Hа святкування до Києва я потрапив одним з двох автобусів, які організувала Львівська міська рада. На виїзді зі Львова виявився десяток вільних місць: пояснювали, що група вірних УПЦ МП, для якої вони були заброньовані, відмовилась від спільної поїздки. «А скільки наших не змогли поїхати – місць не було», гірко зітхали на це люди зі Стрийщини.
В автобусі було троє приятелів священиків. На запитання «До якої конфесії належать?» один відказав: «Українська Автокефальна! Та тут усі — наші, православні, Греко-католикам туди чого їхати?». Подумки не погодившись з такою безапеляційністю, я опитав наших супутників, а від так повідомив отців, що православних в автобусі щонайбільше десятеро. Ті збентежилися, але ненадовго. Незабаром вони продовжували трактуючи автобус як власну парафію…
У керівника групи виявився аркуш з текстом, щось на зразок «пам’ятки прочанина», на якому впадали у вічі фрази на кшталт: «по прибутті в організованому порядку розпочати рух зі станцій метро», «з 8.00 доповідати у Секретаріат про повернення груп». З-під усього цього виднілася міцна рука держави. Досить сказати, що поїздка планувалася одноденною — для участі лише у суботніх заходах на Софійському майдані за участі Президента і Патріарха Варфоломея. (Звісно при такому плануванні в автобусах на зворотній дорозі було значно більше місць.) Дорога була тривожною: оновленою трасою Львів-Київ, яку подекуди ще лагодили, ми мчали, переганяючи грозу, яка теж прямувала до столиці. Зупинка вдосвіта на київській кільцевій: довжелезні колони автобусів з різних областей, автомобілі супроводу, міські посадовці, що виїхали зустріти нас, безтурботна молодь з Галичини, буковинське жіноцтво в хустках — певно, «канонічні православні», причепурювання, прапорці, перепустки та листівки з Варфоломієм «на згадку» для кожного…
Київ зустрів гостинно: нашу колону пропустили аж до центру міс-а, на сусідню з Володимирською вулицю. Вражали величезні фотопанно з портретами Вселенського Патріарха самого та в товаристві Президента України. Подекуди виднілися менші плакати Патріарха Московського у біло-блакитних тонах та з гаслом «Україна вітає свого Патріарха». Всю площу між Софійським та Михайлівським соборами розгороджено і оточено міліцією. Вхід лише за перепусткою. Нас, що не встигли вчасно акредитуватись, не пропустили до «гірки» для фотожурналістів (щоправда за півгодини без особливих пояснень стражам порядку ми туди таки потрапили).
Допоки головних учасників ще не було народ терпляче чекав під дощем, глави Православних Церков — осторонь сцени під шатром. У секторі для почесних гостей ієрархи Греко-Католицької, Римо-Католицької та протестантських Церков і цілий ряд порожніх крісел. Натомість єрархів УАПЦ і Київського Патріархату можна було легко розпізнати серед люду просто таки на майдані. Вони активно спілкувалися з людьми і тим самим, принаймні як на мене, їх положення виглядало багато більш виграшним. Загалом серед народу панувала атмосфера взаємної приязні та поваги. Часом навіть складалося враження, що взята у міцний обруч формальностей офіційна подія лише в окремих місцях дотикалася усього майдану, який жив своїм життям живого позбавленого формальностей спілкування.
Звісно усі принишкли, коли промовляв Президент і Вселенський Патріарх.
Взагалі, у всьому святкуванні тісно переплелися елементи державні та церковні. Але був щонайменше один для всіх учасників видимий момент, який вказував на це дійство як на промисел Господній веселка. Вона з’явилася над Софійським майданом цілком несподівано, і згодом стала темою №1 в обговоренні пережитого. Мабуть, ні у кого не було сумніву, що це особливе Господнє знамення.
В контексті святкування ювілею відбулося чимало вартих окремої уваги подій: зокрема це відкриття грандіозної виставки в «Українському домі». На останній вразив зал із зображеннями чудотворних ікон Богородиці з усіх куточків України.
У неділю біля собору Воскресіння Христового (УГКЦ) на лівому березі Дніпра панувала, натомість, майже родинна атмосфера. Шестеро владик і кількадесят священиків правили службу на паперті патріаршого со- бору. В богослуженні взяло участь багато приїжджих з різних областей України та з-закордону. Патріарх Любомир у проповіді наголошував, що зійшлись ми тут не для того, аби пишатись, мовляв, от які ми давні, понад 1000 років маємо, а для того, щоб відновити, ствердити свою віру в Христа. Було повторення актів відречення від диявола і присяги Господу, взяття води з Дніпра її благословення та щедре окроплення вірних, дружня трапеза…
Чи досяг захід мети — започаткування Єдиної помісної Церкви? Важко сказати — преса рясніє коментарями з висновками діаметрально протилежними (від «повний провал» до «от зараз все й почнеться» — залежно від зацікавлення автора). Для себе я вирішив: поживемо-побачимо, на все воля Божа. Колега-журналіст, побувавши днями на реколекціях, написав у своєму блозі: «Все чудово, ніяких пустих балачок про юрисдикції, єресі, розколи, патріархати. Навпаки, розумієш, наскільки це все далеке від Церкви». Має рацію?
Тарас Гринчишин
********
Приблизно 100 тисяч паломників з України і світу зібралися на молодіжну прощу у Зарваниці, яку також присвятили 1020 річниці Хрещення Русі-України.
Марійський духовний центр відвідали Глава УГКЦ Патріарх Любомир, префект Конгрегації Східних Церков кардинал Леонардо Сандрі та єпископи Української Греко-Католицької Церкви. З нагоди відпусту до чудотворного місця прибули не тільки греко-католики, а й православні та римо-католики. Вздовж центральної вулиці Зарваниці діяли творчі майстерні для дітей і молоді. На імпровізованих майданчиках можна було взяти участь у різноманітних розвагах, а також намалювати себе і свій рідний край на спільному для всіх великому аркуші паперу. Кардинал Сандрі пообіцяв передати Папі Римському прохання українців визнати за УГКЦ статус Патріархату та беатифікувати Митрополита Андрея Шептицького і Патріарха Йосифа Сліпого. «У Бога немає нічого неможливого», — зазначив кардинал. 12 липня відбулася літургія, похід зі свічками до Чудотворного місця, молебень до Зарваницької Матері Божої та освячення води. Опівночі прочани взяли участь у Хресній дорозі, відбулися чування монаших згромаджень та духовний концерт. «Бережіть своє покликання!», — закликав прочан Патріарх Любомир у своїй проповіді під час молебню. 13 липня відбулася урочиста Архиєрейська літургія й освячення води та релігійної атрибутики. У Соборі та в парафіяльних церквах також пройшли богослужіння.
Олександр Саган, голова Державного комітету у справах національностей і релігій, в інтерв’ю «Україні молодій» висловив переконання, що в усіх православних Церквах в Україні зріє ідея спільності, яка обов’язково завершиться об’єднанням Церков.
Коментуючи відзначення 1020-ліття Хрещення Київської Русі, він, зокрема, заперечив твердження про те, що святкування продемонстрували втручання держави в релігійні процеси. «Держава акцентувала питання Хрещення. Це обов’язково потрібно було робити, хоча б з точки зору відновлення історичної справедливості». Він не поділяє того розчарування, яке переживає дехто в суспільстві після візиту Варфоломія I, «бо сам приїзд Вселенського Патріарха і ті події, які відбувалися навколо цього, є надзвичайно важливими, і вони знайдуть свій відгук у майбутньому». Голова Держкомнацрелігій О. Саган також наголосив: «Заяви Вселенського Патріарха на святкуваннях… достатньо прозорі, аби можна було побачити, що він приїхав до своєї Церкви-дочки». Він пояснив, що не про все можна говорити прямо, оскільки «об’єктивно для Константинополя зараз не така сприятлива ситуація, аби прозвучало щось більше». Проте чиновник переконаний, що «того, що прозвучало, достатньо, аби ми отримали позитивний заряд енергії на подальший розвиток»,
Римо-католики також відсвяткували 1020-ліття Хрещення Київської Русі та висловили сподівання, що православні українці об’єднаються.
27 липня у кафедральному костелі св. Олександра, що неподалік Володимирської гірки, де в той час відправляли урочисту літургію представники Світового православ’я, відбулося подячне богослужіння та відновлення обітниць Хрещення. Для цього до столиці приїхали сім єпископів РКЦ. Вітаючи вірян, єпископ Маркіян Трофим’як, заступник Голови Конференції Римо-Католицьких єпископів України, сказав: «Сьогодні ми відправляємо подячну літургію за дар Хрещення. Зараз у коментарях по телебаченню підкреслюють значення Володимирового Хрещення, яке ввело нас у спільноту європейських держав. Але є й другий важливий аспект цієї події — ми ввійшли у спільноту братів і сестер у Христі». Ділячись враженнями, єпископ Ян Пурвінський, ординарій Києво-Житомирської дієцезії, зазначив: «Наші Церкви, Православна і Римо-Католицька — це Церкви-сестри, які мають в Україні давню традицію. Тому ми радіємо, що Православна Церква також сьогодні святкує 1020 років Хрещення», «Радіємо, що в цих урочистостях беруть участь два Патріархи, Московський і Константинопольський. І ми дуже хотіли б і маємо таку надію, що ПравославнаЦерква в Україні об’єднається. Бо в розділенні Церков нічого доброго немає. Ми повинні прагнути єдності, яку заповідав нам Христос на Тайній вечері — «щоб всі були одно».
