Свіжий номер

3(503)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Розмови про св. Письмо*

Хто перший раз візьме в руки книгу св. Письма, здивується. Замість сподіваної одної книги, він побачить, що це є збірка, і то немала, великої кількости книг-творів різнородного змісту, величини й стилю. На першій сторінці знайде дивний опис сотворення світу, і цей опис не звучить добре для вуха, що знає всі геологічні фази, через які пройшла формація нашої плянети. Знеохочений читач перекидає жмут аркушів і натрапляє на опис історичної події, наприклад, мандрівки Авраама з міста Ур в Месопотамії на захід до Палестини. Нормальний опис мандрівки кочового роду в пошукуванні кращої землі для життя. А ось цілий ряд чисел-статистики, то знову ж список законів і всяких приписів.

Перекинувши більшу частину сторінок, натрапить такий читач на зовсім невідому йому поезію дивної форми, хоч неабиякого поетичного змісту. Ще далі потрапить на опис змагань ізраїльського народу за свою самостійність, свою віру і свою духовість. Скільки там геройства і посвяти, сміливости й відчайдушної відваги та сили духа. Врешті майже наприкінці знайде читач щось зовсім іншого, що було в першій частині: життя і слова Ісуса Христа, листи — подекуди з нелегким до зрозуміння змістом; переходячи на останні аркуші цієї книжки, читач наткнеться на незвичайні для нього описи дивних картин, дивними словами. Разом: історія, оповідання, дивні поучення, поезія, приповідки, листи…

Якщо так читати цю книжку, то не буде користи. Може витворитися враження, що це якась припадкова колекція книг, які не творять цілости і не є цікаві якимсь однороднім змістом, в додатку із своїм старовинним змістом і стилем. Св. Письмо, як ми вже бачили, не є якоюсь книгою-повістю, не є якоюсь одною історією із збіркою релігійних законів, а є воно Божим Словом, що жило між народом, кермувало його життям, долею, вчило і провадило його до якоїсь мети, не в якомусь короткому часі чи в якійсь одній добі, але в часі майже двох тисяч літ, а потім стало книгою нас усіх.

Воно — те Слово — жило в пам’яті того народу, частинно і поступово списувалось в різні часи, різними людьми і зберігалось, поки по сотнях літ було зібране в одну велику збірку, яка одержала назву — Біблія.

Слово «Біблія», з грецького «біблос» — значить «книга», книга окремого значення. Це слово має свою історію. Сорок кілометрів на північ від Бейруту, у сьогоднішнім Лівані, була, мабуть, найстарша в світі морська пристань вже яких чотири тисячі років перед Христом, як про це свідчать археологічні розкопки. Звалась вона Євейл, потім Ґебаль або Ґаблю, а за часів грецького панування цю назву згречили на Біблос. Через цей торговельний порт з Єгипту перевозили велику кількість матеріялу до писання — зокрема папірусу. Це був рід очерету, висоти до двох метрів, його било грубиною як людська рука. Його різали на тонкі пластинки, лучили їх разом прасуванням, відповідно зм’ягшували, і виходив з цього брунатний папір до писання — папірус. Тому, що через цей порт Біблос перевозили велику кількість цього матеріялу до писання на Близький Схід, цей матеріял-папір одержав також назву Біблос, і від нього написані книги. А що св. Письмо стало найбільш авторитетною книгою і святою, його названо врочисто Біблос-Біблія. Дуже часто і сьогодні якийсь спеціяльний продукт одержує свою назву від місцевості, де його продукують. Наприклад, іншим матеріялом, на якому колись писали, була шкіра, головно з овець. Її фабрикували в Малій Азії в місцевості Пергамо, і з того теж постала назва пергамен.

Ця книга над книгами — Біблія — це майже мала бібліотека. В цілості вона, залежить як хто числить, складається з 72 книг різної величини, різних авторів, з різних сторіч. В список тих книг не міг попасти будь-який твір. Цей список зветься також «канон», що означає, від семітського слова «канег»,— міра аршин, щось, чим визначувалося лінію, мірилось довжину, а згодом навіть щось, що було мірою-засадою правильного життя. Список книг або канон включав книги, які Церква признала Божим Словом, святими. Перед Христом такий список сформував своєю вірою ізраїльський нарід, потвердила це відповідна власть цього народу, а з існуванням Церкви остаточний список-канон тих книг дала і потвердила Христовою властю Церква. Не попала в цей список будь-яка книга, хоч би як побожна й релігійна вона видавалась. Були такі книги, що мали релігійний зміст, але їх до списка не прийнято. Вони одержали назву апокрифічних — тобто скритих, легендарних, не-канонічних. Ізраїльські власті, наприклад, не прийняли книг, що були написані поза Палестиною в грецькій мові. Є їх сім. Тому єврейський канон-список святих книг має 38, їхній список прийняли протестанти, як єдино важний, а католицька і православна Церкви прийняли у список святих книг тих сім книг, і їхній повний список книг Старого Завіту має 45 книг. В Новому Завіті є 27 книг у християнських віровизнаннях.

Поділ Біблії на два Завіти — Старий і Новий — є християнський. Слово Завіт, перекладене з грецької мови, означає те саме, що заповіт, завіщання чи, краще — угода, умова. Мова тут про врочисту угоду між Богом і людьми. В Старому Завіті ця «угода» сталась спочатку з Авраамом і завершилась за Мойсея на горі Синай. Була вона обмежена до єврейського народу тільки, хоч з обітницею, що через цю угоду прийде благословення для всіх людей, що і сталося Новим Завітом через Ісуса Христа. Тому перша частина книг Біблії — то книги перед приходом Ісуса Христа, друга ж частина — то книги по приході Христа на землю.

Завітом-угодою ставить Бог перед Ізраїлем відповідні обов’язки, а для Ізраїля стає їхнім Богом. Авраамові, прабатькові Ізраїля, каже Бог: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, із дому батька твого в край, що його я тобі покажу. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенним… Тобою всі племена землі будуть благословлятись» (Бит. 12, 1-3). Авраам сповняє ряд Божих вимог. Потім від Мойсея і через багатьох пророків ця угода звучить: «Слухайте мій голос, бо я буду Богом вашим, а ви будете моїми людьми. Ходіте кожною дорогою, що я вам вказую, щоб вам було добре» (Єр. 7, 23). Вся історія Ізраїля снується біля тієї формули: вірність або невірність Ізраїля цьому завітові, вірність Бога і Його опіка над Ізраїлем, щоб в ньому сповнилась Божа обітниця для всіх людей. Кожна важна умова має свою зовнішню форму — підписи, печаті, присяги, гарантійні обезпечення грішми чи маєтком. Всякі революціонери підписували своє зобов’язання своєю кров’ю, щоб надати своїм приреченням сили і врочистости. Видимим знаком-символом такої умови були в старину жертви зі звірят, кроплення їхньою кров’ю на доказ свого зобов’язання умовою і поєднанням себе з тим, з ким умову складалося.

Новий Завіт є продовженням старого, і його знаком-актом є смерть Богочоловіка Ісуса Христа за гріхи і життя cвiтy. Перед своєю смертю Ісус Христос на останній своїй Вечері, взявши чашу з вином, сказав такі слова: «Пийте з неї всі, це є кров моя Нового Завіту, що за вас проливається на відпущення гріхів». Це сталося в четвер не в кривавий спосіб, але те саме зробив Христос своєю смертю на хресті в п’ятницю і тим встановив свій Новий Завіт про запевнення життя в Бозі через свою смерть і відпущенням гріхів з нашим покаянням.

Цей важний поділ книг св. Письма на Старий і Новий Завіт вказує на одну історію, що її в різних формах описуватиме св. Письмо: Бог і людина в історії. Це основний зміст нашої історії. Від найдавніших часів людина, як історична істота, намагалась пояснити, знайти зміст і ціль історії. Розумні греки бачили історію в циклях, що повторяються, Маркс бачив її як боротьбу клясів, тобто як драму тільки економічних і соціяльних структур, які, на його думку, закінчаться через конфлікт повною синтезою економічного добра і перемогою пролетаріяту. Такою історія не є, як показує історичний досвід. Св. Письмо дає цей образ: або людина живе з Богом і має Його поміч і благословення для свого іншого життя, зберігаючи завіт відвічного Бога-Отця, або іде своїми шляхами невірности Богові, ламаючи правду, справедливість, любов, свободу, і тоді життя її стає для неї прокляттям. Христос описав це найкраще у своїй притчі про блудного сина.

Св. Письмо — це історія Завіту — зв’язку-умови між Богом і людиною. Це є глибокий погляд на нашу історію, і з такою думкою треба братись читати усі сторінки Біблії.

Поділитися:

Популярні статті