Latest Issue

3(503)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором
1. Проєкт "Монастирський КіТ" (катехизація і творчість): організація катехитично-мистецького простору для катехизації та творчих занять при храмі св.Йосифа Обручника при монастирі сестер милосердя св.Вінкентія у Львові

Церква дружня до дитини

Усі ми приходимо в цей світ з дарованою Богом гідністю. І цю гідність ми маємо плекати протягом усього життя як до самого себе, так і до ближнього. Також відповідне ставлення хочемо мати з боку суспільства та інституцій, в яких перебуваємо – живемо.

Найчутливішими в цьому плані є діти. Вони потребують відповідального дорослого, який дбатиме, формуватиме відчуття безпеки, навчатиме і створюватиме належні умови для розвитку особистості з усвідомленим почуттям гідності. Особливо важливе місце займає середовище, в якому дитина росте і розвивається. Воно має бути комфортним, цікавим і, що головне, безпечним або дружнім до дитини, як ми це називаємо.

Дитинство наших дітей минає в різних середовищах та інституціях. Це і сім’я, і освітні заклади, а також Церква. Особливо тут, у Галичині.

Дітей до церкви приводять батьки змалечку. Одні діти бавляться в храмі тихенько під час Служби Божої, другі беруть участь в літургії, треті сплять, є такі, що вередують, а є такі, яким нецікаво: вони не розуміють, що відбувається довкола, і змучені батьки мусять їх розважати чи заспокоювати.

Отже, постає низка питань:

  • Чи має Церква дбати, щоб дітям було цікаво на літургії?
  • Яке місце дитини в Церкві?
  • Чи є діти рівноправними учасниками церковної спільноти? Чи є середовище Церкви дружнім до дитини?
  • Як має проявлятися це дружнє ставлення?

Ставлячи перед собою ці запитання, команда Центру гідності дитини, який діє при Українському католицькому університеті, вирішила зреалізувати проєкт під назвою «Церква дружня до дитини», щоб спільно з духовенством і мирянами шукати на них відповіді.

Метою нашого проєкту було дослідження середовища УГКЦ, дружнього та безпечного середовища для дітей, а також навчання і розвиток потенціалу парафій у напрямку творення такого середовища. Для цього ми зосередилися на опитуваннях у фокус-групах, щоб виокремити ознаки Церкви, дружньої до дитини. Наступною частиною проєкту стала організація майстерні під назвою «Церква дружня до дитини». І своє дослідження ми завершили обговоренням під час круглого столу.

Індикатори Церкви, дружньої до дитини

Для дослідження в межах нашого проєкту ми звернулися до наукових праць фахових авторів із правоcлавних, католицьких та протестантських Церков на цю тему, а також провели опитування у фокус-групах окремо духовенства та мирян у Львові, щоб оцінити їхнє бачення про дружнє до дитини середовище. В опитуванні взяло участь 55 дорослих мирян, п’ятеро дітей та 20 представників духовенства УГКЦ. На основі опитування, зіставлення думок і пропозицій учасників дослідження ми вийшли на індикатори Церкви, дружньої до дитини, які згрупували у вісім блоків:

  1. Дитина є цінністю для парафії, вона має таку ж гідність, як і дорослі.
  2. На парафії діє інструмент політик і процедур захисту неповнолітніх (та вразливих дорослих), який працює на випередження випадків насильства й реагування на них.
  3. Персонал і волонтери, які працюють з неповнолітніми, готові до цієї праці.
  4. Будівля церкви пропонує безпечне середовище.
  5. Для дітей та молоді працюють групи виховання.
  6. Важливою є підтримка Церкви дітей віком до п’яти років.
  7. Діти та молодь залучені в церковну спільноту як рівноправні члени.
  8. Церква працює над розширенням душпастирських можливостей.

Думки опитаних у певних моментах розходилися, але в більшості розуміння важливості творити простір та середовище для зростання збігалося. Передусім для батьків важливим є безпечний та цікавий простір для найменших вірян, щоб дорослі могли зосередитися на літургії; затребуваними є спортивні й музичні активності для молоді при парафії, щоб діти були зацікавлені та зростали в християнському середовищі; підлітки хочуть більше пояснень про те, що відбувається під час богослужінь. Гадаємо, що в нашому ширшому загалові буде цікаво прочитати окремі відповіді учасників опитування, які загалом відображають те, що переживає багато наших вірян:

  • «коли діти відчувають, що вони люблені, що їх тут приймають такими, якими вони є, з усіма їхніми дивацтвами, вони не знеохочуються приходити потім до церкви. Вони бачать, що можуть розвивати тут свої таланти, творити щось разом»;
  • «мені здається, що дітей не сприймають як окремих суб’єктів у Церкві, а лише як «додаток» до мами і тата»;
  • «має бути приміщення, де діти чи молодь можуть збиратися, де зможуть робити те, що хочуть: малювати, навіть ремонтувати те ж приміщення. Це спроба мати свій дім і про нього дбати»;
  • «церква має бути пристосована до малих дітей: пандус, маленька кімнатка для перевдягання, сповивальний столик, теплий туалет, місце для годування»;
  • «Церква має бути сучасною. Вона не мусить відходити від своїх цінностей, але розуміти, що певні зовнішні речі може відпустити чи змінити для того, щоб нове покоління віднаходило себе у її лоні».

Отже, ці та інші відповіді учасників фокус-групи допомогли нам визначити форму самооцінювання, з допомогою якої кожна парафія може докладно проаналізувати свою працю з дітьми щодо забезпечення безпеки та інтеграції дитини в парафіяльне життя, побачити свої сильні й слабкі сторони в цій сфері та з’ясувати, в чому вона потребує підсилення.

Зі слів керівниці Центру гідності дитини УКУ Христини Шабат, «Дружня до дитини церква – це не лише Церква, яка навчає, а й та, яка бачить потреби дитини, мами, сім’ї та намагається відповісти на них».

Майстерня «Церква дружня до дитини»: від ідеї проєкту до його втілення

Освітньою частиною представленого проєкту є майстерня «Церква дружня до дитини». Команда нашого центру спільно з сестрою Тадеєю Яртим зі Згромадження Найсвятішого Ізбавителя розробила навчальну програму майстерні, яка включає й практичні вправи, побудовані на основі восьми виведених індикаторів дружності до дитини.

Це навчання спрямоване на парафіяльні команди і дає можливість розібратися в самому понятті Церкви, дружньої до дитини, проаналізувати сильні та слабкі сторони своєї діяльності, а також скласти план подальшої роботи з дітьми на парафії.

У грудні 2022 року в УКУ ми провели першу майстерню, у якій взяло участь 15 парафіяльних команд, більшість – із Львівської архиєпархії УГКЦ. Від кожної парафії була команда, до якої входили парох, священник відповідальний за роботу з дітьми та молоддю, і катехит. Під час навчання ці команди отримали дієві інструменти для зміцнення тих ініціатив, які вже в них діють, а також змогли напрацювати нові ідеї щодо того, як творити й підтримувати у себе дружнє й безпечне середовище для дітей.

Виконання практичних вправ у межах навчання дало змогу всім залученим подивитися на парафіяльну спільноту зсередини, ззовні, з боку різних її учасників та згенерувати цікаві ідеї для праці з дітьми різних вікових груп. Учасниця майстерні сестра Клара Партем зі Згромадження сестер милосердя Святого Вінкентія каже, що для неї дуже цінним було подивитися на парафію, церковну спільноту очима не тих, що там служать (сестри-монахині або катехит), а очима дитини, парафіянина, мами з дітьми, щоби ліпше зрозуміти, якими є їхні потреби: «Зрозуміти, чого вони очікують від Церкви, які запити ми вже закриваємо, а що можемо додати. Корисною була вправа, де ми згадували себе дитиною в церкві: що мене приваблювало, а що відштовхувало. Я зрозуміла, що частинку з цього досвіду можу зараз використати». Ще одна учасниця Соломія Волович – кураторка аніматорів села Зашків із храму Святого Архистратига Михаїла додає: «Мені здавалося, що в нас найменш залучена аудиторія в церкві – це підлітки. Але під час майстер-класу я зрозуміла, що ми зовсім не займаємося найменшими дітьми від народження до трьох років. Потрібно створити умови не тільки для малечі, а й для матерів, щоб вони не думали, з ким залишити дитину вдома».

За підсумками роботи майстерні кожна команда окреслила важливу потребу для праці з дітьми на своїй парафії та оформила цю ідею в проєкт. Також учасники майстерні набули навичок написання грантових заявок.

10 найкращих пропозицій формування середовища, дружнього до дитини, наш центр фінансово підтримав мінігрантами. Реалізація відповідних проєктів на парафіях тривала від лютого до травня 2023 року. Ми цілковито переконані у важливості того, щоби парафії були пристосовані для дітей різних вікових категорій, а також, щоби батьки, які приходять до церкви з дітьми, не відчували дискомфорту чи осуду.

Мінігранти отримали такі парохії: Святого Йосифа Обручника при монастирі Сестер милосердя Святого Вікентія у Львові, Вознесіння Господнього у Львові, Преображення Господнього на Скнилові, Святого великомученика Димитрія в Оброшиному, Успіння Пресвятої Богородиці в Пустомитах, Пресвятої Богородиці – Володарки України у Львові, Святої Софії – Премудрості Божої у Львові, Святого Архистратига Михаїла в Запитові, Святого Архистратига Михаїла в Зашкові, Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього у Львові.

Їхні проєкти дуже різні та спрямовані на дітей різних вікових груп. Це зокрема:

  • простори для найменших парафіян: дитяча кімната та майданчик на подвір’ї храму;
  • для дітей шкільного віку: влаштування катехитичного класу, простору для мистецького гуртка;
  • для підлітків та молоді: тренінги про те, як спілкуватися з дітьми і молоддю з розумовою неповносправністю, школа християнського аніматора;
  • для батьків: навчання методики ненасильницького спілкування з дітьми-підлітками.

Кожен підтриманий проєкт представляємо в коротких відеосюжетах на ютуб-каналі Центру гідності дитини, щоби поділитися досвідом, як з допомогою простих рішень можна зробити великий крок назустріч дитині в нашій Церкві.

Проєкт «Пустіть дітей до мене»: створення безпечного парохіяльного дитячого простору при церкві Святого Архистратига Михаїла в с.Зашків

Круглий стіл «Церква дружня до дитини»

У травні 2023 року до Міжнародного дня захисту дитини наш центр спільно з Комісією у справах молоді УГКЦ організував круглий стіл «Церква дружня до дитини». На цій зустрічі ми зібрали представників духовенства: керівників патріарших комісій, діяльність яких спрямована на роботу з дітьми, а також очільників католицького освітнього простору, матерів, катехитів, які змогли поділитися своїм досвідом інтеграції дітей у церковне життя, оперування викликами, які постають на цьому шляху, та пошуку ефективних кроків для покращення праці Церкви з дітьми віком до п’яти років, дітьми шкільного віку та підлітками.

Порушуючи тему залучення дітей та молоді в церковну спільноту як рівноправних членів, хочемо особливо поділитися деякими думками учасників цього заходу:

Отець Ростислав Пендюк, голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ: «Як колись відбувалося християнське виховання у Церкві? Раніше це було питання спадковості – ти приймав християнство від своїх батьків. Якщо ти народився у віруючій сімʼї, то разом із батьками ходив до храму. Дитина просто була «додатком» до своїх батьків. А потім вона підростала і залишалася, бо не було інших варіантів, особливо коли говорити про невеликі села чи міста. Однак у певний момент історії ми починаємо дивитися на дітей як на окремих особистостей і вже як Церква починаємо перейматися тим, щоби діти свідомо в майбутньому стали її частиною. Не мовиться про те, щоб зорганізувати для них щонайкраще дозвілля, бо ми можемо це робити багато років. Церква має бути дружньою до дитини, але дитина водночас має розуміти, що це – Церква. І дуже важливо, щоби, подорослішавши, така дитина розуміла, що вона хоче бути частиною Церкви, яка була дружнім середовищем для неї колись і є зараз».

Отець-салезіянин Петро Майба, голова Комісії освіти та виховання УГКЦ: «Коли ми говоримо про участь дітей у Церкві, то це про спільно напрацьований план дій, бо саме так діти відчувають свою важливість і відповідальність. Якщо ми говоримо про духовність – це вчити проявлятися дитині, якісно переживати свій духовний поступ. Або ми вчимося спільно з дітьми напрацьовувати програму роботи, плекаючи справжні стосунки, або ж залишаємося тими, які щось говорять згори. Ми переконані, що дуже важливо, аби всі пропозиції для дітей формувалися разом із дітьми, а не лише для них».

Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини, вважає, що «кожна дитина народжується з Богом даною їй гідністю і від народження є повноцінним членом Церкви просто тому, що вона є, а не тому, що їй треба вирости, навчитися, пізнати певні істини».

Команда нашого центру продовжує працю в обраному напрямку. Ми щиро віримо, що робота з формування дружнього і безпечного середовища для дитини є важливою та потрібною.

Довідка

Центр гідності дитини розпочав роботу в січні 2021 року при Українському католицькому університеті. Він створений на запит Синоду єпископів УГКЦ. Місія центру в Церкві та суспільстві – творити культуру, де гідність дитини є безумовною цінністю. Завдання центру – в світлі християнської віри і актуальних здобутків науки займатися просвітництвом, дослідженням та освітою в напрямку превенції сексуальних зловживань щодо дітей.

Контакти центру: https://cdc.ucu.edu.ua/uk/, cdc@ucu.edu.ua, тел. +38 098 730 19 26.

Наталя Тарновська, керівниця проєктів і програм Центру гідності дитини УКУ

Share:

Popular articles