Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Андрій Сапеляк

Вітаємо українську діяспору у південній Америці зі столітнім ювілеєм

Владика Іван Хома, що є прокуратором Української Церкви при Апостольській Столиці у Римі, надіслав до редакції копії привітальних листів до Владики Єфрема Кривого в Бразілії і Владики Андрія Сапеляка в Аргентіні, склавши на їх руки ювілейні вітання для української спільноти та Української Церкви у згаданих країнах. У жовтні цього року українська спільнота разом зі своїми Церквами, на чолі з владиками та громадськими провідниками у Бразілії й Аргентіні відзначили сторіччя з дня першого поселення українців у цих країнах. Привітальні листи Владики Івана Хоми друкуємо нижче.

Долучаємось до обильного вінка радісних привітань для української діяспори у Південній Америці. Засилаємо наш пламенний привіт дорогим землякам українцям у Бразилії й Аргентіні та бажаємо багато Божих ласк і благословення. Благаємо, щоб Всевишній Господь і Пречиста Богородиця, Мати Божа держали наших братів і сестер у своїй опіці й нагородили усім добром, силою витривалості, щоб могли безперебійно працювати на славу Божу й благо своєї Української Церкви та української спільноти, а тим самим для витривалого й терплячого українського народу.

Слід підкреслити, що серед української західної діяспори українські поселенці в Аргентіні й Бразілії, якось так склалось, що живуть порівняльно найбільше вбого. Ще перед повстанням української незалежної і суверенної держави українська діяспора у Північній Америці старалась допомагати своїм землякам у Південній Америці. Тепер майже вся увага є звернена у сторону українського народу в Україні та вся допомога, у різній формі, є спрямована в Україну.

Наші земляки — брати і сестри в Аргентіні й Бразілії на протязі сторічного шляху поконали чималі труднощі, пройшовши не легкий шлях, але видержали і встоялись, задержавши свою релігійну й національну ідентичність. Варто пам’ятати, що вони ставили перші кроки, як безбатченки. Якщо їм діялась кривда, а вона без найменшого сумніву була, то не було кому стати у їх обороні, не було в кого порадитись, як робити, щоб жити краще, допомогти матеріяльно, щоб розбудувати своє краще економічне життя. За кожне місце, за кожну позицію треба було дорого платити важкою експлуатованою працею і здоров’ям, але треба було ставити перші кроки, щоб добитись до кращого майбутнього. Отже, приходилось боротись не тільки з економічними труднощами, але також за своє релігійно-церковне й національне визнання. Спершу наш східний обряд трактувався, як єритичний, католицька Церква трактувала їх як єретиків і під тим оглядом все треба було просити дозволу латинників. Ні більше, ні менше йшов на наших поселенців великий денаціоналізаційний тиск з двох сторін: церковної і державної. На жаль, у такій ситуації, наших земляків зараховували до поляків, мадярів чи росіян. Встоятись проти цих сил при великій економічній скруті не було легко, але наші брати і сестри видержали. Правда, по дорозі слабші потонули у чужому морі й загубились, але сильніші видержали і встоялись, як лояльні громадяни даних країн зі своїм українським обличчям. В цьому багато допомагала Українська Церква, яка була справді національним маяком на протязі тих сто років.

Перші кроки наших земляків у Аргентіні й Бразілії були прямо неймовірними і не було навіть до кого звернутись за допомогою. Західна Україна чи Українське Закарпаття, з якого вони приїхали не були спроможні дати їм будь-яку допомогу, бо самі її потребували. Тому прийшлось самим, на власних силах здобувати позиції, творити, організувати і творити своє життя. Сьогодні у сторіччя поселення наших земляків у Аргентіні й Бразілії ґратулюємо і висловлюємо подив і признання, що вони видержали і перемогли не легкі труднощі, залишившись вірними батьківщині свого походження, не зрадивши своєї Церкви і свого народу та, водночас, стали прикладними і лояльними до народу і держави, в якій живуть. Вітаємо їх з успіхами, силою витривалості та непохитною вірою у Бога свою Українську Церкву та український народ. Хай Вам Всевишній Господь та Мати Божа і дальше допомагає у Вашій відданій та щирій праці. Щасти Вам Боже!

Редакція

* * *

Рим, дня 8 вересня 1997

Преосвященніший Владика Кир Андрій САПЕЛЯК
Єпископ Бонарійський Аргентина

Слава Ісусу Христу!

Ваше Преосвященство, Дорогий Владико!

З цілого серця Вітаю Вас і Ваш виноградник у великий Ювілей Поселення українців в Аргентині. Сто літ трудиться наш народ у цій гостинній країні Південної Америки в її розбудові серед її не легких політичних і економічних переживань. Наш нарід ніколи не попав в зневіру чи розпач, але з твердою витривалістю будував свою майбутність для своїх дітей, свого народу й своєї Церкви. Висліди тієї праці можна побачити по тих твердих сто роках.

До Аргентини найлегше було емігрувати, щоб там забезпечити свою долю і майбутність для своїх дітей. Зокрема найбільш нещасних прийняла Аргентина по Другій світовій війні. Готова ця країна помогти еміграцією і сьогодні нашим людям, що шукають праці поза межами рідної землі. Як щиро готовими були монахи і монахині, нечисленні інтелектуали в Аргентині помагати Блаженнішому Патріярхові Йосифові в його нелегких починах і змаганнях в Римі, коли він вийшов на волю. І тут з вдячністю згадуємо оснування і діяльність першої Філії Українського Католицького Університету в Буенос Айрес. Треба б сподіватись, що Україна поможе Вам в наші часи своїми священичими силами, щоб здобутки столітньої праці не пропали. Про це треба нам усім подумати, бо то наш довг вдячности аргентинському поселенню. Нехай це буде овочем святкувань Вашого Ювілею в цілій нашій Церкві.

Ваше поселення мало великих робітників на Христовій ниві — то були так все не малі числом монахи, монахині, між ними велика монахиня Мати Софронія ЧСВВ що жила великою візією розвитку українського поселення, яке стало сьогодні єпархією, численних наших працьовитих мирян, які трудились над нашим шкільництвом і вихованням молоді в Аргентині. Нехай цей Ювілей буде висловом вдячности для них за їх віддану працю.

Особисто не можу приїхати до Вас, бо вік і здоров’я не дозволяють мені, але серцем і душею буду з Вами, так як були ми якийсь час, Дорогий Владико, разом були на праці в Римі. Буду молитись за Вас і Ваш виноградник, щоб він став окрасою вселенської і нашої Церкви. Хай Боже Благословення буде у всьому серед Вас.

Ваш в Христі

+ Іван Хома
(єпископ Іван Хома, прокуратор Української Церкви при Апостольськім Престолі)

* * *

Рим, дня 8 вересня 1997

Преосвященніший Владика Єпископ Єфрем В. КРИВИЙ
Куритиба, Бразилія.

Слава Ісусу Христу!

Ваше Преосвященство, Дорогий Владико!

Радію дуже, що можу привітати Вас, Ваших священиків, монахів і монахинь, Ваших вірних з нагоди стільки Ювілеїв, якими Господь поблагословив наше численне поселення в Бразилії. Маємо за що дякувати Милостивому Богові, «який не покидає тих, що шукають Його» (Пс 9,11). Я був тут в Римі свідком усіх тих старань і дбайливості Апостольської Столиці й Преосвященного Кир Івана Бучка, що наше бразилійське поселення відвідував і ним журився, щоб ця велика наша еміграція мала свій духовний провід і полет до свого рідного розвитку. Початки поселення наших людей з України були дуже важкі, бо нікому було ними опікуватися, Західна Україна жила в тяжкій економічній кризі й не мала сили Вам помогти. Вашою долею журився тоді Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, їздив до Вас з Божим словом і відвідинами навіть найдальше поселених наших людей по бразилійських пущах, як св. ап. Павло — пішки, на коні чи й на човні… Про одну річ просив би я наш нарід з нагоди Ювілею 100-літнього поселення: подякуйте Богові за тую поміч Слуги Божого Андрея, бо та поміч була напевно тим зерном, з якого виросло оте велике ювілейне дерево — Ваша Куритибська Українська Епархія св. Івана Хрестителя. Нехай ці молитви, подяка будуть рівночасно молитвами за прославу цього нашого духовного Велетня для його беатифікації. Нехай Ваш Ювілей 100-ліття буде перед Беатифікаційним судом свідченням про велику силу апостольського духа Митрополита Андрея і Ви могли б сказати перед історією словами св. ап. Павла: «Так, ми його (Слуги Божого) слава і радість» (1 Сол. 2,20), він посіяв Христове зерно у нас, щоб Церква наша збирала плоди по сто літах! Ми сьогодні спроможні післати духовну поміч нашій Україні в особах наших монахів-священиків і в особах наших монахинь. Яка це велика благодать, за яку нам усім треба дякувати в часі цих святочних днів Вашого Ювілею!

З такими думками хотів би я привітати Вас, Дорогий Владико і Вашу Паству у цей щасливий для нас усіх Ювілей. Будьте щасливі, що під основи Вашої будівлі клав свої цегли цей Слуга Божий, що чекає за нашими молитвами на день своєї прослави серед нас і серед Християнського світу. Хай Вас Бог благословить всіма своїми ласками, дальшим ростом та Його Пречиста Мати нехай береже від всяких лих світу цього.

Прийміть моє скромне благословення на день Ваших Святкувань!

Христос посеред нас! Ваш в Христі

+ Іван Хома
(єпископ Іван Хома, прокуратор Української Церкви при Ап. Престолі)

Вітаємо владику Андрія Сапеляка з 25-річчям його хіротонії

15 жовтня 1986 року минуло 25 років з дня архиєрейської хіротонії Владики Андрія Сапеляка у Аргентіні. Це справді радісна подія в житті й історії нашої Помісної Церкви в загальному, а української спільноти в Аргентіні зокрема. З цією небуденною подією вітаємо щиро Владику Андрія та просимо Всевишнього Господа Бога, щоб винагородив його своїми щедрими ласками, довгим і кріпким здоров’ям та допоміг йому ще дальше віддано працювати у Божому Винограднику на славу Божу і добро нашої Церкви та українського народу. Це водночас срібний ювілей українського єпископства в Аргентіні. Треба тільки радіти і дякувати Всевишньому Господеві Богові, що допомагає успішно розвиватись віткам Помісної Української Католицької Церкви, яка на рідних землях переживає великі гоніння і переслідування. Молім Всевишнього Господа Бога, щоб воскресив із катакомб нашу Церкву-страдницю на рідних землях. Бажаємо Владиці Андрієві многих і благих літ.

Редакція

Вшанування св.п. Патріярха Йосифа в Арґентіні

В неділю, 7 вересня ц.р., в соборі Пресвятої Богородиці Владика Андрій Сапеляк у сослуженні о. Герасимовича відправив св. Літургію в другу річницю смерти Блаженнішого Патріярха Йосифа Кардинала Сліпого. Під час проповіді підкреслив заслуги і надзвичайно велику працю Патріярха Йосифа для Помісної УКЦеркви. 7 вересня було також днем річниці посвячення катедри Патріярхом Йосифом в часі його побуту в Арґентіні.

З цієї нагоди Владика Андрій зарядив, щоб у цей день у майбутньому всі парафії молилися за спокій душі Патріярха Йосифа — Святителя катедри. Після Служби Божої вірні в парафіяльній залі відбули поминальні сходини, де М.Василик говорив про життєвий Шлях Блаженнішого, Я. Назарик продеклямував власний вірш на прославу, а А. Хлопецький, згадуючи про терпіння і страждання на каторзі, підкреслив, що народ завжди інтересувався життям, працею та ідеями св.п. Патріярха Йосифа як в діяспорі, так і в Україні. На доказ цього перечитав уривок з листа з України, в якому пишуть: «Все знаю, чула його заповіт і взагалі про похорони та прощання Патріярха. Таки сильно плакали ми всі. Велика втрата для нас. Нехай спочиває з Богом! Другої такої Людини не діждемося». Українська Католицька катакомбна Церква живе і жити буде його ідеями.

В заключнім слові Владика Андрій підкреслив велику національну вартість Патріярха Йосифа, великого сина українського народу, провідника, якого дало Боже Провидіння поневоленому українському народові у найтяжчих хвилинах його історії. Наслідуймо його!

Також і в церкві отців-Василіян відсвятковано другу річницю відходу у вічність Патріярха Йосифа. 21 вересня ц.р. о. протоігумен Нюнька, ЧСВВ, відправив Службу Божу і Панахиду. У проповіді говорив про заслуги Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого. Після Служби Божої присутні перейшли до церковної гарно прибраної залі, де голова Патріярхального Товариства, мґр А. Хлопецький виголосив слово про ідеї і працю Блаженнішого Патріярха Йосифа на рідних землях,а особливо зупинився над діяльністю після приїзду з каторги до Риму. Ширше розповів про його участь і виступ на II Вселенському Соборі Ватіканському, на якому поставив внесок прохання, щоб Українську Католицьку Церкву піднести до гідности патріярхату. Цей внесок соборові отці прийняли одноголосно. Вказав, що причини невизнання патріярхату не є канонічні чи територіяльні, але політичні.

Закриваючи сходини, заступник голови Осип Ткачук подав до відома присутнім, що управа Патріярхального Товариства в тих днях вислала дев’ятдесят сім листів до єпископів Арґентіни й інших країн Південної Америки в обороні Йосипа Терелі і Української Католицької Церкви.

А. Х.

Крутенька доріжка аргентинського екзарха

Сьогоднішня дипломатична політика аргентинського владики Андрія Сапеляка до справ помісности і патріярхату Української Католицької Церкви є у повній гармонії із невеселою дійсністю. Деяким оптимістам здавалося, що Кир Андрій, хоч із молодих літ вихований у Ватикані, далеко від рідної Батьківщини, буде вірно і по-христіянському служити Українській Католицькій Помісній Церкві й розкиненому по аргентинській землі Українському Народові. Але як виявилось цей, на думку декого, многонадійний екзарх так почав «владичити» на своєму престолі, що Канцелярія Блаженнішого Верховного Архиєпископа була змушена остерегти усіх,с/Вісті з Риму, ч. 22-24 за 20-го червня 1972/, що: «розповсюджені в останніх часах різні особисті толки і самсобі-панські пояснення V-го Архиєпископського Синоду, навіть за підписом Кир Андрія Сапеляка з Аргентини, не мають жадної правної основи і значення». Дальше кажеться у цій заяві, що: «Верховний Архиєпископ не уповноважнював для цього нікого /а тим самим і владику А. Сапеляка – примітка автора/, а його звіт в кінцевій промові на Синоді остає в силі» і «такі виступи /себто писання владики А. Сапеляка — заввага автора/ наносять велику шкоду нашій церкві.»

За останніх пару літ Впр. Кир Андрій пройшов досить дивний, а для нас незрозумілий процес особистого переображення або — як дехто називає: куріяльного пристосування. Це відзеркалюється у його заявах про теперішній стан УКЦ, Архиєпископських Синодів, Синодальних Постанов, конституцію УКЦ. та вкінці мирян УКЦ — але в лапках. Якщо уважно простудіювати «Протоколи V-го Архиєпископського Синоду УКЦ», /Благовісник К. 1-4 1972 р./, мається враження, що владика А. Сапеляк на П’ятому Архиєпископському Синоді грав радше ролю ребеліянта. Ось що говорить про нього протокол: «Найчастіше і найдовше говорили Кир Андрій Сапеляк і Кир Августин Горняк в негативному сенсі про Синод».

Коли всі владики погодилися на видання спільного послання на Різдво і Великдень, то тільки цей молодий екзарх із Аргентини не міг був знайти спільної мови із ними. В цьому самому протоколі ми читаємо: «Всі на те погодилися, за винятком єп. Кир Андрія Сапеляка, якии говорив, що цим йому забороняється звернутися до свохх вірних.»

1971 року, підчас посвячення церкви Св. Сергія і Вакха і V-го Архиєпископського Синоду, автор цих рядків, разом із двома членами Крайової Управи Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ, був на півторагодинній авдієнції у владики А. Сапеляка. Вже в той час ми завважили, що у багатьох заторкнених питаннях погляди аргентинського Екзарха дуже збігалися із поглядами кард. М. Фюрстенберґа у відношенні до УКЦ. Вже в той час владика А. Сапеляк дорікав українській пресі, що вона неточно насвітлювала його ставлення до справи патріярхату УКЦ, хоч те, що ми від нього особисто почули, перевищало усе написане про нього у пресі. Чому погляди аргентинського Екзарха і /в той час/ префекта Східньої Конґреґації у справах помісности, патріярхату і прав УКЦ так дуже покривалися – залишиться таємницею їх обох. Всетаки, не можна навіть і сьогодні легковажити неперевіреної вістки, що владика А. Сапеляк більше мріє про свою карієру і тому прихильне слівце ватиканської курії, чи ласкавий погляд деякого куріяльного /навіть і русофільського/ кардинала, може бути дуже допоміжним у сповненні його далекосяжних амбіцій. Треба заключати, що аргентинський Владика реаліст, тому до своєї ролі в УКЦ він підходить радше практично.

Яку ж ціль мають його заяви, навіщо він їх пише і публікує, коли жодний інший український владика цього не робить? Домінує сьогодні загальне переконання, між мирянами і деякими священиками, що владика Андрій Сапеляк «започаткував свою “працю” саме там, де закінчив філядельфійський митрополит.» На це вказує його поведінка на V-тому Архиєпископському Синоді, його заяви чи коментарі, що викликують радше несмак, замішання, дезорієнтацію а то навіть і згіршення. Пише їх владика на те, щоб підважити зусилля Блаженнішого Верховного Архиєпископа Йосифа Сьомого, викликати сумніви в доцільність боротьби за права УКЦ. Його писання про мирян в лапках – це іронія і цинізм над вірними УКЦ, що не підходить і не лицює українському католицькому владиці, вихованому у римських богословських школах.

Доцільним буде подати до відома усіх читачів, що автор цих рядків, ще як голова Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ в ЗСА, 5 травня. 1972 року вислав листа ректорові Малої Української Семінарії у Римі о. Василеві Сапелякові, рідному братові аргентинського Екзарха, в якому висловив здивування, що владика А. Сапеляк в такий нетактовний і зневажливий спосіб висловлювався про мирян УКЦ, кепкуючи собі найбільше із тих, що стоять за Блаженнішим Верховним Архиєпископом за права УКЦ. В цьому листі просилося отця Ректора вплинути на свого рідного брата-владику, щоб він зревідував свій спосіб вислову про мирян, задержав владичу повагу і такий стиль у своїх писаннях, який годиться українському владиці. З жалем треба ствердити, що цей лист ситуації не поправив. Це правда, що пошанування свого ближнього є не тільки христіянською чеснотою, але барометром особистої культури, яку рекомендується найперше у рідному домі. Саме цю ділянку український владика А. Сапеляк поважно занедбав. Приходиться ствердити, що відношення владики А. Сапеляка до Достойної Особи Блаженнішого Верховного Архиєпис­копа Йосифа УІІ має також багато до побажання. Це теж відзеркалене у протоколі із V-го Архиєп. Синоду словами: «Під теперішню пору ми є в ще труднішому положенні ніж давніше, бо брак згоди між владиками використовують наші вороги.» Критична людина застановляється над питанням: ким є властиво наші владики і наскільки вони є здібними обороняти права УКЦ у Ватикані і там, де цього вимагає потреба. Чисельно наших владик є багато, але навіть присутність між ними Блаженнішого Верховного Архиєпископа Йосифа VІІ та Його динамічне відчуття відповідальності за долю УКЦ не спонукали їх до більшої відповідальності. Брак єдности між українськими католицькими владиками був і є ахілевою п’ятою в УКЦ. До зберігання єдности у посланнях закликають вони нас, хоч самі тої єдности між собою не плекають. Це є парадокс нашої владичої верстви, а крутенька доріжка владики А. Сапеляка саме є його відзеркаленням. Український владика, член постійного Синоду, найперше підписує Синодальні Постанови, а повернувши домів комплетно їх іґнорує і діє проти них.

Молилися ми за наших владик дотепер, молімся і дальше. Можливо, що Наймилосердніший Бог вислухає наших молитов і пішле нам таких владик, яких потребує обездолена Українська Помісна Католицька Церква.