(«Сучасність», березнь 1978. ч. З/ 207 Автор статті: др. Б. Цимбалістий.)
Нарешті почувся певний, стислий, науковий голос у справі українського патріярхального руху. Голос цей звучить безпристрасно, навіть може й чисто по-академічному, коли йдеться про вагу моменту та самої справи. Це типовий стиль науковця, що намагається переперти формалістичну засаду писати: «сіне іра ет студіо». Абстрактно говорячи, це мабуть прекрасна засада сама в собі, коли йдеться про відгулі часи, речі і факти, зниклі з людської пам’яті, але, коли пишете для сучасників подій і про справи і речі, яких доля вирішується тепер і ви на 100 відсотків певні, що цих справ справжнє ім’я, — «життя і смерть нації», а вирок цього ж життя і смерти спочиває в руках людей, що живуть разом з вами, або в ваше ім’я говорять і діють, то, далебі, дозволяти собі на такий спокій і таку незаангажованість — це не тільки дивина, але й нерозв’язна містерія. А все таки вітаємо з душі цей голос нашого науковця, бо, можливо, дехто з тих, що тяжко грішать у цій матерії життя і смерти відчитає між рядками свої власні гріхи і … якщо вже не навернеться, то бодай подумає над собою і застановиться.
Коли д-р. Б. Цимбалістий пробачить авторові цих рядків за відвертість, то може й сам ствердить, що цілий двосторінковий вступ до своєї статті він сам писав з нелегким серцем. Його різні аспекти руху за Патріярхат виходять дещо штивні, а його «психолічно-політичний вимір» таки зовсім зайвий. Всі ці аспекти за кошт того, що сам рух за Патріярхат оповито ментальністю часу. Для незорієнтованого читача виглядає, що цей мирянський рух є сякою-такою опозицією до становища «лєґалістів», які при владі, в усій своїй потужності і як найкращих перспективах … В ім’я об’єктивної правди треба сказати і з великим притиском треба б наголосити такі факти.
1. Ці, які всією своєю душею за патріярхат Української Католицької Церкви НЕ Є НІЯКОЮ ОПОЗИЦІЄЮ, А 90% БІЛЬШІСТЮ!
2. Вони — НІЯКІ ПРИХИЛЬНИКИ ПАТРІЯРХАТУ, а гарячі ВИЗНАВЦІ його і є якраз тими, що цей ПАТРІЯРХАТ ІСПОВІДУЮТЬ.
3. ТИХ, які являються опозицією супроти патріярхату і патріярхальної ідеї є ЖМЕНЬКА. Якщо вже хочете їм визнати максимальне їх число, то подаруйте їм 10% з поміж усієї української католицької спільноти, але одночасно виясніть, що на те число складаються люди, яких природа дуже скривдила і незвичайно їх обмежила (духово), бо це сліпороджені.
Т. зв. «ЛЄҐАЛІСТИ» — це реторичний евфемізм, напудрене й перфумоване слово для визначення владик, що не здають собі справи зі СВОГО СВЯТОГО УРЯДУ, ЯКИЙ НЕСУТЬ В ІМ’Я УКРАЇНСЬКОЇ ПОМІСНОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ І УКРАЇНСЬКОГО ОБРЯДУ. Очевидно з ними є ті священики-ступайки, що наставлені на карієру, добрий прожиток і дарування, чи забуття багато дечого, що в нормальних часах треба б дуже тяжко карати і взагалі позбавляти уряду священства!
Коли б Ви, Докторе, погодились на повищі спростування, тоді вже без ніякої ретуші, ми прийняли б усе Ваше дальше трактування справи, якому присвячуєте 12 дальших сторінок і яке само по собі прекрасно проаналізоване. В останньому свойому розділі д-р. Б. Цимбалістий апелює: «Прихильникам руху за патріярхат треба берегтися, щоб не звести наших змагань до боротьби за титул для особи Блаженнішого отця Йосифа, замість за помісність і центральне керівництво в Українській Католицькій Церкві». Запевняємо д-ра Цимбалістого, що нічого іншого ми впродовж 15 років не робимо і не в іншому дусі і сенсі, а в цьому якраз уже 15 років пишемо. Бо ж, Богу дякувати, маємо такий авторитет і такого світоча в усій Вселенській Церкві, як Блаженніший наш Патріярх, що свій титул Він сам, без нашої нездарної допомоги, є в силі виправдати!!!
У теперішній стадії наших змагань ці дві справи — вдержування престижу Блаженнішого нашого Патріярха Йосифа і запевнення повічної вже його Установи, яку започаткувала найдостойніша особистість історії нашої Церкви — є і мусять бути чимсь одним неподільним. Але навіть у найближчому майбутньому ми таки мусітимемо відділити особу Патріярха від Патріяршої системи, наскільки зовсім певно будуть нас обсипувати патріярхами, яких ми ніколи не ждали… і навіть сам Папа стане обдаровувати нас «канонічним» патріярхатом враз із назначеним окупантом нашого патріяршого престола … Все це без ніяких уже рацій «історичного, канонічного, пасторального і т.д. і т. д. «порядку…»
