Четверта хвиля еміграції: «Я є!»

Ось повністю відновлений, очищений від колонкових розривів та зшитий у суцільний текст аналітично-репортажний матеріял Олени Паливоди для часопису «Патріярхат» (ч. 2, березень — квітень 2007 рік). Усі перенесені на стиках колонок слова склеєно, а оригінальний правопис та особливості інтерпункції повністю збережено.

3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» та її інтернет-видання. Головою Координаційної ради Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» обрано Мирославу Роздольську, редактора газети «Сівач», керівника відділу зв’язків з громадськістю у Секретаріяті Патріярха УГКЦ.

Передумови

Потреба в створенні всеамериканської організації, яка б вела координаційну діяльність між урядом України і організаціями новоприбулих в світі, є актуальною вже давно. Наприкінці минулого року зусиллями Мирослави Роздольської та її однодумців у Стемфорді було проведено «круглий стіл», на якому виступили священики, дипломати, активісти нашої громади й на якому наголошували на необхідності створення громадського об’єднання «четвертої хвилі», яке б своїми головними пріоритетами ставило співпрацю з урядом України, спрямовану на захист інтересів громадян України за кордоном та поглиблення співпраці із зарубіжним українством. Та зустріч стала фактично відправною точкою нового проєкту.

У своїй доповіді Мирослава Роздольська наголосила: «Презентуючи нашу новостворену громадську організацію „Нова українська хвиля“, ми найперше хочемо сказати своїй матері-Вітчизні: „Ми є, ми не розгубилися в цьому широкому світі, ми служимо тобі, а тепер, як організована сила, готові до співпраці з Українською державою та її структурами задля добра свого народу. Стержнем, довкола якого ми творимо нашу організацію, є українська національна ідея як фундамент для розбудови держави України й нас як невід’ємної її частини. Ми схиляємо голови перед тими, хто до нас розбудував в Америці українські „острови“ й впродовж десятиліть був голосом мовчазної України на американській землі“».

Доповідачка також подякувала тим, хто представників «четвертої хвилі» сприйняв такими, якими вони є, подякувала також тим, хто їх не прийняв. «Адже боротьба за свою самобутність стала тим поштовхом, який сприяв створенню на американській землі „Нової української хвилі“, — підкреслила п. Роздольська.

Хто ми?

За дуже короткий час (10–15 років) свого перебування в чужій країні з іншою культурою, мовою, у незнайомому середовищі новоприбулі емігранти з України не тільки адаптувалися, подолавши величезні психологічні бар’єри, об’єктивні й суб’єктивні труднощі, а й реалізували себе в цьому суспільстві. Серед представників «четвертої хвилі» є медики, юристи, журналісти, митці, які продовжують своїми творами збагачувати українську культуру, є науковці, які здобули наукові ступені в Америці, є великий загін підприємців, які, як і більшість емігрантів, приїхали сюди з порожніми кишенями, а сьогодні достатньо заможні люди, є педагоги, які заповнили учительські колективи вже існуючих і також новостворених шкіл українознавства й виховують молоде покоління в дусі любові до рідної мови, історії та культури.

Багатотисячний загін наших співвітчизників трудиться на будовах, жінки опікуються й доглядають старих, немічних людей, дітей. Неоціненною є їхня жертовна праця для своїх родин і для України в цілому, бо саме завдяки їм мільярди доларів вливаються в економіку України. Це і є нова хвиля українських емігрантів, яку донедавна не помічала Українська держава.

Головними пріоритетами новоствореної організації є співпраця з урядом України, спрямована на захист інтересів громадян України за кордоном та поглиблення співпраці зі зарубіжним українством. А це — спрощення візового режиму, удосконалення правової бази стосовно в’їзду-виїзду з України, визнання документів про освіту, здобуту українцями закордоння в країнах проживання тощо.

У своїй промові пані Роздольська також поділилася своїм спостереженням із досвіду праці в Патріяршій курії УГКЦ: «Слухала я слово Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара до старших людей у старечому домі в Санкт-Петербурзі, куди Патріярх прийшов провідати кількох вірних своєї Церкви. Почувши, що в домі є духовний провідник такого високого рангу, жителі старечого дому заповнили зал. Звичайно це були старші немічні люди різних національностей, різних конфесій. Більшість з них була в інвалідних візках. Кардинал Гузар гарною англійською мовою звернувся до них зі словом, що не тільки було бальзамом на спраглі душі, але й великою наукою для всіх. „Суспільство відкидає старих, хворих, немічних, як нераціональних, непродуктивних, непотрібних йому людей. Але воно навіть не здогадується, що саме ці люди своїми стражданнями виконують невидиму місію духовного зцілення цього суспільства“, — сказав Блаженніший».

«Парадокс українського суспільства в тому, що воно відкинуло не тільки старих чи хворих, а й найбільш здорові й продуктивні сили, — інтерпретує думку Патріярха пані Мирослава. — І саме на їхню долю випадають страждання задля зцілення морально хворого суспільства. Бо школа життя, яку проходять сьогодні мільйони наших людей-емігрантів, цілком відмінна від тієї, на якій побудована скорумпована влада в Україні. Матеріяльного достатку, успіху досягають тут великою й самовідданою працею. Саме цей спосіб у поєднанні з безкорисливою працею для громади задля збереження своєї самобутности веде нам до духовної зрілости. Перший етап ми успішно всі проходимо, а от другий — праця для громади — треба ще навчитися долати. І ось новостворена організація дає усім нам такий шанс. Використаймо ж його для добра нас самих, наших дітей і нашого народу».

Цілі та завдання

Нинішня спроба об’єднатися — це останній шанс «четвертої» хвилі. Бо ще два-три роки і ця окремішня верства української імміграції розчинеться в чужинецькому світі. Одні радітимуть, що купили хату й авто, вивчили дітей і живуть-горя не знають десь в нью-джерзійських селах, інші стануть «американцями» й соромитимуться до кінця свого життя клятого акценту, будуть і такі, що приб’ються до російськомовної громади й оселяться в «гетто» на кшталт нью-йоркського Брайтона — маленькій копії СРСР. Хоч, здавалося б, є шлях залишатися самими собою — вливатися в лави вже існуючих українських громадських організацій й не вигадувати «велосипеда», створюючи нові структури. Але час, прожитий на чужині серед наших братів-українців, показав, що ми, «четверта хвиля», маємо свої, тільки нам притаманні болі й проблеми, які важко зрозуміти тим, хто приїхав сюди 60 років тому. Саме це й вимагає творення своєї громадської структури. Це жодним чином не означає, що мы відокремлюємо себе від старої української імміграції чи не хочемо співпрацювати з нею.

Що конкретно дасть усім нам і кожному зокрема «четвертохвильнику» створення своєї громадської організації? Насамперед ми створимо своє середовище. Адже не секрет, що на чужині іммігранти страждають не тільки через незнання мови, нестатки й труднощі, а насамперед через брак собі подібних, через відсутність свого інтелектуального й соціяльного середовища. Кожному окремо нам тут немилосердно важко, всім разом — зовсім навпаки. Разом ми зможемо організовувати творчі вечори й забави, виставки й концерти, зустрічі з цікавими людьми і свої часописи. Вже зараз ми маємо у своїх лавах Теодора Шевчука, чудового організатора й бізнесмена, який відкрив у Брукліні ресторан «Україна» — місце зустрічі всіх українців й проведення всіх українських імпрез.

Разом ми допоможемо тим з нас, хто потрапить у біду. Разом ми зуміємо воскресити наші церкви й школи і зберегти все те, що створили українці попередніх імміграційних «хвиль». Нарешті, разом ми зуміємо зробити так, щоб наші діти залишалися в Америці українцями — шанували мову, віру й звичаї своїх предків, знали, яких дідів-прадідів вони онуки.

Америка — це країна іммігрантів. Тут існують безліч програм для іммігрантів, якими держава заохочує етнічні групи до організації свого громадського життя. Американці рахуватимуться з нами, якщо побачать, що ми згуртовані, а значить сильні.

У структурі «Нової української хвилі» передбачено створити цільові комісії, які опікуватимуться конкретними напрямками нашого громадського життя. Активних людей, які хочуть і вміють працювати в них, не бракує, адже серед нас є народні артисти, письменники, поети, композитори, художники, науковці, високоосвічені фахівці в найрізноманітніших галузях. Їх лишень треба підняти й зорганізувати. Добрий знак того, що цього разу все в «четвертої хвилі» складеться — це бажання допомогти новоствореній організації з боку нашого дипломатичного корпусу в США.

Особистості

Головою Координаційної ради Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» обрано Мирославу Роздольську, керівника відділу зв’язків з громадськістю у Секретаріяті Патріярха УГКЦ. Пані Мирослава — журналіст за фахом і громадський діяч за покликанням, працює редактором газети «Сівач» Стемфордської єпархії. Але це тільки одна з кількох ділянок, де задіяна п. М. Роздольська.

«Розкиданість наших людей по всьому світі — це школа. Можливо, жорстока, але все ж школа. Й увібрати все, що може вона дати, чи це не є нашим головним завданням сьогодні? Та як у цьому не загубити національної субстанції, зберегти український генофонд? Бо що варті будуть ті знання для України, якщо вони не є надбудовою патріотичної засади української душі? Так як Україна має тепер, може, останній історичний шанс для свого відродження, так і „четверта хвиля“ має останню можливість продовжити життя нашої спільноти не тільки з атрибутом пирогів та вишиваних рушників, а найперше у мові, без якої народ зникає з лиця землі», — пише у статті «Роздуми на порозі новоствореної школи українознавства» п. Роздольська.

Олена Паливода — голова відділу організації «Нова Хвиля» в Детройті.

Поділитися: