— Сьогодні часто говорять про секуляризацію, але для багатьох це поняття незрозуміле. Чим є секуляризація?
— Слово «секуляризація» походить від латинського saecularis, тобто «світський». А якщо простіше, то секуляризація мирщення. Розповідь про це явище варто почати з часів середньовіччя, яке характеризувалося архирелігійним, архихристиянським баченням людської реальності. В усіх сферах щоденного життя відзначали надприродні елементи, усюди вбачали втручання Господа Бога. У тодішніх християнських суспільствах це було загальноприйнятим. Пізніші епохи Ренесанс, особливо Просвітництво принесли інший спосіб бачення світу й людини: бачення з точки зору раціо, науки, філософії, одне слово, з«цілковито світської» точки зору.
Спочатку з’явився «деїзм», який відкинув об’явлення, Біблію, традицію Церкви. Ця релігійно-філософська течія проповідувала ідею, що раціонально довести можна тільки існування найвищого Розуму, без особового Бога, що сконструював світ і є джерелом законів, які керують світом. Однак такий Бог не втручається більше в ті світові закони, які колись установив. Звісно, цей Бог не був Богом християнським. Пізніше, в міру прогресування процесу секуляризації, доходимо до бачення виключно світського, за якого «першу скрипку» грає чистий розум — розум не забруднений, не викривлений жодною релігійною ідеєю. Цей рух характерний для кіл інтелектуальної еліти просвітництва. Він мав величезний вплив на політику, звичаї, культуру Європи.
Процес секуляризації триває. Сьогодні агресивно атакують релігії, зокрема релігії монотеїстичні: юдаїзм, християнство та іслам. Цей процес можемо спостерігати й у католицькій Польщі. В нас, у Польщі, секуляризацію можемо окреслити цифрами. Тут впродовж останньої чверті століття відвідуваність Божественної літургії зменшилася на 25 відсотків. Це багато. У 1989 році більш ніж половина поляків щонеділі були в церкві. А сьогодні, 25 років по тому, лише 40 відсотків. Вплив секуляризації видно неозброєним оком. І цей процес постійно поглиблюється.
— Вважається, що секуляризація є витісненням релігії з публічної сфери в приватну. Чому ж тоді, коли у секуляризованому суспільстві можна «приватно» залишитися християнином, храми безлюдніють?
— Це неправда, що в секуляризації йдеться про витіснення Церкви тільки з публічної сфери. Це гостра боротьба за владу над людською душею, за вплив на людину, на її погляди, стиль життя, переживання любові, на родину. Це тут визначальне! Декларації деяких світських радикальних і лівих середовищ, які говорять про свободу людини, як на мене, нічим не різняться від декларацій більшовиків і комуністів, котрі також гарно говорили про релігійну свободу і в Радянському Союзі підтримували фікційні церковні структури, щоб замилити очі Заходу, але вся церковна діяльність була, під пильним наглядом.
Сучасні радикальні ліві середовища хочуть здобути те саме, але дещо іншими методами. Витіснення релігії з публічної сфери — тільки перший, вступний етап. Другим є безпосередній тиск на конкретну людину, щоби вона сама зреклася релігії в приватному житті. Вже у багатьох країнах Заходу трапляються ситуації, коли люди, які відмовляються зняти хрестика з шиї, втрачають роботу, а в той самий час носіння сатанинських символів толерується. Це насилля, обмеження свободи, втручання в приватне життя людини і боротьба за владу над душею.
— Чи можна сказати, що секуляризація має глобальний характер?
— Секуляризація, в радикальному її розумінні, має місце головно у Європі та в Північній Америці. Думаю, що такого агресивного нападу на релігію нема в Африці, Азії та Південній Америці. Статистика свідчить, що 93 відсотки жителів планети вірять у Бога, існування людської душі, у вічне життя. Можна було б сказати, що Бог у світі цілком добре почувається. Погляд на людське буття з позиції духовності, надприродного для більшості абсолютно прийнятний. Промовистим є, наприклад, те, що емігранти, які приїздять до США з Південної Америки, не наслідують англосаксів у секулярних тенденціях. В храмах на літургіях, які звершують іспанською мовою, повно вірних. Отож, секуляризація не охопила все американське суспільство — тільки англосакську культуру.
Тому, роблячи якісь висновки про секуляризацію, не варто аж так драматизувати. Секуляризація — явище обмежене. Вона існує, але не однаковою мірою охоплює людство. Я не соціолог. Мої роздуми про секуляризацію мають радше душпастирський характер. Однак соціологи зазначають, що рівень секуляризації залежить від рівня добробуту і споживацтва. Людина, яка шукає достатку і комфорту, має більше спокус. Христос каже, що не можна двом панам служити — Богові й мамоні, що багатому важко увійти до Царства небесного.
Таку залежність бачимо не лише в житті мирян. Можна її помітити й у житті духовенства, богопосвячених осіб. Монахи чи священики не є якоюсь особливою категорією, виокремленою із загалу, вони звичайні люди, підвладні тим самим процесам і спокусам, що й інші. Якщо вони піддадуться спокусі споживацтва, вигоди, жадібності, то це матиме вирішальний вплив на їхній стиль духовного, морального, спільнотного життя. Що більше споживацтва, то більше достатку, то швидша секуляризація, то більше обміління духовного життя. З одного боку маємо виразний вплив світських ліберально-лівих сил, а з другого наростаюче тяжіння до обмирщення через сам факт жадібного устремління до добробуту і споживацтва.
— Духовному життю сприяє поміркованість і аскеза?
— Глибоке духовне життя, не тільки в християнстві, а й у інших релігіях виражається в простому, убогому стилі життя. Якщо в Єрусалимі відвідаєте Меа Шарім – квартал хасидів, ортодоксальних євреїв, то побачите, що їхні будинки дуже бідні, вулиці жалюгідні. В цьому районі святого міста панує «цілковита тимчасовість». Хасиди живуть як жебраки, хоча, якби захотіли, могли б жити на вищому рівні. Євреї-ортодокси кажуть: «Як можемо жити «в палацах», коли Єрусалимський Храм зруйнований?!»
Схожа ситуація в християнських контемплятивних монастирях, наприклад, камедулів чи картузіанів. Вони живуть дуже скромно, убого, без найменшого натяку на споживацтво. Знакова річ — серед загальної кризи покликань до цих монастирів постійно приходять кандидати. Бракує нових людей у спільнотах, які втратили свою монашу духовну ідентичність. Якщо монахині живуть на тому ж рівні достатку, що й інші люди, то заради чого дівчина мала б переступати поріг їхнього монастиря? Навіщо хтось мав би їх шукати, якщо вони не відрізняються від решти суспільства?
Папа Франциск є благословенням Божим для сучасної Церкви. Під час Міжнародних днів молоді в Ріо-де-Жанейро поставив бразильській церкві знакове питання: «Що ви робите і як живете, що молоді люди полишають ваші церкви?» І дійсно, в останні десятиліття молоді бразильські католики переходять до церков протестантських, п’ятидесятницьких. Папа питає: «Чому ви не в змозі втримати людей? Це люди, які носять в собі духовні прагнення, шукають автентичного релігійного досвіду. Який релігійний досвід ви їм пропонуєте? Яким є ваше свідчення віри?»
Робимо помилку, коли намагаємось допасувати релігійні вимоги до споживацьких налаштувань сучасної людини. Люди досконало відчувають, що за всім цим «осучасненим християнством», яке послаблює релігійні вимоги, ховається невірність і брехня, бо ж кожен має доступ до Євангелія і добре знає, чого Христос вимагає від своїх учнів.
Багато священиків не дають собі ради з позицією Папи Франциска. Його постава справжній виклик для Церкви. Святіший Отець має відвагу повчати і єпископів. Нещодавно він застерігав їх перед духом кар’єризму та ментальністю «удільних князьків». Сам дає приклад своїм життям. Шокував усіх, коли одразу після обрання замість того, щоби сісти у папський лімузин, пішов разом із кардиналами до автобуса, а на другий день заплатив за готель, у якому мешкав перед засіданням конклаву. Це важливі жести, символи, знаки. Це сигнал, що Церква повинна ставати простішою, прозорішою, безкорисливішою. У Ріо-де-Жанейро понтифік сказав, що секуляризацію можна стримати, даючи свідоцтво віри і промовляючи до людей простою мовою. Сам Папа звертається до людей простою мовою. Вони самі про це говорять: «Нарешті розуміємо все, що каже Папа».
— Які «симптоми» секуляризації?
— Одним із «симптомів», без сумніву, є типовий «вихід з гри» душпастирів. Церква повинна йти до людей. Священики не можуть чекати, поки вірні прийдуть до них. Вони повинні самі їх шукати. Якщо в Польщі відмова від релігійних практик настає так швидко, то це тому, що більшість духовенства не шукає вірних, а пасивно чекає на них. У парафіях є розклад прийому в канцелярії. Якщо потрібно домовитися про хрестини, шлюб чи похорон, то цього досить. Але якщо хтось хоче зустрітися зі священиком, бо має духовні чи моральні проблеми, то цього недостатньо. Якщо просять отця про зустріч, а він каже «зараз не маю часу» або «прийдіть завтра», то може безповоротно втратити шанс на духовну допомогу людині. Вона «завтра» вже не прийде.
Папа Франциск сказав, що з Церквою, яка виходить до вірних на вулиці, може статися нещасний випадок, але визнав: радше хай буде так, аніж Церква мала б бути душпастирсько мертвою, пасивною. Питання Святішого Отця, яке прозвучало в Ріо, скероване до цілої Церкви: «Чому люди покидають ваші храми?» У Страсний четвер, відразу після обрання, Папа запросив на зустріч парохів римських храмів, для яких він єпископ, і сказав: «Прошу, відчиніть храми і сядьте у сповідальниці, побачите, як швидко збереться черга каяників». Він знає, що каже, бо сам тривалий час був єпископом величезного міста Буенос-Айрес.
Зачинені святині це ще один знак секуляризації. Зазвичай в наших храмах відчинені тільки двері, що ведуть до бабинця. Можна зайти і крізь віконечко, щоб оглянути інтер’єр… і все. Але від зачинених храмів на кілька годин удень до храмів зачинених взагалі шлях короткий. Останнім часом у Франції продали майже п’ять тисяч церков ïx перетворюють на готелі, мистецькі галереї, торгові центри, апартаменти. Не може ж стояти великий будинок в центрі міста пусткою, бо стане руїною! Нема вірних — нема церкви. І в значенні матеріальному. Не всюди так. Кілька років тому, будучи в Москві, я оглядав храми. Практично всі були відчинені. В них завжди хтось був, люди приходили помолитися, поставити свічку, поцілувати ікону.
Томаш Галік каже, що секуляризація в деякій мірі є добром для Церкви, бо приводить до того, що від неї відпадає все несправжнє…
З одного боку, це твердження має в собі «якусь частку правди», оскільки, без сумніву, секуляризація є великим викликом для Церкви. З іншого боку, якщо брати дослівно, є неправдою. Як можна стверджувати, що добром для Церкви є те, що її покидають вірні? Ісус каже: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всім народам». Ісусові не йшлося про невелику групу побожних, але вийнятих зі світу учнів, а про те, щоби привести до Отця всіх людей, всі народи. «Я, коли буду піднесений, усіх до себе притягну», — сказав. Відхід вірних від Церкви є великим питанням: яке даємо свідчення? Як Євангелізуємо? Якого Христа проповідуємо нашим власним життям?
— Як відноситься відокремлення світської влади від релігії до проблеми секуляризації?
— Відокремлення влади від релігії, держави від Церкви є важливим посланням Другого Ватиканського Собору. Йдеться про «слушну автономію земних речей». Але це розмежування не повинно фальшиво розумітися як маргіналізація Церкви чи взагалі виключення її впливу на вірних, про що ми вже говорили
Нещодавно у Польщі «в ім’я гуманізму» ухвалили заборону ритуального вбивства, на яке євреї мають право впродовж тисяч років. Але ж не йдеться про гуманізм у ставленні до тварин, яких використовують для експериментальних цілей. Один із політиків правого крила сказав, що милосердя прихильників заборони ритуального вбивства до тварин є лицемірним. З одного боку, політики піклуються про гуманне ставлення до тварин, а з іншого — ухвалюють закони, які дозволяють убивство ненароджених дітей або евтаназію стареньких і хворих. Тут нема ніякого милосердя!
Коли людина відречеться від Бога, промовляє правда, висловлена Достоєвським: «Якщо Бога нема — все можна».
— Прикладом, що без Бога «все можна», є, мабуть, гендерна ідеологія, яку у вас, в Польщі, тепер активно обговорюють?
— Це інший болючий приклад секуляризації в її екстремальних проявах. Гендер нищить людську любов, підважує фундаментальну правду про те, що біологічна стать є підставою чоловічості й жіночості, подружжя, родини. Гендер твердить, що біологічна стать є другорядним елементом на шляху становлення психосексуальної ідентичності особи. Про стать вирішує передусім культура — каже ця ідеологія. Згідно з нею, дитина сама вибирає, ким бути, — чоловіком чи жінкою, і це незалежно від біології… Погоджуючись з таким припущенням, можемо викинути на смітник всю західну культуру з її оспівуванням кохання.
Згідно з гендером, коли народиться хлопчик, батьки не можуть його «таврувати», давати йому традиційних хлопчачих забавок. Мама не може сказати синові, що він схожий на батька, бо той ще не визначився, чи хоче бути як тато, чи як мама. Сміємося, бо це ідіотизм. Так, зрештою, окреслив гендер польський режисер Роман Поланскі. Очевидно, ідіотизмом буде говорити про рівність жінки і чоловіка в гендерному значенні.
У той же час гендер нині є одним з важливих пунктів політики Європейського Союзу. Нещодавно видали в Польщі чотири книжки інструкції пілотної програми впровадження ідеології гендеру в шкільне навчання. Якщо тринадцяти-, чотирнадцятирічному підліткові, в якому щойно пробуджується сексуальність, сповістити, що ще не відомо, чи він є чоловіком, чи жінкою, то дуже легко викликати в ньому глибоке занепокоєння. Гендер — це явна деморалізація дітей та молоді, і то від дитсадка. Бо гендер — це й дошкільне «виховання», про яке важко говорити без зніяковіння. В такому віці дитина має цілком інші зацікавлення.
В одному з цих гендерних підручників є дитячий віршик: «Хлопчик я чи дівчинка, бавлюсь я ляльками і великим м’ячиком. Бавлюся, з ким хочу, роблю те, що хочу, стать не обмежує мене». Чи дитина розуміє слово «стать»? Брутальна ідеологія, яка не має меж так, як не мав меж більшовизм. Межею є хіба що самознищення або знищення іншого.
Зверніть увагу, що ідеологи гендеру покликаються на марксизм. У марксизмі йшлося про рівність класову, а в гендерній ідеології — про рівність статеву. Гендер припускає, що ця класова рівність вдалася. Хоче, щоби «клас сам у собі» перейшов у «клас для себе». Кожен тоді матиме «свою стать» для себе. Але суть людської сексуальності — бути для іншого.
— Як Церква, в тому числі й тут, в Україні, може цьому протистояти?
Мабуть, гендерна ідеологія з часом з’явиться і в Україні, тим паче що ваша країна має європейські устремління.
Однак я радше говорив би не про єдину Церкву, а про всі наші Церкви. Всі християнські конфесії повинні об’єднатися, щоби спільно протистояти секуляризації. Що ми маємо робити? Найперше зміцнювати наш особистий інтимний зв’язок з Богом. Тільки Його силою зможемо протистояти загрозам, які несе секуляризація і все те будування світу без Бога. Без глибокого закорінення в Ньому нічого не зможемо зробити.
Лише після цього можемо вийти до людей, щоби давати їм чітке й прозоре свідчення віри своїм власним життям. Наші слова мусять бути підтверджені прикладом життя; вийти до молодих людей, до вбогих, загублених, ставати на їх бік. Ми повинні піклуватися про подружжя, родини, бо секуляризація нищить міжлюдські зв’язки. Людина в секуляризованому суспільстві стає предметом вжитку. Виходячи до людей, не можемо, однак, їх спершу осуджувати, звинувачувати, якщо не здатні дотримуватись Божих заповідей, коли проявляють слабкість. Насамперед треба проповідувати їм Христа і Божу любов до людини. Моральність пізніше сама прийде, бо «хто мене любить, збереже заповіді», каже Ісус (пор. Ів. 14, 21).
о. Юзеф Августин — народився 21 березня 1950 р. Належить до ордену отців єзуїтів. Вивчав філософію на філософському факультеті Товариства Ісуса в Кракові (1971-1973), теологію на теологічному факультеті університету єзуїтів «Bobolanum» у Варшаві (1973-1976). Катехитику вчив у варшавській Академії Католицької Теології (1975-1978), духовність — у римському Григоріанському університеті (1981-1982). У 1982-1983 рр. був редактором Радіо Ватикан. З 1996 р. співробітник Вищої філософско-педагогічної школи «Ignatianum». Головний редактор журналу «Pastores» (1996-2001). З 2001 р. — головний редактор журналу «Духовне життя». З 1996 р. — консультант по підручниках Міністерства народної освіти Польщі, з 1998 р. член консультативної комісії з питань сімейного виховання при Міністерстві освіти і консультант комісії з питань католицького виховання Єпископату Польщі. Автор понад 30 видань з психології та духовності, введення в духовне життя, молодіжної проблематики, формації священиків і духовного керівництва.
