Свіжий номер

3(503)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Декілька завважень до «Звернення Владик…»

Читаючи «Звернення владик Священного Синоду УКЦеркви до вірних» 1983 року мимоволі пригадується гарний вірш великого нашого мислителя, пробудника національної гордости та самоосвідомлення — Івана Франка,— про те, як в часах панщини пан пожартував собі із священика, який закликав людей відсвяткувати радісні дні Христового Воскресіння, виганяючи його враз із своїми парафіянами у цей день відробляти панщину.

Сам зміст згаданого послання (що написане ще в лютому м-ці, але чомусь друкується аж під Великдень, хоча не має з цим святом нічого спільного) зовсім на місці, промовляє до більшості вірних УКЦеркви, але тон його й стилізація деяких речень вразила таки до глибини душі.

Виходить якось незручно, що єпископів ототожнюється із самим Христом. Може у країнах нашого поселення, де немає такого єпископа, як Августин Горняк, таке порівняння може пройти непомітно, але не в Англії і не в колах організованих патріярхальників. Таж людям, обзнайомленим з тим, що так, як діялось і діється в Англії, особа єп. А. Горняка якраз є уосібленням всього протилежного до Христа-Спасителя людства, доброго пастиря, що шукає своїх розгублених овець, а не розганяє їх. Незручно прирівнювати кожного єпископа до самого Христа. Тому і нове занепокоєння й хвиля протестів до тих пресових органів, що це звернення помістили в добрій вірі.

Ми розуміємо, що зараз найважливішим є наша єдність думки та дії. В нашій ситуації вона мусить спиратись на довір’ї до проводу і на суворій дисципліні. Та з отого звернення вірні не можуть зрозуміти, про яку дисципліну та про яку єдність в дії говориться.

Ми, як народ, що довгі роки, чи радше століття, жив у поневоленні, знаємо добре, що засадничо маємо справу з подвійною дисципліною, яка спирається з одної сторони на сторонніх законах, а з другої — на законах власних, подиктованих потребами свого народу.

Вже сама стилізація цілого звернення, титулятура нашого Патріярха Йосифа Верховним Архиєпископом і ні згадки про нашу помісність, ні натяку про домагання затвердження існуючого патріярхату — вказують, про щось іншого… Що деякі чинники з тих чи інших міркувань не бажають чи не можуть затвердити наших автономних церковних прав, ні признати патріярхату, то не може мати оправдання, але хто ж, як не Синод наших владик повинен про це постійно домагатися? Коли про це, найважливіше у зверненні, немає ні згадки, то до якої, властиво, єдности дії нас закликається? До дальшого покірного рабського послуху?

Якщо Синод наших владик, про який писалося, що він відбувся і пройшов ділово та що мав успіхи — то, на жаль, вірні цього не відчули у їхньому зверненні.

В. Ґоцький

Поділитися:

Популярні статті