Кенія — чудова африканська країна розумних, працьовитих людей, які цінують освіту більше, ніж мені коли-небудь довелося засвідчити в будь-якій іншій країні світу. Через сфальсифіковані вибори у грудні 2007 року ця країна перетворилася на нічний кошмар, країну насильства та братовбивства. Я вперше побачила, яким могутнім і жахливим монстром є жага помсти.
Початком цього жаху стали громади молодих екстремістів, які навіть за мирних часів були готові вбивати за ідею свого угрупування. Дотримуючись своїх радикальних переконань, вони втягувались у кримінальний фанатизм. Ці молоді, убогі, неосвічені юнаки вирішили відплатити за надзвичайну несправедливість викрадення результатів виборів. Свою розплату вони чинили над невинними представникам етнічної групи, вихідцем якої є не чесно обраний президент.
Ця помста безневинним людям збудила гнів звичайних, бідних, неосвічених юнаків, які також почали шукати розплати, нападаючи на простих людей у їхній власній громаді, тільки щоб вони страждали так само, як страждали і вмирали їхні побратими. Це як гнійна язва, що тріскає, все більше й більше розповсюджуючи інфекцію довкола.
Люди горіли живцем у їхніх будинках та церквах. Більшість з восьмисот загиблих на даний час були зарубані на смерть. Знана мені Кенія заціпеніла у страшному шоці — несподівано кожен змушений «одягти» свою етнічну приналежність як тавро надуманої провини. Зараз будь-хто вважається винним або підозрюваним, перебуває в постійній боязні, що хтось про нього думає як про злочинця. Підозри до своїх надуманих ворогів у представників різних таборів абсолютно ідентичні. У безперестанному страху і здогадах, у сумнівах і недовірі живе Кенія, і кожен носить в серці острах чийогось упередження. Розростається ненависть.
Країна, яку я дуже люблю, пошматована — соціяльно, психологічно, економічно. Що я можу зробити, щоб допомогти? Що кожен з нас може зробити, щоб допомогти людям, які далеко від нас страждають, потопають у власній крові, вмирають?
Боюся, що наша відповідь буде дуже коротка… майже нічого.
Сердечно молимося за тих, хто далеко від нас страждає від тортур чи смерти, ми з ними в думках і в серці, проте, мабуть, єдина зміна, яку можемо здійснити самотужки — це перенести плоди нашого співчуття на людей, які поруч у відчаї потребують нашого розуміння, матеріяльної підтримки, ласкавого слова, в безнадії чекають, що ми станемо на захист їхніх прав, їх людської гідности.
