Свіжий номер

3(503)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором
Фото: The Ukrainians

Геноцид метафізичного характеру

Самої лише констатації геноциду в Україні тепер уже замало: після Бучі, Ірпеня, Ізюма, Маріуполя він очевидний. Попри окремі голоси в міжнародному політикумі, що намагаються підібрати відповідні етичні формулювання для виправдання необхідності переговорного процесу та пошуку незрозумілих компромісів, перші особи країни-агресора невтомно і відверто горланять на цілий світ: «Украинского народа не существует! Независимой Украины не должно существовать!» Курс на демілітаризацію України, проголошений кремлем як одна з цілей «спеціальної військової операції», є спробою остаточно знищити обороноздатність і спроможність незалежної держави захистити свій народ. А поняття денацифікація навіть в офіційному кремлівському дискурсі передбачає обнулення історичного значення самого терміна, його деконтекстуалізацію та подальшу екстраполяцію в сучасну ідеологічну російську семантику.

У статті Тимофія Сергейцева «Что Россия должна сделать с Украиной», яка з’явилася 3 квітня 2022 року і, попри нетривалий термін свого публічного існування на сторінці офіційного російського інтернет-видання РИА Новости, встигла налякати увесь цивілізований світ, автор дуже чітко ототожнює процес «денацифікації» з «деукраїнізацією», стверджуючи, що «украинизм – это искусственная антирусская конструкция, не имеющая собственного цивилизационного содержания», а сам «нацизм» стає «стремлением к «независимости» и «европейскому» (прозападному, проамериканскому) пути развития». Відтак «название «Украина» не может быть сохранено для денацифицированого государства», а «денацифицированая страна не может быть суверенна». Далі – пропозиція чітких кроків знищення України та української нації. Саме цю статтю відомий американський письменник та історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер назвав «підручником з геноциду»1.

Метафізичні «аргументи» маразмів

Упродовж цілого періоду повномасштабного вторгнення російської армії на територію України ідеологічні маразми кремлівської пропаганди в публічному дискурсі не перестають підсилюватися аргументацією метафізичного характеру. Патріарх Кіріл Гундяєв не лише жодного разу не проявив позиції християнського душпастиря із закликом до російської влади та військових принаймні уникати надмірної жорстокості щодо цивільного населення, поранених і полонених, що відповідало б логіці не лише міжнародного гуманітарного права, а й Євангелія Христового, він не соромиться відкрито й публічно висловлювати власну підтримку політики геноциду в Україні, благословляючи російських солдат на те, що цілий світ у прямому ефірі може спостерігати як грабіж, насилля, жорстокі масові вбивства. Логіка предстоятеля російської православної церкви зайшла так далеко, що легко виходить за межі допустимого, сягає по інший бік добра, коли, апелюючи до аргументів метафізичного порядку та християнської богословської риторики, за очевидні злочини проти людяності він обіцяє відпущення усіх гріхів. Аби «бог» Гундяєва служив ідеології проповідуваного патріархом «русского міра», слід переписати саму метафізику, створити власну і призначити себе її автором. Так стає значно легше знайти виправдання геноциду в Україні. Тоді й сам геноцид перестає бути злочином проти Бога і людини, а стає «праведною місією», «священным долгом защиты отечества», а смерть при його виконанні – жертвою, що «смывает все грехи, которые человек совершил», і російський солдат може впевнено розраховувати на те, що він обов’язково буде «вместе с Богом в Его Царстве, в Его славе, в вечной жизни»2.

У такій богословській концепції політичної організації людського суспільства особиста свідомість втрачає за ідеологічними лаштунками об’єктивні ціннісні орієнтири для ухвалення рішень. Виходячи з логіки патріарха Кіріла, сама участь російського солдата в «спеціальній воєнній операції» збройних сил Росії в Україні уже виводить його на інший метафізичний рівень, «по той бік добра і зла», де особиста значущість людини редукується лише до відповідності її дій вимогам влади і наказам командирів. З’являються нові, сконструйовані політичною доцільністю поняття добра і зла. З’являється особистість, відірвана від своєї людської природи, від власної волі та права на усвідомлення. Ця особистість стає знаряддям в руках політичного режиму, ізольованим механізмом у масі таких же ізольованих механізмів, інструментом реалізації злочинної політики свого уряду та геноциду проти українського народу. А зрештою – й заручницею власної долі.

Диктат влади як критерій моральності

У метафізиці російської політичної думки відсутні об’єктивні етичні критерії ухвалення особистих рішень, натомість уся надприродна Мудрість, як і в російській іконографії, іпостатизується в особі на троні з усіма атрибутами влади, що легітимує авторитарний порядок: диктат влади – критерій моральності. Особистої свободи та гідності не існує. Від них нічого не залежить, як і від самої людини в Росії. Тому навіть на восьмому місяці жорстокої війни проти українського народу, за даними фахових незалежних соціологічних опитувань, понад 60% населення Росії все ще підтримують свого президента та його рішення про військову агресію проти України. А тому нам, як і багатьом західним лідерам думок, не можна забувати, що Росія – це не абстрактна сутність, яку необхідно шукати поміж рядками текстів Толстого чи Достоєвського, а конкретна соціальна дійсність, що ходить вулицями російських міст, голосує за Путіна, вбиває українських дітей на українській землі.

Концепції метафізичного формату історії та відповідних їм політичних порядків уже неодноразово становили загрозу людині. На їхньому тлі зникає реальна – історична – людина з її можливістю самоусвідомлення і трансформації. Вона розчиняється в ментальному трясовинні політичних ідеологій. Таким політичним культурам притаманні домінування концепції над дійсністю, інтерпретації над реальністю, ідеології над онтологією, метафізики над історією. Значущим стає не дійсний стан речей, а правильний – той, що відповідає не емпіриці соціальних процесів, а офіційній інтерпретації політичного режиму, здатного застосовувати силу для безапеляційної відсічі альтернативних бачень. Для цього неминуче необхідно «призначити» ворога, а згодом випродукувати низку політичних міфів про його небезпеку, перебільшену до такого рівня, щоб навіть дегуманізація його образу не змогла позбавити нормальної людини та нормального суспільства усіх можливих страхів.

Тоталітарні режими минулого століття спиралися на ідеологічні концепції виняткової зверхності однієї нації, раси чи соціального класу над іншими. Інші доволі часто проголошувалися меншовартісними, небезпечними, ворожими. Тепер ми стали свідками того, що такої загрозливої убивчої сили набуває культура. «Русскій мір» – це культурний проєкт ідеологічного призначення з чіткими стратегічними цілями. Тоталітарні режими досягали високого рівня консолідації суспільства не лише завдяки симпатіям з боку широких мас до запропонованих поглядів і переконань, не тільки тому, що регулювали всі виміри людського життя, а й завдяки генерованому культурою страхові, котрий не дозволяв залишитися сам на сам із власною неправильною інтерпретацією історії по другий бік суспільно-політичного мейнстриму. Метафізика страху легко служить індивідові для виправдання власної участі в геноциді. Спотворена метафізика може створити основи для конструювання спотвореної соціальної дійсності, де нормативними стають терор стосовно іншого, що спирається на стандарти, які сягають далеко понад конкретну людину та історичне людське суспільство. Біда лише в тім, що понад Добром і понад Істиною нічого не існує. Окрім згубних ідеологічних ілюзій, які неминуче кидають виклик самій людяності.

Зосередитися заради майбутнього

За умов, коли українське військо всупереч значним перевагам противника і ціною великих зусиль повертає окуповані території, глобальній українській спільноті варто зосередитися на пошуку ефективних методів боротьби за майбутнє. Тилів в Україні сьогодні не існує. Час негайно мобілізувати й інтелект. І не лише. Вже сьогодні лінія фронту має пройти крізь українську школу та університет, крізь кожне українське серце та індивідуальну свідомість. Майбутнє не вміє чекати, воно народжується саме сьогодні. Але воно вимагає нашого відважного та свідомого сприяння. Гучно вимагає голосом невинних жертв російського терору із місць масових поховань, розкиданих по захопленій загарбником українській землі.

Ми маємо добре усвідомити: майбутнє української нації та держави залежить від наявності в нас чіткої стратегії розвитку за умов екзистенційних викликів. Такі виклики – надовго. Як і спотворена метафізика, що лежить у їхній основі. Тому й наша стратегія має бути далекоглядною. І візія нашого українського майбуття також має бути такою світлою і яскравою, щоби нам не забракло впевненості прокладати шлях крізь усі можливі мороки сьогодення. Простий алгоритм: яскравий горизонт і впевнений крок. Стратегія – це не про абстрактні міркування філософського характеру, а про конкретні цілі на шляху реалізації спільної візії, про ресурси і терміни. Часу для прокрастинації у нас не залишилося – лише історична можливість прорватися крізь наслідки їхньої спотвореної метафізики.

Кожна можливість вимагає відваги – особистої та спільної: повірити у горизонт, в силу власного кроку до спільної мети, у гідність кожного, хто йде поряд, у нездоланність правди і добра. Поміж іншим наша стратегія мала б передбачати конкретні заходи з формування національної свідомості у молодого покоління українців. З колиски. З дитячого почуття відповідальності за світ навколо і за тих, що поруч. Війна вже встигла забрати у нас велику кількість талановитих фахівців, від праці яких залежало не лише фізичне, а й моральне здоров’я нації, спроможність держави ефективно реагувати на виклики часу, якісно функціонувати в умовах мінливого світу, забезпечувати все необхідне для життя та розвитку громадян нашої країни. Професіоналізм неможливо купити. Він вимагає років підготовки, наполегливої праці та особистих зусиль. Саме тому час уже сьогодні розпочинати професійний вишкіл української молоді в тих сферах компетентностей, які нам будуть необхідні завтра для подолання наслідків війни та повоєнної розбудови нашої держави.

Часи викликів вимагають значно більше, аніж одних лише знань, умінь і навиків: нам треба формувати цілісні особистості, людей візії та характеру, здатних вести за собою, ціннісних лідерів, які зможуть забезпечити злагоджену взаємодію в українському суспільстві. Історія неодноразово навчала нас, що коли ми разом, ми значно сильніші та можемо більше. І саме цього ми маємо впевнено навчати наймолодших українців. Нам так важливо вчасно інтегруватися в міжнародні економічні, політичні й оборонні союзи, сформовані на основі близьких нам цінностей. Ідея про політичний нейтралітет – міф, що уможливив тривале маніпулювання державною політикою та людськими долями. Саме тому спільними зусиллями глобального українства варто було б потурбуватися про можливість навчання наших студентів у західних вишах.

І насамкінець – треба розчаклувати саму метафізику від заклинань російських пропагандистів: добро має бути добром, а зло треба назвати злом, щоби більше нікому не захотілося знову перевернути реальність догори дриґом. Саме тому важливим завданням для майбутніх поколінь українців залишається розслідування і покарання російських воєнних за злочини в Україні. Їхньої стратегії геноциду нашими красивими гаслами не здолати. З любові до України нам варто не лише відважно ставати до бою, але й упевнено прориватися вперед і докладати зусиль, аби за будь-яких обставин вистояти, вижити і рухатися далі. Якщо в них існує стратегія нашого знищення, то в нас має бути чітка стратегія нашої остаточної перемоги – заради правди та добра. Сьогодні!

о. Андрій Зелінський, ТІ

  1. Russia’s genocide handbook // Thinking about… (snyder.substack.com/p/russias-genocide-handbook), 8.IV.2022.
  2. Проповідь патріарха Кіріла Гундяєва 25.ІХ.2022.
Поділитися:

Популярні статті