Коли там народився Богдан-Ігор Антонич 108 років тому, Новиця була звичайним лемківським селом, в якому люди займалися сільським господарством і були майстрами по дереву (як часто це було у лемків, котрі жили в оточенні лісів). На початках свого існування (ХVІ cтоліття) це поселення було всього лиш дочірньою парафією села Присліп (нині там проживає тільки двадцять дві особи), а згодом сталося навпаки – головство перейшло до Новиці.
Сьогодні Новиця знана далеко за межами Польщі. Історія того, як це тихе село поміж пологих Бескидів, вздовж єдиної вулиці якого течуть води Прислупу, перетворилося на духовно-культурний центр греко-католиків Речі Посполитої, це історія зерна, яке мусило померти, щоб дати плід.
У 1947 році під час акції «Вісла» лемків, як і решту українців з етнічних земель, виселили з їхніх домівок – кого на північ Польщі, кого в радянську Україну. Щоправда, недовго по тому, на початку 50-их років ХХ століття, саме лемкам (які залишилися в межах країни) дозволили повернутися у свої рідні села, оскільки вони були найменш небезпечними «елементами» для комуністичної влади, бо з різних причин були найменше включені у визвольну повстанську боротьбу.
Впродовж усього комуністичного періоду Польщі українцям, особливо греко-католикам, було нелегко. УГКЦ на відміну від Православної Церкви діяла неофіційно. Священики служили напівлегально, під «прикриттям» римо-католиків, часто в костелах. Ситуація трохи покращилася щойно з початком 80-их років.
У Новиці «нове життя» почалося з того, що невеличка група греко-католицьких семінаристів Люблінського католицького університету на чолі з отцем Яковом Мадзеляном – студитом, який на той час душпастирював у Білому Борі, на півночі країни – об’єдналася довкола ідеї зближення української молоді, довкола того, щоб допомогти їй краще пізнати свою культуру і духовність, пізнати терени, з яких були виселені її рідні. Це було справді важливим заходом, оскільки після «Вісли» українців примусово розпорошили, не дозволяючи замешкати більш ніж двом сім’ям у одному селі. Така ситуація була сильним каталізатором асиміляції. І щоби протистояти їй, зродилася ідея зібрати молодих українців докупи, познайомити і передати їм знання і дух, який брати-семінаристи отримували у своєму люблінському середовищі. Так на основі принципу «взяти і віддати» (що навіяне історією пророка Іллі в Сарепті), як це охарактеризував отець Іван Лайкіш, якому прийшла ідея назви і який є співзасновником, з’явилося Братство греко-католицької молоді «Сарепта».
Примістилося це братство на подвір’ї церковної плебанії, там, де народився згаданий вже поет Богдан-Ігор Антонич. Таке місце було обране з кількох причин: по-перше, і в Новиці, і в околичних селах мешкали переважно греко-католики; по-друге, була можливість викупити парафіяльний будинок; по-третє, важко уявити кращі умови для відпочинку і реколекцій на лоні природи: річка, озеро, гори…
Так з 1984 року українці Польщі – молодь, діти, цілі сім’ї – з’їжджаються до своєї «Сарепти», щоби побути в своєму національному середовищі, відпочити на таборах і відновитися духовно, щоби триматися коренів.
У 2009 році Новиця і «Сарепта», натхнені членами Братства греко-католицької молоді «Сарепта», студіями християнського Сходу, кафедрою сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв, іконописцями, пов’язаними з мінською майстернею IKONIQUE, здобули ще одну нагоду почуватися упривілейованими: приймати в себе іконописців з різних країн, збирати на щорічні тематичні пленери, де вони спільно моляться (поруч із плебанією є каплиця Успіння Пресвятої Богородиці з 1889 року) та збагачують одні одних роздумами, рефлексіями обраних для опрацювання тем, практичними вміннями. Але плоди цих пленерів не обмежуються творенням конкретних ікон, які згодом тішитимуть тільки мале коло втаємничених. Кожен пленер тягне за собою низку виставок у різних містах і різних країнах – відповідно до того, звідки учасники пленерів (хоча не тільки). А отже, це популяризація жанру, точка доторку до богослов’я, звучання назви країни та імені митця… Збагачення і зближення.
Завдяки новицьким пленерам з’явилася ціла низка цілком по-новому побачених біблійних та еклезіальних сюжетів, позначених виразним авторським стилем писання, серед яких: «Приповідки», «Апокаліпсис», «Богородиця», «Апостоли», «Ікони празників», «Божі посланці Старого Завіту», «Святі Господні – мученики та ісповідники» і цьогорічна дуже оригінальна та багатогранна тема «Тіло обожествлене», результати якої на момент написання цієї невеличкої розповіді представлені в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові. Ікони, створені учасниками новицьких пленерів, фантастичні. Подивіться на них – і торкнетеся іншого світу!
