Свіжий номер

3(503)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Думки з приводу 92-річчя Патріярха Йосифа

Рік 1984-й є багатий на ювілейні дати. Крім 92-ліття їх Святости, Патріярха Йосифа, будемо також 1 листопада торжественно святкувати 40-річчя благословенного дня Його вступлення на митрополичий престіл та 15-ліття посвячення собору Св. Софії в Римі.

Протягом 40 років провадить наш Патріярх УКЦеркву серед розбурханих хвиль воєнних і повоєнних років. Тих 40 років можна поділити на два періоди. Перший з них — це жорстокі переслідування, тортури, в’язниці, концентраки, Сибір… І другий період — від 1963 року на волі, сповнений великими душевними терпіннями, яких Главі УКЦеркви не щадили різні ватиканські достойники й деякі свої владики.

Знаємо, що кард. Міндсенті не витримав тортур і підписав запропонований йому документ, про що він згадав у своїх споминах. Від 1956 року він проживав у американській амбасаді аж до виїзду з Мадярщини.

Наш Патріярх витерпів багато, багато більше і то не в амбасаді, але в концентраційних таборах Сибіру. І в цих надзвичайно важких умовах помагав чим міг іншим співв’язням, без огляду на їх віровизнання. Для них він був батьком і архипастирем. До нього вони ставились із великою пошаною, як про це свідчать спомини тих, що їм пощастило вирватись із цього пекла.

Від початку свого побуту на волі Блаженніший діяв згідно із добре обдуманим пляном, щоб зміцнити і об’єднати вітки нашої Церкви в діяспорі із Церквою-Мученицею в Україні. Все це його стадо, його вірні, яких доручив Господь його опіці. І відразу він як пастир добрий почав робити старання, щоб навернути на правильну путь тих, які зблудили, і відшукати загублених овечок своїх. У своїй діяльності кермувався добром української Церкви й народу. Кермувався декретом 2-го Ватиканського Собору, де сказано, що «Східні Католицькі Церкви мають право й обов’язок рядити собою»…

Провід Апостольської Столиці не здійснює цей декрет і ще й далі робить все, щоб УКЦерква не могла рядити собою. Ще й далі кривдять покривджених в ім’я звихненого екуменізму із атеїстичною московською державою, яка є відповідальна за вбивство 60 мільйонів людей, як це подав письменник-дисидент Солженіцин. А московський Патріярхат тісно співпрацює із комуністичною владою і помагає закріпити її впливи на різних міжнародніх форумах.

Восени минулого року пройшло 20 років від історичної промови Блаженнішого 11.Х.1963 р. під час 2-ї сесії Ватиканського Собору II і внесення про Патріярхат. Проминуло також 20 років від змови проти УКЦеркви зі сторони Ватикану і трьох наших владик. А саме в тому часі наша Церква так дуже потребувала їхньої мужньої постави. Оті три владики приготували тернистий шлях для рідної Церкви, який продовжується досьогодні.

Погляньмо, як теперішній папа дбає за свою польську Церкву і порівняймо, яку велику кривду зробили українській Церкві українські владики на спілку із тодішнім проводом Василіянського чину. Це правда, що натиск із Апостольської Столиці був дуже великий, але навіть в тому випадку добро прабатьківської УКЦеркви повинно було стояти в їхній совісті на першому місці.

Ось нещодавно під час проповіді священник говорив багато про жахливі відносини у Радянському Союзі, назвавши його слушно царством сатани. В цьому, очевидно, ніхто не сумнівається, але, вийшовши із церкви, численні парафіяни задумались над дивним фактом: як же це так, що Апостольська Столиця так щиро співпрацює з царством сатани?..

І так, як Господь наш, Ісус Христос покликав на апостолів звичайних людей, а не гордих книжників і фарисеїв, так у наші часи до оборони УКЦеркви покликав Господь мирян. Із малої жменьки оборонців розрослись Патріархальні Т-ва по різних країнах нашого поселення. Маємо вірних нашому Патріярхові Владик і священиків. На жаль, є ще також противники.

Дійсно, дивно, як це наша Церква має силу видержувати всі ті клопоти й труднощі. В тому, очевидно, велетенська заслуга їх Святости Патріярха Йосифа, який на своїх плечах несе незрівняний тягар тої кривдячої несправедливости, а нераз ще й заспокоює й розраджує затривожених мирян.

У звідомленні Патріярха Йосифа на 31-му конгресі «Церква в потребі» в Кеніґштайні наведено слова папи, який 5 жовтня 1980 року сказав в Отранто: «Це особливий, успадкований традицією з перших сторіч обов’язок всіх християн бути близькими духово до всіх тих, що переносять насилля ради своєї віри. Ба навіть більше: тут ідеться теж про солідарність, що нею ми зобов’язані всім людям і спільнотам, яких підставові права зламано чи навіть потоптано ногами». Думаю, що тут коментарі зайві, бо всім нам відомо, що наші підставові права ломлять і топчуть ногами не тільки московські окупанти, але також деякі найвищі достойники Апостольської Столиці.

І ще сказав папа 1 січня 1980 р. з приводу міжнароднього дня миру: «Привернути правду — означає перш за все назвати поіменно всі насилля, яких би форм вони не приймали». Чекаємо на той благословенний час, коли це, нарешті, станеться також у відношенні до нашої Церкви.

Церковна і фінансова імперія Ватикану міститься на території майже 109 акрів (властиво — 108,7). Це приблизно величина середньої фарми в Америці. Але юрисдикція Ватикану розтягається на ввесь світ, і ніхто не обмежує її якимось перестарілим територіяльним принципом. Так само юрисдикція глави Української Католицької Церкви повинна сягати всюди, де живуть українські католики. Патріярх Йосиф мусить мати можливість опікуватись ними всіма.

Хтось може сказати: «Є церковні канони». Вони не наші, вони нам накинені з метою кривдити нас легальним способом, кривдити, покликаючись на Бога. Коли закони є несправедливі, їх потрібно змінити, щоб не кривдити інших. Це тим більше відноситься до церковних законів.

Уявім собі, що всі наші владики, за прикладом польського єпископату, були б беззастережно об’єднались біля глави УКЦеркви, Ісповідника Віри. Уявім собі, що владики дали доручення священикам, щоб вони вчили дітей не тільки молитов у рідній українській мові, але також інформували їх про красу і велич нашого обряду, про мучеництво нашої Церкви і про того, який за вірність Апостольській Столиці так багато страждав. Така постава всіх владик і освідомна праця була б принесла великі плоди в кожній ділянці нашого церковного життя.

Але, що ж, замість позитивної праці створювано перешкоди й клопоти на кожному кроці. Тяжким млинарським каменем були для нашого Патріярха шкідливі діла деяких духовних осіб та непередрішенство багатьох. Провід Ватикану таку ситуацію вміло використовував на шкоду УКЦеркві.

Якщо положити навіть безцінні речі (як ось давні рукописи) перед людиною, яка не розуміє їх великої вартости, то ця людина безжалісно може ті скарби знищити. І так безжалісно нищено Богом дану присутність серед нас їх Святости Патріярха Йосифа.

Протягом довгих років перебування на волі наш Патріярх наполегливо працював і робив всі можливі заходи, щоб зміцнити і урятувати нашу Церкву від заглади по обидвох сторонах Залізної заслони. Це віддзеркалене також у всіх патріярших посланнях, включно із посланням, зверненим до Братів і Сестер в Україні з нагоди 90-ліття, де на початку сказано: «… ці слова хай будуть для Вас висловом моїх поучень піднесення на дусі і моєї любови до Вас, моє Духовне Стадо, мій дорогий Український Народе, якого я є сином і якому я старався весь свій вік служити».

Це вагомі слова великого сина українського народу. Нам потрібно молитись, щоб ці слова міг із щирої душі повторити кожний владика УКЦеркви і згідно із ними діяти.

Перед нами стоїть питання: що потрібно робити в цій прикрій і тяжкій ситуації? При тому важливо пам’ятати, що час працює проти нас. Ми мусимо усвідомити собі, що без посилених оборонних акцій, без приготування широкого запілля — врятування існування УКЦеркви не буде можливим.

Найкращим дарунком для їх Святости Патріярха Йосифа у цей його ювілейний час буде готовість кожного із нас своєю працею засвідчити вірність рідній Українській Церкві й готовість кожночасно обороняти її права, щоб, за словами єп. Прашка, «не зрадити нашої Церкви-Страдниці, щоб не зрадити братів і сестер наших, страждущих Христа ради».

Дарія Кузик

Поділитися:

Популярні статті