Коли у наш час, схаотизований до краю, зловіщий і безвиглядний, з’являються найрізнорідніші провіщання близького вже кінця то ці вістування, напевно ніякі пророцтва, а тільки холодні конклюзії розвитку неконтрольованих уже подій і стверджування питань — які ще перед нами. Наприклад, коли Амальрик провіщає, що Совєтський Союз не діжде 1984 p., то до цього висновку він доходить не якоюсь містикою, чи надприродною інспірацією, а тільки пильною обсервацією твердих фактів. Або, коли Мартин Малахі, колишній єзуіт і будь-що-будь незвичайний мозок, яким не так то давно могла почванитися Католицька Церква, у своїй книжці «Три Папи і Кардинал» дає такий оракул, (пророцтво), що Католицька Церква у цій формі, як вона зараз існує, не доживе 2000-ного року, а ще до того часу розіб’ється на незлічені фрагменти, з яких кожний творитиме окрему «церкву», то абстрагуючи від його безобразної і безхарактерної персональности, ми є самі свідками того, що вже наша сучасність носить у собі той страшний розклад, який потребує тільки чогось дуже маленького, щоб усе пішло у провалля.
У протилежність до сучасних «предсказувань» об’явлення з-перед 60 років у Фатімі носять на собі всі познаки справжнього й автентичного об’явлення. Об’явлення ці були суворо провірені ригоризмом і навіть до пересади посуненою формалістикою зі сторони церковних властей. Надто наглядне чудо, яке оглядали тисячі людей, ствердили автентичність цих об’явлень. А понад усе — головний зміст і суть цих об’явлень уже в більшості справдились. Знаменний і той факт, що, коли в 1960 р. Папа Іван XXIII розпечатав листа, переданого папі сповідником сестри Лукії, цієї останньої ще живучої із трьох первісних дітей-свідків фатімських об’явлень, то папа, прочитавши ці ревеляційні перестороги, повалився додолу і зомлів. Напевно усвідомились йому здійснені вже консеквенції злегковажених закликів і пересторог Пречистої Діви.
До речі, варто буде усвідомити собі, що 1917 р. аж ніяк не нагадує наших розгнузданих часів. 60 літ тому Католицька Церква була на верхів’ях свого авторитету й шанобливости й ніхто не міг подумати, що Церква скотиться до такого стану. Вірні цієї Церкви були назагал щиро практикуючими християнами і спеціяльне закликання їх до навернення було зовсім незрозумілим.
Споконвіку шляхи Божої комунікації з людьми йшли неодмінно одним і тим самим шляхом: найменших і найнезамітніших Бог вибирає на своїх посередників. Не інакше поступила й Богородиця, вибираючи маленьких дітей на провісників своїх доручень. Цей факт тільки проречисто унагляднює Божу Премудрість. Бо ж маленькі діти не могли видумати собі річей, які переростають і найбільші мозги світу, а й не могли замовчати навіть в обличчі кар і строгих заборон того, що їх незіпсуті душі сприйняли як абсолютний наказ самого Бога. Пречиста Діва об’являлася безліч разів на безліч місцях упродовж історії, але ніколи досі її об’явлення не мали такого характеру, як улітку 1917 р. у Фатімі. Не якась партикулярна справа в якійсь партикулярній країні була тим разом приводом інтервенції Пречистої Діви, а цілий комплекс справ, що заторкували ціле людство, зокрема цілу Христову Церкву і то в самому її Проводі. Провісництво, передане дітям, переходило всяку, навіть найбільш розвинену, свідомість дітей, але, о диво!, донесене воно було цілісно й найбільш зрозуміло до тих, кого стосувалися ці небесні доручення. Незвичайно цікаво: маленькі португальські діти доносять доручення. Про що? Дивним дивом … про Росію … «Якщо Росія навернеться — настане мир. А якщо ні, то російські ложні ідеї (читай — комунізм) поширяться по всьому світі». «Прийдуть нові війни і переслідування Церкви…». «Благочесних будуть мучити»… «Багато народів зникне з лиця землі»… А все це в одному й тому самому контексті — «Росія»!
Сестра Лукія, окружувана ввесь час контролею керівників церкви, напучувана безнастанно духовним провідництвом своїх сповідників, врозумлювана повсякчас духовним проводом, 40 літ мовчала, але вкінці таки донесла небесні доручення для тих, хто керує Христовою Церквою! І донесла незмінно і в цій формі, як ці доручення були їй дані влітку 1917 р.
«Прийде час часів і кінець кінців. Якщо людство не покається, якщо залишаться все так, як воно є тепер … якщо б цей стан мав і ще погіршатися …, тоді великі могутні цього світу загинуть разом із малими та слабими»!
«ТА Й ДЛЯ ЦЕРКВИ ПРИЙДЕ ЧАС ЇЇ ТЯЖКИХ ВИПРОБУВАНЬ»!
Пам’ятаймо. Ще в 50-их роках наступні провіщування були зовсім не до подумання:
«Кардинали стануть проти кардиналів; єпископи проти єпископів; САМ САТАНА МАРШУВАТИМЕ У ЇХНІХ РЯДАХ!»… Якби не борсалася наша свідомість і який жах нас не збирав би прийняти це до відома, ЦЕ ПРОРОЦТВО ВЖЕ НАОЧНИЙ ФАКТ НАШОГО ЧАСУ. Де, як де, а в нашій Церкві особливо друга частина цього пророцтва, на превеликий жаль, слово в слово здійснюється на наших очах. Тільки ж не у версії: «єпископ проти єпископа», а БІЛЬШІСТЬ ЄПИСКОПІВ ПРОТИ НАЙГІДНІШОГО СВОГО АРХИЄРАРХА! Очевидно цей жахливий факт супровожає первісне пророцтво: «Сам Сатана маршуватиме в їхніх рядках»… Жахливе провіщення. Але стократ жахливіша дійсність за нашого таки життя! Коли пов’язуємо цю неймовірну (принаймні для декого) дійсність із автентичними свідченнями фатімських об’явлень, то перед нашою свідомістю розкривається і безпосереднє пов’язання цього трагічного розладу із вихідною причиною всіх дальших лих — з «Росією» … Ніщо інше, а «російська справа» тут домінує. Вона й стала недвозначно в нашій Церкві за ідентифікаційний знак і за ключ до розуміння найбільшої трагедії нашої Церкви, цієї Церкви, проти якої тільки сатана міг виявитися ще сяк-так сильним.
Є ще інші роз’яснювальні вказівки. Не українці, а інші національності цікавилися досі фатімськими об’явленнями. Від десятка років ідейні люди присвячували свої пильні студії фатімській проблемі. З часом об’єднались вони в могутню організацію, в т. зв. «Синю Армію», що обіймає сьогодні два континенти. Довший час ця Армія розглядалася за авторитетним патроном, який очолив би її і допоміг здійснювати доручення Пречистої Діви. І дивне диво, серед тисяч промінентних єпископів у Римській Церкві не найшли гіднішого й достойнішого покровителя, як остаточно в особі Блаженнішого нашого Патріярха Йосифа. Мільйони листів, петицій і прохань вплинуло з того часу від цієї Армії до канцелярії Блаженнішого, а всі з сердечними благаннями, щоб Блаженніший наш Патріярх з’ясував перед папою і представив йому документи й досліди над ними у справі ПРОРОЦТВ У ФАТІМІ. Значить, ще сьогодні є мільйони католиків, що розцінюють фатімські пророцтва за першу справу наших днів. Є МІЛЬЙОНИ КАТОЛИЦЬКИХ ДУШ, ЩО ВИЗНАЮТЬ НАШОГО ПАТРІЯРХА. А наші єпископи? Більшість з них не хоче й думати про ці пророцтва або й свідомо іґнорує їх. Тим тільки приспішують справу повного їх сповнення. А в міжчасі усю свою енергію, час і зусилля обертають на ніщо інше, як на поборюваня свого таки Патріярха.
Спам’ятувати їх тепер — на всякий випадок не завдання мирянства. А все ж нехай знають вони, що МИРЯНСТВО НІКОЛИ НЕ СТАНЕ ПО ЇХНІЙ СТОРОНІ І НЕ ВИЗНАЄ НІКОЛИ ЇХ ДІЛ І НАСТАВЛЕННЯ ЗА СВОЇ!!! Якщо маємо сказати наше дефінітивне слово у цьому зв’язку, то воно тільки одне: ми їх засуджуємо і хіба виразний наказ Бога чудом приверне їх до нас.
Щоб однак не було тут ніяких недомовлень, поставимо перед їхні очі і вуха останні провіщення з фатімських об’явлень 1917 p.: «У РИМІ НАСТАНУТЬ ВЕЛИКІ ЗМІНИ»… «САТАНА ПРОСУНЕТЬСЯ У САМІ ВЕРХИ ЦЕРКВИ»… «ТЕ, ЩО ГНИЛЕ — ВІДПАДЕ, А ЩО ВПАДЕ, БІЛЬШЕ НЕ ВСТАНЕ!» … ЦЕРКВА БУДЕ ЗАТЬМАРЕНА, А СВІТ БУДЕ ЗАСКОЧЕНИЙ ТЕРОРОМ»… «Прийде той час, коли НІЯКИЙ ВОЛОДАР, КАРДИНАЛ, ЧИ ЄПИСКОП НЕ ЖДАТИМЕ ТОГО, ХТО ВСЕ Ж ТАКИ ПРИЙДЕ, АЛЕ ПРИЙДЕ НА ТЕ, ЩОБ ПОКАРАТИ, БО ТАКА ВОЛЯ НЕБЕСНОГО ОТЦЯ!».
Мартин Малахі заповідався на найбільш геніяльну людину 20-го віку. Блискучі здібності відкрили в нього єзуїти, які його виховали й уможливили йому його метеорну кар’єру. Як молодий священик став асистентом і правою рукою кардинала Беа, цього найбільшого нещодавно авторитета в Католицькій Церкві, перед яким дрижали всі кардинали і навіть папи. Враз із кардиналом Беою підготовляв він Другий Ватиканський Собор і сам особисто брав у ньому участь. Але, не вибувши до закінчення цього Собору розв’язався з своїм орденом і, що більше, став апостатом не тільки Католицької Церкви, але й християнської віри. Кінець кінців став свідком Єгови. Книжку «Три Папи і Кардинал» написав уже як апостат. Тільки перші розділи можна читати без шкоди; дальші розділи розкривають його як типового апостата, який не находить у християнській вірі ні одної твердої і несхитної правди, ба, що більше того, він з цинізмом і якоюсь сатанічною лукавістю жде кінця усякого християнізму. Використовує для своїх прогноз усі прояви і рухи модернізму, що запанували в теперішній час у Христовій Церкві. Власне цікаво, у змальовуванні цих рухів відтворює навіть правильно ту кошмарну дійсність, яка напевно ніякого добра не ворожить Церкві, а навпаки, передвістує жахливу і вже не до завернення катастрофу. А все ж, тому що пише це неабиякий мозок, то перші розділи він складає так, що ви мусите їх прийняти без заперечень. Його «вирок», що Кат. Церква не доживе 2000 року, поміщений на самому вступі його книжки.
