Формування та специфіка збірки
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького (далі – НМЛ) має найбільшу збірку українського церковного мистецтва, до якої входять давні церковні тканини і літургійний одяг XV–ХІХ століть. Найдавніші приклади українських церковних тканин у збірці належать до XV століття. Це раритетний воздух-плащаниця з церкви Архангела Михаїла в Жирівці біля Львова та вирізані силуети фігури чину Моління з церкви Святого Миколая в Золочеві, що надійшли до музею в 1912 році нашитими на фелон орієнтовно кінця XIX століття. Сама тканина фелона, можливо, не мала мистецької цінності, тому не була внесена до музейного реєстру. Втім невідомо, чи первісно фігури цього чину Моління належали до фелона. Цілком можливо, що вони походили з індитії або якогось іншого твору. Обидві пам’ятки повністю відреставровані та належали до сталої експозиції музею й до показових прикладів українського церковного фігуративного гаптування золотими та срібними металевими нитками і шовком.
Щодо священничих фелонів, музейна збірка налічує їх 155. Це переважно пам’ятки кінця XVII – ХІХ століття з різних церков тодішніх Перемиської та Львівської єпархій, а також закуплені чи передані зі збірок інших музеїв та приватних колекцій. Зокрема, доволі велика група церковних тканин разом із фелонами була закуплена для НМЛ Митрополитом Андреєм Шептицьким у білоруського колекціонера Генриха Татура в 1908 році та після його смерті в 1912-му. Декілька фелонів потрапили до музею з фондів розформованих радянським режимом Музею Богословської академії у Львові, Музею Ставропігійського інституту у Львові, Музею Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Інші фелони надійшли з експедиції директора музею Іларіона Свєнціцького. Їх разом з іншими творами передали парохи чи парохіяни або ж їх закупили. У деяких випадках можна побачити комплект церковних тканин: фелон, єпитрахиль, воздух та малі покрівці на чашу і дискос.
Фелони в збірці НМЛ недостатньо вивчені та здебільшого не реставровані. На теренах Перемиської та Львівської єпархій, як видно зі збережених творів, у XVII–XVIII століттях не було великих центрів церковного гаптування, як на центральній Україні, де осередками майстерного шитва церковних риз стали монастирі, підтримувані козаками та церковною елітою. Тому фелони в збірці НМЛ пошиті, як правило, з різних шовкових, напівшовкових, навіть вовняних тканин із орнаментами. Багато фелонів складаються з кусків різних тканин, що вказує або на оновлення, або на те, що для їх пошиття використовували наявні тканини.
Як видно з документів церковних візитацій XVIII століття, у кожній сільській церкві було кілька комплектів церковних риз. Багатшими були монастирські ризниці та ризниці більших храмів. Із описів довідуємося, що священничі одежі були з різних кольорових тканин: зелених, блакитних, червоних, жовтих, цеглястих. Часто згадані назви тканин, з яких вони були пошиті, більшість з яких тепер малознана. Це, для прикладу, атамін, мусулбас, табін, гарас, гродетур, адамашок, кармазин, китайка, камлот, камка, каламайка та інші. В описах також часто згадані «жалобні» ризи, які, можливо, були чорного кольору. Серед фелонів у збірці НМЛ є шість із чорної тканини або з чорної зі сріблястими чи золотистими візерунками. Решта пошиті з кольорових тканин: зелених, блакитних, червонявих, світло-бежевих, вохристих, жовтих, синіх, вишневих. Як уже зазначено, більшість тканин мають мануфактурно ткані квіткові орнаменти з металевими золотими та срібними нитками. Давніші фелони прикрашені фігуративним або орнаментальним гаптуванням.
Фелони з гаптованими фігуративними композиціями
Серед фелонів зі збірки НМЛ найбільшу цінність мають примірники з гаптованими фігуративними композиціями, яких є всього три. Це насамперед два фелони останньої чверті XVII століття з гаптованою на опліччі композицією Моління. Такі фелони були типовими для майстерні Києво-Печерського Вознесенського жіночого монастиря, ігуменею якого в 1686–1707 роках була мати гетьмана Івана Мазепи Марія-Магдалина. Вона сама була прекрасною художницею- гаптувальницею. Збереглося кілька творів її авторства. Особливістю композиції Моління на одному з фелонів у збірці НМЛ є те, що в її центрі зображена старозавітна Трійця, до якої звернені на три чверті Богородиця, апостол Петро, євангелісти Матей і Марко (зліва); святий Іван Хреститель, апостол Павло, євангелісти Йоан та Лука (справа). На передній частині фелона вигаптувані півфігурні образи Богородиці Втілення, обабіч якої – святі Атанасій і Кирило та Йоан Золотоустий і Василій Великий. Фелон майстерно вишитий золотою і срібною сухозліткою (металеві нитки) на вишневому оксамиті складною технікою «у прикріп за лічбою». Специфіка цієї техніки шитва полягала в тому, що металеву нитку щільно накладали на поверхню та пришивали до основи кольоровими шовковими нитками дрібними стібками, що утворювали на поверхні складні геометричні візерунки. Лики та відкриті частини тіла викладені саєтом (шовком піскового відтінку), на якому чорною ниткою вишиті риси. Саме цю техніку гаптування застосовували в майстерні Вознесенського монастиря у XVII столітті. На жаль, невідомо, з якої церкви та за яких обставин цей фелон надійшов до музею.
Ще один фелон із гаптованим Молінням на опліччі також пошитий з вишневого оксамиту, втім саме опліччя вишите на зеленому оксамиті. Тут у центрі Моління зображений Спас Архиєрей на престолі, до якого звернені Богородиця, апостол Петро, євангелісти Матей і Марко, апостол Андрій (зліва); святий Йоан Хреститель, апостол Павло, євангелісти Лука та Йоан, апостол Симон (справа). Спереду фелона, в центрі, також вигаптуваний півфігурний образ Богородиці Втілення. На обох фелонах опліччя обрамлене подібною квітковою композицією. Цей фелон приблизно того самого часу виконання – останньої чверті XVII століття. Його походження також невідоме. До НМЛ його передав Музей Ставропігійського інституту.
У цілком іншій манері, з іншими композиційними і стильовими прийомами в другій половині XVIII століття вишитий фелон на білому шовку з невеликим образом Богородиці Непорочного Зачаття в центрі. Ця іконографія розвинулася в католицькому мистецтві, в українському іконописі траплялася у XVIII столітті. Богородиця у вінку з 12-ма зірками та білою лілією в руці стоїть на півмісяці, зображеному на кулі зі змієм, який у пащі тримає яблуко. Фігуру Богородиці обрамлює декоративна споруда у вигляді стилізованої пагоди. На тлі фелона кольоровими шовковими та срібними і золотими металевими нитками вигаптувані квіти, пальми, пташки й абстрактні рококові орнаментальні мотиви. Мотиви цього фелона виконані під впливом захоплення китайським мистецтвом, започаткованим у Франції орієнтовно в 1720-х роках, яке тривало в інших європейських країнах до початку XІХ століття. Відображення китайських мотивів у тогочасному європейському мистецтві отримало назву «шинуазрі». В місцевому мистецтві захоплення китайськими мотивами відображене, зокрема, в архітектурі палацу на території Золочівського замку. Очевидно, що цей фелон вишитий західноукраїнською майстринею. Його походження, на жаль, невідоме (до НМЛ фелон також надійшов з Музею Ставропігійського інституту).
Фелони з гаптованими орнаментальними композиціями
Фелонів із вишитими орнаментальними композиціями в збірці НМЛ більше, аніж тих, що мають фігуративні зображення. Особливу увагу привертає фелон, переданий зі збірки Музею Ставропігійського інституту (походження твору невідоме), пошитий із чорного оксамиту, очевидно, у XVIII столітті. На опліччі фелона нашиті хрест і орнаменти, вирізані з іншого богослужбового облачення, можливо, також із фелона. Симетричні орнаментальні рослинні мотиви у вигляді вазона і характер площинного гаптування вказують на те, що вони могли бути виконані ще у XVI столітті. Хрест на кінцях та всередині оздоблений декоративними металевими елементами. На деяких із них є оправи для, ймовірно, коштовних каменів. Досі збереглися шість декоративних металевих деталей і лише два скельця. Коштовних каменів та всіх металевих деталей не було вже тоді, коли цей фелон належав до колекції Музею Ставропігійського інституту, де він описаний у каталозі 1908 року. Найцікавішим елементом цього фелона є вигаптуваний герб князів Острозьких, нашитий внизу по центру. Герб не був ідентифікований у музейних реєстрах. Він, як і орнаментальне шитво, також був перенесений, а саме перешитий, на цей фелон з іншого. Отже, цей твір чи радше твір, з якого було взяте шитво, був якось пов’язаний із родиною Острозьких, які, як відомо були щедрими меценатами українського мистецтва. Герб Острозьких закомпонований у декоративний картуш зверху з митроподібною короною. Тому, відповідно, його створили не давніше ніж у середині XVI століття. Українські єпископи до середини XVII століття назагал також носили фелони. На Берестейському Соборі було затверджено, що лише Київські митрополити та єпископи Луцький і Володимирський мають право носити сакос. Згодом, під кінець XVII століття, уже всі українські єпископи почали одягати сакоси. Тому не виключено, що спочатку, якщо гаптування взяте теж із фелона, він міг бути елементом вбрання єпископа.
Наприкінці XVII – на початку XVIII століття також були вишиті два фелони з монастиря в Скиті Манявському, які до НМЛ надійшли в 1920 році зі збірки духовної семінарії у Львові. На обох фелонах на вишневому оксамиті вишиті рослинні орнаменти, а на спині зображений хрест, викладений із фабрично тканої металевої стрічки. На мою думку, ці фелони були вигаптувані приблизно тоді, коли Йов Кондзелевич створив знаменитий іконостас для монастирської церкви Воздвиження Чесного Хреста. В контексті поновлення церковних риз частими були приклади, коли на новий фелон нашивали гаптовані композиції давнішого часу, що не виключено й у випадку цих двох фелонів. Фелони з гаптованим опліччям є штивними, утворюють вгорі трапецію, не лягають на плечі за формою тіла. Більшість інших фелонів у збірці НМЛ, навіть без вишитого опліччя, також такого крою.
Отже, збірка фелонів НМЛ заслуговує на увагу насамперед своїми гаптованими пам’ятками, які варто розглядати в контексті українського церковного мистецтва загалом. Вона також цінна для вивчення локальної історії конкретної церкви, парафії та забезпечує приклади для студій різного типу тканин, галунів і крою самих риз.
Роксолана Косів, докторка мистецтвознавства, завідувачка кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, провідна наукова співробітниця відділу давнього мистецтва Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького
