Історія з життя
Ми у двох з моїм сином Дмитром сидимо кафе в центрі Житомира. Він двадцятилітній хлопець у красивій військовій формі з українською символікою, я його мама з містечка Ківерці на Волині. Дивлюся на нього і згадую свою маму, яка їздила провідувати мого брата аж у Москву. Коли вона поверталася, завжди бідкалася символікою на його одязі: все, мовляв, було б добре, якби син захищав Україну, а не Радянський Союз. Червоні зірки з радянською символікою на його мундирі її завжди дратували. Згадую все це, дивлячись на тризуб, жовто-голубу символіку на кокарді свого сина. От як би тішилася моя мама коли б побачила таким свого внука!
Несподівано до нас підійшов офіцер зі солдатом і попросив Дмитра показати документи про право перебувати поза військовою частиною. В якусь секунду я відчула в погляді сина розгубленість, але будучи певною, що з документами все гаразд, мило усміхнулася офіцерові. В якусь мить через обличчя офіцера пробігла переможна усмішка – її не можливо переплутати з якоюсь іншою, вона була ніби синонім до фрази «я так і знав». Спершу я не розуміла, про що йдеться, аж дивлюся, а Дмитро у жмені тримає зім’яту «відпускну записку» і два презерватива. Мені перейняло подих. Офіцер лівою рукою багатозначно поплескав Дмитра по плечу і в півголоса, але так, що почули всі оточуючі, промовив: «Ризину залиши собі, вона Тобі ще придасться». Водночас його права рука вже розгортала відпускну записку.
Тиша між мною і Дмитром тривала вже довго після того, коли патруль залишив приміщення кафе. Її порушив Дмитро: «Ти не подумай, мамо, це не мої, просто кожен солдат отримує їх тоді, коли його відпускають у відпустку… разом із звільненням».
Цей випадок не дає мені спокою і дотепер. Це ж до якого цинізму повинна дійти система, яка отак легко, безцеремонно, в кирзових чоботях влізає у сферу сакрального: «Секс строєм, шагом марш». Таке було немислимим у найстрашніших імперіях. А тут ось в нашій рідній Україні б’ють у найболючіше місце з виразом великої благочинності. Так ще й нічого не скажи – бо це ж усе для людини. Я про цей випадок написала до Міністра оборони, до місцевої преси – жодної реальної відповіді.
Тепер нещодавно прочитала про скандал, який зчинила європейська преса з приводу того, що Папа Венедикт ХѴІ знову заперечив, що презервативи допомагають подолати СНІД.
«СНІД не можна подолати за до- помогою презервативів. Навпаки, вони лише погіршують проблему», – цитує понтифіка інформаційна аген- ція фра. На думку Венедикта XVI-го, єдиним шляхом боротьби з вірусом імунодефіциту є «духовне і людське оновлення».
Я православна, але коли бачу таке потрібне для сучасного світу свідчення, для мене, для мого сина, його нареченої, я більше й більше схиляюся до того, що всі християни повинні бути в єдності з папським Престолом. Ворог Христа так укріпився у своїх фортецях, що встояти проти нього слабким, посвареним церковцям не вдасться.
Я б хотіла помилятися, але як я тепер бачу, стратегія і тактика, яку застосовує сучасна світова імперська машина, багато витонченіша, ніж та, яку застосовувала радянська система. Комуністи казали: «Бога нема», але якщо ти вірив, врешті-решт система залишалася безрадною. Найгірше, що вона могла зробити – так це ув’язнити тіло, що ще більше робило вільною особу, утверджувало її у Христі. Сучасні «борці за людське шастя» взяли на приціл душу, яку, як відомо, можна ув’язнити лише гріхом. Вони кажуть: Бог – це вашп приватна справа, ми ж мусимо дбати про ваше життя. І коли солдату в одній пачці зі звільненням дають презерватив – то це вважається найвищої міри гуманним актом, спрямованим на рятування хлопця від смертельної хвороби. А хто рятуватиме хлопця від долі, яку готує для нього отаке «рятування» життя? Як каже українська народна приказка: посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю. Презерватив у кишені солдата – це як пістолет, який для того і є, щоб вистрілити. Така подачка не стільки захист від СНІДу, як привід для вчинку, привід для гріха.
Брехнею є навіть те, що подається за істину в останній інстанції, а саме, що презервативи зменшують кількість ВІЛ-інфікованих. І тут не потрібно якихось надзвичайно складних наукових досліджень. Самі промотори презервативів признають, що до 5% тих, хто використовує ці засоби, все ж заражаються. Чим більше людей буде покладатися на презервативи там, де вони зазвичай покладалися на моральні принципи, – тим швидше зростатиме кількість ВІЛ-інфікованих. Сьогодні у школах, в училищах, в університетах, в інших закладах освіти в Україні й у світі наших синів і дочок переконують, що презервативи – це панацея від СНІДУ. Ніхто цю витончену брехню зупинити не зможе. Зможе Церква, об’єднана Христом, об’єднана спільною місією давати світові світло.
Лариса Урюмова, Ківерці, Волинська область.
