Історія з вирішенням проблеми хабарництва в Україні нагадує мені картину, яку я свого часу застав у своїй майстерні: сидить мій молодший син на дубовій дошці, з якої стирчать вже яких двадцять п’ять зігнутих цвяхів, і пробує забити ще один. Поборюючи корупцію, церковні мужі цілковито фокусують на зовнішньому акті дав-взяв, до того ж навіть не припускають, що зі зовні подібний до корупції акт давання може бути виявом християнського милосердя. Таким чином, боротьба з корупцією, яка є наслідком елементарного браку милосердя, ще більше присипляє його.
Буквально місяць тому під час гостин у свого знайомого я зустрівся з досить-таки заможним чоловіком, який у розмові зачепив тему хабарництва в сучасному українському суспільстві. Яким, мовляв, треба бути морально стійким, щоб відмовитися від давання і приймання хабарів: «На даю хабарів, — підсумовує мій співрозмовник, — ані вчителям в школі, ані лікарям на поліклініці, ані поліціянтам на дорозі…». Водночас ставлення цього підприємця до обов’язку сплачувати відповідне державне оподаткування виявилося «традиційним»: треба всіляко захищати свої інтереси від «державного рекету».
На тлі цієї розмови в мені увиразнилося серйозне питання морального характеру: на чиїй відповідальності абсолютна неспівмірність заробітних плат різних категорій людей в одному і тому ж суспільстві? Відповідь, з якою усі радо погодяться: Держави! Цей чоловік отримує щонайменше вдесятеро більше від рядового викладача у школі, який навчає його ж таки дитину, від бухгалтера поліклініки, який уможливлює працю двох десятків лікарів на дільниці, від пожежника, який гарантує безпеку громадян тощо. Різними законами і законодавчими актами 40-60% української економіки загнано в підпілля. Відповідно та діяльність, яка черпає кошти з неоподаткованого державою економічного простору, буде де-факто прибутковішою прибутковою для одиниць. Частина християн працюють у оподаткованому державою секторі економіки, інші — в неоподаткованому (частково чи повністю). Радикальна відповідь — відмовитися від уникання державного оподаткування. Для дуже багатьох це означає втратити працю, втратити можливість підтримувати свою родину. Скажімо, майстри, які займаються ремонтами квартир, тут же втратять замовників, якщо вони запропонують своїм клієнтам розраховуватися з ними виключно «по перерахунку». У цьому випадку фінансова підтримка батьками викладача в школі, який подекуди отримує вдесятеро менше від них, може бути, як на мене, саме цим актом милосердя, про яке голосить Господь у Нагірній проповіді: «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мт. 5: 6-7).
Різниця завжди в мотивації. Якщо все зводиться до схеми: я — тобі, а ти — мені, то це, очевидно, хабар. Але ж у міжлюдських стосунках завжди залишається простір для вдячности. І якщо в п’ятдесяти із ста випадків ця вдячність в той чи той спосіб не реалізується власне через страх поповнити гріх хабарництва, то тут вже є проблема морального вчення Церкви або, принаймні, його інтерпретації. Адже в умовах сучасного українського суспільства та чи та матеріяльна підтримка в кожному окремому випадку може бути справді хабарем, націленим виключно на вирішення власних інтересів, але також може бути виявом вдячности і любови, а врешті-решт, і елементарної справедливости. Мабуть, і мій син мав би більший успіх, якби думав про дошку, яку треба прикріпити, а не про цвях, який не слід гнути.
Леонід Задорожний, Тернопіль
