Перший аудіо-диск з інтерв’ю Глави УГКЦ нещодавно побачив світ
В інструкції Папської ради соціальної комунікації Aetatis Novae Церква закликає духовних провідників та звичайних вірних використовувати інструменти, які пропонують сучасні технології та розвиток медіа для поширення Євангелія. Венедикт ХѴІ має постійний канал спілкування з вірними через YouTube, а багато священиків Російської Православної Церкви є активними блоґерами, і їхні «парохії» вимірюються десятками тисяч користувачів Інтернету. Дослідження цінностей українців доводять, що, незважаючи на десятиліття панування наукового атеїзму та поділеності українських Церков, Церква має довіру українців, яку втратили політики та багато громадських інститутів. Саме у Церкві багато українців шукають відповіді на запитання, які їх турбують, не будучи вірними тієї чи іншої конфесії чи навіть без приналежності до будь-якої релігії.
Потребу знайти відповідь на питання, що турбують пересічних людей, саме серед духовних лідерів підтверджує той факт, що щойно видана збірка «Дорога до себе» аудіо-інтерв’ю з Патріархом Любомиром Гузаром – має всі шанси стати «золотим диском» України. Кількість запитів на збірку сягнула 50 тисяч. «Дорога до себе» – це не лише медійний, а й фандрейзінговий проект. Виручені кошти від реалізації компакт-диску будуть передані на будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві.
Ідея аудіо-книги зародилася під час засідань Інформаційної ради при Главі УГКЦ розмов, які Патріарх Любомир регулярно проводить з журналістами в Києві. Саме мудрістю цих духовних розмов журналісти Дмитро Крикун та Євген Глібовицький вирішили поділитися з ширшим загалом. 6 годин студійного запису, 1,5 роки роботи, близько сотні залучених людей – і слово Патріарха можуть почути усі охочі.
Духовні потреби, єдність Церкви, людські цінності, влада, політика, гроші, молодь, еміграція – всі ці теми в той чи інший спосіб висвітлені у двогодинному інтерв’ю. Звичайно, у ньому неможливо знайти відповіді на всі питання, але для багатьох людей це особлива нагода відчути особу Блаженнішого Любомира. Формат інтерв’ю, а не проповіді ще більше розкриває Патріарха через його гумор, іронію, спокій, розсудливість. «Патріарх Любомир є, безумовно, людиною віри, людиною молитви. Тому йому відкриваються ті грані життя, що інші їх просто проминають. Ця аудіо книга – це погляд на відомі речі з невідомої перспективи», – зазначив Мирослав Маринович, віце-ректор Українського Католицького Університету.
Це інтерв’ю певною мірою є зіткненням двох світоглядів- світського й церковного. Журналісти ставлять питання щодо політичної ситуації, Церкви, моральності, еміграції, ставлення до бізнесу – незручні питання, якими вони впродовж своєї кар’єри звикли заганяти у глухий кут політиків – і отримують зовсім незвичну відповідь, яка йде у глибину. Не голосна оцінка «нашвидкоруч», а глибокий аналіз і розуміння. Журналісти вимагають відповіді, а часто виявляється, що однозначної відповіді нема; намагаються говорити про українські труднощі, а отримують аналіз досвіду існування людської спільноти впродовж століть; гострими запитаннями провокують критику чи однозначне висловлювання, проте у відповідь чують розуміння. І зрозуміло, що це не втеча від відповіді, а просто переведення дискусії на вищий рівень, в якому нема одно- значних відповідей і оцінок того, що відбувається. Запитання журналістів зводяться до людських «Як так сталося?», «Хто винен?», «Що робити далі?» та вимагають негайної відповіді й вирішення, проте отримують пастирські відповіді щодо гідності людини, її покликання та ідентичності.
Розмова показує збалансованість між відкритістю до світу та відданістю традиції та нормам моралі. Це постійне балансування робить розмову цікавою не лише греко-католикам і не лише українцям, хоча вона переважно про греко-католиків і про українців.
Загроза ісламу
Що нам закидає іслам? «Те, що ми розводнюємо релігію, і, на жаль, в дечому вони мають рацію. Об’єктивно дивлячись, є між ними певний відрух, який також є і між християнами, тільки в іншій формі й в іншому на- прямі – так званий фундаменталізм, який є, мені здається, загальним лихом, що тепер починає бути щораз поширенішим у різних релігіях і народах. Це явище дуже негативне, бо це явище, яке каже: «Тільки я маю рацію, а всі інші не мають, отже, їх треба поборювати, кого фізично, кого інтелектуально»… Ситуація абсолютно не проста, і ми, як християни, повинні бути свідомішими й послідовнішими у нашому християнстві».
Чи це означає, що ви б не мали нічого проти, якби на Святоюрській горі або на Аскольдовій могилі через дорогу побудували мечеть?
«А чому ні? Якщо вони там є, якщо є люди, які справді вірять і моляться, то чому ні? Так само, як і ми будуємо церкви, там, де ми хочемо»…
Хабарництво в освіті
«…Дуже прикре є хабарництво в ділянці науки, шкіл… Коли вчитель навіть у середніх школах і в університеті бере хабар від учня, чи той учень може вирости чесною людиною? Я думаю, що тут вчитель робить страшну кривду своїм учням. На мою думку, це є найгірша форма хабарництва, бо вона є нищівна. Той, що має виховувати, – руйнує…»
Єдина помісна Церква в Україні
«Єдність Церкви – це Божа заповідь. Це не просто ми хочемо чи не хочемо – ми мусимо. Ми мусимо старатися, щоб Церква була одна, так Ісус Христос нам заповів. І це є правильно, бо він тільки одну Церкву заснував, а не десять різних. Проте існування єдиної Церкви має величезні політичні, культурні позитивні наслідки – немає найменшого сумніву. Але це є наслідки. Не може держава об’єднати Церкву. Держава може тільки створити певні передумови…»
Потреби Церкви
«…засоби фінансові, політичні чи інші є цілковито другорядними. Вони не важливі для Церкви, щоб Церква була собою. А нам дуже важливо, щоб Церква була собою».
Мар’яна Карапінка
