Огляд книги Миколи Когута Дорогами Чужини (Тернопіль, «Лілея» 2007).
Історія української повоєнної еміграції в Европі через життєвий досвід автора цих мемуарів, його близьких друзів та знайомих так можна було б схарактеризувати головне тематичне спрямування цієї надзвичайно цікавої книжки. Це історія очевидця, історія з перших уст. У тому найбільша цінність цього видання. Тут маємо приклад живої історії української повоєнної еміграції з усіма властивими перевагами безпосередньої участи автора в описуваних ним подіях.
Микола Когут — це чоловік-дія, людина-мотор. Всі, хто запізнав автора цих мемуарів, розділяє один спільний подив того надзвичайного динамізму, який властивий цьому чоловікові, динамізму, опертого на християнському оптимізмі, вірі в торжество правди і справедливости. «В особі Миколи Когута маємо яскравий взірець здібного та працелюбного юнака, який, потрапивши в екстремальні умови, не згубився, не змалів, пише літературознавець Ярослав Гевко, а своїм розумом, доброю вдачею, працездатністю зумів сягнути пристойного рівня життя і заслужити повагу за межами своєї Батьківщини, з якою його розлучила зла доля». Досить сказати, що в часах свої молодости Микола Когут був задіяний відразу в семи молодіжних організаціях, причому в половині з них на керівних посадах. Тому спогади автора є надзвичайно інформативними. Заледве чи знайдеться якась українська організація повоєнних часів, яку б автор не вплів у свою життєву одісею.
В останніх п’яти роках з’явилося чимало видань подібного характеру: Володимира Гоцького «Спогади Перемишльської землі», Петра Новицького «Остарбайтеріада», Нати Ленко «На межовій землі» та багато інших. Кожне з них є цілком іншою історією приблизно з того самого повоєнного часу. Спільним для усіх цих видань є глибоке переживання за долю українства, долю Церкви, долю людей, що залишилися жити на теренах колишнього Радянського Союзу. Кожна активність була в більшій чи меншій мірі мотивована цим переживаннями. Особливість мемуарів Миколи Когута полягає насамперед у тому, що він більшу увагу приділяє подіям і людям, які живуть й діють у Франції, Бельгії, Німеччині та Голландії. Більшість подій описані в жанрі ре-портажу. Завдяки цьому у книзі згадано дуже багато поодиноких осіб. Досить сказати, що тільки іменний покажчик займає одинадцять сторінок. Я, до речі, почав читати цю книжку від іменного покажчика. Знайшовши там кількох знаних мені осіб, відтак так захопився чтивом, що й не опам’ятався, коли завершив цілий розділ. Іншими словами, якщо близька вам людина займала якусь активну позицію в культурному, політичному чи церковому житті і вона жила в одній із названих вище країн про неї, мабуть, ви знайдете згадку у книзі «Дорогама чужини».
Чимало цікавих спогадів у книзі про діяльність Українського Патріярхального Товариства. Сам автор є активним учасником Товариства і промотором ідей Патріярха Йосифа. Завдяки жертовности автора, десятки тисяч журналів «Патріярхат» впродовж останніх двадцяти років надходили і продовжують надходити на різні адреси вдячних читачів в Україні і в країнах СНД. Ось і цього року пан Микола запевнив передплату для 200 осіб в Україні і за її межами. Отже, до певної міри журнал, над яким ми працюємо, є продовженням його життєпису, а його книга — доповнення історії та актуального діла патріярхального руху.
