Київ був зворушений. Про цю подію говорили серед митців, політиків, бізнесменів. Хоча зовнішні ознака самої події не передвіщали нічого особливого. Патріярху Любомирові 75. Скільки тих ювілеїв довкола нас! Святкувати себе, свої заслуги перед народом, свої переконання, свої здобутки нічого нового. Участь у такого роду подіях для мене завжди є викликом. Єдине, що їх оправдовує — це те, що переважно ініціятиву в їх приготуванні бере на себе вдячне оточення. Вдячність, щира і відверта, — це те єдине, що оправдовує пишноту, велемовність, натягнутість у часі святкувань. Ювілей Блаженішого зворушив, не побоюсь сказати, усіх, не через якийсь хитромудрий задум режисера завдяки якому зменшилася проблемність жанру, але власне через самого Ювіляра, його слово, його поставу мудрого старця, його цілковиту «бездарність» поводитися задля належиться. Вершиною святкувань стало слово вдячности Патріярха, виголошене в Національній опері України у присутності Президента України, Голови Верховної Ради, Голови Уряду і десятків найвищих посадових осіб, діячів культури, служителів Церков. Коли я не знайшов цього слова в офіційному прес-релізі УГКЦ, спершу був здивований, однак щойно згодом зрозумів цілковиту справедливість рішення його не друкувати. Це слово треба слухати. Наявність новітніх засобів зв’язку робить це можливим. (Дуже заохочую прослухати — http://www.ugcc.org.ua/audio/hlava_UGCC1.mp3; http://www.ugcc.org.ua/audio/hlava_UGCC2.mp3).
Стрижневе, як на мене, пояснення дару життя Блаженнішого Любомира дав владика Діонісій Ляхович у своєму ж таки виступі під час урочистостей: «Усі знають що Блаженніший досконало спілкується на різних мовах. Але, я думаю, радше про дар — про харизму Святого Духа, яка дає можливість говорити мовою дитини простої людини, молоді, старших, мовою творців культури, науки; мовою Церкви. Це мова пророча, яка промовляє навіть тоді, коли мовчить. Його Блаженство говорить багато і пише багато, бо свого
часу навчався мовчати».
У своєму короткому слові Блаженніший Любомир, здавалося б, просто дякував, що є звичайним при цій нагоді: коли дякують за присутність, то це означає, що вже треба йти додому, йде до завершення. Слово вдячности Блаженнішого стало маніфестом продовження чи радше — тривання життя, маніфестом динамічности життя, змінности поколінь, спадковости духовних дарів. Якщо б такого роду слово виголошував не Глава Церкви, то його цілком можна було б назвати програмним виступом. Витримане у пафосному, закличному тоні, воно завершується словами «Вперед, молоде України, вперед!» Мабуть, Блаженніший залишився єдиним сьогодні в Україні широко знаним суспільним діячем, пафосний тон виступу якого, не входить у дисонанс із особою промовця. І це надихає. Бо коли прозвучить «Отче, у твої руки віддаю духа мого» (Лк. 23:46), то це не буде гра актора, але того, хто промовляє в імени свого життя. Ним проваджені, йому довірені можемо бути вірні Христовому Воскресінню.
