Ухвала Міжнародньої наукової конференції, присвяченої 350-річчю Ужгородської Унії

(Ужгород, З квітня 1996 р.)

Конференцію вітали: від Епархіяльного Управління Мукачівської Греко-католицької Єпархії канцлер о. Юрій Сабов, єпископ-помічник Іван Маргітич; від закарпатської Православної Єпархії секретар о. Ярема; від закарпатської Обласної адміністрації п. Приходько.

Заслухавши і обговоривши 20 доповідей і повідомлень, які були проголошені учасниками закарпатських і зарубіжних науковців, а також з різних вузів України, конференція ухвалює:

1. Розглянута конференцією церковна проблематика становить вагому частину церковної історії нашого краю і заслуговує на дальше поглиблене дослідження в контексті з церковною і загальною історією України, вимагає видання ще неопублікованих документів, окремих наукових збірників та монографій.
2. Виходячи з аналізи доповідей і повідомлень, виголошених на конференції, учасники її вважають за доцільне доручити нинішньому оргкомітетові створити редколегію, яка з відзначенням 400-річчя Берестейської Унії підготувала б і видала б збірник матеріялів про Ужгородську Унію.
3. Враховуючи актуальність багатьох питань, які були порушені на конференції, просити Державний архів Закарпатської області, де зберігається фонд Мукачівської Греко-католицької Епархії, підготовувати і опублікувати до видання неопубліковані матеріяли про Ужгородську Унію. Закарпатські науковці усвідомлюють собі, що церковні події так само належать до загальної об’єктивної історіографії.
4. Історичні документи засвідчують, що Мукачівська Епархія після Кирило-Методіївської євангелізації в Святоволодимирській традиції була в єдності з Київською Церквою не тільки духовно, але час від часу й ієрархічно. Наприклад Перемишльський єпископ Юрій Винницький Апостольським Престолом був призначений адміністратором Київської Митрополії, а потім повноправним Київським верховним архиєпископом (1710-1713, О. Баран, А. Пекар ЧСВВ. Будучи в межах іншої держави, де юре належала то до егеського єпископа, то до естергомського архиєпископа. Свого права («суї юріс») була в 1937-1939 pp. та з 1992 р.
5. Мукачівська Епархія не має свого окремого обряду, бо Апостольська Столиця затвердила один обряд для всіх помісних церков, які до другого Ватиканського Собору (1963-1965) вживали в богослужінні церковно-слов’янську мову. Окремий напів в якомусь регіоні не утворює окремого обряду (Рим, 1953 p.).
6. Правдою є, що значна частина греко-католицьких священиків, а навіть і деякі єпископи, аж до кінця Першої світової війни допомагали угорському урядові проводити мадяризацію місцевого населення краю, однак в самій Греко-католицькій Церкві Закарпаття було ряд єпископів, як А. Бачинський, В. Попович, а також видатних церковно-громадських діячів, як О. Духнович, М. Лучкай, А. Волошин, Т. Ромжа, Д. Попович і інші, які виступали проти мадяризації українсько-руського населення краю, пов’язували його долю з іншими українськими землями, підкреслювали етнічну тотожність з усім великим українським-руським народом. В Гайдудорозькій греко-католицькій єпархії зараз практично немає жодного русина, а колишня відпустова місцевість, переже Мукачівської Епархії, Марія-Повч втратила своє слов’янське обличчя, куди віками сходились закарпатські паломники на слов’янське богослужіння.
7. Основне населення русинів-українців Закарпаття вже не раз масово продемонстрували, що Закарпаття як українська земля належить до України як її складова невід`ємна частина, що основна частина закарпатських русинів признає себе українцями, приналежними до великого русько-українського народу, за що тисячі закарпатських русинів свідомо готові були йти та й пішли в тюрму та на смерть. Тому учасникам конференції цілком незрозумілим є те, що Апостольський Престіл з нагоди 350-річчя не привітав греко-католиків українців Закарпаття. З цього приводу деякі русини, які з певних причин не вважають себе українцями, насміхаються і глузують, що Апостольський Престіл ніби не признає на Закарпатті жодних місцевих українців. Учасники конференції вважали б помилкою, якщо хтось виявленням жалю закарпатських греко-католиків українців з цього приводу характеризував би як прояв нездорового націоналізму чи політиканства.
8. Науковці, які взяли участь в науковій конференції, присвяченій 350-річчю Ужгородської Унії звертаються до наступного Всеукраїнського Церковного Собору визнати той факт, що на території України повинна існувати тільки одна Греко-католицька Церква, вірні якої належать до Єдиної Святої Соборної, тобто Католицької Церкви, належать до одного Апостольським Престолом затвердженого Східнього обряду й повинні належати до єдиної Греко-католицької Церкви в Україні, що є найбільшою східньою Церквою в світі, при чому права й релігійні свободи національних меншин гарантуються як церквою, так і державою.
9. Вірність, витривалість, мучеництво й ісповідництво Греко-католицької Церкви в Україні, героїчне духовне служіння народові на протязі всієї своєї історії, заслуговують на те, щоб остаточно було визнано Патріярхат, який вже визнаний єпископськими Синодами цієї Церкви та який визнають мільйони вірних Церкви.
10. Під час радянської влади на Закарпатті греко-католицька церква краю була загнана в підпілля, понад 135 священиків було засуджено в більшості в той час до найбільших строків (25 років) покарання в Гулаґах, єпископа Т. Ромжу було по-звірячому замучено. Учасники конференції вимагають повної регабілітації цих людей, повернення їм чесного імені, написання про цих мучеників окремих нарисів і внесення їх імен і прізвищ до другого тому «Книги пам’яті». Це мучеництво й ісповідництво є доказом того, що метою Берестейської і Ужгородської Уній була віра, від якої відректися не вільно ні під загрозою переслідування, ані під загрозою смерти.
11. Конференція вважає, що замість термінів Берестейська Унія, Ужгородська Унія — більш відповідні терміни: Берестейське, Ужгородське відновлення церковної єдности, яку мали наші предки за часів святих Кирила й Методія та святого Володимира. Крім того, учасники конференції підкреслювали, що Берестейська Унія відбулася від імени всієї Київської Церкви, до якої належали духовно, при тому обрядово чи ієрархічно, інші епархії. З цього приводу унійні акти окремих єпархій не були окремими ізольованими актами, а були приєднанням до Берестейського акту. Це твердження яскраво стосується Мукачівської Епархії, оскільки ініціяторами Ужгородської Унії були мукачівські єпископи: Петроній, Іван Григорович і Василій Тарасович, які у василіянськім манастирі у Вільнюсі особисто з Київським митрополитом Вельямином Рутським і особисто з Йосафатом Кунцевичем набирались духовної сили на унійні змагання на нашій закарпатській землі. При цій нагоді приємно чути й бачити, що наші православні брати, як щирі українці в особі своїх авторитетних представників явно й прихильно висловились і висловлюються, що Берестейська Унія позитивно позначилася в історії українського народу. На жаль, з боку православних неукраїнців, які проживають і на українській землі, чути протилежне.
12. Науковці конференції звертаються з проханням до Ректорату Ужгородського державного університету, щоб студентам цього університету була дана можливість студіювати тематику Берестейської та Ужгородської Уній з метою утвердження правдивої духовности народу в сфері міжконфесійної злагоди, оскільки християнська духовність і мораль виключають всяке людиноненависництво.

Ухвала одобрена всіма присутніми.

Поділитися: