Ікона «Христос і Святий Стефан»

Ікона святого Стефана, що зберігається в церкві Святого Федора князя Острозького Національного університету «Острозька академія», є унікальним прикладом трансформації сакрального образу під впливом історичних обставин та матеріальної деградації живописних шарів.

За наявними даними пам’ятка походить із родинної збірки князів Сангушків у Славуті. Спочатку (ймовірно, на початку XVIII ст.) на іконі був зображений святий первомученик Стефан. У другій половині XVIII – на початку ХІХ століття первісний живопис був перекритий ґрунтовим шаром, поверх якого виконана нова композиція із зображенням Ісуса Христа. Так ікона набула двошарової структури, характерної для практики поновлення сакральних зображень у ранньомодерний період.

Події жовтня 1917 року, пов’язані з руйнуванням маєтку Сангушків у Славуті та загибеллю князя Романа Владиславовича Сангушка, стали переломним моментом в історії пам’ятки. Під час погрому ікона була багаторазово пошкоджена вогнепальною зброєю[1]. Після цього її викинули у воду, що спричинило суттєві зміни в структурі живописних шарів. Унаслідок тривалого перебування у вологому середовищі клейовий ґрунт, який розділяв два малярські пласти, частково розчинився. Це призвело до оптичного й фізичного зближення первісного та пізнішого зображень.

Під час реставраційних робіт, які тривали близько шести років, була здійснена консервація основи, укріплення фарбового шару та розчищення первісного живопису. Виявилося, що зображення святого Стефана не зникло повністю, а збереглося під пізнішим шаром і внаслідок руйнування міжшарового ґрунту частково інтегрувалося в композицію образу Христа. Особливо виразним виявився жест руки святого, який візуально накладається на ділянку уст Спасителя.

Отже, внаслідок поєднання двох хронологічно різних шарів живопису сформувалася нова іконографічна конфігурація, що не має прямих аналогів у традиційній схемі зображення святого первомученика Стефана. І якщо в класичній візантійській та поствізантійській традиції він постає як диякон із кадилом або камінням – символом мучеництва, то в цьому випадку композиція набула додаткового богословсько-символічного прочитання. Візуальний ефект «закривання уст» Христа рукою святого інтерпретується в сучасному релігійному дискурсі як алюзія на тему мовчання Церкви в умовах переслідувань та водночас як символ збереження і захисту Слова Божого.

Сукупність історичних обставин (перемалювання, руйнування під час революційних подій, перебування у водному середовищі, тривале приховування та комплексна реставрація) не лише змінила матеріальну структуру пам’ятки, а й спричинила формування нового іконографічного типу. Фактично мовиться про випадок, коли історія побутування твору стала чинником іконографічної еволюції образу. В сучасній церковній практиці ця композиція відтворюється в копіях, що розміщуються в храмах, засвідчуючи її рецепцію як окремого варіанта зображення святого Стефана. У локальній релігійній традиції ікону вшановують як чудотворну. До неї здійснюють паломництва віряни з різних регіонів України та з-за кордону. Тому пам’ятка функціонує не лише як об’єкт мистецтвознавчого аналізу, але й як живий елемент сучасної сакральної культури, що поєднує історичну травму, матеріальну трансформацію та актуальну духовну рецепцію.

[1] Ільїнський В. Родовід Сангушків // Дивокрай. Науково-краєзнавчий альманах. Хмельницький 1995, с. 60.

Поділитися: