Latest Issue

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Halyna Teslyuk

Пандемія коронавірусу: кілька біблійних порад щодо того, як бути з кризою

Пандемія коронавірусу накрила планету, наче цунамі, і спричинила різні втрати: дорогих нам людей, нашого щоденного укладу, наших планів і навіть мрій. Вона значно змінила нашу соціальну поведінку, наше сприйняття часу і простору. Вона спричинила безмірні відчуття тривоги й невизначеності. Ми виявилися замкнутими в сучасності і з важкістю думаємо про майбутнє. Сучасні дослідження впливу на ментальне здоров’я стихійних лих, як-от цунамі, землетруси, пожежі, показують, що більшість людей стійкі до лих, і тільки в невеликої кількості розвиваються порушення, пов’язані з посттравматичним стресом чи соціальні порушення: депресія, домашнє насилля, насилля над дітьми, тривожність тощо. Після стихійних лих людям притаманно шукати надійне місце, але у випадку з Covid-19 таку безпечну зону знайти неможливо1. В ці дні ми переживаємо досвід невизначеності і тривоги. Біжимо, сподіваючись досягнути мети, але поки не маємо успіху в цій справі. Як люди віри, ми сягаємо основ нашого вірування, включно з Біблією. Хтось може шукати відповідей і рішень, хтось – зручності та миру, хтось – розуміння і натхнення. На мою думку, до сфери особистісних рішень належить віднайдення того, що і як конкретній людині на її духовному шляху удоступнить Біблію. Позаяк Боже слово – живе й діяльне (Євр. 4, 12), то це я особисто шукаю біблійного розуміння того, як діяти в ситуації невизначеності й безнадії. Уже зроблено багато досліджень Covid-19, проте вакцина і належна розв’язка ситуації з пандемією ще не ясні для нашого розуміння. Теперішню ситуацію передає образ бігуна, який ніколи не досягає фінішу. З огляду на це я волію почати свої роздуми словами з Книги пророка Ісаї: «ті ж, що на Господа уповають, відновлюють [свої] сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають» (Іс. 40, 31). В цьому вислові є три слова, на які я хотіла б звернути увагу. Це дієслово «уповати», божественне ім’я «ЙГВГ» (зазвичай його перекладають як «Господь», щоби уникнути вживання найсвятішого імені Бога у єврейській традиції), а також займенник «ті», тобто «вони».

Надія в часи безнадії

Перший термін «уповати», тобто «надіятися», переважно відсилає до почуття довіри і певності в Божій силі тепер, а не до очікувань майбутніх результатів. Він описує людську впевненість у тому, що Бог підтримує всі речі на землі2. Що цікаво, єврейський термін «надія» (мікве) – це слово, котре також має значення «збирання (разом)» (Бут. 1, 9 –10; Вих. 7, 19; Єр. 3, 17). Воно уперше зустрічається в історії створення: «Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце і нехай з’явиться суша». І так сталося. І назвав Бог сушу – земля, а збір вод назвав морями. І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 9 – 10). Божа сила створити світ і контролювати хаос (первісні води) є підставою вірити Йому у всіх можливих ситуаціях. Ця історія створення була написана у вавилонському вигнанні (586 – 538 рр. до Хр.) в період першої національної трагедії, коли Перший Єрусалимський храм був зруйнований, царський дім скасований, а частина населення забрана в полон. Такий спустошливий досвід спрямував релігійних провідників юдеїв переосмислити своє богослов’я, релігійну практику і, вочевидь, суспільне життя загалом. В цій історії творення ми чуємо наголос на тому, що Бог створив час, а тому контролює історію; світ, створений ним, є добрий3 за своєю природою, а тому добро переважить. Зрештою, люди, як образ Божий, можуть управляти землею і подолати хаос. Важливо зазначити, що цей єврейський термін «надіятися» також є одним зі слів, найчастіше вживаних Йовом у однойменній книзі для опису своїх почуттів4. Понад те, більшість вчених погоджуються з думкою, що Книга Йова була укладена в часі вавилонського вигнання або одразу після нього5. Почуття розпачу і безнадії переважало серед полонених. Пророк Єзекиїл схоплює його доволі добре: «Кості наші висхли, надія наша пропала, прийшов кінець нам» (Єз. 37, 11). Питання або, краще сказати, нарікання, як-от «Чому це сталося з народом? Як це могло статися? Як ми переживемо?», є природними. Автор Книги Йова в дійсності намагається роздумувати над ситуацією і осягає кілька прозрінь щодо того, як спільнота могла б пережити нещастя. Ми ще повернемося до цієї теми.

Благословення і прокляття

Другим терміном у вислові Ісаї є «ЙГВГ» – найсвятіше ім’я єврейської традиції. Це ім’я було відкрите Мойсеєві на початках творення нової спільноти – спільноти обраного народу (Вих. 3, 14). Це ім’я виринає в контексті угоди (Вих. 19 – 24), коли Бог і спільнота Ізраїлю укладають взаємовідповідальні відносини. Висловлюючись біблійною мовою, благословення буде дароване тим, що дотримуються заповідей, і прокляття впаде на людей як розплата за невірність. Книга Второзаконня у 28 розділі містить детальний перелік благословень і проклять. Уважний читач помітить, що благословення і прокляття спричиняють не лише духовні здобутки і втрати, але переважно матеріальні, емоційні та соціальні. Дозвольте навести два відповідні приклади.

Благословення для тих, що живуть праведно, відповідно до заповідей: «…і всі ці благословення зійдуть на тебе… І дасть тобі Господь ущерть: плід твого лона, плід твого скоту, плід твого поля на землі, що її Господь, Бог твій, клявся твоїм батькам дати тобі. Господь відчинить для тебе свою благодатну скарбницю, небо, щоб послати в пору свою дощ тобі на землю і щоб благословити всяке діло рук твоїх […], як слухатимешся заповідей Господа, Бога твого, які заповідаю тобі сьогодні, щоб ти додержував і виконував їх» (Втор. 28, 2, 11 – 12, 13).

Прокляття для тих, що безпутні в дотриманні заповідей: «Господь зішле на тебе прокляття, замішання й страх у всякому ділі твоїх рук, доки не загинеш і не зникнеш притьмом за твої лихі вчинки; за те, що покинув мене. Господь наведе на тебе чуму, доки вона тебе цілком не згладить із землі, куди ти йдеш, щоб зайняти її. Господь поб’є тебе сухотами і пропасницею, запаленням і жаром, посухою й сажкою та зоною, і все те вчепиться тебе, поки не згинеш. [] Господь поб’є тебе шалом, сліпотою й божевіллям» (Втор. 28, 20 – 23, 28).

Тепер уявімо собі Йова, який на самому початку історії (Йов. 1 – 2) представлений як праведна особа, яка робить те, що потрібно. Він не знає, що стається на небі. Це не його справа. Він робить те, що приписане, але всі можливі нещастя падають на нього, тільки його життя лишається незачепленим. Йов почергово зазнає і лих, спричинених людьми, і лих природних. Він має цілковите право запитати: «Як так сталося?»

Друзі та спільнота

І нарешті третім словом з виразу Ісаї, на якому я хотіла б зосередити вашу увагу, є займенник «вони» («ті»). В цьому випадку ми бачимо спільноту бігунів. Я вважаю, що форма множини тут вжита заради наголосу на важливості спільноти в подоланні викликів, втрат і лих. Кетлін М. О’Коннор у своїй книзі «Література мудрості» розділу, присвяченому Книзі Йова, дала назву «Книга Йова і руйнування стосунків». У цьому розділі вона стверджує: «Кожен зв’язок у його (тобто Йова – Авт.) житті руйнується, і його особистий світ переходить до стану хаосу»6. Вважаю, що повчальним баченням щодо Книги Йова є те, що приглядається до сфери взаємин. Спалах бурхливих емоцій Йова стається після відвідин його друзів з метою втішити його. Що вони вчинили? Гляньмо у текст:

«Зачувши три приятелі Йовові про все те нещастя, що спіткало його, прийшли, кожен зо свого місця: Еліфаз із Теману, Білдад із Шуаху та Цофар з Наамату. Умовились вони разом, щоб прийти й утішити та розважити його. Але ще здаля кинувши на нього оком, не впізнали його. І заплакали вони вголос, пороздирали на собі одежу, й заходилися кидати порох проти неба понад головами. Сиділи вони так коло нього на землі сім день і сім ночей. І ні один не говорив до нього й слова, бачили бо, що біль був великий вельми» (Йов. 2, 11 13).

У цьому епізоді бачимо посвяту друзів Йова тому, щоби втішити його у ситуації відчаю. Як зазначали багато вчених, це єдиний позитивний аспект їхньої дії. Навіть тишу можна зрозуміти як відповідний спосіб бути з кимось, хто зазнає болю. Дійсно, Йов сам в’їдливо каже своїм друзям, що це єдина добра річ, яку вони зробили для нього: «Коли б то ви уже замовкли! Це була б ваша мудрість» (Йов. 13, 5). Інші дії друзів, як-от плач, ридання, роздирання одежі і кидання пороху, сім днів скорботи, – характерні частини поховальної практики і скорботного тижня. Друзі Йова своїми діями віртуально поховали його як праведну особу. Це стане зрозумілим, коли прочитаємо діалоги між Йовом та його утішителями.

Насправді цей уявний похорон Йова, здійснений фізичними діями друзів, спричинив його емоційний вибух:

«Нехай загине день, коли я народився, і ніч, що сказала: «Зачався чоловік!» [] Чому вже у лоні матері, не вмер я, як вийшов з утроби, не загинув? Навіщо прийняли мене коліна? Навіщо було мені ссати груди? [] і не було б мене, як закопаного викидня, чи як немовляток, що не бачили світу» (Йов. 3, 3, 11 12, 16).

У Книзі Йова зустрічаємо чотири погляди на ситуацію, представлені трьома друзями: Еліфазом, Білдадом і Цофаром, а також молодим чоловіком Елігу, який приєднується до розмови згодом. Кожен із них використовує богословські поняття і принципи, щоби пояснити кошмари Йова. Еліфаз: страждання є наслідком людської діяльності та Божою карою (Йов. 4, 8 9). Білдад: Бог справедливий і не може спричинити страждання, тож Йов сам є причиною страждання; він повинен здійснити уважніший перегляд своїх думок і вчинків (Йов. 8, 3 4, 13). Цофар: Йов винен (Йов. 11, 6), і немає інших способів пояснити його страждання. Елігу: страждання Йова має виховну мету: «Бог його напоумлює хворобою на ложі та безнастанним болем його костей, тож він відвертається від хліба, й душа його від улюбленої страви» (Йов. 33, 19 20). Кожен із утішителів попри те, що виражає свою думку в інший спосіб, заявляє, що Йов є грішником і має покаятися. Страждання витлумачене тільки як знак кари. Чи ви пригадуєте інший приклад того ж виду? Ісус та його учні зустріли сліпонародженого. Вони просто запитали: «Учителю, хто згрішив? Він чи батьки його, що сліпим він уродився?» «Ані він не згрішив, ані батьки його», – відказав Ісус…» (Йов. 9, 2 3). Ісус сказав, що можуть бути інші причини нещастя, і це не спосіб, у який його учням варто ставитися до людини. Не судити і запитувати, а показати турботу і любов до тих, що зазнають болю й біди.

Дві реакції Йова

Йов явно не погоджується з друзями і закликає Бога втрутитися. Важливо, що біблійний автор показує два способи реакції Йова на біди. Перший із них він описує доволі коротко: «Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Йов своїми устами» (Йов. 2, 10). Йов виражає повагу до Бога і передає свою віру, що Бог усім керує. Бог є джерелом всього, що з ним трапляється. Друга реакція представлена у формі емоційного спалаху (плачу) Йова і полум’яно-раціональними розмовами з друзями. У цьому відношенні Рональд Е. Мерфі спостерігає: «…можна укласти список тверджень Йова, котрі заперечують одні одних. Він нападає на Бога (Йов. 7, 20 – 21; 9, 22 – 24; 16, 7– 17) і облещує Бога (Йов. 10, 4 – 12). Його зневіра (Йов. 9, 16 18; 14, 18 22) узгоджується з його вірою (Йов. 13, 15 – 16; 19, 23 – 27)»7. Уважний читач зауважить, що Йов побивається не через свої матеріальні й соціальні втрати. Він сумує через свої взаємини з Богом, через втрату розуміння Божої справедливості, втрату істинної дружби. Він почувається зрадженим як своїми друзями: «Мої брати, немов потік, зо мною віроломні, мов ложе ручаїв бистротекучих, від криги каламутних, що на них купи снігу» (Йов. 6, 15 16), так і Богом – «що ти шукаєш у мене провини, розвідуєшся, чи є гріх у мені, хоча й знаєш, що я не провинився, що нікому спастися з руки твоєї? Руки твої мене склали й сотворили, і ти ж мене всього руйнуєш» (Йов. 10, 6 8). Процес горювання – не лінійний, він більше нагадує «американські гірки». Це те, що автор Книги Йова нам показує. Коли лиха, невдачі та хвороби падають на нас, ми не можемо знайти якусь раціональну відповідь без того, щоб наші переконання підпали під сумнів, будьмо щирі зі собою і виражаймо те, що відчуваємо. Звернімо всі наші тривоги до Бога і будьмо щирі з Богом.

Нарешті у 38 розділі Бог відповідає Йову. Але як? Питаннями про створення світу, про закони природи, життя диких тварин і насамкінець про бегемота (Йов. 40, 15 24) й левіатана (Йов. 41, 1 34). Ці питання мають богословські виміри: 1) світ складніший і ширший, аніж думає Йов; 2) світ створений впорядковано і добрий за своєю природою; 3) є трохи хаотичних елементів, існування яких допустиме, але вони не підважують створений порядок8. Бегемот (гіпопотам) і левіатан (крокодил) представляють тимчасове зло, якому дозволено існувати. Вони втілюють загрозу гармонії та порядку створеного світу. Тож Бог питає Йова, чи він може контролювати ці сили.

«А мудрість звідкіля береться?»

Ці питання натякають на авторське зізнання про обмеженість людини як на рівні влади/контролю, так і на рівні розуміння. Дійсно, розуміння людської обмеженості в справі всеохопного розуміння і можливості пояснити все описане у «Похвалі Божій мудрості» (Йов. 28). Цей розділ є пізнішою вставкою до книги. Можливо, він представляє ще одну спробу надати більше аргументів для того, як реагувати на несправедливе страждання і впоратися з невизначеністю. Цей вірш вибудовується навколо питання «А мудрість звідкіля береться? Де розумові місце?» (Йов. 28, 12, 20). Автор вірша виражає захоплення людською спроможністю досліджувати речі, здатністю пробиратися в місцевості, куди навіть дикі тварини не здатні потрапити; але в той же час люди не можуть осягнути мудрість. Іншими словами, мудрість – це привілей Бога, вона вбудована у творіння, але творіння не можуть схопити її. Людині треба прийняти межі розуму і в ширшому вимірі (наприклад, скільки ми ще не знаємо про інші галактики або планети Сонячної системи), і у вимірі вужчому (минуло більш ніж пів року, відколи коронавірус поширився світом, але скільки ми ще про нього не знаємо; дієві ліки та вакцина ще в процесі опрацювання та дослідження). Проте людство не здається: ми досліджуємо всесвіт і продовжуємо боротися з вірусом шляхом досліджень.

І коли врешті Бог промовляє до Йова, він не вказує жодної причини його випадку, але Йов звільнений. Чому? Тому що пережив досвід із Богом. Він зазнав моменту зустрічі Божественного. Йов більше не потребує пояснень:

«…тепер на власні очі тебе виджу. Тому смиряюся і каюсь на поросі та на попелі» (Йов. 42, 5 6).

Хоча Йов був дуже різкий у своїх наріканнях на Бога, він був виправданий, а не його друзі. Вони були впевнені, що знають закон і можуть говорити від імені Бога. Але вони помилялися. Їхня «пастирська нарада» і богословський дискурс зазнали невдачі. Книга Йова вчить нас мислити оригінально і не бути легалістами, коли судимо про когось. Нам слід уникати різкого легалізму, позаяк можемо потрапити у комплекс зверхності шляхом творення образу Бога, який відповідатиме нашим сприйняттям. В дійсності, найімовірніше, Йов потребував просто мати свою спільноту і співчутливих друзів. Бог відповідає на наш плач, роблячи так, що до нас приходять люди. Ми повинні осягнути і показати людям те, про що турбуємося. Це дуже важливо. Зазвичай, коли щось стається з нами, ми думаємо, що ми винні. Ми почуваємося відкинутими. Це важливо показувати. Сказати «вибачте», взяти за руку і вислухати. Ми більше допомагаємо слухаючи, аніж пояснюючи. Йов осягнув не пояснення, а розраду. Не намагайтеся створити сенс, просто будьте там.

Підсумувати роздуми на тему біблійних просвітлень щодо ситуації з Covid-19 я можу таким переліком:

  • Біжімо далі, не здаваймося, пам’ятаймо, що це довгий марафон.
  • Будьмо щирі зі собою, приймаймо обмеження.
  • Якщо ви не знаходите сенс, то внесіть його у те, що видається беззмістовним.
  • Будуймо спільноту підтримки людей.
  • Довіряймо Богові та не біймося виражати страхи, незгоду, біль.
  • Будьте певні, що Бог забезпечить вас силою для подолання лих.

Галина Теслюк, біблістка, доцентка кафедри біблійних наук філософсько-богословського факультету УКУ

переклад з англійської Володимира Мороза

Coronavirus pandemic and humanity: some biblical insights on how to deal with/in the crisis

Halyna Teslyuk

Ukrainian Catholic University

 The International Congress Renovabis 2020

 The Coronavirus pandemic has covered the planet like a tsunami and caused different kinds of losses: our loved ones, our day-to-day life, our plans and even our dreams. It has changed on a large scale our social behavior, our perception of time and space.  It has caused an immense feeling of anxiety and uncertainty. We are blocked in the present and hardly think of the future. Current studies about mental health effects after natural disasters (tsunami, earthquake, wildfire etc.) show that most people are resilient after calamity and only a small number of people develop post-traumatic stress disorder or other psychological and social disorders (depression, domestic violence, child abuse, anxiety, etc.). People tend to find a secure area after natural disasters, but with Covid-19 no such safe zone can be found.[1] These days we are experiencing uncertainty and anxiety. We keep running, hoping to reach the final goal, but so far we are unsuccessful. As people of faith we reach out to the foundations of our belief, including the Bible. Some may look for answers and solutions, some for comfort and peace, some for insights and inspiration. In my opinion it is up to a person to decide how to approach the Bible on their spiritual pathway. “For the word of God is active and alive” (Hebrews 4:12) I personally look for biblical insights on how to deal with the situation of uncertainty and hopelessness. So many studies have been done on Covid-19; however, the vaccine and proper treatment of the virus are not in sight yet. The image of a runner who never reaches the finish line reflects the current situation. For that reason, I would like to begin my reflections with this quotation from the Book of Isaiah 40:31: 

But those who put their hope in the Lord shall renew [their] vigor, they shall raise wings as eagles; they shall run and not weary, they shall walk and not tire.

There are three words in this passage I would like you to pay attention to: the verb “to hope,” the divine name “YHWH” (usually translated as “Lord” to avoid using the most sacred name of God in Jewish tradition) and the plural pronoun “they.”

The first term (in Hebrew תקוה/מקוה/קוה) predominantly refers to the feeling of trust and confidence in God’s strength now and not to expectations of future outcomes. It describes people’s assurance that God sustains all things on earth.[2] Interestingly, the Hebrew term “hope” (מקוה) is the same word that has the meaning of “gathering (together)” (Gen 1:9-10; Ex 7:19; Jer 3:17).”[3] This noun occurs first in the story of creation: “Let the waters under the sky be gathered together into one place, and let the dry land appear. And it was so.  God called the dry land Earth, and the waters that were gathered together he called Seas. And God saw that it was good” (Gen 1:9-10, NRSV). God’s power to create the world and to control chaos (primordial waters) is the reason to trust him in all sorts of situations. By the way, this story of creation in Gen 1 was written in Babylonian exile (586-536 BC) – the first national tragedy as the first Jerusalem Temple was destroyed, the royal house was suspended and a part of population was deported into captivity. This devastating experience had led religious leaders of ancient Judah to rethink their theology, religious practice and, most likely, social life as well. In this creation story we hear the emphasis that God created time and therefore controls history, the world he created is good[4] in its nature and therefore goodness will prevail. And finally, humans as an image of God can rule the earth and overcome chaos. It is important to note that this Hebrew term “hope” is also one of the very frequent words that has been used by Job in the same book to describe his feelings.[5] Furthermore, most scholars agree that the Book of Job was composed in the time of Babylonian exile or just sometime after it.[6] The feeling of despair and hopelessness prevailed amongst the captives. The prophet Ezekiel catches this feeling quite well: “‘Our bones are dried up, and our hope is lost; we are cut off completely” (Ez 37:11 NRSV). The questions, or rather the outcries such as “Why did this happen to the nation? How could it happen? How shall we carry on?” naturally pop up. The author of Job is in fact trying to reflect on the situation and get some insights into how a community might overcome this disaster. We shall get back to this theme shortly.

The second term used in the above quoted passage from Isaiah I would like you to take into consideration is the Being on whom the prophet suggests relying– יהוה.  This is the most sacred name in the Hebrew tradition. This name had been revealed to Moses at the outset of creation of a new community – a community of chosen people (אהיה אשׁר אהיה Ex 3:14). This name is evoked in the covenantal context (Ex 19–24) when God and the community of Israel establish a mutually responsible relationship. To put it in biblical language: blessings will be bestowed on those who follow the commandments and curses will befall people as a penalty for infidelity. The Book of Deuteronomy in chapter 28 contains a detailed list of blessings and curses. The attentive reader will notice that the blessings and curses involve not only spiritual gains or losses, but mostly material, emotional and social ones. Let me show you two examples.

Blessing for those who live righteously according to the commandments: “Blessed shall you be… The Lord will make you abound in prosperity, in the fruit of your womb, in the fruit of your livestock, and in the fruit of your ground in the land that the Lord swore to your ancestors to give you.  The Lord will open for you his rich storehouse, the heavens, to give the rain of your land in its season and to bless all your undertakings… if you obey the commandments of the Lord your God, which I am commanding you today, by diligently observing them.” (Deut 28:2, 11-12, 13 NRSV)

Curse for those who are wicked according to the commandments: “ The Lord will send upon you disaster, panic, and frustration in everything you attempt to do, until you are destroyed and perish quickly, on account of the evil of your deeds, because you have forsaken me. The Lord will make the pestilence cling to you until it has consumed you off the land that you are entering to possess. The Lord will afflict you with consumption, fever, inflammation, with fiery heat and drought, and with blight and mildew; they shall pursue you until you perish… The Lord will afflict you with madness, blindness, and confusion of mind.” (Deut 28:20-23, 28 NRSV)  

Now imagine Job, who at the very beginning of the story (Job 1-2) is presented as a righteous person, who does what is required of him. He does not know what happens in heaven. That is not his business. He does what is prescribed, and yet all the possible calamities befall him, except his life is left untouched. The disasters that Job experiences alternate between manmade and natural ones. He has every right to ask: “Why?”  

Finally, the third word from Isaiah’s quote I would like to draw your attention to is the plural pronoun “they.” We see in this passage a community of runners. I think the plural form is used here on purpose to emphasize the importance of a community in overcoming challenges, losses, disasters. Kathleen M. O’Connor in her book Wisdom Literature titles the chapter on the Book of Job as “The Book of Job and the Collapse of the Relationship” and states: “Every relationship in his (i.e., Job’s) life collapsed around him, and his personal world returns to chaos.”[7] I think that is an illuminative perspective to look at the Book of Job – the relational one. The outburst of Job’s harsh emotions occurs after the visit of his friends who came to comfort him. What did they do? Let us have a look at the text:

Now when Job’s three friends heard of all these troubles that had come upon him, each of them set out from his home—Eliphaz the Temanite, Bildad the Shuhite, and Zophar the Naamathite. They met together to go and bemoan and comfort him. When they saw him from a distance, they did not recognize him, and they raised their voices and wept aloud; they tore their robes and threw dust in the air upon their heads. They sat with him on the ground seven days and seven nights, and no one spoke a word to him, for they saw that his suffering was very great. (Job 2:11-13 NRSV)

In this passage we note the commitment of Job’s friends to comfort him in his situation of despair. This is the only positive aspect of their act, as many biblical scholars suggest. Even the silence can be perceived as a proper way to be with someone who is in pain. In fact, Job himself will acidly tell his friends that it was the only good thing they have done for him: “If you would only keep silent, that would be your wisdom!” (Job 13:5). Other actions that his friends perform, such as mourning, weeping, tеaring garments and throwing dust, seven days of grieving, are typical elements of burial and mourning-week practice. The friends of Job by their actions virtually buried Job as a righteous person. This will be clear when we read the dialogues between Job and his comforters.

 The imaginative funeral of Job performed by his friends’ bodily expressions, in fact, caused his emotional outburst:

 “Let the day perish in which I was born, and the night that said, ‘A man-child is conceived.’… “Why did I not die at birth, come forth from the womb and expire? Why were there knees to receive me, or breasts for me to suck? … Or why was I not buried like a stillborn child, like an infant that never sees the light?” (Job 3:3, 11-12, 16 NRSV)

 In the Book of Job, we hear four views on the situation represented by three friends (Eliphaz, Bildad, Zophar) and one young man (Elihu) who later joins the conversation. Each of them uses theological concepts and principles to explain Job’s nightmare. Eliphaz: suffering is a result of human activity and divine punishment (Job 4:8-9). Bildad: God is just and cannot cause suffering, therefore Job himself is the cause of suffering, he must make a more careful review of his thoughts and deeds (Job 8:3-4, 13). Zophar: Job is guilty (Job 11:6) and there are no other options to explain his suffering. Elihu: Job’s suffering has an educational goal: “They are also chastened with pain upon their beds, and with continual strife in their bones, so that their lives loathe bread, and their appetites dainty food” (Job 33:19-20 NRSV). To be short, everyone, even though expressing it differently, states that Job is a sinner and he must repent. Suffering is understood only as a sign of punishment. As Rabbi Harold Kushner puts it in his bestseller When Bad Things Happen to Good People: “We see this psychology at work elsewhere, blaming the victim so that evil doesn’t seem quite so irrational and threatening… If the Jews had behaved differently, Hitler would not have been driven to murder them. If the young woman had not been so provocatively dressed, the man would not have assaulted her. If people worked harder, they would not be poor… This is the approach of Job’s friends, and while it may solve their problem, it does not solve Job’s, or ours.”[8] Do you remember another example of the same kind? Jesus and his disciples meet a man born blind. They simply ask: “Rabbi, who sinned, this man or his parents, that he was born blind?” Jesus answered, “Neither this man nor his parents sinned” (John 9:2-3). Jesus tells them that there can be other reasons why misfortunes happen, and this is not the way his disciples should treat the person. Jesus heals the blind man and shows him kindness and love. That is an important lesson. Not to judge and question, but to show care and caritas to those who are in pain and distress.  

 Apparently, Job disagrees with his friends’ explanations and urges God to intervene. It is important to note that the biblical author shows two ways of Job’s reaction to the calamities. The first one he describes very briefly: “‘Shall we receive the good at the hand of God, and not receive the bad?’ In all this Job did not sin with his lips” (Job 2:10). Job shows reverence to God and expresses his belief that God governs everything. God is a source of everything that happens to him. The second reaction is presented in the form of Job’s emotional outburst (lamentations) and fiery-rational dialogues with his friends. In this regard, Roland E. Murphy observes: “… one could make a list of statements by Job that cancel each other out. He attacks God (Job 7:20-21; 9:22-24; 16:7-17) and he cajoles God (Job 10:4-12). His despair (9:16-18; 14:18-22) is matched by his faith (Job 13:15-16; 19:23-27).” [9] An attentive reader will notice that Job is grieving not for material and social losses. He is grieving for his relationship with God, for the loss of understanding God’s justice, for the loss of the genuine friendship. He feels betrayed both by his friends – “My companions are treacherous like a torrent-bed, like freshets that pass away, that run dark with ice, turbid with melting snow” (Job 6:15-16 NRSV) and by God – “you seek out my iniquity and search for my sin, although you know that I am not guilty, and there is no one to deliver out of your hand? Your hands fashioned and made me; and now you turn and destroy me” (Job 10:6-8 NRSV). The process of grieving is not linear, it is more like a roller coaster. This is what the author of Job is showing to us. When calamities, misfortunes, disasters befall us and we cannot find any rational answer, and our convictions are undermined, be honest with yourself and express what you feel. Turn all your anxieties over to God and be frank with God.

In the Epistle of James, Job is presented as a steadfast person: “you have heard of the endurance of Job” (Jas 5:11 NRSV). The Greek word ὑπομονὴ[10] is used here to describe Job’s stance. Many translations use the term “patience” to render this Greek term and thus underline the humble character of the hero. I think it is misleading. We can hardly define Job as a patient person, but surely as a steadfast person who despite a situation that is meaningless to himremains persistent in his search for truth. In his final discourse Job recalls the days when God watched over him (Job 29:2), when God’s lamp shined and he could walk in the darkness (Job 29:3), when God’s friendship was upon his tent (Job 29:4), when the Almighty was with him (Job 29:5). These were the blessed and happy days. Furthermore, his place was assured in the community. But when God “turns cruel” to him, “with the might of his hand persecutes him” (Job 30:21), his friends mock him, his neighbors hate him and want to drive him from the community (Job 30:1, 10), he feels lonely and isolated and yet does not give up. He calls upon God.  

 In chapter 38 God finally answers Job, but how? By asking questions about the creation of the universe, about the laws of nature, about the life of wild animals, and at the end about Behemoth (40:15-24) and Leviathan (41:1-34). These questions have theological implications: 1) the world is more complex and vast than Job knows; 2) the world is created orderly and good in its nature; 3) there are some chaotic elements that are permitted to exist, but they do not undermine the created order.[11] Behemoth (the hippopotamus) and Leviathan (the crocodile) represent a temporary evil that is allowed to exist. They embody a threat to the harmony and to the order of the created world. Hence, God asks Job if he can control these powers.

 Behemoth: “Look at Behemoth, which I made just as I made you;… only its Maker can approach it with the sword… Even if the river is turbulent, it is not frightened; it is confident though Jordan rushes against its mouth. Can one take it with hooks or pierce its nose with a snare?” (Job 40:15, 19, 23-24 NRSV).

 Leviathan: “Can you draw out Leviathan with a fishhook, or press down its tongue with a cord?… Will you play with it as with a bird, or will you put it on leash for your girls?” (Job 41:1, 5 NRSV).

 These questions suggest the author’s acknowledgment of human limits, either on the level of power/control or on the level of comprehension. In fact, the notion of limits on humans’ comprehensive understanding and ability to explain everything are described in a poem about Wisdom in Job 28. This chapter is a later addition to the book. Perhaps it represents yet another attempt to provide more arguments on how to react to unjust suffering and to cope with uncertainty. This poem is structured around one question: “But where shall wisdom be found? And where is the place of understanding?” (Job 28:12, 20). The author of the poem admires humans for their ability to discover things, to be able to get into places where even wild animals cannot get and, at the same time, says that humans cannot find wisdom. They search for her, but she is beyond their comprehension. It is only God at the moment of creation who “saw her and declared her; established her, and searched her out” (Job 28:27). In other words, Wisdom is God’s privilege, she is embedded in creation, but creatures cannot grasp her. Humans had to admit the limits of reason on a large scale (how much, for instance, do we not yet knowabout other galaxies, or even the planets in our solar system) and the limits on a smaller scale (six months have passed since SARS-CoV-2 has spread around the world, but how much we do not yet know about it; neither substantial drugsnor a vaccine to combat the virus have been developed). And yet humanity does not give up: we explore the universe and we continue to combat the virus by doing research.    

 WhenGod finally speaks to Job, he does not provide any reason for Job’s case, but Job is relieved. Why? Because he has experienced God. He has had a moment of meeting the Divine. Job doe not need any more explanations:

 Therefore, I have uttered what I did not understand, things too wonderful for me, which I did not know. ‘Hear, and I will speak; I will question you, and you declare to me.’ I had heard of you by the hearing of the ear, but now my eye sees you; therefore I despise myself, and repent in dust and ashes. (Job 42:3-6)

 Although Job was very harsh in his laments against God, he was justified, not his comforters. The friends were sure they knew the law and could speak on behalf of God. But they were wrong. Their “pastoral counselling” and theological discourse failed. The Book of Job teaches us to think out of the box and not to be legalistic when we treat someone. We should abandon harsh legalism because we can easily fall into a superiority complex by creating an image of God that fits our perceptions. As a matter of fact, most probably Job needed just to have his community and friends be compassionate. God answers our cry by making people come to us. We must reach and show people that we care. This is very important. Usually when something bad happens to us we think that we are guilty. We feel rejected. That is important to show up. Say I am sorry and hold the hand and listen. We help more by listening than by explaining. “Why me? Why is this happening to me?” is not a question. It is a cry of pain. You will help not by answering but by easing the pain. Job did not get an explanation, but consolation. Do not try to make sense of it, but simply be there.

I would like to go back to the Creation stories in Genesis once more. It is not a VIP status that we are given as an image of God, as it may seem: “Yet you have made them a little lower than God, and crowned them with glory and honor” (Ps 8:5 NRSV). We ought to be responsible for the created world. In fact, in Gen 2, a second Creation story, more ancient than that in Gen 1, we learn about the task that adam – a human being — is given: “The Lord God took the human and put him in the garden of Eden to till it and keep it” (Gen 2:15 NRSV). The phrase “to till it and keep it” literally from Hebrew means “to serve it and guard it”. In other words, the mission of humans is not simply to cultivate the earth and have profits from it, but to be responsible for it. The ecological mindset is already present in this ancient story. The pandemic lockdown has shown how nature needed a rest, a reload because of the pseudo-rational[12] decisions that humans make. Now I would like to give you an example that connects these two themes: unjust suffering, and humans’ responsibility for creation. Martin Gray, a Holocaust survivor, after all the World War II calamities he had experienced, managed to rebuild his life. He was happily married and lived with his wife and children in the south of France. This happiness was interrupted by a forest fire in which he lost his entire family. What a tragedy. He had people to urge him to inquire who was responsible for this disaster, but he refused to do so. Instead, he dedicated his life to prevent this kind of disaster.[13] To sum up, instead of unanswerable questions we might ask ourselves: “Now that it has happened, what are going to do about it?”[14] Let us not concentrate on the past, but let us look to the future as humanity.  

To conclude, what biblical insights deal with the Covid-19 situation? I would summarize them in the following list:

  • Keep running, do not give up, be aware that this is a long marathon
  • Be honest with yourself, accept limits
  • If you do not find a meaning, try to impose meaning on what seems senseless
  • Build a community of caring people
  • Trust God and do not be afraid of expressing fears, disagreements, pain
  • Be sure God will provide you with strength to overcome calamities

 

 

[1] https://www.theatlantic.com/health/archive/2020/07/coronavirus-special-mental-health-disaster/613510/

[2] In some cases, it means also “to wait, to expect.” Cf. Ernst Jenni, Claus Westermann. Theological Lexicon of the Old Testament (trans. by Mark E. Biddle). Hendrickson Publishers 1997, 1126.

[3] HALOT 559.

[4] Gen 1:4, 10, 12, 18, 21, 25, 31 (“And God saw all that He had made, and behold it was very good, and it was evening and it was morning, the sixth day.”)

[5] Job 4:6; 5:16; 6:8; 7:6; 8:13; 11:18-20; 14:7, 9; 17:15; 19:10; 27:8. 

[6] Norman C. Habel. The Book of Job. A Commentary. Old Testament Library. Philadelphia: Westminster 1985, 40-42.

[7] Kathleen M. O’Connor. Wisdom Literature. Liturgical Press, 1990, 86-87.

[8] Harold Kushner. When Bad Things Happen to Good People. Schocken Books 1981.

[9] Roland E. Murphy. The Tree of Life. An Exploration of Biblical Wisdom Literature. William B. Eerdmans Publishing House 2002, 40.

[10] This noun derives from the same root verb that means “remain or stay behind while others go away,” “remain instead of fleeing,” “stand one’s ground,” “endure in trouble, affliction”. Greek-English Lexicon of the New Testament and Other Early Christian Literature, Second Edition [Walter BauerGingrich, F. Wilbur, William F. Arndt, Frederick W. Danker]. The University Of Chicago Press 1979, 845.

[11] Eric N. Ortlund. “The Identity of Leviathan and the Meaning of the Book of Job”, Trinity Journal 34 (2013) 24

[12] Read irrational, it is rather the desire to have more than is necessary.  

[13] Martin Gray. For Those I Loved. Hampton Roads Publishing 2006.

[14] Harold Kushner. When Bad Things Happen to Good People. Schocken Books 1981.