12 липня ц.р. в день святих Петра і Павла, сповнилося о. мітратові Петрові Хоминові 91 років трудолюбивого, відданого народові й Церкві, життя. Дата ця застане достойного соленізанта дальше на пості головного редактора часопису «Наша мета», де заслужений сеньйор пера провів понад 30 років праці. Праця в згаданому часописі — це тільки одна третина життєвого шляху о. Мітрата. Про дві треті життя цієї надзвичайної людини, з покликанням душпастиря і невтомного працівника пера, бажаємо розповісти в цій короткій статті, щоб хоч цими скромними рядками вшанувати довголітній шлях праці одного із великих робітників у Христовому Винограднику.
Петро Хомин побачив світ в селі Піддністряни, Ходорівщина, Західня Україна. Там же закінчив народню школу, і завдяки своїм непересічним здібностям в науці дістався на дальше навчання до Української Академічної Гімназії у Львові. Тут, крім здібностей в науці, виявив свої суспільні зацікавлення, працюючи в «Руслані» в драматичному гурткові, що його не тільки організував, але в якому теж активно працював на сцені. В трагедії Софокля «Едип Цар» він виконує головну ролю.
На теологічних студіях, які закінчив в 1915-16 pp. у Львові, виявив заінтересування теж в правничій ділянці і тому рішився продовжувати дальші студії права на правничому факультеті університету в Брно, Чехо-Словаччина. Звідси переїхав на Закарпаття, де працював якийсь час судовим аплікантом, і брав активну участь в просвітянському житті Закарпаття. Разом з другими організує в Хусті товариство «Просвіта», яке в короткому часі стає осередком українського національного життя. Організує теж театральну групу та мішаний хор. Праця ця не була по нутру русофілам та чеським шовіністичним колам, які спільно повели нагінку на молодого ентузіяста національної праці.
В часі своєї еміграції в Чехо-Словаччині бере теж участь в унійній конференції у Велеграді (1920 р.) та знайомиться з великим приятелем українців, пізнішим архиєпископом Оломунця, Антоном Стояном, душею цих велеградських з’їздів.
Наслідком політичної пресії в Хусті Петро Хомин переїжджає до Львова, де його «привітали» польські шовіністи короткотривалим арештуванням. Роки 1922 і 1923 стають переломовими в житті о. Петра. В 1922 р. він одружується з Анною Підлужною, по фаху учителькою, а в 1923 р. приймає єрейські свячення з рук єпископа Боцяна у Львові. Починає писатись нова доба всесторонньої праці молодого священика. Спочатку працює душпастирем у Вислі, а від липня 1924 року переходить до Львова. Тут виконує обов’язки катехита в Українській Академічній Гімназії, а дальше в Торговельній Школі, як також в ґімназії Сестер-Василіянок. У Львові включається в наукове життя і займає пост секретаря Богословської Академії (1929-1939) і тим самим стає близьким співробітником ректора цієї академії о. д-ра Й. Сліпого, теперішнього Патріярха Йосифа. Стає він дійсним радником Митрополичої Консисторії у Львові та референтом і членом церковного суду. В 1929-1939 pp. працює головним редактором священичого органу «Нива», як теж членом редакції «Богословія». Його статті появляються і в інших пресових органах, а передусім в щоденнику «Діло». В 30-х роках віддає свої сили в праці Головного Відділу Товариства «Просвіта». Як редактор Богословської Академії та редактор «Ниви» часто виїжджає на унійні конференції в Пінську та крім участи там же дає обширні репортажі до преси. В такому професійному і суспільному навантаженні застала о. мітрата Хомина друга світова війна.
На еміграції, після війни, стає парохом в Зальцбургу та душею суспільного життя в таборах Лексенфельд та Гельбрун — Австрія. Щойно при кінці 1950 р. приїжджає до Канади й займає пост головного редактора «Нашої мети», яка під його керівництвом розвинулася в поважний популярний тижневик з ясно визначеними релігійними та національними принципами. В час формування Патріярхального руху в діяспорі о. мітрат своїми глибоко продуманими статтями прокладав ясні напрямні цьому рухові та схоплював його в конструктивній аналізі. Такою настановою отець редактор здобув пошану у всіх. Отець мітрат тісно співпрацює з Організацією Українських Журналістів Канади і там займає провідні пости. Його працьовитість позначується на кожному відтинкові суспільного життя, і за цю запопадливість та відданість Блаженіший Патріярх Йосиф наділив його титулом крилошанина, а згодом мітрата Львівської Капітули.
Крім праці пером, о. мітрат Хомин сповняє від довших років теж душпастирські обов’язки в одній з торонтонських церков. В його життєвому словнику нема такого поняття, як «пенсія» чи «на пенсії», чи канадського «рітаєрмент». Вакації є короткі, але такі, як в українських канадських редакторів — два тижні. Виїжджаючи на два тижні вакацій, о. мітрат навантажений різними виданнями та завданнями писати передовиці, а часто й репортажі. Він ніколи не нарікає на втому чи перепрацювання, хоч завжди при активній праці. Під своїми репортажами підписується криптонімом «опх», своїх передовиць не підписує, як також тих статтей, що є на редакційній сторінці. А якщо читач зауважить кілька статтей в тому самому числі за підписами «Піддністрян», Р. Виспянський, як теж «Обсерватор» — то це все журналістичні псевда о. мітрата. Це так для урізноманітнення автури часопису.
Від 1975 р. по сьогодні о. Хомин є начальним редактором відновленого в діяспорі журналу «Нива». Його бачимо на всіх всеукраїнських крайових і міжкрайових з’їздах. Він завжди при кермі та рості української Спільноти в повному релігійному екуменізмі. Своєю особою та своїм несторівським віком о. мітрат лучить декілька поколінь народньої праці. Отець мітрат — це сеньйор над сеньйорами з великими заслугами перед Богом і народом. Господь наділив Отця Мітрата великою снагою праці та благословенним віком. Побажаймо Достойному Сеньйорові таких великих прикмет і надальше, на порозі десятої декади!
Д-р Михайло Марунчак
