Для побудови ефективної державотворчої системи і добробуту є потреба проаналізувати бідність, її причини та чому ми вважаємо теперішній час кризою і занепадом.
Умовно причини бідності можна поділити на внутрішні, які визначають особу, її цінності (те, що залежить від людини), та зовнішні: система законодавства та інституцій, які сприяють або обмежують людину.
Які основні наслідки бідності? Переважно кажуть, що це брак коштів для базових потреб – таких як харчування, медикаменти, житло, освіта і так далі. Але якщо проаналізувати кожен показник особистої та суспільної бідності, чи справді вони залежать тільки від фінансів, від доходів? 3 філософської точки зору причини бідності переважно світоглядні. Як не дивно, економіка починається не з капіталу, а з цінностей людини та її світогляду. Амартія Сен, лауреат Нобелівської премії, зазначав, що проблеми економіки потрібно шукати в культурі, проблеми культури – в етиці, а проблеми етики – в моральних і духовних цінностях людини, народу.
Форми бідності
В Україні маємо кілька основних форм бідності. На макрорівні це спадщина колоніалізму, яка в сучасній практиці втілилась як утвердження панування та домінування осіб, що здобули владу над більшістю суспільства – фінансами, рухомою і нерухомою власністю, ресурсами та правом рішень. Колоніалізм створював централізацію, тобто зосередження влади в руках одної особи або обмеженої групи осіб. Сама ж централізація створює різні форми бідності з кількох причин: це і «законодавчо-науково обґрунтований» грабунок громадян, і зумисна маніпуляція, що не дозволяє громадянам брати активну участь в політичних та економічних процесах.
Будь-яка інституція має кілька основних характеристик: систему управління та ментальність управлінців, форми відносин між людьми та способи фінансування, крім того, якість і цінності світогляду самих засновників. Інший важливий показник установ – їх реальна продуктивність для суспільства та доцільність їхніх товарів і послуг. В Україні ж основна проблема установ та, що на їхнє утримання йде набагато більше коштів, аніж кількість створюваних ними благ для суспільства. Утримання номенклатури та бюрократії з’їдає весь суспільний дохід. У нас стало мало інженерів, архітекторів, техніків, але збільшилося «прокурорів», суддів, ревізорів, тобто тих, що взагалі нічого не виробляють для суспільства. Таким чином відбувається деформація місії інституцій та суспільних установ перед ними не постає завдання вирішувати різні проблеми суспільства, ціллю є необхідність створювати потребу в собі.
Врешті-решт ефективну економіку неможливо побудувати без ефективної політичної системи, тому що не стоїть лише питання «виробити» щось, але й те, яким чином будуть розподілені соціальні блага між громадянами. А ефективну політику чи економіку неможливо побудувати без якісного богослов’я та філософії. Тому що державна ідея і держава як організм не може не мати своєї етики та цінностей. Незважаючи на те, яким є рівень добробуту чи озброєння (прикладом слугує Римська імперія чи інші державні утворення навіть ХХ століття), без моралі ці лади просто пропадали з історії людства.
На мікрорівні причинами бідності є різні суспільні болячки, які зовсім не пов’язані з браком та рухом капіталів, а радше психологічними страхами людей перед новими викликами часу. Переважно це пов’язане із системою університетського та сімейного виховання людини. Колоніальна освітня система формування особистості виховувала загально ерудовані покоління та привчала до без- апеляційного послуху авторитетам. Ця система не формувала гармонійну розвинуту особистість, впевнену в собі. Колоніальна система цінностей навчала кар’єризму в інституціях, а не реалізації людської особи. Колоніальні структури створені різними особами, що воліють жити за рахунок інших людей, які лише мають ввійти в дану систему на найнижчому соціальному рівні, щоб «вислужуватися».
Інші соціальні хвороби, що призводять до занепаду, пов’язані зі стилем життя людини, особливо мовиться про культуру споживання, або консумізм (від англ. consume –споживати – Ред.). Людина вважає себе бідною не тому, що чогось не має, а порівнюючи себе з кимось, із тим, чим володіє інший. І все це відбувається не на основі реальних потреб, а на основі психологічних пріоритетів, без огляду на корисність чи доцільність тих продуктів або послуг. Людина більше думає про те, чого їй бракує, і стає нестерпною в спілкуванні, аніж, відповідно, шанує і цінує те, що має, починаючи від здоров’я, навколишньої краси, спілкування з рідними та закінчуючи пізнанням світу і Бога.
Наступною причиною бідності, на думку багатьох психологів, є невігластво. Невігластво означає відсутність корисної інформації або відсутність практичних знань про те, що дійсно потрібне в житті чи в роботі у певний момент. Часто маємо справу з «планованим» невіглаством, коли завдяки медіа та інформаційній політиці неможливо провадити здорову державотворчу роботу: поширення різних ідеологій, що не мають нічого спільного з продуктивною державотворчою стратегією. Така позиція нівелює формування активного громадянського суспільства і творчого громадянина. Особи та клани, що приватизували «право рішення», не завжди зацікавлені в активній та свідомій громадянській позиції своїх же громадян. Їх низова неорганізованість та незнання своїх прав є одним з ефективних джерел формування великих капіталів кількох осіб. Дуже мало людей, здатних навчитися аналізувати інформацію, факти, а не лише нагромаджувати їх. Тому для подолання особистої бідності важливим є вміння логічно мис- лити і знати про обрану справу навіть найменші деталі.
Сюди слід додати і алкоголізм, куріння та інші соціальні недуги. Якщо спільнота має високий рівень соціальної захворюваності, то реальна продуктивність суспільства є низькою. Крім того, суспільство починає засновувати замість інституцій розвитку установи для виправлення цих недоліків. До них можна віднести силові структури, різні «антикорупційні» бюро, прокуратуру, лікарні, суди і так далі. Ці структури утримуються з держбюджету і податків, не створюючи жодної доданої вартості. Як результат вони зацікавлені не у вирішенні проблем, а навпаки – у їх збільшенні. Саме так вони створюють потребу самі в собі.
Крім того, одним із факторів бідності є залежність від когось чи від чогось. Залежність сповільнює швидкість ухвалення рішень, штучно створює неефективний ме неджмент, деформує «основний інстинкт» бізнесу, а саме прямий інтерес, та розподіл прибутку.
Залежність може бути від якогось продукту, що руйнує здоров’я особи чи структури. Або ідейна коли людина віддає перевагу якимсь міфічним ідеологіям, а не практичній щоденній роботі та особистому вдосконаленню. Психологи часто називають це «ідеологічна шизофренія», тобто роздвоєння особистості, коли людина має інтелект, силу та здібності, але вважає, що інші повинні зробити те, що може вона ж, або вірить у міфічні ідеології майбутнього. Єдиний метод лікування – це об’єктивна профілактика суспільної свідомості, системне розширення прав і можливостей людини та громади в практичній роботі, правова просвіта і наука. Бо можна поставити риторичне запитання: що є пріоритетом для будь-якої організації розвиток інституції чи реалізація людини? Переважно та інституція є успішною, що створює ефективну систему реалізації людини або команди.
На завершення цього огляду слід додати, що результатом соціальних хвороб переважно є страхи i втрата віри. Більшість людей не вірять у те, що можуть щось робити, а 90 відсотків, ще нічого не зробивши, вважають, що їхні ініціативи не будуть успішними. І лише 10 відсотків стають активними та переходять у середній клас підприємливих людей. Наслідком же соціальних чи особистих страхів є апатія. Вона існує там, де люди не піклуються ні про що через відчуття безпорадності та не намагаються змінити наявний стан речей, щоб виправити помилки або покращити умови. Апатія та байдужість до соціальних і економічних процесів вела до занепаду країни та спустіння територій. Крім того, апатія напряму допомагає формуванню монополій і диктатур, які зосереджують у своїх руках прибутки та доходи. Іноді апатію дехто виправдовує релігійними канонами: «Приймати речі як вони є, тому що Бог вирішив твою долю». Цим можна зловживати, трактуючи фаталізм як незмінну людську долю. Це прекрасно –повірити, що Бог вирішує нашу долю, але як пояснити те, що Бог дає нам здібності, таланти та свобідну волю? Бути «створеним на образ і подобу Божу – це мати в собі і багато дарів та здібностей, які потрібно уміти реалізовувати та примножувати». Крім того, людей може «паралізувати» постійне залякування щодо гріха, що вони слабкі й немічні. Постійні проповіді про немічність, страх гріха та нікчемність людини лише допомагають затверджувати лад «кріпаків і панства» в політиці. Як сказав Митрополит Андрей у посланні «О квестії соціяльній», справжній християнин – це реформатор, що бере на себе відповідальність та змінює світ відповідно до свого сану, стану, покликання і можливостей.
Реформи
Як не дивно, але самі реформи дуже подібні до процесу оздоровлення та лікування суспільства як організму. Їх потрібно розглядати як профілактику свідомості суспільства, а не просто як створення умов для інвестування чи залучення капіталів. Форма економіки є здоровіша, якщо соціальне здоров’я стає пріоритетом для управління державою. Таким чином розвиваються ті інституції, які сприяють реальному добробуту: наука та освіта, спорт та розвиток молоді, технології та інновації.
Люди створені з багатьма здібностями: вибирати, співпрацювати, організовувати, тому не повинні нівелювати їх та шукати виправдання, щоб нічого не робити, щоб постійно перебувати в соціально-економічному занепаді.
Ефективним засобом реформ є усвідомлення дару віри та довіри до Божого слова, навчання та вивчення богослов’я. Великою силою є не ідеології, а молитва до Бога, який допомагає людині стати досконалішою та стає джерелом для творчості. Друга Божа заповідь – люби ближнього, як себе самого є основою для будівництва ладу, тобто не робити іншим того, чого не бажаєш собі.
Велику роль у подоланні чи сприянні бідності відіграють релігійні рухи та інституції, які історично формували світогляд і етику цінностей. Якщо проаналізуємо рівень корупції або кількість осіб, які отримали премію Нобеля, можемо лише підтвердити: віровчення, що вчили сліпого авторитету інституції чи влади, виправдовуючи це якимись традиціями та ритуалами, які надавали певної «божественності» окремим панівним верствам, давали мінімум креативних осіб, які реалізовували інновації та нові технології для всього людства. І реальною проблемою не була сама відсутність творчих осіб, а наявність системи установ, що не давала розвинути здібності людської особи та реалізуватися людям: більшість талантів були закопані, тому що їх реалізація означала повну зміну провідного менеджменту. Це як приклад індустріальних революцій: якщо до початку XIX століття були потрібні багато коней, фірманів та візників, то при застосуванні парової машини і автомобілів знадобилися інші люди – механіки, електрики, будівничі доріг. У багатьох застарілих системах певний авторитет асоціацій та установ був набагато вищий, аніж людина та її здатність до творчості. Той, хто «приватизував» ці суспільні чи релігійні інституції, розглядав свободу, креативність та інноваційність підлеглих як небезпеку для власного панування та соціального статусу панування. Людина вважалася засобом, а не ціллю для такого ладу. Прикладом успішного релігійного бачення стала культура християнської ощадності в Голландії та Бельгії у XIX столітті чи акції громадської ощадності Митрополита Андрея Шептицького в Західній Україні до 1939 року, що було наслідком євангелізації та реалізації Соціальної доктрини Церкви. Все це мобілізувало солідарність громад та формувало капітал без боргів перед зовнішніми кредиторами. Тому що була запропонована соціально-економічно-політична система відповідно до часу та християнської етики.
І наостанок: сильним каталізатором розвитку є не інвестиції чи капітал, а соціальні інституції, серед яких основними є сім’я та родина, турбота про громаду та світ. Здорові сімейні стосунки та громадська робота будували систему соціальної безпеки і підтримки. Турбота про дітей це свого роду планування стратегії і тактики реальної економіки та часу життя на довгі терміни.
Християнин, що пізнав і зрозумів християнську науку, ніколи не є бідним. Євангелізація – це продуктивне джерело ідей та практик реформ суспільства.
Так що в Україні реформи тільки починаються: не біймося їх, а пізнаваймо правду та науку, яка визволить нас від лінивства і дарує відродження для нового життя!
Зиновій Свереда, президент Українського кооперативного альянсу, доктор соціальної економіки Папського Григоріанського університету
