«Мій великий попередник митрополит Йосиф-Велямин Рутський оновив монашество Київської унійної Церкви… Не можна говорити про оновлення Церкви без оновлення монашества! » – акцентував глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук 14 вересня 2017 року у Львові в Будинку вчених у своєму вітальному слові, зверненому до учасників Міжнародної наукової конференції «Чин святого Василія Великого: історія, сьогодення, перспективи». Цьому науковому заходу передувала Архиєрейська літургія в архикатедральному соборі святого Юра, яку очолив глава УГКЦ у співслужінні двох владик – Іринея Білика (ЧСВВ) та Василя Тучапця (ЧСВВ) й численних отців-василіян з України та поселень і за молитовної участі мирян та інтелігенції.
У вітальній частині конференції 14 вересня слова на адресу присутніх владик, ченців ЧСВВ, мирян, науковців також прозвучали з уст представників різних рівнів влади – загальнодержавної та місцевої. Серед вищих настоятелів слово привітання виголосив протоархимандрит Василіянського чину отець Генезій Віомар, який зробив короткий екскурс в історію однієї з найстаріших монаших спільнот Східних Церков, оприлюднивши деякі статистичні дані з історії та сьогодення. За 400 років до Чину впродовж усієї його історії належало близько 8000 ченців. На даний час до ЧСВВ належить 530 монахів, з них 310 до двох українських провінцій, решта – на поселеннях. У виступі протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні отця Йоана Школика, окрім історичних фактів, прозвучала оцінка 400-літнього ювілею ЧСВВ: «Знати,щоб пам’ятати, пам’ятати, щоб наслідувати».
Після вітальної частини розпочалася наукова робота конференції, програму якої в співпраці зі згаданою Провінцією ЧСВВ підготував проректор Українського католицького університету доктор Ігор Скочиляс. Упродовж трьох днів у рамках п’яти сесій було виголошено 30 доповідей монахами ЧСВВ і науковцями з України та країн поселень. Кожен науковий реферат із конкретної теми привідкрив перед учасниками нові аспекти багатогранного служіння Василіянського чину з часу його оновлення у XVIII столітті й донині в різних ділянках церковного та національного життя.
У доповіді отця Сотера Шіллера, представника Провінції з Бразилії, були відображені основні віхи служіння отців-василіян у Південній Америці. Доповідач торкнувся постаті отця Сильвестра Кізими (ЧСВВ), першого місіонера серед українських поселенців у Бразилії (до слова, отці-василіяни в цій країні відзначають 120-літній ювілей з початку свого служіння). Протягом останніх десятиліть єромонахи цієї Провінції керували або входили до керівних органів управління Василіянським чином з головним осідком у Римі. Одним із них є знаний історик ЧСВВ отець-доктор Порфирій Підручний, доповідь якого про життєвий шлях Київського унійного митрополита Йосифа-Велямина Рутського та проект реформи монашества у Східній Церкві зачитав консультор ЧСВВ отець Діонісій Заведюк. Незважаючи на те, що виклад базувався на докторській дисертації отця Підручного, захищеній ще в 1976 році, аудиторія почула нові факти на цю тему, які підтвердили слова Блаженнішого Святослава про вклад митрополита Рутського у розвиток східного монашества. Тематику служіння отців-василіян поза Україною продовжили наступні доповідачі: отець-архимандрит Сяргей Гаєк представив історичні аспекти діяльності василіянських монахів у Білорусі, а отець Василій Салковський, протоігумен ЧСВВ зі США – віхи місійності та душпастирства в цій країні. З доповіді останнього слухачі довідалися, що нині в США служить 21 монах-василіянин.
Під час загальної дискусії за участі науковців Леоніда Тимошенка (Дрогобич) та Анджея Гіля (Люблін) були оприлюднені для широкого загалу цікаві факти, зокрема, перший дискутант розповів про нову унію, яка мала відбутися між унійною та Православною Церквами напередодні Гетьманату. Другий дискутант доктор Анджей Гіль звернув увагу на Чин отців-кармелітів, які, на думку митрополита Рутського, мали б реформувати монашество Київської митрополії. Після цікавої дискусії були представлені нові академічні видання з історії Василіянського чину, серед них новий том серії «Записок Чину св. Василія Великого», виданий Головною управою у Римі; дослідження істориків Олега Духа, Володимира Мороза та інших. До речі, книгу останнього про історію Боронявського монастиря ЧСВВ ректор УКУ отець Богдан Прах після вітального слова подарував протоархимандриту Чину отцеві Генезію Віомару та протоігумені сестер-василіянок в Україні Даниїлі Винник.
15 вересня у львівському Будинку вчених відбулися дві наступні сесії конференції. Доповідачі зосередили увагу в першій половині дня довкола теми «Священномученик Йосафат Кунцевич. Мартирологія Чину». В науковому рефераті отця-доктора Павла Кречуна (ЧСВВ) звернена увага на духовне життя святого Йосафата і його чесноти, а в доповіді доктора Леоніда Тимошенка – на змісті панегірика Лева Кревза на честь священномученика. І цей польськомовний твір з латинськими вставками є «перехрестям риторичної та біблійної традицій». Обличчям унійної Церкви та образом Христової правди назвав святого Йосафата у своїй доповіді доктор Анджей Гіль. Інші доповідачі представляли іконографію та панегіричну традицію на честь священномученика, його літургійно-музичну діяльність в контексті церковного співу доби. Зокрема, доктор Ю. Ясіновський (Львів) познайомив присутніх зі знахідкою – мелодією «херувимської пісні» на болгарський мотив, яку написав святий Йосафат. Голгофу василіянського монашества впродовж останніх двох століть відобразили в своїх наукових рефератах доктор Валентина Лось (Київ) і отець Полікарп Марцелюк (ЧСВВ), голова Постуляційного центру беатифікації УГКЦ. Опісля відбулася загальна дискусія за участі доктора Оксани Карліни та доктора Юрія Зазуляка.
Під час третьої сесії науковці розглядали організаційну структуру та внутрішнє життя Чину. Багатство книжкових архівів у василіянських монастирях Львівської єпархії в ХVІІ – ХVІІІ століттях відобразив доповідач, аспірант УКУ Іван Альмес. Найбільша тогочасна книгозбірня була у львівському монастирі святого Юрія (пізніше монахи-василіяни перейшли до монастиря святого Онуфрія), яка налічувала близько 700 видань. У середньому в монастирських бібліотеках Львівської єпархії зберігалося 200-300 книг. Суспільне значення руськомовних видань василіянських друкарень ХVІІІ століття висвітлила доктор Йоана Гетка (Варшава), узявши за взірець підручники з морального богослов’я цього періоду. Ректор василіянського Інституту філософсько-богословських студій отець-доктор Пантелеймон Трофімов продовжив цю тему на прикладі підручників у галузі догматичного богослов’я, авторами яких були монахи-василіяни згаданого вище періоду. Молитва і праця в жіночих василіянських спільнотах ХVІІ – ХVІІІ століть була багатогранною. Таким став лейтмотив виступу дослідника зі Львова Олега Духа. Малознані факти про василіянський монастир у Києві та віднову митрополичого собору святої Софії (1622 – 1632 рр. ) висвітлила історик Наталія Сінкевич із Тюбінгена (Німеччина). Інтерес учасників конференції викликали візуально продемонстровані графіті молитовного характеру, які містяться у вівтарній частині відомого собору. Ці рисунки могли належати саме унійним монахам, які на той час трудилися при цьому храмі і планували заснувати семінарію. На завершення третьої сесії науковець Юрій Стецик з Дрогобича представив збірний портрет василіянського монашества Перемишльської єпархії (кінець ХVІІ – ХVІІІ ст. ). Лаконічно підсумували всі перелічені виступи дискутанти Тарас Шманько (Львів) і Міхал Ясінський (Варшава).
Четверта сесія Міжнародної конференції 16 вересня була присвячена суспільному служінню та релігійному етосу монахів-василіян. У доповіді авторитетного українського історика, доктора Наталі Яковенко з Києва (її не було через стан здоров’я) мовилося про чудотворні ікони у василіянських монастирях. Дослідниця говорить про згадку в джерелах 98-ми чудотворних ікон у 80-ти василіянських монастирях на території України до кінця ХVІІІ століття. Кожна ікона мала свій тип, але більшість із них, правдоподібно, традиційні поствізантійські. Прямо названі 11 реплік Ченстоховської, три ‒ Римської, по одній – Остробрамської, Борунської та Смоленської; одна описана як ікона Непорочного Зачаття Богородиці (у Добромильському монастирі), про ще одну просто сказано: вона «західного письма». Кілька наступних доповідей про період XVII – XVIII століть виголосили закордонні дослідники: доктор Джованна Броджі-Беркоф (Мілан), доктор Наталія Пилип’юк (Едмонтон) і доктор Рута Янонєнє (Вільнюс).
П’ята сесія розпочалася з виступу отця-доктора Єроніма Гріма, віце-ректора ВІФБС, про Добромильську реформу 1882 року як внутрішнє оновлення Чину в суспільно-релігійному контексті Галичини. Митрополит Андрей Шептицький належав до того покоління монахіввасиліян, яких оновили отці-єзуїти. Одним із найцікавіших наукових рефератів п’ятої сесії стала доповідь доктора Ліліани Гентош (Львів) про Митрополита як «традиційного» і «нетрадиційного» василіянина. Дослідниця представила аудиторії маловідомі факти з його економічного адміністрування УГКЦ в міжвоєнний період, зокрема про його співпрацю з успішним західноукраїнським видавцем Іваном Тиктором, про кредитування сільського господарства, про вклади у Земельний банк тощо. І хоч деякі інвестиції, зроблені Митрополитом Андреєм, не приносили прибутків, все ж більшість його вкладень були успішними. У духовному житті він залишався «традиційним» василіянином, а в економіці Церкви використовував модерні на той час інструменти, і тут уже проявилася його «нетрадиційність». На завершення п’ятої сесії доповідь виголосили науковці з Польщі та Литви: доктор Ігор Ґалагіда (Ґданськ) ‒ про душпастирську діяльність монахів ЧСВВ у комуністичній Польщі (1946 – 1989 рр. ) і доктор Альдона Васіляускене (Вільнюс) – про служіння монахів-василіян у минулому і в сьогоденні. До слова, вона бере активну участь в пропагуванні історії УГКЦ загалом і ЧСВВ зокрема у Прибалтиці. А на конференції презентувала свою книгу про одного з місіонерів Василіянського чину отця Василя Зінька.
Заключне слово про роботу конференції мав протоархимандрит ЧСВВ отець Генезій Віомар, який виокремив низку осіб та інституцій, без яких вересневі заходи із вшанування 400-літнього ювілею Чину були б неможливими. Під патронатом глави УГКЦ і за підтримки УКУ отці-василіяни, передусім з української Провінції, за модераторства отця Корнилія Яремака (ЧСВВ), спільно з науковцями і всіма зацікавленими мирянами змогли впродовж трьох днів глибше пізнати свої корені й замислитися над стратегією майбутнього.
Святкові заходи увінчалися духовним концертом 16 вересня ввечері у львівському храмі святого Андрія, а 17 вересня – Архиєрейською літургією у монастирській церкві святого Миколая в Крехові.
Ігор Скленар, доцент факультету журналістики Львівського нацуніверcистету ім. І. Франка
