Кожен ювілей спонукає до певної задуми, погляду назад, аналізу конкретного відрізку часу, пройденого особою чи спільнотою людей. Ювілеї доленосних подій і видатних людей вимагають особливо вдумливої застанови, яка може і майбутній шлях освятити.
Рік 2014-ий багатий на знаменні ювілеї, зокрема Українська Греко-Католицька Церква святкує 25-ліття виходу з підпілля. Вихід у 1989 році УГКЦ з підпілля був передумовою на шляху до незалежності України та явив світові славні імена тих, хто зберіг духовні цінності українського народу в часи панування безбожної тоталітарної комуно-московської системи, тих, хто мусив і життя покласти на вівтар свободи віри й України.
У 2001 році Папа Іван Павло ІІ під час свого візиту в Україну проголосив беатифікацію блаженних слуг Божих – мучеників Української Греко-Католицької Церкви ХХ ст. Церквою офіційно встановлено день соборного вшанування священномученика Миколая Чарнецького та 24 співмучеників, жертв совєтської системи, а також отця Омеляна Ковча, жертви німецького фашизму – 27 червня.
Однак соборне вшанування дещо затирає пам’ять про кожного окремого святого. А вони повинні бути відомі якнайширшому загалу вірних, адже кожен із них є благодатним джерелом найвищих духов‑ них цінностей та зразком жертовного служіння Богові й Україні. Тому дуже важливо є гідно відзначати особисті ювілеї кожного з них.
14 серпня виповнилось 100 років з дня народження блаженного свя‑ щенномученика Романа Лиска, якого в 1949 році безбожні енкаведисти закатували у львівській тюрмі на Лонцького.
«Затрубіть трубою, ангелилики,
Смертію святою гине смерть навіки»
Це слова з пісні, яку в 1948 році склав отець Роман Лиско для своїх парохіян зі села Дроздовичі на Львівщині. Чи знав тоді цей молодий, енергійний і талановитий свя‑щеник, що то останній рік його життя? Чи знав, що невдовзі йому доведеться стати мучеником за віру, що і його смерть наповниться святістю, яка живитиме Українську Греко-Католицьку Церкву? Мабуть, не знав, але завжди був готовий віддати життя за віру, за Бога, за Україну.
Народився Роман Лиско 14 серпня 1914 року в місті Городок. Син відомого на той час душпастиря і просвітителя отця Володимира Лиска, декана Золочівського, та внук уславленого отця-шамбеляна Михайла Цегельського, декана Камінецького, він з юних літ не мислив себе поза священичим саном.
Уже під час навчання в Львівській богословській академії проявились його непересічні здібності, енергія і талант до наукової праці. Будучи теологом, він друкував свої реферати і розвідки у церковно-суспільному часописі «Нива». Його однокурсник отець Степан Харина незадовго до смерті згадував, що Роман Лиско був першим учнем серед однокурсників і улюбленцем отця-ректора Йосифа Сліпого. А Роман Дурбак, репресований священик-поет, захоплено оповідав, що отець Роман Лиско мав неабиякий поетичний хист. Особливо згадувалась йому Романова віршована поема про Богоматір Марію.
Та найбільше Роман Лиско тяжів до безпосередньої праці з людьми, особливо з молоддю. У час вакацій працював із Марійським товари‑ством на парохії свого батька, керував хором, виголошував лекції та реферати, організовував аматорські вистави тощо.
У 1938 році закінчив теологію і одружився з Неонілею Гуньовською, дочкою пароха села Махнівці на Золочівщині. Коли настав час большевицької окупації («перших совєтів» – як кажуть в народі), Митрополит Андрей відклав заплановане висвячення Романа і порадив йому якийсь час повчителювати. Працював разом зі своєю дружиною у школах сіл Побіч і Колтів Олеського району.
28 серпня 1941 року був рукоположений на священика і призначений завідателем парохії села Колтів Оліївського деканату. В 1944-ому Романа Лиска призначили парохом села Белзець Золочівського району, де він пробув до 1948 року.
Настали роки насильницької ліквідації Української ГрекоКатолицької Церкви. Відмовившись «підписати православ’я», тобто перейти під юрисдикцію Московської Православної Церкви, отець Роман Лиско зазнавав утисків і переслідувань. Йому не раз погрожували револьвером. Нарешті заборонили відправляти в церкві та закрили її. Добрі люди застерегли, що його мають арештувати…
Переїхав з родиною до Городка, де став нелегальним сотрудником отця Малецького, який, хоч і «підписав православ’я», духом був вірний рідній Церкві. Отець Роман Лиско з дозволу отця Малецького без офіційного призначення відправляв у церквах Дроздовичів і Братковичів, таємно йшов зі Святими Тайнами до потребуючих, якими часто були учасники підпільної боротьби проти совєтських окупантів. Не раз їздив радитись до отця Хмільовського у село Мшана. Очевидно, визнавав його старшинство, коли всі владики вже були арештовані (потім залізничні квитки до Мшани, якими бавились синочки отця Романа, енкаведисти під час обшуку забрали як «доказ вини»).
9 вересня 1949 року отець Роман Лиско був арештований і кинутий до тюрми на Лонцького у Львові. Рідні встигли зробити йому кілька передач, але потім на півроку заборонили передачі всім в’язням. Настав період терору, нібито зумовленого убивством Ярослава Галана. Довгі місяці родині не вдавалось нічого дізнатись про долю отця Романа.
І коли 31 травня 1950 року знову прийняли для нього передачу, то на звороті супровідної картки був підпис, зроблений чужою рукою. На спробу рідних довідатись, що сталося з отцем, відповіді не було і передач більше не приймали. Відтоді родина нічого не знала про нього, а троє малих дітей відчули себе сиротами. Звернення у різні інстанції не давали ніяких результатів, марно оббивали прокурорські пороги мати і старша сестра – їм або не відповідали на запити, або ж верзли нісенітниці на кшталт «післаний на війну до Кореї».
Лише 20 лютого 1956 року після звернень у високі московські інстанції прийшло повідомлення з Прокуратури СССР, «что по делу Лыско Романа Владимировича, умершего 14 октября 1949 г. от паралича сердца, прокуратурой Львовской области произведено дополнительное расследование, и дело Лыско Р. В. 26 декабря 1955 г. прекращено не за смертью обвиняемого, а за недоказанностью обвинения. Таким образом Лыско считается реабилитированным».
Явно неправдивою є дата смерті отця Лиска, оскільки деякі колишні в’язні потім стверджували, що бачили його в тюрмі через кілька місяців по тому. А щодо причини смерті, то можна лише здогадуватись, від чого помер 35-річний чоловік, колишній пластун і спортовець, який не лише ніколи не мав проблем із серцем, а взагалі чудове здоров’я.
Ширились чутки, що молодий отець Роман збожеволів від тортур і співав у тюрмі на повен голос псалми. Чутки ці були такими достовірними, що його сестра Володимира роками їздила по психіатричних лікарнях, шукаючи брата, але ніде не знайшла. Також казали, що його живцем замурували в стіні. Один із колишніх співкамерників оповідав, що одного разу їх усіх вивели з камери, залишивши там лиш отця Лиска. Другого дня їх повернули в ту камеру, але його там більше не було…
Отож, донині ніхто достеменно не знає, як і коли загинув цей душпастир, який міг би ще довго й добре служити Богові та людям, та де його поховано. Певним є лиш те, що нікого він не видав та не порушив священичої присяги. За це й загинув у тюрмі як мученик.
P. S. У Львові зараз мешкають вдова отця Романа Неоніля, 1922 р. н.; син Любомир Лиско, доцент Лісотехнічного університету, з родиною; дочка Звенислава Карп’як, педагог музичної школи №8, з родиною. Син Олександр помер у 1995 році. В Києві живе його син Роман Лиско, у м. Надвірна Івано-Франківської області – дочки Люба і Олена.
Лідія Купчик
