Питання комунікацій Церкви доволі часто обговорюють в медійних та церковних колах. Хтось зводить поняття комунікацій до проповіді, хтось до активної позиції в медіа, інші обговорюють комунікацію як філософське чи богословське пи‑ тання. Проте дуже часто такі розмови мають виключно абстрактний характер, адже важко відслідкувати наскільки ефективними є ті чи інші комунікації Церкви. Що дає ефект більший: інтелектуальна стаття в популярному виданні чи добра проповідь на прощі? Це залежить від того, яка мета комунікацій, і що Церква в даний момент хоче сказати. Для комунікаторів це дуже складне рівняння, особливо з огляду на те, що не завжди зрозуміло, хто отримує цю інформацію.
Варто зазначити, що Українська греко-католицька Церква показує доволі системну позицію щодо комунікацій. У 2008 році незалежна компанія провела масштабний моніторинг комунікацій Української греко-католицької Церкви, який був представлений на Синоді єпископів УГКЦ. Кілька висновків цього моніторингу, на публікацію якого нема ні офіційної заборони, ні офіційного дозволу: повідомлення від УГКЦ надмірно політизовані, є обмежена кількість авторитетних речників та повідомлення скеровані на внутрішню аудиторію і тому Церква недостатньо присутня серед інших аудиторій. Існує багато викликів часу, на які Церква повинна відповідати, прориваючись через засилля різної інформації та конкуруючи з іншими ньюсмейкерами.
Використовуючи наближену методологію до моніторингу 2008 року, було проведено бліц-моніторинг, який охоплює лише один місяць (жовтень 2010 року), який має на меті зіставити офіційні повідомлення (www.ugcc.org.ua) та повідомлення, які були почуті медіа (www.news.meta.ua – пошук за ключовим словом «УГКЦ»). Таке дослідження показує тенденції і дає частинку розуміння, якими були комунікації УГКЦ в конкретних обставинах (вибори до місцевих органів самоврядування, конфлікт з побудовою храму в Одесі тощо) та як саме ті комунікації відповідають місії Церкви – навчити всі народи. .
Офіційно: чужі тут не ходять
Новини на офіційній сторінці Української ГрекоКатолицької Церкви спрямовані лише на внутрішнього читача й майже абсолютно незрозумілі зовнішній аудиторії. Різнотематичні новини показують фрагментоване й розпорошене буття церковної спільноти, часто відображають вузькі внутрішньоцерковні події. Крім того, бракує відкритості до інших. Офіційне обличчя Церкви в Інтернеті мало б бути максимально відкритим та зрозумілим для людей різних конфесій і віросповідань, оскільки є джерелом знань про Церкву.
Відчутно переважають новини на душпастирські й соціальні теми, проте часто душпастирськосоціальна тематика розкривається за суто подієвою логікою: відбуваються круглі столи, семінари, прощі, соціальні акції, але результатом (новиною) не є відповідь на конкретні запитання суспільства, які люди переважно шукають, а хроніка подій. Читачі шукають відповіді не на питання, що відбулося, а – як це впливає на моє життя або ще конкретніше – що мені робити в цьому чи іншому випадку.
Важливе місце серед офіційних новин займають освіта та міжнародна тематика, і потім ці теми «губляться» по дорозі до світських видань, тому що часто зосереджені на дуже вузьких церковних справах (конференції, семінари, круглі столи). Такі повідомлення ігноруються медіа через нерозуміння, як саме це може допомогти їхній аудиторії вирішити свої проблеми. Освіта потенційно є дуже цікавою для медіа, але журналісти, часом «розбалувані» готовими й зрозумілими повідомленнями, не стануть шукати суть у «хащах» незрозумілої їм форми.
Новини з офіційного сайту залишаються відомими лише внутрішній аудиторії. Голосу Церкви не чути там, де він потрібен, і часто він стосується не конкретних потреб вірних, а внутрішніх церковних справ.
Медіа про УГКЦ: соціалка, політика й Бандера
У матеріалах світських медіа (до уваги не бралися публікації в РІСУ, Кредо та Milites Christi Imperatoris, бо це спеціалізовані ресурси) також переважає подієва логіка, мало аналітики, коментарів та інтерв’ю. Серед тем переважає політика, відзначення пам’ятних дат і свят, соціальна тематика. Зацікавлення політикою у жовтні було зумовлене виборами до місцевих рад та надприроднім інтересом українських медіа до політики загалом. Українські медіа є дуже політизованими, тому кожна новина, яка містить політичну складову, автоматично отримує широкий розголос і не потребує надмірного докладання зусиль, на відміну від, наприклад, новин про духовність чи освіту. Дві заяви – Патріарха Любомира та владики Йосифа Міляна – про вибори і позицію УГКЦ, а також те, що греко-католицькі священики не кандидуватимуть на місцевих виборах, були швидко розтиражовані в багатьох українських медіа – саме ці новини посідають перше місце в рейтингу, бо були передруковані в багатьох виданнях. Ці заяви були сприйняті доволі позитивно на тлі боротьби за світську владу серед представників розрізненого українського православ’я.
Традиційно більшість позитивних та нейтральних повідомлень припадають на Західний регіон, Центр та Схід долучаються, коли з’являється новина загальнонаціонального масштабу або негативна. Наприклад, негативну реакцію на Сході викликала новина, що стосувалася панахиди за Степана Бандеру в Німеччині. Особливо гостро реагували російськомовні сайти, які публікували повідомлення під заголовками «В Германии отпоют главного украинского нациста». Існує небезпека, що такі повідомлення формуватимуть суспільну думку, у якій ставитиметься знак рівності між УГКЦ та підтримкою націоналістичних рухів, особливо в контексті розмов про беатифікацію отця Андрія Бандери. Ця суперечність історичних пам’ятей ділить українських споживачів інформації, але для УГКЦ проблема полягає в тому, що вона стає заручницею цього поділу.
Медіа найбільше цікавлять проекти, які виходять поза межі вузькоцерковної діяльності, а є суспільно важливими. Абсолютним «хітом» стало повідомлення про підписання угоди про співпрацю львівських медиків з комісією УГКЦ. Ним зацікавилися не лише загальноукраїнські видання, а й спеціалізовані медичні. Так само однозначно позитивно сприймається міжконфесійна співпраця, а не конфлікти. Позитивні новини часто є чимось незвичним для українського інформаційного простору, тому вони привертають увагу медіа, а також дають Церкві змогу здійснювати свою місію у медіа – нести добру звістку.
На основі цього бліц-моніторингу можна зробити певні висновки. Схоже на те, що комунікаційно УГКЦ живе у комфортному «своєму» світі, заглиблюючись у власний інформаційний простір і таким чином проповідуючи серед навернених. Світські медіа, кожен задовольняючи інтереси своєї аудиторії (в кращому випадку, в гіршому – власника), також подають інформацію про Церкву – пояснення традицій та свят, часом питання віри й моралі. Якщо для Західної України УГКЦ є традиційним ньюсмейкером, і медіа час до часу звертаються до церковної тематики, то для інших регіонів Церква з’являється в дуже гучних справах, якот вибори чи майнові суперечки. Звичайно ж, існує «медійна харизма» Блаженнішого Любомира Гузара, якого «люблять» українські журналісти, проте, без підтримки комунікацій усієї Церкви бодай в Україні, медійні виступи Патріарха УГКЦ сприйматимуться окремо, як слова українського духовного лідера, а не усієї Церкви.
Світські медіа мають декілька фільтрів, які УГКЦ не проходить: політика, скандали, надзвичайні ситуації, а також влучність і лаконічність. Якщо церковні повідомлення стосуються перших трьох фільтрів, то вони потрапляють у поле зору журналістів, але тоді ми маємо доволі викривлений образ Церкви. Насправді церковні комунікатори мають боротися за два останніх фільтри: повідомленням на релігійні теми часто бракує влучності й лаконічності, тому їх медіа просто не бачать. Церква має говорити на теми, які цікаві та потрібні аудиторіям світських ЗМІ, і водночас – допомагати вирішувати конкретні проблеми своїм вірним. Фільтром для кожного повідомлення, яке виходить від Церкви, має бути запитання – чи це відповідає нашій місії?
Мар’яна Карапінка
