постать владики подана на нейтральному тлі з фрагментами розхиленої завіси. Значна увага зосереджена на одязі, де важливим акцентом є детально виписані нагороди. Незважаючи на те, що це парадний портрет, йому притаманний доволі камерний настрій. Простота і щирість образу, майстерність виконання дають підстави зачислити пам’ятку до кращих портретних зображень творчого доробку Євстахія Білявського.

Іконографія портрета Лева Шептицького 1780 року авторства Євстахія Білявського є близькою до іншого портрета владики зі збірки НМЛ, що походить із села Кулачківці (НМЛ-11974, Ж-39; полотно, олія, 77×56). Не виключено, що цей портрет був одним зі зразків, який послужив Білявському для створення портрета владики або ж навпаки. Портрет виконаний наприкінці 1760-х – на початку 1770-х років. На це вказує Орден Святого Станіслава, якого владика був удостоєний 1767 року і з яким зображений на портреті.

Інша манера виконання й відмінне трактування образу моделі характерні для портрета Лева Шептицького авторства Євстахія Білявського 1793 року (НМЛ-6977, Ж-17; полотно, олія, 45×29,5). Незважаючи на малий формат портрета, зображення це більш офіційне. Художник звикло приділяє значну увагу змалюванню єпископських риз, нагород, однак, віддаючи данину моді, єпископську шапочку замінює перукою. Зіставляючи портрет із зображенням Лева Шептицького авторства Луки Долинського, можна припустити, що Білявський використав останній твір як зразок до свого портрета. На це вказує іконографія та подібність колориту обох пам’яток. Однак відмінність між ними простежується лише в тому, що Євстахій Білявський використовує нейтральне тло, не збагачуючи його атрибутами влади, як це робить Лука Долинський. Правдоподібно, що Євстахій Білявський виконав портрет на замовлення митрополичої консисторії Греко-Католицької Церкви у Львові, звідки той надійшов до музею в 1910 році.

У 1951 році зі збірок монастиря отців-студитів до НМЛ потрапив ще один портрет Лева Шептицького, на якому владика зображений з Орденом Святого Станіслава, тому можемо датувати його 1767 – 1775 роками (НМЛ-36049, Ж-772; полотно, олія, 63×48,5). 1775-го єпископ був удостоєний Ордена Білого Орла, і з цього часу його малювали вже з цією найвищою відзнакою. Беручи до уваги цей факт, можна вважати, що портрет Лева Шептицького зі збірки отців-студитів є прижиттєвим зображенням єпископа.

Ще один портрет Лева Шептицького в сані єпископа зберігається тепер у Львівському історичному музеї (Ж-44; полотно, олія; 107×80). Свого часу цей портрет був переданий із костелу бернардинів у Львові в депозит до Національного музею імені короля Яна ІІІ у Львові; з 1929 року ввійшов до збірки Історичного музею Львова, а з 1940-го, коли відбулося реформування львівських музеїв радянською владою, став власністю Львівського історичного музею. Портрет належить анонімному маляру ХVІІІ століття. Владика традиційно зображений у єпископських ризах на нейтральному темному тлі. Напис, що ідентифікує особу єпископа, та його герб закомпоновані в нижній частині твору.

Атанасій (Андрій) Шептицький (1723–1779 рр.)

Сучасником митрополита Лева Шептицького, молодшим від нього всього на шість років, був Атанасій (Андрій) Шептицький – єпископ Перемиський.

Атанасій у чернецтві, а в хрещенні Андрій, 1740 року вступив до Василіянського чину, ставши ченцем Унівської лаври Успіння Пресвятої Богородиці. В березні 1744 року Київський митрополит Атанасій Шептицький вділив йому дияконські свячення, а в березні 1748-го в Римі він отримав священничі свячення.

Після повернення на батьківщину в 1753 році Атанасія (Андрія) Шептицького призначили Канівським архимандритом в Україні. 19 вересня 1762 року після смерті свого попередника Онуфрія Шумлянського він був обраний Перемиським, Самбірським і Сяноцьким єпископом.

Атанасій (Андрій) Шептицький був владикою, який очолював свою єпархію у часи переходу її з-під влади Польщі під владу Австрії (1772 р.). Владика клопотав перед новою владою про будівництво катедрального собору в Перемишлі, проте за свого правління зміг побудувати лише дзвіницю.

Ще однією заслугою Атанасія (Андрія) Шептицького як представника роду Шептицьких є те, що він придбав село Прилбичі на Яворівщині, яке з другої половини ХVІІІ століття стало родинним маєтком Шептицьких. На єпископській катедрі Атанасій Шептицький пробув 17 років, помер у віці 56 років 9 червня 1779 року в селі Страшевичі на Самбірщині. Його останки покояться в крипті церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі.

Про те, як виглядав єпископ Атанасій (Андрій) Шептицький, можемо судити з портрета невідомого художника першої третини ХХ століття, який зберігається у НМЛ (НМЛ-60983, Ж-2186; полотно, олія, 75,5×56). Портрет належав до галереї єрархів Української Греко-Католицької Церкви, створеної різними художниками,зокрема й невідомими, для Львівської духовної семінарії Святого Духа у 1920-х – 1930-х роках. Як і інші полотна цієї групи, портрет владики намальований за традиційною композиційною схемою: поясне зображення на нейтральному темному тлі з гербом у верхньому куті та написом про ідентифікацію особи. На портреті владика зображений у реверенді, поверх якої – василіянський каптур, із хрестом на грудях та єпископською шапочкою на голові. Одяг владики має брунатні відтінки з акцентами червоного кольору ґудзиків на реверенді й облямівки на каптурі. Обличчя благородне, погляд відкритий, енергійний.

Окрім портрета Атанасія (Андрія) Шептицького з НМЛ, в літературі згадуються інші його зображення. Зокрема, дослідники згадують про портрет єпископа, який зберігається в музеї Перемиської землі; портрет авторства отця Панасінського з Холма; портрет, який перебував у митрополичих палатах на Святоюрській горі у Львові; портрет, який перебував у єпископських палатах в Перемишлі.

Загалом збережені портрети єпископів та митрополитів, які походять з роду Шептицьких, є важливими історичними і культурними артефактами нашого минулого. Вони є цінними документальними пам’ятками, які розповідають про славний рід Шептицьких, про заслуги його визначних представників у історії України та Української Греко-Католицької Церкви. Також ці полотна є свідченням великої любові й поваги вірних до своїх пастирів, які ревно трудилися для добра народу та його духовного розвитку.

Оксана Жеплинська

Давній світський портрет – самобутнє явище української національної спадщини. Як самостійний жанр малярства він поширився на українських землях наприкінці ХVІ століття і залишався провідним до кінця ХVІІІ. У процесі розвитку набув характерних художньо-образних та іконографічно-стилістичних особливостей.

Портрети виконували як професійні художники, які орієнтувалися на європейську традицію зі світлотіньовим та об’ємним моделюванням форми, так і місцеві майстри, які виробили свою площинну манеру письма з графічним окресленням форм, локальним колоритом, обмеженим тлом із родовими гербами та написами з ідентифікацією особи. Рівень виконання портрета залежав від професійних здібностей художника, а також уподобань замовника.

Упродовж століть основним завданням давнього портрету було увіковічення заслуг портретованих перед обличчям суспільства. Портретували насамперед визначних представників соціальних станів: королів, імператорів, магнатів, шляхту, урядовців, міщан, духовенство.

Якщо розглядати єрархічний портрет у спадщині давнього українського портретного малярства, то можна зауважити, що тут основну групу становлять портрети представників духовенства, які не лише доклалися до розвитку релігійного життя того чи того регіону, а й відіграли важливу роль у національно-культурному відродженні.

Про давній єрархічний портрет та його поширення на теренах Галичини можемо судити на прикладі мистецьких збірок Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі – НМЛ), в якому зосереджена одна з найбільших таких збірок. Ця колекція дійшла до нашого часу завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому, засновникові музею, і першому директорові установи Іларіону Свєнціцькому.

Важливе місце в музейній збірці портретів єрархів ХVІІІ століття посідають зображення владик, що походять із роду Шептицьких. Серед них Варлаам (Василій) Шептицький – єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський (1710–1715 рр.), Атанасій (Антоній) Шептицький – єпископ Львівський Галицький і Кам’янець-Подільський (1715–1746 рр.), митрополит Київський і всієї Русі (1729–1746 рр.), Лев (Людовик) Шептицький, двоюрідний брат єпископа Атанасія, єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський (1749–1779 рр.), митрополит Київський і всієї Русі (1778–1779 рр.), Атанасій (Андрій) Шептицький – єпископ Перемиський (1762–1779 рр.). Кожен із них був шанований серед українського народу й залишив помітний слід в історії Української Греко-Католицької Церкви ХVІІІ століття.

Традиція малювати портрети представників вищих щаблів суспільства була надзвичайно популярною серед шляхетських родів. Що більше таких зображень у маєтках знатних людей, то давнішим і славнішим був той або той рід. Не винятком став і рід Шептицьких. Саме портрети Шептицьких-владик, їхнє життя як приклад служіння рідному народові, як згадував Митрополит Андрей Шептицький, мали особливий вплив у виборі його майбутнього. Якось у дитинстві Роман (світське ім’я Митрополита) не міг заснути та зайшов до кабінету батька. Тут при полум’ї свічки з портретів, мов живі, дивилися на нього очі його предків. Здавалося, запрошували хлопця йти шляхом, який обрали самі. Вже тоді майбутній Митрополит добре знав, що він, як і попередники, котрі належали до його роду, служитиме українській Церкві й українському народові. На жаль, ми не знаємо, які портрети висіли тоді в кабінеті батька Митрополита, але якими були владики, можемо судити з портретів, що зберігаються сьогодні в НМЛ. А в музеї є зображення майже всіх єпископів і митрополитів, котрі вийшли з роду Шептицьких.

Частина І: Варлаам (Василій) та Атанасій (Антоній) Шептицькі

Варлаам (Василій) Шептицький (1647–1715 рр.)

Першим Львівським єпископом у славному роді Шептицьких був Варлаам (Василій) Шептицький, який народився в селі Вощанці біля Шептичів на Самбірщині, що віддавна належало до володінь Шептицьких. У віці 17 років він прийняв чернечий постриг у Скиті Манявському, що поблизу Богородчан, де отримав ім’я Варлаам (1664 р.). Згодом перейшов до Унівської Святоуспенської лаври, з якою пов’язав майже 50 років свого свідомого життя. 26 лютого 1668 року був обраний настоятелем Унівського монастиря та його довголітнім архимандритом.

Пастирській діяльності Варлаама Шептицького присвячене наукове дослідження історика Церкви Ігоря Скочиляса, яке ґрунтовно розкриває чималі заслуги владики у відбудові й розвитку монастиря¹. Варлаам Шептицький всіляко опікувався духовним зростом ченців. За його архимандритства збільшилася монастирська книгозбірня, розширилися контакти монастиря з іншими обителями й церковними інституціями Київської митрополії, набули популярності відпусти на празник Успіння Пресвятої Богородиці, а всередині монастирського комплексу в 1672 році збудували дерев’яну церкву Вознесіння Господнього. Варлаам Шептицький відновив економічний потенціал лаври, його заходами монастир обвели чотирикутним у плані муром з баштами, в’їзною брамою, високим земляним валом і глибоким ровом, котрі мали захищати обитель від татарських набігів. Архимандрит відновив і діяльність Унівського видавничого осередку; друкарня лаври під його опікою діяла впродовж 1669–1700 років, спеціалізуючись на проповідницькій і навчальній літературі та катехизмах.

Варлаам Шептицький разом із єпископом Йосифом Шумлянським працював над переходом Львівської єпархії до Унійної Церкви. В 1681 році разом з іншими представниками вищого духовенства єпархії він таємно присягнув на вірність Апостольській столиці в Римі. 1694 року на Соборі у Львові обстоював прийняття унії, а 1700 року оголосив відновлення єдності з Римським престолом, підписав акт церковної унії й надалі багато працював над її утвердженням на теренах Галичини і Поділля, зокрема його східної частини – Брацлавщини.

28 липня 1708 року унівський архимандрит склав у Львові католицьке Ісповідання віри. 15 червня 1710 року відбулася хіротонія Варлаама Шептицького на Святоюрську катедру. Як зазначив Ігор Скочиляс у своєму дослідженні про владику, наймасштабнішими адміністративними заходами в роки архиєрейського служіння Варлаама Шептицького були Унівський монаший собор 1711 року та зібрання представників «усіх братств» і «вищого духовенства», що відбулося 10 вересня 1712 року в соборі Святого Юра. На зібранні розглядали способи здобуття міщанами – вірними Унійної Церкви – тих самих прав, які мали інші «нації» Львова, передусім римо-католики. В 1713 році владика Варлаам Шептицький зрікся архимандрії на користь свого племінника Атанасія (Антонія) Шептицького, номінувавши його водночас своїм коад’ютором.

Помер владика 5 квітня 1715 року в Уневі. Похований у Львові в крипті собору Святого Юра.

На жаль, прижиттєвих портретів єпископа Варлаама Шептицького у НМЛ не збереглося. Музей володіє тільки копією давнього портрета владики, яку виконав для Львівської духовної семінарії Святого Духа художник Дмитро Якимович у 1930 році (НМЛ-60979, Ж-2182; полотно, олія, 74,5х55). Портрет цей позначений умовним трактуванням образу, намальований за традиційною композиційною схемою. Зображення владики поясне, постать повернена на три чверті вправо, на нейтральному тлі, оживленим угорі ліворуч гербом та праворуч написом імені й титулу портретованого. Одягнений владика в єпископські ризи та василіянський чернечий каптур. Попри узагальнену портретну характеристику моделі, портрет є важливою мистецькою пам’яткою, яка дає сучасному глядачеві уявлення про те, який вигляд мав владика.

НМЛ-60979, Ж-2182. Дмитро Якимович. Портрет Варлаама (Василя) Шептицького, 1930 р.

Портрет авторства Дмитра Якимовича аналогічний до оригінального давнього портрета Варлаама Шептицького, про який довідуємося з фотографії, опублікованої в Звіті експонатів Археологічно-бібліографічної виставки Ставропігійського інституту у Львові 1888 року². Зі світлини видно, що давній портрет єпископа намальований професійніше, аніж портрет авторства Дмитра Якимовича. На давньому портреті владика зображений поколінно, біля нього – митра, у правій руці він тримає Євангеліє, у лівій – єпископський жезл як символ пастирської влади. Натомість Дмитро Якимович спростив композицію, обмежившись подачею поясної постаті єпископа та уникаючи додаткових атрибутів.

Окрім музейного портрета, в літературі відомі інші портрети Варлаама Шептицького. Зокрема, Ігор Скочиляс пише, що в середині 1930-х років була низка портретів єпископа, серед яких зображення владики авторства отця Панасінського з Холма в Підгорецькому замку, Святоюрській катедрі, в збірці Греко-католицької митрополичої капітули у Львові. Існував і дереворит, надрукований в одному  з «руських» видань, та гравюра в родинній збірці Шептицьких у Прилбичах.

Атанасій (Антоній) Шептицький (1686–1746 рр.)

Наступником Варлаама Шептицького на єпископському престолі став його племінник Атанасій (Антоній) Шептицький. У НМЛ зберігаються два прижиттєві портрети цього Львівського єпископа, згодом митрополита Київського і всієї Русі. Вони є найдавнішими за часом виконання в музейній колекції єрархічних портретів представників родини Шептицьких.

Атанасій Шептицький (хресне ім’я Антоній) народився 1686 року в селі Вощанці, як і єпископ Варлаам Шептицький. У 17 років вступив до новіціяту в Унівському монастирі. У 20 років (1706 р.) прийняв чернецтво з ім’ям Атанасій, у 24 роки (1710 р.) отримав священничі свячення в Унівському монастирі. 1713 року був іменований архимандритом монастиря і водночас помічником єпископа Львівської, Галицької та Кам’янець-Подільської єпархії. 13 вересня 1715 року митрополит Лев Кішка вділив Атанасію Шептицькому єпископські свячення. Далі склалося так, що після смерті свого святителя-митрополита 18 серпня 1729 року Атанасій Шептицький став наступним Київським митрополитом.

Упродовж своєї єпископської діяльності владика зробив багато для розвитку Унійної Церкви загалом і Львівської єпархії зокрема. Він добре розумів дух часу й обставини, серед яких опинилася Церква, тож усіляко працював над її розвоєм. Цього єрарха можна сміливо назвати будівничим і реформатором Церкви. 1720 року єпископ став співорганізатором, активним учасником, а згодом і промотором впровадження постанов Замойського Собору, які визначали організаційні засади інституційного й духовного життя Львівської єпархії впродовж наступних століть. Єпископ дбав про освіту духовенства, утримував власним коштом чотирьох кандидатів до священства у Папській колегії у Львові. А ще займався піднесенням рівня релігійного життя поміж вірними, захищав духовенство та селян від шляхтичів і магнатів, які обкладали його податками. При львівській катедрі Святого Юра заснував братство Святого Прокопія для мужчин і братство Пречистої Діви Марії Теребовлянської³ для жінок. 1732 року єпископ відновив друкарню в Уневі й друкував там нові, виправлені згідно з постановами Замойського собору богослужбові книги. Він також домігся утворення на Дубенській капітулі 1743 року єдиного «Руського чину святого Василія Великого», що сприяло піднесенню василіянського шкільництва й книгодрукування, а відтак привело Чин до його першої «золотої доби» в розвитку. Єрарх боровся проти переходів вірних східного обряду на латинський, виклопотавши для цього в Папи Климента ІІ буллу, яка забороняла такі переходи.

За час унівського архимандритства Атанасія Шептицького майстри наново розписали монастирський храм Успіння Пресвятої Богородиці, а 1730 року встановили там новий іконостас. Обитель зажила слави великого прочанського центру, куди, особливо на храмовий празник, з’їжджалися тисячі паломників. Цьому сприяла й коронація чудотворної Унівської ікони Богородиці, яку здійснив сам Атанасій Шептицький уже як митрополит.

За Атанасія Шептицького було розпочате будівництво теперішнього собору Святого Юра у Львові. Впродовж 1743–1744 років на його розпорядження розбирали стару катедру й починали будівництво нової за проєктом Бернарда Меретина. Наприкінці життя Атанасій Шептицький заповів кошти на будову цього собору й заснування духовної семінарії у Львові. 1734 року він також фундував у рідних Вощанцях будівництво церкви Воздвиження Чесного Хреста і дзвіниці. Помер єпископ 12 грудня 1746 року у Львові. Похований у крипті собору Святого Юра.

Два портрети Атанасія (Антонія) Шептицького зі збірки НМЛ датовані другою чвертю ХVІІІ століття. Вони належать невідомим тогочасним майстрам, один із яких орієнтувався на місцеву традицію виконання, другий – на європейську.

Одне з цих зображень Атанасія Шептицького добре відоме кожному, хто цікавиться давнім українським портретним малярством (НМЛ-6901, Ж-10; полотно, олія, 73х55,5). Цей портрет надійшов до музею 1910 року з митрополичої консисторії Греко-Католицької Церкви у Львові. Перед тим перебував у церкві Воздвиження Чесного Хреста у Вощанцях.

Портрет цей вирізняється високим професійним рівнем виконання та гуманістичним підходом у створенні образу владики. Художник змальовує Атанасія Шептицького як гідного достойника Церкви, коли той трудився над її розвоєм. У зображенні митрополита основна увага зосереджена на пластичному моделюванні обличчя, передаванні індивідуальних портретних рис, натомість узагальнено поданий одяг єрарха. Аналізована пам’ятка є однією з найцінніших у збереженій спадщині давнього українського портретного малярства.

Близькою за іконографією до цього портрета є гравюра із зображенням єпископа, яку виконав у середині ХVІІІ століття львівський друкар та гравер Іван Филипович. Вона зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника (Г-36745; папір, мідьорит, 30,1х20,5) та походить із колекції Яна Гвалберта Павліковського з Медики, що поблизу Перемишля. З цієї ж колекції в бібліотеці є ще одна гравюра Івана Филиповича із зображенням Атанасія Шептицького, виконана у зв’язку зі смертю митрополита (ІV-Ст 33352; папір, мідьорит, 13,6х11,5, 27,7х17,1).

Ще один портрет Атанасія Шептицького зі збірки НМЛ, створений місцевим малярем, є парадним, урочистим. На ньому владика зображений біля стола в єпископських ризах, митрі, з хрестом та жезлом у руках і гербом (НМЛ-59960/10, Ж-2141; полотно, олія; 102х105). Попри репрезентативність образу, невідомий художник зумів підкреслити розум, благородність, цілеспрямованість, жертовність духовного провідника, який дбав про ввірену йому паству.

Портрет зі збірки НМЛ доповнює галерею відомих парадних зображень владики, що походять з Волині, де Атанасій Шептицький змальований в єпископських ризах, з атрибутами духовної влади у повний зріст біля стола. Один із цих портретів зберігається у Волинському краєзнавчому музеї (1720–1740-ві роки; Ж-24; полотно, олія, 240х120) (до 1940 року перебував в Олицькому замку Радзивіллів (тепер Луцький район Волинської області), другий колись зберігався в Жидичинському монастирі, а тепер відомий за фотографією з історичного опису Луцька Адама Войнича 1922 року.

До портретної галереї зображень Атанасія (Антонія) Шептицького у колекції НМЛ належить і копія, зроблена художником Дмитром Якимовичем у 1930 році з давнього портрета владики, що зберігався в митрополичих палатах собору Святого Юра у Львові, про що свідчить авторський напис на звороті портрета-копії: Митрополит Атаназій Шептицький, Копіював з портретів находячихся в Митрополичі палаті у Львові в р. 1930 Дмитро Якимович (НМЛ-60988, Ж-2191; полотно, олія 75,5х55). Де сьогодні можна побачити оригінал цього портрета і чи зберігся він узагалі, невідомо. Про пам’ятку можемо судити лише з фотографії Звіту експонатів Археологічно-бібліографічної виставки Ставропігійського інституту у Львові 1888 року, де цей портрет був представлений.

Втраченим вважається ще один портрет Атанасія Шептицького, який з 1923 року зберігався у НМЛ (НМЛ-22734; полотно, олія, 180х89) і був подарований інституції Михайлом Черкавським. На жаль, у 1952 році його вилучили в спецфонд, як і інші мистецькі пам’ятки, котрі радянська влада вважала «націоналістично шкідливими», та знищили.

Із портретів Атанасія (Антонія) Шептицького з-поза збірок НМЛ важливо згадати зображення владики, які посідають Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (середина ХVІІІ ст., Ж-476; полотно, олія, 100х83) та Львівський музей історії релігії (1728 р., Ж-251; полотно, олія, 128,5х73,5). Перший колись перебував у власності церкви Введення у храм Пресвятої Богородиці в селі Вовків (тепер Львівський район Львівської області), другий цінний тим, що належить до найдавніших збережених портретів єпископа, який мистецтвознавці датують 1728 роком, коли Атанасія Шептицького номінували адміністратором Київської митрополії. Портрет є панегіриком і виконаний з нагоди цієї визначної події в духовному житті єпископа. Композиція портрета розгорнута: вгорі у овалі міститься погрудне зображення молодого владики, під портретом – малюнок катедрального собору, на місці якого Атанасій Шептицький у 1744 році розпочав будівництво теперішнього.

Оксана Жеплинська