Одного весняного ранку, прокинувшись, побачила навпроти вікна на канапі великого дзьобатого папугу, який пильно приглядався до обстановки.
— Добр-р-р-ое утр-р-р-о! — немилосердно заверещав папуга і кулею пронісся над моєю головою, залишивши відчуття прохолоди радянського ранку, сплюндрованого голосистим репродуктором.
— Лєнін жил, Лєнін жив, Лєнін будет жить! — входив у смак папуга, впевнено перебираючи своїми лаписьками на бильцях мого ліжка.
Овва! Звідки цей післанець перед Страсним тижнем? Яку вістку нам приніс!?
— Пар-р-р-а на р-р-р-аботу! — тричі загорлав папуга.
Я оторопіла, але за хвилю, сповнившись відваги, пішла у наступ:
Слухай, якщо ти хочеш замешкати на цій канапі, то будеш казати «Слава Ісусу Христу!», «Час до Церкви!», «Слава Україні!», «Слава героям!».
Мої слова явно не сподобалися папузі — він надувся, настовбурчив пір’я і врешті-решт, витягнувши шию, пронизливо завищав:
— Безабр-р-р-а-а-зие! Безабр-р-р-а-а-зие!
Наука тривала щодня. Папуга швидко засвоював нові слова і виглядало на те, що він таки вподобав наш стиль життя: будив нас до церкви, слухав дитячі молитви, сидів на плечі в чоловіка і зануривши дзьоба в його бороду, любовно вуркотів:
— Слава гер-р-р-оям! Слава гер-р-р-оям!
Збігло чимало часу. Папуга чудово розмовляв українською та ще й фразами з виразним християнським компонентом. Тим-то він став героєм усіх наших друзів та знайомих, візити яких почастішали. Але одного ранку пізнього літа він вилетів у прочинене вікно й не повернувся.
Через місяць, стоячи на зупинці громадського транспорту, почула за спиною жваву розмову.
— Натка, ти представляешь, наш Кеша вернулся! Мы думали его коты сожрали, а он живой. Но вроде как бы ненормальный!
В шесть утра на чистом украинском языке орет: «Слава Ісусу Христу! Час до церкви!». Мой старый ухмыляется: «Так вам и надо, безбожники! Идите грехи отмаливать!»
Вчера я поссорилась со своим, а Кеша — что бы ты думала? Приземлился на мое плечо и горланит прямо в ухо: «Люби ближнього свого, як самого себе»! Я просто онемела.
А в среду гости пришли, ну, наши все, заходят в комнату, а Кешка как бухнет: «Слава Україні! Слава героям!» Я чуть под стол не свалилась!
Їдучи в маршрутці, думала про те, що немає меж Божій катехизації. Навіть через папугу Боже слово може бути зронене в непросвітлену душу.
Записала Лілія Петрович
