Це прохання було передане Папі Іванові-Павлові ІІ разом з майже 60,000 підписами під час аудієнції 29 вересня 1987 р. у Ватикані

До
їх Святости Папи Івана-Павла II у Ватикані

Ваша Святосте:

І

Дозвольте нам, представникам вірних Української Католицької Церкви і учасникам VІ Конгресу Українських Мирян у Римі, привітати Вас, Ваша Святосте, від наших братів і сестер, що живуть у розсіянні, а також від імени наших братів і сестер в Україні. Прийміть наше щиросердечне спасибі за це, що пішли назустріч нашому проханню і прийняли нас у себе на послуханні та дали нам нагоду у безпосередній зустрічі з Вами висловити Вам нашу щиру любов і синівську відданість. Нам особливо приємно привітати Вас, Ваша Святосте, напередодні Великого Ювілею Тисячоліття хрещення Руси-України й ще раз зложити подяку за Вашу щиру, батьківську заохоту гідно й величаво відзначити цей Ювілей, що її Ви висловили у вікопомному листі від 19 березня 1979 року до бл.п. їх Блаженства Йосифа Сліпого, що його відхід з цього світу ми так боляче відчуваємо.

II

Українські вірні, разом з усіми людьми доброї волі, поділяють загальну велику радість, що за Вашого понтифікату Свята Вселенська Христова Церква, а з нею і наша Українська Церква, переживає велику духовну обнову, постійно зростає на силі й здобуває все більший авторитет у всьому світі. Цим особливо радіють, як ми довідуємось, наші брати і сестри на нашій батьківщині. Виставлені на переслідування за віру зі сторони совєтської влади, вони приймають досвідчення і терпіння як конечну жертву правдивого християнського життя і цим, за Божим благословенням і волею, дають свій особливий вклад у сучасну обнову духовного життя християнської спільноти. Ми, що живемо на поселеннях, не були б, однак, добрими братами і сестрами по крові й вірі, якщо б у сучасній ситуації не заступились за них перед Вами, Святіший Отче, а через Вас — також перед усім християнським світом. Ми почуваємося до обов’язку пригадати усім народам світу, що загал українських вірних, як католиків, так і православних, не матиме змоги гідно відзначити Ювілей 1000-ліття хрещення Руси-України св. рівноапостольним князем Володимиром Великим, великим князем Київської Руси. Ці вірні не зможуть відкрито виявити своєї батьківської віри, ані заманіфестувати свій духовний зв’язок з рештою християнського світу з тої нагоди, ані засвідчити тисячолітню приналежність України до цього світу, його духовости й культури. За цього рода вияви й почування наші віруючі брати й сестри в Україні наражені на важкі переслідування, ув’язнення і заслання. Така сучасна ситуація в Україні є унікальним прикладом переслідування за релігійні переконання вірних одного з більших християнських народів Европи в двадцятому столітті. Уважаємо, що співвідповідальність за такі невідрадні обставини, що в них опинився під сучасну пору український нарід, спадає на всі християнські народи Европи, а то й цілого світу.

III

Ми вповні свідомі того, що під сучасну пору, коли так великі наші потреби, ми можемо звертатись за поміччю у наших молитвах і проханнях лише до нашого Творця, Всемогучого Господа Бога в Святій Тройці Єдиного, й до Вас, Святіший Отче, нашого Духовного Батька й Наставника тут, на землі.

Отож, за благословенням голови нашої Церкви їх Блаженства Мирослава-Івана Любачівського, Кардинала Святої Римської Церкви, Митрополита Галицького і Архиєпископа Львівського, та всіх наших Преосвященних Владик, ми, представники українського мирянства в різних країнах поселення українців, дозволяємо собі сьогодні звернутись до Вашої Святости з наступними проханнями, що стосуються нашої Церкви — як на поселеннях, так і на батьківщині, де вона перебуває під правною забороною урядових чинників СРСР. Ці наші прохання передаємо на Ваші руки, Святіший Отче, в переконанні, що не відмовите нам у цей час Ювілею. Ми можемо запевнити Вашу Святість, що вияв особистої опіки над Українською Католицькою Церквою та її вірними з Вашої сторони знайде з боку цих же вірних ще більшу відданість, як дотепер, Святій Апостольській Столиці та довічну вдячність Вашій Святості. Наші прохання до Вашої Святости такі:

1. Щоб Свята Римська Апостольська Столиця, великий моральний авторитет якої визнають під сучасну пору всі держави й народи світу, і надальше непохитно стояла на сторожі людських прав — одиниці й народів — і всіми засобами старалась вплинути на урядові чинники СРСР, щоб вони пошанували релігійні почування громадян цієї країни. Без свободи совісти й свободи релігії не може бути правдивої свободи. А також прохаємо, щоб Апостольська Столиця спонукала уряди держав християнських народів, щоб і вони діяли в тому напрямку й вживали свого авторитету та впливали на СРСР, аби він дозволив на вільний розвиток релігійного життя поодиноких народів, що входять у його склад.
2. Щоб Апостольська Столиця доклала відповідних старань, щоб Українська Католицька Церква була поновлена в своїх правах існування і діяння у СРСР, а особливо на території УРСР, де проживає більшість її вірних і де вона від століть забезпечувала духовну опіку великій частині українського народу та дбала про його духовне й моральне життя, а то й про матеріяльний добробут.
3. Щоб за Митрополитом Галицьким і Архиєпископом Львівським був визнаний Апостольською Столицею титул і права Патріярха Церкви, що він її очолює, формально й офіційно, як це передбачає Декрет про Східні Католицькі Церкви (Ватиканський Собор II). Таке правне ієрархічне завершення структури Української Католицької Церкви, що продовжує традиції Київського християнства, саме з нагоди відзначення Ювілею його 1000-ліття, стало б на віки видимим і незаперечним доказом вияву особливого піклування над цією Церквою східнього обряду зі сторони Апостольської Столиці. Цим покладений був би край також недоброзичливим поголоскам і наклепам зі сторони противників Апостольської Столиці про те, що Українська Католицька Церква під сучасну пору не зазнає належної опіки й піддержки від Ватикану.

Тому, що ми, українські вірні, прагнемо оновлення релігійного й духовного життя нашого народу в Україні та в діяспорі й покладаємо великі надії, що станеться це якраз за починами й під кермою Голови нашої Церкви, у тісній його з усім Божим людом — владиками, клером, монашеством і мирянами, та уважаємо, що офіційне визнання за ним патріярших прав, гідности й титулу дадуть йому потрібний авторитет і власть виконати це завдання із належним успіхом — для добра душ повірених йому вірних та для Церкви. А така духовна обнова з певністю скріпить вузли єдности нашої Церкви та охоронить її у майбутньому від різних небезпек світа цього. Ми дозволяємо собі ще й додатково наголосити це наше основне прохання з надією, що Ваша Святість уділить йому ласкаво ще й окрему свою увагу та задоволить його в цей світлий час Великого Ювілею.

4. Щоб Апостольська Столиця подбала про приспішення беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрея Шептицького, блаженної пам’яти Митрополита Галицького й Архиєпископа Львівського,— ще перед закінченням ювілейних святкувань 1000-ліття хрещення Руси-України. Ми переконані, що це знайшло б широкий відгомін вдячности супроти Апостольської Столиці не тільки серед українців, але також серед великої кількосте східніх і західніх християн різних народів світу. Бо за терпіння за віру, що їх зазнав за свого життя, як і через свої християнські геройські вчинки, Митрополит Андрей Шептицький став, ще задовго до своєї смерти, відомою постаттю у християнському світі, а також серед іновірців та невіруючих.
5. Щоб Ваша Святість з нагоди Ювілею 1000-ліття хрещення Руси-України своїм батьківським словом потішив та скріпив у вірі й надії наболілі серця наших братів і сестер в Україні та — не менш скорбні — серця тих із нас, що на поселеннях. Пам’ять про це, як і про Вашу всіми шановану особу, пам’ять про першого Папу-слов’янина й Великого Сина братнього польського народу, буде зберігатись серед українського народу — з роду в рід.
6. Щоб Апостольська Столиця зробила відповідні заходи для того, щоб була забезпечена належна духовна опіка вірним нашої Церкви в Польщі, Чехо-Словаччині й Румунії. Уважаємо, що найкраще було б призначити правлячих єпископів у єпархіях — Перемишльській і Пряшівській, а для вірних (греко-католиків) у Румунії — апостольського візитатора чи вікарія з відповідними правами й обов’язками. Стан, що існує зараз, є — із становища вірних-католиків східнього обряду й української національности — в названих країнах дуже незадовільний.

ІV

Ми ще раз складаємо щиросердечну подяку за ласкаву увагу до нашого прохання прийняти нас і вислухати з батьківською увагою наші просьби. Ця особлива нагода відвідин у Вашої Святости залишиться у нашій пам’яті світлим моментом на все життя.

Вручаючи Вашій Святості це наше письмо від імени українських мирян, що всеціло піддержують висловлені тут прохання, як про це свідчать численні їхні підписи, зібрані в окремому залучнику, прохаємо Вашого батьківського вирозуміня і уваги та клонимо в пошані до Вас наші голови.

Прохаючи Вашого Апостольського Благословення для нас, наших близьких, для нашого українського народу, для нашої батьківщини — України, залишаємося у любові й синівській відданості.

Поділитися: