Свіжий номер

3(503)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором
Обкладинка ювілейного сотого числа «Патріярхату»

Журнал «Патріярхат» – транслятор подій і напрямних

Упродовж 50 років видання «Патріярхат» стоїть на передовій самобуття УГКЦ. Журнал формувався на ідеях ісповідника віри Патріарха Йосифа. Наше видання формувалося в часі, коли духовенство і миряни були уражені комплексом меншовартості, колоніальною свідомістю та уявним конфліктом між помісністю рідної Церкви і централізмом Римського престолу. В основі двох цих вад було незнання самобуття Київської Церкви, принципів Берестейської унії, східного богослов’я, еклезіології Cхідних Церков і богослов’я сопричастя, відновленого Другим Ватиканським Собором. Тож головною увагою крайових управ Патріархального товариства та його органу «За Патріярхат» (згодом просто «Патріярхат») було вивчати й передавати ширшому загалу ціль і суть старань Патріарха Йосифа, давати мирянам можливість глибше пізнати власну традицію і те особливе визнання східного християнства, яке закріпив Другий Ватиканський Собор.

Зазвичай редакторів обирали з-поміж охочих членів Патріархального товариства, а теми для висвітлення обговорювали на пленарних засіданнях. Допомога щодо коректури та інших необхідних для видавання журналу справ надходила з оточення відповідального за видання, а також з боку самої управи. Журнал розходився країнами діаспори ще до створення Українського патріархального світового об’єднання (УПСО), яке долучилося до часткової відповідальності за нього, але основним видавцем був завжди засновник – Українське патріархальне товариство в США – із зобов’язаннями платити за друк, розсилку і виїмково замовлені статті.

Редакторами видання у 1967 – 2001 роках були громадсько заангажовані люди різних професій. Якщо коротко, то засновником і першим редактором був інженер-економіст Степан Процик, Ярослав Пастушенко, який допомагав, був підприємцем, Василь Пасічняк був за фахом журналістом, а Микола Галів, інженер за фахом, був журналістом для громадських потреб. Наприкінці 2001 року редактором, уже в Україні, став журналіст Петро Дідула. Від третього номера 2009 року видання виходить із теперішнім редактором Анатолієм Бабинським, богословом за фахом.

Особливу видавничу реорганізацію «Патріярхат» пережив у кризовий момент 1976 року, коли зіткнулися різні бачення пріоритетів Патріархального товариства. Журнал залишився без редактора. Головою товариства став один із засновників товариства Василь Качмар. І тимчасово журналом ще займався Василь Пасічняк. Але роком пізніше на прохання Василя Качмаря погодився взяти на себе редакторські обов’язки інженер Микола Галів у співпраці з сильним адміністратором, директором фінансів Володимиром Пушкарем. Широка кореспонденція адміністратора, збирання та інвестиції фондів значно укріпили фінансову базу журналу. Завдяки добровольцям, переважно гуртового пакування до кольпортерів, які розповсюджували журнал, були значно зменшені поштові витрати. Кольпортери, які діяли в осередках відділів та представництвах УПСО, уможливлювали постійний збут.

А оскільки редактори працювали на громадських засадах, то зазвичай присвячували цій праці час після робочого дня, у власному домі. Управа повертала лише кошти персональних витрат. Можна тільки собі уявити стоси кореспонденції, купи папок зі статтями, гори аркушів з коректурою тощо. Важливо враховувати й тогочасні засоби комунікації та доставки. Від Нью-Йорка, де живе Микола Галів, до коректора Климовського в Гартфорді (штат Коннектикут) – 188 кілометрів (117 миль), далі на відстані 349 кілометрів (217 миль) жив адміністратор Володимир Пушкар із добровольцями, які готували розсилку з Філадельфії. Друкарня була приблизно на половині цього шляху. Не раз і редактор їздив до друкарні для пришвидшення видання. Однак «Патріярхат» виходив точно кожного місяця включно з об’єднаним числом у липні та серпні.

Варто згадати логотип журналу, як і емблеми Патріархального товариства та УПСО, автором яких був визначний художник Юрій Козак (син Едварда Козака) і його брат Ярема. Обкладинки видань готував художник Богдан Титла.

Тематика видання віддзеркалювала потреби часу. Із уже згаданих вище причин частина Церкви, не цікавлячись основними богословськими та еклезіальними питаннями, не була спроможна протистояти тиску деяких ватиканських кіл, які намагалися цілковито асимілювати нашу Церкву і розбити її єдність навколо Патріарха. За ватиканськими рекомендаціями, які обмежували вплив Патріарха Йосифа, єпархіальна преса не звертала уваги на ці обмеження і часто замовчувала головні документи Патріарха та його діяльність. На сторінках часопису митрополії «Шлях» та органу братського союзу «Провидіння» «Америка» з’являлися наклепи. З цих причин до перенесення редакції до Львова журнал добру частину своїх сторінок присвячував реакції на наклепи та старався пролити світло на документацію залаштункової політики чиновників Ватикану. Окрім того, журнал друкував статті богословів, священнослужителів та мирян, присвячені східному благочестю і еклезіології та діяльності Патріархального руху. Після смерті Патріарха Йосифа журнал продовжував працю в близькім зв’язку з Верховним Архиєпископом Мирославом-Іваном Любачівським та його оточенням.

Від часу проголошення незалежності України, а може, й далі, у житті часопису розпочався перехідний етап. Настали великі зміни, до яких ми не були готові. Поріділи лави патріархальних діячів, зникли відділи, але й у такому становищі очільники Патріархального товариства шукали добрих розв’язків. До них належав Олександер Пришляк, який був головою з кінця минулого століття до 2007 року. Більшість вірних в Україні мають інші потреби, аніж читачі в діаспорі, це по-перше. А по-друге, було б безвідповідальним не планувати майбутнього. Пошуки редактора в Україні почалися за кілька років до перенесення видання до Львова. Петро Дідула виявився зацікавлений, добре знав обставини в Україні і був відданий справі. Він був початком моста єднання довкруги патріархальної ідеї і зовсім нової публіки та вміло подавав її на сторінках видання. Поважніша криза виринула, коли Олександер Пришляк із причин здоров’я хотів передати головство молодшій особі. Під претекстом, що патріархат ми вже маємо і що ціль товариства досягнута, Василь Колодчин із кількома однодумцями пропонував закрити Патріархальне товариство разом з його видавничою діяльністю. На цю пропозицію відреагував Патріарх Любомир листом до зборів у 2007 році. Розважливі думки Патріарха з наголосом необхідного розвитку змісту патріаршої Церкви переконали збори не приставати на пропозицію Василя Колодчина. Через два роки Петро Дідула виявив бажання відійти, а на його місце прийшов кваліфікований у церковних питаннях та з аналітичними здібностями Анатолій Бабинський. Того ж року помічником головного редактора стала Лідія Мідик, яка виконує всю поточну роботу редакції у Львові. Зі свого боку адміністрація у США постійно усучаснює базові дані передплатників діаспори, і відповідає за це Світлана Махно.

Немає сумніву в дійсному прогресі у тих напрямних, які були сформульовані великими отцями Церкви, передовсім Йосифом Сліпим, і нема сенсу тут перераховувати всі здобутки. Одначе можемо запитати себе: чи ми справді розуміємо богослов’я євхаристійної єдності – сопричастя з Римським престолом? Чи застановляємося над значенням патріархату і завдань Київського престолу? Яким є наше знання києво-візантійської традиції? У чому полягає суть Церкви свого права на противагу старому розумінню східної Церкви лише як обрядового варіанта Церкви Латинської? На перший погляд, може, це дрібні питання, але за ними стоять поважні наслідки, як саме ми провадимо наше церковне життя.

Негативні дії з боку певних кіл у Ватикані чи наші власні помилки варто приймати як виклики часу. Вони повинні звертати увагу на основи нашого церковного буття і в теперішній час, і в напрямку майбутнього. Їх треба аналізувати та реально працювати з чітко визначеними напрямними. Відповідальність перед майбутнім лежить не на «воріженьках», а залежить від нашої активної участі, спрямованій на повний розвиток патріархату, що означає також зростання в знанні суттєвих основ нашого релігійно-церковного буття. І тут управа Патріархального товариства та редакція журналу «Патріярхат» далі стоятимуть на передовій самобуття УГКЦ в світі.

Рома М. Гайда, голова Українського патріярхального товариства у США у 1989-1993 та 2007-2013 роках

Поділитися:

Популярні статті