Геральдика УГКЦ – спадкоємиці Київської унійної церкви, що бере свої початки з візантійської традиції та Володимирового Хрещення Русі-України 988 року, розвивалася відповідно до тенденцій, стилів і моди європейської геральдики в Католицькій Церкві, водночас підкреслюючи власний східновізантійський характер.
Упродовж історичного розвитку композиція позащитових елементів гербів єпископату зазнавала змін. Аналізуючи гербові інсигнії владик Київської унійної церкви XVI – XXI століть, можна виділити шість основних типів гербів, які мають низку підтипів та різновидів.
ПЕРШИЙ ТИП
Східні православні “ранньоунійні” герби (починаючи з XVI ст.)
Досить прості й містять такі головні позащитові елементи: щит з дерев’яним чи рослинним картушем увінчує митра, обабіч якої – хрест і жезл чи посох, або жезл чи меч, або жезл і посох. Відповідного правила, що саме має бути справа від митри, а що зліва, не простежується.
На гербах митра часто зображується безпосередньо на короні. Притаманне використання довкола композиції герба перших літер імені, прізвища та єпископського титулу власника герба. До ХХ століття на владичих гербах УГКЦ не було стрічки з девізом. Такий тип гербів був узятий за основу в церковних символах Російської Православної Церкви з 1996 року. Але в зразках гербів митру було замінено традиційними для Східної Церкви головнми уборами вищої єрархії (камилавка, клобук), а також були додані під щитом панагії та нагрудні хрести.
Сучасні східні герби без мантії (починаючи із середини ХХ ст.).
Містять щит (без картуша), увінчаний митрою, обабіч якої – жезл та хрест (в одних хрест справа, в інших зліва від митри). Під щитом – стрічка з девізом. Це свого роду тенденція до спрощення герба.
ДРУГИЙ ТИП
Герби, додатково увінчані капелюхом паломника зі шнурівками та китицями (починаючи з XVII – XVIII ст.).
Такий капелюх, зокрема, містився на гербі православного митрополита Петра Могили (XVII ст. ). Головні позащитові елементи: щит з дерев’яним чи рослинним картушем увінчує корона або шолом (часто з елементом родового герба), обабіч – найчастіше митра і жезл (правила, що має бути справа від корони, а що зліва, не простежується; переважно справа – митра, зліва – жезл). Інколи трапляється, що митра і хрест поєднані на одному гербі з хрестом та жезлом. Обабіч щита низка гербів компонується щитотримачами (грифони, леви тощо) на базі (підставці). Увінчує композицію капелюх паломника зі шнурівками та китицями.
На деяких гербах під щитом звисають різної форми хрести. Низка гербів над щитом на короні мають митру, справа від якої – жезл, а зліва – посох. Ще частина гербів на короні містять хрест або хрест – безпосередньо над щитом. Трапляються герби митрополитів зі спеціальною інсигнією – палієм (зокрема на гербі Галицького митрополита Григорія Яхимовича, ХІХ ст.).
Сучасні герби без мантії, увінчані латинським капелюхом паломника зі шнурівками та китицями (ХХ – ХХІ ст. ).
Під щитом – стрічка з девізом. Часто над щитом – митра, обабіч якої – жезл та хрест (переважно справа – жезл, зліва – хрест). У деяких гербах над щитом посередині – хрест, справа від якого – митра, зліва – жезл. Трапляються й герби, щит яких увінчаний лише хрестом без капелюха та китиць.
ТРЕТІЙ ТИП
Герби, увінчані капелюхом паломника, з якого виходить мантія (починаючи з XVIII і до середини XIX ст.) Вся гербова композиція поміщена в мантії.
Головні позащитові елементи: щит (інколи з дерев’яним чи рослинним картушем – корона (інколи з елементом родового герба), обабіч якої – митра та жезл, інколи – жезл і меч. На гербах архиєпископів митрополитів над короною – двораменний хрест. Низка гербів над щитом мають розміщену митру, обабіч якої – жезл та посох або меч та жезл. Деякі з гербів містять щитову підставку (базу) та/або щитотримачі. На інших зі щита звисає хрест.
ЧЕТВЕРТИЙ ТИП
Герби з мантією та митрою, увінчані капелюхом паломника зі шнурівками та китицями (починаючи з XVIII ст.)
Головні позащитові елементи: щит (інколи з дерев’яним чи рослинним картушем) розміщений у мантії, що виходить з митри. Обабіч митри – жезл і меч або жезл і хрест.
Низка гербів над щитом у мантії (або безпосередньо в щиті зверху) мають розміщену корону зі страусовим стрічці або без стрічки). Стрічка з девізом може бути всередині мантії або зовні гербах обабіч митри, яка виходить з мантії, відсутні будь-які елементи (тобто мантія завершується лише митрою по центру). На частині гербів зі щита звисає хрест (рідше – хрест звисає з мантії).
З ХХ століття на частині гербів цього підтипу з’являється девіз (розміщений на стрічці або без стрічки). Стрічка з девізом може бути всередині мантії або зовні, під нею. Трапляються зображення в мантії без щита.
П’ЯТИЙ ТИП
Сучасні східні візантійські герби з мантією (ХХ – ХХІ ст.).
Найчастіше вживаний тип сучасних гербів владик УГКЦ. Містять щит (інколи з картушем), поміщений на мантію, увінчану митрою, обабіч – жезл та хрест. Найчастіше з девізом (ранні герби – без девіза). Стрічка з девізом, як правило, розміщена в мантії, інколи – під нею. Трапляється девіз без стрічки.
У цьому типі найпомітніша схильність до підкреслення візантійської спадщини Греко-Католицької Церкви (особливо після Другого Ватиканського Собору 1962 – 1965 років) та більша відкритість Католицької Церкви до духовних цінностей християнського Сходу. З початку 1960-их років на деяких гербах єпископів УГКЦ (четвертого типу) зникає капелюх із китицями (який асоціюється з латинським, тобто західним обрядом).
Сучасні східні закарпатські герби (XX – XXI ст.)
Найчастіше вживаний різновид гербів владик візантійської (русинської) митрополії у США. Не містять щита. Домінують зображення святих, поміщених на мантію, увінчану митрою, обабіч – жезл та трираменний хрест (часто зі скісною нижньою поперечиною). Найчастіше з девізом (деякі герби – без девіза). На одних гербах цього підтипу девіз всередині мантії без окремої стрічки, на інших – зовні, під мантією на стрічці.
ШОСТИЙ ТИП
Сучасні герби греко-католицьких владик (остання чверть ХХ – ХХІ ст.).
Беруть початок від малюнка герба владики Андрея Шептицького, який виконав і помістив у своїй книзі про геральдику в Католицькій Церкві відомий ватиканський геральдист архиєпископ Бруно Бернард Гейм. Містять щит, над яким – латинський капелюх паломника та обабіч шнурівки з китицями. Все поміщене на мантію, увінчану митрою, справа від якої – жезл, зліва – герб.
Різновидами цього підтипу є герби, в яких китиці розміщені не безпосередньо обабіч щита, а на зовнішніх згинах мантії. Деякі герби не містять капелюха паломника над щитом у мантії.
Сучасні герби словацьких греко-католицьких єпископів (кінець ХХ початок ХХІ ст.).
Найчастіше вживаний тип гербів владик Пряшівської митрополії (Словаччина). Містять щит, над яким – латинський капелюх паломника, а обабіч – шнурівки з китицями. Під щитом – стрічка з девізом. Все поміщене на мантію, увінчану митрою, справа від якої – жезл, зліва – хрест. Жезл та хрест за мантією опускаються паралельно або схрещуються. Митрополичу гідність на гербах відображає палій, що звисає під щитом.
Історичними типами гербів з більш як столітньою традицією використання є герби перших чотирьох типів та їх сучасні зразки. Сьогодні владики використовують герби п’яти типів із шести (окрім третього). Основними сучасними інсигніями гербів є: митра, жезл, хрест, мантія, стрічка з девізом, капелюх з китицями, палій. Мантію вперше використали у гербах третього типу. Тенденція до спрощення гербів передбачає останнім часом відсутність мантії. Що ж до елемента капелюх паломника, то він широко використовувався на історичних гербах владик XVIII – XX ст. Слід також додати, що одні й ті ж владики за життя могли мати герби різних типів. На сьогодні найпоширенішим видом гербів серед владик УГКЦ є герби п’ятого типу, які з’явилися у 60-их роках ХХ ст. (вперше – у владики Йосифа Сліпого).
