Окремі частини статті о. Ігоря Пелехатого («Нова зоря», № 7 (827), 2009 р.), в якій автор вступив у полеміку із статтею П. Дідули «Медіальна спільното Церкви, де ти?» («Патріярхат», №1 (410))
Головний редактор «Патріархату» розлого розмірковує про унікальність «Арки» як творчого задуму її засновника владики Юліана Ґбура, Єпарха Стрийського, так і про причини її ізольованості «від ширшого українського суспільства» і врешті її «завмирання». Але не вказує на головну причину неуспіху «Арки». А вона криється у тому, що газета, її концепція, зрештою, її редакційна ментальність, виявилися резус несумісними з духовними та суспільними потребами українського читача. «Арка» мала стати надійним епігоном, як твердить сам п. Дідула, «Tygodnika Powszechnego». Чому? Тому що владика Ґбур, будучи українцем польського походження, все-таки сформувався як духовна особистість у середовищі країни свого вимушеного проживання, виховався на традиції мас-медійної ментальності нашого західного сусіда. Він справді мав амбітні плани повчити розуму «селюхів» в Україні за посередництвом своєї власної «супер»-газети. Але він, як і більшість емігрантів, не став своїм серед чужих (у Польщі) і, на жаль, залишився не почутим серед своїх (в Україні)… Як і заснована ним газета. Але досить про «Арку».
Цікавіше далі. А далі п. Дідула журиться, що ми, українські греко-католики, «живемо кожен у своєму ґетто». Мається на увазі передусім інформаційному. І допоможе з нього вийти, на його думку, новий «потужний всеукраїнський суспільно-релігійний тижневик». Ці марення далеко не нові. Автор цих рядків чує їх вже щонайменше 15 років. Питання створення великої «солідної» надгазети УГКЦ десятки разів піднімалося на різних нарадах вищого церковного рівня у Львові і Києві. Були навіть думки «зробити» таку газету на матеріальній базі єпархіальних часописів. Інтелектуальне ж забезпечення гарантувала навколо-свято-юрська (і віднедавна і столична) еліта. Але віз і нині там. І він ще довго перебуватиме у невизначеності мас-медійної політики й ідеології УГКЦ, допоки згадана вище еліта не вийде власне за межі справжнього ґетта, яке вона створила навколо себе. Ґетта зарозумілості, пихатості, зверхності, самозакоханості…
«Що може бути добре із Галілеї?» — глузливо кпить фарисей з Христа. «Що може бути доброго з Івано-Франківська?» — при кожній зустрічі у Львові глузливо-зверхньо «запитує один високий церковний достойник журналістів “Нової зорі”». То хто творить навколо себе ґетто?
Пан Дідула також перебуває у ним самим же створеному ґетті. З-за його огорожі він не бачить доброго десятка якісних єпархіальних і чернечих часописів, які творять, хоч і обмежений, але таки реальний медіа-простір УГКЦ, охоплюючи кожен зокрема від 5 до 15 тис. передплатників. Але в чудовій медіа-п’ятірці для них місця не знайшлося. І дуже добре. Бо найкращим визнанням їх медійної праці є не заяложені штампами минулої тоталітарної епохи мудрування «елітних» богословів і релігієзнавців на шпальтах «елітарного» журналу, а увага читачів, аудиторія яких, навіть незважаючи на сучасну кризу, невпинно зростає. У чому причина їх успіху? У відкритості до духовних потреб і проблем своїх читачів…
«Патріархат» називає це «сентиментально-слізливою духовністю». І в цьому його проблема, адже створивши навколо себе ґетто, він хіба що пусто дзвонить без жодної користі для перспектив справді актуального розширення медіа-простору УГКЦ в Україні і світі…
