Заява для української преси

З огляду на велике значення недалекого Тисячоліття Християнства для українців та інших східніх слов’ян, я бажаю подати до відома української преси наступну інформаційну заяву у відповідь на статтю Омеляна Пріцака, професора української історії при Гарвардському університеті.

Правдою є, що я був одним з вісьмох добре відомих науковців, католицького і православного віровизнання, які на запрошення Секретаріату Церковної Єдности прибули до Риму, щоб обговорити можливість влаштування конференції для відзначення тисячоліття прийняття християнства Київською Руссю. Внаслідок того було складено початкову пропозицію програми, остаточна форма та склад якої залишалися відкритими для дискусії. Крім цього факту, всі інші твердження професора Пріцака не мають жодної підстави. Ані під час зустрічі в Римі, ані пізніше, не зроблено остаточного рішення ані відносно складу різних організаційних комітетів, ані відносно програми, ані відносно можливих до запрошення осіб.

Я не вважаю відповідним робити будь-які завваги до характеристики високого ватиканського достойника, кардинала Яна Вілебрандса, яку подав у своїй статті професор Пріцак.

Якщо йдеться про твердження професора Пріцака, в яких він каже:

1. «Йому (д-рові Магочому) обіцяли дати до диспозиції великі фонди, що, очевидно, «переконали» президента Торонтонського університету дати (на відбуття конференції) свою згоду», то в дійсності правдою є, що до цього часу не було й немає жодних фондів. Не маючи фондів, ніхто ніколи ані не звертався в цій справі до президента Торонтонського університету, ані не старався в цьому його переконувати.
2. «Конференція під патронатом ненаукових інституцій з чисто агітаційними цілями», — це твердження є дуже неясне, бо якщо б запропонована конференція колись таки відбулася, хоча можливість її відбуття, а тим паче її формат, до цього часу не є ще усталені і, якщо б вона відбулася в Торонтонському університеті, то він, без сумніву, є науковою інституцією з науковими цілями. Щодо довгого списку потенційних доповідачів, з якими досі ще ніхто ані не наладнував зв’язків, ані їх не запрошував, в ньому дійсно є імена науковців і з Заходу і зі Сходу, включно з Совітським Союзом, з якими,однак, як каже сам професор Пріцак, науковці «повинні й мусять зустрічатися на наукових конференціях чи симпозіях».
3. «Заплянована конференція… організована катедрою українських студій», — це ще одне фальшиве припущення. Ані під час дискусій у Римі, ані пізніше, не було мови про те, щоб запропонована конференція була «під патронатом» чи під «егідою» Катедри Українських Студій при Торонтонському університеті або під проводом Секретаріяту Християнської Єдности «разом з Московською патріярхією» чи з будь-якою іншою інституцією. Це твердження також не відповідає правді.

Мені дуже прикро, що професор Пріцак наперед не сконтактувався зі мною. Якщо б він був звернувся до мене, я б дуже радо дав би був йому повищі інформації. Якщо б він і після цього ще хотів би був висловити свою думку відносно цієї справи, міг би був це зробити на базі конкретних інформацій. Я ніяк не можу зрозуміти, чому він взявся обговорювати таку важливу справу, як Тисячоліття Християнства Київської Русі, не провіривши фактів.

Можливо, що інші авторитети Гарвардського університету, як ось члени Комітету Українських Студій чи Університетський Дорадчий (Візитаційний) Комітет Українського Досліднього Інституту, могли б це краще пояснити. Замало говорити про «національну гідність» та «академічну свободу», якщо перш за все не робиться зусиль досліджувати правду.

Павло Магочий
Торонтонський Університет 7 травня 1985 р.

Поділитися: