Свіжий номер

3(503)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Редактору-емериту часопису «Патріярхат» Миколі Галіву – 100 років!

29 червня цього року свій столітній ювілей з Божої ласки зустрічає багатолітній редактор часопису «Патріярхат» Микола Галів.

Історія нашого часопису, очолюваного паном Миколою в 1977 – 2002 роках, – це ціла яскрава доба, наснажена великими ідеалами осягнення й здобуття визнання патріаршого устрою УГКЦ, збереження й розвитку нашої церковної та національної традиції у їхній тісній сув’язі, прямування шляхом власної самобутності згідно із закликом Патріарха Йосифа Сліпого «великого бажайте!».

Редакція «Патріярхату» щиро вітає ювіляра, зичить йому Божих ласк і висловлює щиру вдячність за  велику працю, результати якої дозволяють часопису існувати дотепер!

Тут же подаємо привітання ювіляру з України та діаспори.

Рома М. Гайда, 21 червня 2024 р., Українське Патріархальне Товариство

Радісний момент, коли я можу вітати заслуженого ювіляра інж. Миколу М. Галіва з днем народження. Прожити сто років – немала річ, але життя, наповнене змістом і жертовністю, є особливою ласкою і даром, а ще в критичний час далекосяжної візії Церкви Патріярха Йосифа. Виклики часу – чи то загрози подій із наслідками періоду Другої світової війни, чи то церковна криза в Америці після появи на волі Ісповідника віри Митрополита і Глави Йосифа Сліпого – Микола Галів стрічав розважливо та рішучо відданою працею. 

Кожна складова буття нашої Церкви – комплексна. Попри поодиноких теологів латинської традиції (Yves Congar, OP, Henri deLubac, SJ та інші), вищість латинської традиції домінувала коштом повноти й гідності східних традицій. Серед єрархії та клиру одиниці цікавилися й обстоювали чин Глави і Патріярха Йосифа. Блаженнішого свідчення віри (передовсім як особи та єрарха) вдержана гідність довіреної йому Церкви, вірність сопричастю з Римським престолом в умовинах ҐУЛАҐу совєцького Сибіру, а відтак у Римі, знайшли довіру Божого люду із заснуванням руху мирян Патріярхального товариства в США та інших країнах діяспори. 

Видання «Патріярхат» було важливим засобом інформувати, виправляти дезінформації та усвідомлювати церковну і світську громаду. З амвона можна було почути частинне оправдання заслання Блаженнішого радянським режимом і навіть звернення до «блудного сина» навернутися до уніятської форми «сопричастя», поширеної в часи до екуменічного Собору ХХ століття. Були також політичні намагання повоєнної громади. Саме в тому часі більше ніж чверть століття Микола Галів редагував, сам писав і приймав дописувачів місячника в найбільш безладний церковний період у житті діяспори, а св. п. д-р Володимир Пушкар був довіреним адміністратором. 

На Миколу Галіва можна було сподіватися. Він був сильним захисником ідеї завершення самобуття УГКЦ структурою патріярхату. Він добре знав етапи змагань і скоро виправляв неточності. Бували помилки, та, окрім них і суперечливих позицій в Управі, редактор Микола М. Галів був чесним і співсприятливим діячем патріярхального руху. Поділяю радість визнання великої дати за змістом і відданістю життя ювіляра Миколи Галіва всіх, хто мав нагоду працювати побіч нього. З вдячністю і молитвою підношу «Многолітствіє» дорогому редакторові Миколі Галіву і радості добрих плодів довголітніх старань на добро нашої Церкви в світі.

***

Леся Крип’якевич, Доброчинний фонд святого Володимира

Редактора Миколу Галіва пізнала ще в 1992 році підчас відвідин Америки й Канади. Власне «патріярхальникам» завдячую моє перше знайомство з українською діаспорою, серед якої великою радістю було пізнати родини Галівих, Маркусів, Ґудзяків, Бережницьких, Колодчинів, Гайдів, священничі родини  Ґаладзів, Татаринів, Дусановських, Лозів, сестру Блаженнішого Любомира Гузара,  жіночі та чоловічі християнські й наукові спільноти. Журнал «Патріярхат» був тоді, і тепер є, центральним видавничим органом, який єднав українців цілого світу навколо однієї ідеї. Це був рупор, якого дуже бажав наш многостраждальний Ісповідник віри, Блаженніший Патріярх Йосиф, який тоді став рушієм мирянського руху. Вже у поважному віці Патріярх об’єднував українську громаду словом, ділом, візитаціями, друкуванням численних видань, будівництвом собору, навчальних та благодійних центрів у Римі.

 Микола Галів був його вірним і послідовним сподвижником та реалізатором ідей на полі патріярхального руху. Журнал від перших років заснування був люблений, підтримуваний мирянами всіх континентів, закликав до боротьби за гідне місце нашої Церкви, був на той час єдиним комунікативним органом УГКЦ в світі. Невтомним помічником-кольпортером журналу «Патріярхат» до кінця життя був пан Володимир Пушкар. Журнал закликав, будив, не давав приспати, нагадував історію народу і Церкви, говорив простою, зрозумілою мовою. За кожним номером стояла колосальна праця редактора. Я мала можливість побачити скромні умови, в яких працював пан Микола, скромний побут, у якому мешкала родина. Дрібненька дружина пані Зірка була дуже ощадна в побуті, щоб зекономлених коштів вистачало на друкування журналу. Це був зразок повного відречення від усього зайвого, цілковитої посвяти. 

З тих часів почалося наше приятелювання й листування. Пан Микола сердечно дбав про майбутнє свого дітища, турбувався про гідного кандидата на редактора в Україні. Перенесення журналу в Україну було справою, яка вже назріла. На батьківщині журнал мав здобути інший вимір, але зберегти в нових обставинах дух боротьби за патріярхат, яка тривала. Пана Миколу ця подія наповнювала радістю і надією, бо він умів дивитися широкими перспективами, але відчував такий біль, як батько віддає свого сина в іншу родину. 

У листах він щиро радів створенню й зростанню УКУ, вправно організовуючи збір коштів на врочистих бенкетах. Авторитетно і вправно організовував збір коштів на будівництво собору в Києві. Результати свідчили про високе довір’я, яке здобув пан Микола серед численного світового мирянства. В листах обурювався антиукраїнськими атаками в польській пресі, журився, що Ющенко заслабий як президент, сумував про те, що завмерла газета «Вірую», яку любив і підтримував. Уважно стежив за розбудовою проєкту «Центр Родини» Фонду Святого Володимира, очолюваного Ігорем Матушевським, який був щиро підтримуваний Блаженнішим Любомиром Гузаром. Пан Микола сам виріс у багатодітній родині з десятьма дітьми, тому йому близька була мета цього проєкту, підтримка такої категорії українських родин, яким було найважче. Особливу пошану редактор Галів відчував до Блаженнішого Любомира, організовуючи в Нью-Йорку до його 50-річчя збір коштів на будову собору в Києві. (130 000 ам. дол.).

 Протягом десятиліть редактор Микола Галів сформував неповторне обличчя журналу зі здоровим критичним тоном мирянина, який понад усе любить свою Батьківщину і рідну Церкву. Сьогодні, коли Господь подарував шановному панові редактору такий золотий вік, можемо сміливо сказати, що це є знаком особливого благословення й нагороди за той важливий камінь мирянського служіння, який наш дорогий ювіляр вложив у фундамент рідної Незалежної України. Дякуємо тобі, Друже!

***

Мирослав Маринович, Український католицький університет

Дорогий Пане Галів! Дорогий Ювіляре!

Через тисячі миль і крізь прожиті нами роки посилаю Вам свої найсердечніші вітання! Хай будуть благословенними Ваші подальші дороги, хай будуть щасливими і многими Ваші подальші літа!

Я є лиш одним із тих багатьох працівників УКУ, які поєднали своє життя з іще Львівською богословською академією, а це означає – добре пам’ятають і Ваше ім’я як багатолітнього редактора журналу «Патріярхат» і доброго друга нашої спільноти. І в час цього ювілею ми всі хочемо віддати Вам шану за Ваші добрі діла і щиру любов до України й нашої Церкви. 

Саме ця любов і покликала Вас узятися за ту справу, якої так потребували Церква та її Божий народ, а саме християнську журналістику. Мовилося не лише про завдання об’єктивно відображати тогочасну релігійну реальність. Ще важливішою була місія, що її очолюваний Вами журнал ставив перед собою: творити потужне «гравітаційне» духовне поле, яке уможливлювало релігійний пошук і свободу духу, а відтак ставало центром притягання для тих українців, які тільки виходили зі свого комуністичного рабства. 

Хочу знову і знову запевнити Вас, що я особисто завжди пам’ятатиму, як Ви подали мені свою руку підтримки у дуже відповідальний момент мого життя. Ви радо публікували на сторінках журналу «Патріярхат» мої перші спроби осмислити християнське життя України, приязно відгукувалися на них своїми власними статтями, чим додавали мені віри й натхнення. Чимало інших авторів за ці роки знаходили у Вас життєву опору чи користали з Вашої воістину батьківської опіки. 

Нехай Бог щедро воздасть Вам за ці вагомі плоди Вашого християнського духу, громадянської жертовності й доброго люблячого серця! У дні свого ювілею Ви маєте особливо відчути, що добро, яким Ви так щедро обдаровували своїх ближніх, повертається до Вас рясним потоком вдячності й визнання. Хай наше свідчення і наша вдячність будуть вислухані Господом! 

Ваш ювілей є великим святом для мирян нашої Церкви, оскільки Ви також стали опорою для неї у час її історичних випробувань. Повоєнний час вимагав від Вас і Вашого покоління українців на поселеннях великої самопожертви, максимальної духовної консолідації та вміння «вгору піднести серця». Зробити це разом із Вами читачам Вашого журналу було набагато легше. Бо мирянський апостолят вимагав належного розуміння суспільних, політичних і релігійних процесів. Потрібні були освіта і просвіта, потрібне було повільне привчання людей до самостійності в діях, а значить – до особистої відповідальності. Всі ці завдання Ви висвітлювали на сторінках «Патріярхату», бо розуміли, що без радикальної трансформації занапащеного людського духу ми собі в Україні ради не дамо. 

Отож ще раз і ще раз дякуємо Вам за Ваше християнське свідчення. Благословенними в очах Господа є ті, що стають опорою іншим у час великої потреби! 

У час Вашого славного ювілею хай буде вдячно згадано також ім’я Вашої покійної дружини пані Зірки, яка була Вам вірною Подругою за життя, але й усі ці роки після свого відходу у вічність витала над Вами й огортала Ваше серце бальзамом своєї любові. 

Дорогий наш Ювіляре! Хай Господь щедро обдарує Вас Своїми благодатями, а натхнення Святого Духа буде Вам духовною опорою на многії і благії літа!

На світлині ювіляр у блакитній сорочці в товариському колі. ( Джерело: UkrDiaspora. Вахтанг Кіпіані)
Поділитися:

Популярні статті