За життя світлої пам’яти Патріярха Йосифа кожного року у місяці лютому ми відзначали день його народин. Тоді ми висилали наші збірні й поодинокі привітання, а також, кому дозволяв час і обставини, паломничали до Вічного Міста — Риму, щоб безпосередньо привітати Патріярха з днем народин і бути учасником святкувань. Кожного року ми все відмінно переживали відзначення його народин. І ось уже утретє, від коли їх Блаженство перенісся у Божі засвіти, не відбуваємо в місяці лютому нових паломництв до Риму, але згадуємо його світлу пам’ять.
Блаженніший Йосиф відійшов від нас тільки фізично, але залишився між нами духово, себто своєю непроминально-вагомою творчою працею і своїми творчими ідеями. Ми, зокрема, повинні в особливий спосіб згадати його світлу пам’ять і застановитись над його творчими починами у цей ювілейний рік, у якому сповняється 1000 років з того часу, коли Київська Русь-Україна офіційно стала християнською за рівноапостольного князя Володимира Великого. Блаженніший Йосиф продумано, гідно й достойно підготовив закінчення першого тисячоліття нашого християнства і водночас визначив шлях нашого християнства, Помісної УКЦеркви, яким ми підемо безповоротньо у друге тисячоліття. Друге тисячоліття нашого християнства визначатиме Патріярхат Української Церкви.
Згадуючи Блаженнішого Йосифа у цей ювілейний рік нашого християнства, ми повинні згадати й наголосити, що ним висунена і відпорошена ідея — піднесення Української Церкви до гідности патріярхату — стала творчо-динамічною і мобілізуючою і з нею підемо у наступні віки. Не для ґльорифікації і славословія імени їх Блаженства Йосифа, від чого він все відмовлявся за життя, а тим більше тепер цього не потребує, але для ствердження і підкреслення незаперечного факту, що наша Помісна УКЦерква без Блаженнішого Отця Йосифа не була б сьогодні такою, якою вона зараз є. Дуже часто ми над цим не застановляємось, не думаємо, не аналізуємо, як це було тоді, коли Блаженніший Йосиф був ще не засланні, і які відбулися зміни на протязі того часу, як Блаженніший Йосиф жив у Римі. Декому навіть здається, що це все прийшло так собі, без жодних страдань, без жодних зусиль, але коли вдумаємось над тим, то побачимо, що дійсність була іншою. Цю дійсність творив, визначував Блаженніший Йосиф. Це дуже влучно схопив у короткому вислові біля домовини Патріярха Йосифа у храмі Св. Софії Папа Іван-Павло II, який сказав: «Покійний боровся за справедливу справу», а згодом до цих самих слів додав: «Його треба цінити, бо він мужньо ставав в обороні прав своєї Церкви». Це справді глибоко вдумливі слова, які охоплюють змістово суть цілої проблеми нашої Помісної УКЦеркви.
На жаль і не во гнів нікому, але здається, що цього незаперечного факту й досьогодні не є ще повністю свідомі не тільки деякі миряни, але також деякі священики, включно з окремими владиками. Шкода про це згадувати, але треба, щоб ми були свідомі цієї дійсности. Правда, можна б було це наше твердження підкріпити й потвердити незаперечними прикладами, але щоб не ставити нікого у прикре становище, не будемо нікого називати по імені.
Скільки наш Блаженніший Отець Йосиф приклав праці, старань і зусиль, щоб наша Помісна УКЦерква стала сама собою і вкінці рішився на крок, якого не можна було не зробити. Правда, цього кроку не визнала Апостольська Столиця, але все ж таки за нашою Церквою затверджено синодальну систему, якою наша Церква сьогодні користується. Але поставмо перед собою питання, чи ця синодальна система є практикована у нашому щоденному церковному житті? На жаль, можна з певністю сказати, що ні! За ким тут є затримка? Віднотуймо для історії нашої Церкви — за деякими нашими владиками. Вони прийняли зовнішню форму синодальної системи, але не внутрішній зміст, себто вони не живуть життям синодальної системи Помісної УКЦеркви, задержавши давню систему — «удільних князівств». Мав з цим чимало труднощів св.п. Патріярх Йосиф, на жаль, має їх сьогодні також, правда, у дещо іншій формі, Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван.
Блаженніший Отець Йосиф все виразно бачив проблеми нашої Церкви. Йому ішлось, щоб наша Церква діяла як одна нерозривна церковна одиниця у широкому колі вселенської Христової Церкви. Це випливало з його «великого знання історичних прав нашої Церкви. Під тим оглядом його зусилля не пішли надаремно. Наша Церква посувається поволі, поволі, але у правильному напрямі із духом печаті Блаженнішого Патріярха Йосифа.
Справді, світлої пам’яти Патріярх Йосиф є особливою і багатогранною унікальністю не тільки у нашій українській, але в загальному у вселенській Христовій Церкві. Ми ще не видали всеохоплюючої монографії Блаженнішошго Йосифа. Нам бракує відповідної перспективи, щоб можна всеціло схопити. Ми знаємо його життєві фрагменти. На іншому місці друкуємо ще один, відмінний від нам уже відомих життєвих фрагментів Патріярха Йосифа, одного з його найближчого оточення Архимандрита Івана Хоми.
