Свіжий номер

4(504)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Ювілейні святкування у Мюнхені — Німеччина

25-го лютого 1979 р. Крайове Товариство за Патріярхальний Устрій Помісної Української Католицької Церкви в Німеччині відзначило 15-річчя внеску Блаженнішого про Патріярхат, що припадало на 11-го жовтня 1978 р.

Після Служби Божої зійшлися парафіяни в домівці, щоб відзначити цю знаменну дату святочними сходинами.

Імпрезу відкрив голова Т-ва М. Рудко, (який несподівано помер 23 травня 1979 р.) коротким словом про значення трьох знаменних дат у житті Помісної Української Католицької Церкви.

Він привітав присутнього на сходинах о. канцлера Ст. Дмитришина, голову УПСО проф. д-ра П. Зеленого, (який в поворотній дорозі з Риму відвідав Мюнхен і поділився з присутніми своїми найновішими враженнями), та о. проф. І. Гриньоха (який виголосив святочну доповідь), а також усіх присутніх.

Після спільної молитви, голова з’ясував певні етапи змагань за Патріярхальний устрій УКЦеркви. Голова підкреслив, що причиною чому за 15 років не вдалося досягти наміченої мети (визнання патріярхату «де юре»), була т. зв. «остполітік» Римської Курії за понтифікату Папи Павла VI і постава деяких наших Владик, які під тиском Курії не хотіли виконати своїх таки постанов і розбити ієраріхічну єдність Помісної УКЦеркви.

Після смерти Папи Павла VI і його наступника Папи Івана Павла І, Конкляв вибирав папу — цим разом краківського кардинала Кароля Войтилу, це вперше слов’янина, людину зі східного комуністичного бльоку.

На папський престіл вступає людина, яка є краще зорієнтована ніж її попередники в під­ступності й фальші політики московського уряду. У зв’язку з тим відживає в нас надія на визнання помісности нашої Церкви. Новий Папа ще не висловився остаточно в цій справі, але є познаки, що його політика по відношенню до церковних проблем у східному бльоці буде іншою, як Папи Павла VI.

Виглядає, що ситуація для нашої Церкви зміниться на краще, але не можна очікувати, щоб новий Папа одним почерком пера, з нині на завтра, змінив усю політику Ватикану. Віримо, що з вибором Папи Івана-Павла II Боже провидіння скерувало католицьку церкву на правильний шлях, а нашій Помісній УКЦеркві відкрило нову шансу, якої ми не сміємо прогавити.

Перед нами всіма, перед нашим Божим Людом, мирянами, священиками, а передусім єпископами, ще багато праці і нових завдань. Тільки спільною поставою, витривалою і послідовною працею, спільними молитвами до Всевишнього зможемо досягнути нашої мети. Якщо цієї єдности і цього завзяття в нас не буде і Господь не вислухає наших молитов, то наша мета знову відсунеться на цілі покоління, як це було досі. Тому змагаймо в першу чергу до єдности, якої вияви можемо добачувати в останніх нарадах єпископів у Римі 17-20 листопада 1978 року.

Ще одне мусимо мати на увазі. Нам треба застановитися, чи ми підготовані до патріярхату. До патріярхату потрібно єдности, потрібно помісности, потрібно ще багато праці для впорядкування деяких засадничих справ нашої Церкви, про що говорилося і широко дискутувалося на Конгресі Мирян в Нью-Йорку 22 листопада 1978 року. Одночасно ми маємо висувати справу екуменізму, що в нашій ситуації має особливе значення.

А передусім — НАМ ТРЕБА УВАЖАТИ — як пише один з наших членів — «щоб боротьба за Патріярхат не відсунула на дальше місце боротьбу за свободу Віри і Церкви в Україні». Це є перше і найважливіше.

Це стосується нас усіх, зокрема тих, які хочуть ідею патріярхату ставити ширше і шукають підтримки в чужинців. Нам треба дуже обережно і вміло підходити до чужинців з цією проблемою, бо все таки в змаганнях за Патріярхат ми повинні найперше ставити наголос на помісність нашої Церкви і на її ситуацію в Україні.

Тому ми думаємо, що в майбутньому центр Патріярхального руху повинен мати осідок таки в Римі і з Риму треба було б Патріярхальний рух координувати і контролювати, щоб не доходило до акцій, які нашому рухові та ідеї патріярхату можуть більше пошкодити, ніж сприяти.

Представивши доповідачів зустрічі, голова М. Рудко передав слово проф. П. Зеленому.

Високодостойні Отці, Дорогі Присутні!

Сердечно дякую за запрошення і можливість виступити тут перед так численною публікою та поділитися враженнями з мого перебування в Римі. 17-го лютого — день уродин Блаженнішого Патріярха Йосифа. Є вже традицією, що в цьому дні представники українських установ з’їжджаються до Риму, щоби скласти поклін цьому, який довгі роки страждав за ідеали, що їх він тепер проголошує і що стали змістом всього його життя. Можна сміло порівняти змагання нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа з великою працею Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Наш Блаженніший — це справді гідний наслідник цього Великого Митрополита.

Цього року на бажання Блаженнішого, всі відзначення відбулися доволі скромно, але не менше святочно в крузі молоді, учнів Малої Семінарії. Наш Блаженніший їх любить і дбає, щоб якнайбільше молоді горнулося до цієї школи. Були присутні й деякі прочани. Прибув єпископ А. Сапеляк з Арґентіни, який мав довшу розмову з Блаженнішим та виправдав свою неприсутність на нарадах наших Владик у листопаді минулого року.

Будучи на цих святкуваннях я передав Блаженнішому короткий привіт.

Я мав змогу говорити з Блаженнішим про справи, які мають безпосереднє відношення до нашої праці.

Перш усього слід тут зазначити, що наради наших Владик мали сердечний і позитивний характер. Дуже гарну ролю на цих нарадах мав відограти Вінніпезький Митрополит Кир Максим Германюк. Він допомагав усталити всі домагання, які потім передано Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові II. Як вже було згадано, на ці наради приїхали майже всі єпископи крім єпископа А. Сапеляка з Арґентіни, який тепер виправдав свою відсутність. Неприсутніми були також: єпископ А. Горняк з Англії, Апост. візитатор і єпископ М. Марусин з Риму та єпископ Химій з Канади.

Які ж є перспективи для нашої Церкви? Блаженніший висловився осторожно оптимістично. Папа, загалом є прихильно наставлений до нас. Він закликає наших владик до об’єднання і пошанування авторитету Блаженнішого Йосифа. В цьому напрямі і нам мирянам треба працювати і звернутися до Владик наших з проханням послухати голосу Папи і почати спільно працювати. Це буде перше завдання.

Друге: вся праця патріярхальних товариств повинна проходити спокійно, речево, без всяких гострих виступів, які, на жаль, мали в минулому місце. Не будемо входити в це, хто завинив: миряни автоматично реаґували на деякі нещасливі потягнення деяких наших владик, часто навіть образливі для Блаженнішого Йосифа, якого ми високо цінуємо, визнаємо головою нашої Помісної УКЦеркви, нашим Патріярхом, тобто нашим Батьком.

Коли йде про Европу то мушу ствердити, що тут не було особливих конфліктів. В Німеччині, завдяки Преос. Кир Платонові, праця йде нормально, хоча, може, не так інтенсивно, як би це повинно бути. На всякий випадок Кир Платон дав свободу священикам поступати згідно з їхньою совістю. Подібно є у Франції. Дещо інакше в Бельгії, де без вини мирян єпископ М. Марусин поступав неправильно, а проти чого всі миряни протестували. Бож не може людина, яка була 5 років секретарем Блаженнішого, нагло деградувати Його до митрополита. А деж принаймні титул «Верховний Архиєпископ»? Крім того він передав усі справи свому ґен. вікарієві (тепер вже мітратові), який не вміє чи не хоче відповідно обходитися з людьми, «патріярхальниками», трактує їх наче «схизматиків» і т.д. — що створює непотрібні конфлікти. їх можна було б легше усунути, якби єп. М. Марусин зустрічався з вірними, запрошував представників організацій на спільні наради тощо. Натомість великим авторитетом в Бельгії тішиться о. митрат Іван Кіт. Він усім дає приклад, як повинен священик працювати у нинішніх часах, працювати разом з парафіянами для загального добра.

Наша праця повинна бути спокійна і цілеспрямована, щоб усі наші владики брали участь у нарадах і разом з Блаженнішим працювали. Це є передумовою дальшого розвитку наші Церкви. Цього бажає і до цього закликає Святіший Отець Папа Іван Пало II. І коли це стане дійсністю то я не сумніваюся, що й наші бажання можуть сповнитися. Немає сумніву, що папа буде наші справи трактувати так, як ми самі на це заслужимо! Тому співпраця всіх разом є передумовою успіху, бо тоді папа буде мати можливість підтримувати наші домагання.

Довідались ми, що миряни в ЗСА пишуть листи безпосередньо до Папи в різних справах. Думаю, що це неправильно. До Папи може йти кожний, якщо одержить доступ, може говорити, може писати. Проте, в наших умовах це має відбутися за відомом і згодою Блаженнішого і Його Синоду. Інакше виглядає так, що ми самі не визнаємо того, за що ми змагаємося. Я вам говорю про те тому, що в ЗСА дехто звертався безпосередньо до папи в справі номінації нового митрополита у Філядельфії, подаючи навіть прізвище кандидата. Це шлях неправильний. І про це я говорив з Блаженнішим. Ми передусім мусимо виявити пошанування нашому Синодові. Пам’ятаймо, що однозгідність і спільна праця нас усіх є дуже потрібною. Блаженніший Патріярх закінчив 87 років життя. І доки Він живе, доти Його авторитет і Його праця можуть мати вплив на розвиток нашої Церкви. Блаженніший старається утвердити, щоб наша Церква в діяспорі була об’єднаною, а не поділеною на різні, незалежні від себе єпархії чи екзархати. Маю враження, що й більшість наших владик бажає, щоб наша ПУКЦерква була об’єднана під одним проводом, бо тоді могла б мати більший вплив і на нашу Церкву в Україні. Цього домагаємось не тільки ми тут на чужині, але цього домагається передусім Україна.

І ще прохання до наших православних братів. Ми, католики, виявили і виявляємо на кожному кроці готовість співпраці. На жаль, я мушу сказати, що від православних не завжди одержуємо те, чого бажаємо. Коли Блаженніший Йосиф пише послання то він постійно згадує православних братів з любов’ю і пошаною. Натомість друга сторона не так поступає. Відомі є перепетії екуменічного Богослуження в часі Конгресу СКВУ. Часи нині такі важливі і ми мусимо усвідомити собі, що ми всі є братами і що ми йдемо побіч себе, двома шляхами, але ті два шляхи колись мусять зійтися разом. Це є бажанням не тільки нас, католиків, але є бажанням всього народу, бо це є передумовою незалежности нашої майбутньої держави. Якщо цього не буде, якщо цього психологічного моменту ми собі не присвоїмо — то це матиме некорисні наслідки, а саме цього бажають собі вороги об’єднання і нашої Церкви і нашого народу…

За Інформаційним листком — травень 1979 —
Крайового Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви у Німеччині.

Поділитися:

Популярні статті