Проф. Олександер Бережницький, який закінчив своє земне життя дня 25 травня 1979 року, заслужив собі на гідний портрет гідного портретиста — мистця слова, на портрет, що охоплював би цілість його многогранного життя.
Це можуть зробити люди, які знали проф. Бережницького, які зустрічалися з ним на різних етапах його життя: коли він був малим хлопцем, дальше — учнем гімназії, студентом університету, учителем середніх шкіл в рідному краю і на еміграції, коли він був членом, а потім виховником і в проводі, його улюбленої організації української молоді Пласт. Не можна поминути праці проф. Бережницького і на інших відтинках українського суспільного життя. А цих відтинків немало: Товариство «Бойківщина», УККА, Клюб «Наша Хата» в Боффало, СУК «Провидіння», УНС, Патріярхальне Товариство, Товариство Філятелістів. Не можна поминути його писань на різні теми, а історичні — в першу чергу. Останньою його працею була «Історія поселення українців в Боффало й околиці», яка приготовляється до друку. Проф. Бережницький був довголітнім редактором і співробітником журналу «Літопис Бойківщини». Залишив цінну збірку українських грошей, поштових марок, відзнак тощо. Залишив немалу бібліотеку.
Мені особисто знаними є два етапи життя бл.п. проф. Олександра Бережницького: студентські роки (1934-1938) і роки його перебування в Боффало (1950-1979). Цей другий етап знаний не тільки мені одному, а й багатьом його співгромадянам, що більше — багатьом людям української діяспори, бо ж проф. Олександер Бережницький не обмежувався у своїй праці тільки до одної громади.
Крім свого головного предмету всесвітна історія, проф. Бережницький студіював ще — як побічний предмет — українську філологію, щоб мати пізніше змогу вчити українську мову в нижчих клясах Гімназії.
Свої студії проф. Бережницький закінчив у 1938 році, осягнувши ступінь магістра філософії.
Хто ближче знав проф. Бережницького, той не міг не звернути уваги на такі риси його характеру: працьовитість, солідність, любов до порядку, почуття гумору. Ці прикмети проявлялися не тільки в приватному, але й громадському житті.
Проф. Олександер Бережницький народився 22 серпня 1914, року в Черхаві, Самбірського повіту, де в тому часі його батько о. Олексій Бережницький (з Бережниці) був душпастирем. Мати проф. Бережницького — Марія — походила із Черхави, знаного в Галичині роду Татомирів. Прізвище «Бережницький», яке походить від назви місцевости Бережниця, вказує на те, що предки проф. Бережницького належали до шляхти.
Свої хлоп’ячі роки проф. Бережницький провів однак не в самій тільки місцевості свого народження, але й у селі Мшанець (пов. Турка), а згодом в с. Сприня (пов. Самбір). Гімназійну освіту здобув у Самборі. Після університетських студій, про які вже була згадка, в часі першої більшовицької окупації Галичини, учителював — спочатку в середній школі в Самборі, а згодом у неповносередній школі в с. Гординя Самбірського повіту. В часі німецької окупації (1941-1944) працював як учитель в учительській Семінарії в Самборі і був директором бурси. Викладав також на літніх матуральних курсах. Від липня 1944 до травня 1945 року був опікуном-учителем ЮНАКІВ. Вчив у зорганізованій для цих же юнаків Гімназії в м. Лінц.
Після капітуляції «третього райху» проживав у американській окупаційній зоні Німеччини: в Реґензбурзі, Карльсфельді, а згодом у Міттенвальді, де вчив у Гімназії. Перед виїздом до ЗСА одружився в квітні 1949 р. з Оксаною Заяць.
Приїхавши до ЗСА, жив приблизно один рік у Філядельфії, а згодом перебрався з дружиною до Боффало, де й закінчив своє богатотрудове життя.
Крім праці на хліб щоденний, крім праці в українських товариствах і організаціях, знаходив час і для своєї професії, як учитель. Викладав історію і Географію України на курсах українознавства в Боффало від початку їх зорганізування (1951) аж до 1978 року.
Праця проф. Бережницького була многогранною, але домінуючим був його вклад в Пласті.
В часі похоронних відправ вичувалося, що помер непересічний пластун. Про це свідчила почесна стійка пластунів-сеньйорів — членів Куреня «Чорноморці» та участь пластової молоді в одностроях, що прийшла із своїми прапорами віддати останній салют свойому виховникові і довголітньому станичному.
В похоронах взяли участь 4 священиків: о. д-р Павло Івахів, о. Павло Ґреськів, о. Ігор Пеленський і о. Сергій Келегера. Покійного прощали о. д-р Павло Івахів (у церкві), д-р Михайло Лоза і теперішній станичний Пластової Станиці в Боффало Ярослав Пришляк (над могилою), о. Сергій Келегер, Анна Стецкович, Михайло Бучок, Михайло Лялька, Мар’ян Борачок і Богдан Мороз
Момент незвичайно зворушливий, як пластунка-дружина клала пластунові-чоловікові грудку рідної землі з метою, щоб до слів пластової пісні «Тут є Бог» додати другу частину пластового гасла: «і Батьківщина».
