Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Богдан Мигаль

З Новим роком та Різдвом Христовим!

Твердий закон Святого Провидіння
Накреслив людям заповітну путь,
І минулі та сучасні покоління
По цій дорозі неухильно йдуть…

У вічність кануть роки, мов хвилини
І біль, і радість кануть в забуття,
І Ви пройшли трудні й сумні хвилини.
Поки відкрився світлий шлях життя…

Життя людини так швидко минає,
Немов хвилини пролітають дні.
Ось рік Старий у вічність відступає.
Новий Рік вступить у права свої…

Неначе листя з клена облітають
Останні з календарика листки,
І знов Нового Року всі чекають
І діти, і юнаки, і старики.

Старий Рік у минуле вже відходить,
Ного останні догоряють дні,
І кожен в думці підсумки підводить,
Чи добрі справи залишив, чи злі.

Нехай сьогодні з України лине
Цей наш сердечний і палкий привіт
Прийміть вітання від мене й дружини:
«Живіть щасливо понад сотню літ!»

Дозволь же, Доле, всім нам пережити
Під мирним небом ще й оцю зиму
Й в добрім здоров’ї радісно зустріти
Промінну, теплу, запашну весну!

Богдан Мигаль

Поезія

Богдан Мигаль

Сходить сонце волі

І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє,
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Волелюбний, дорогий народе.
Настала в тебе історична мить,
Тобі сьогодні сонце волі сходить
Від нині будеш вічно вільним жить!…

Прийшла до тебе світла ця хвилина,
пісня щастя злине до висот,
Воскресла рідна Мати-Україна.
Розправив плечі велетень-народ!…

Сьогодні, Друзі, історична дата.
Змінивсь ґрунтовно майже цілий світ,
Тож ми всім серцем хочем побажати:
«Живіть щасливо понад сотню літ!»

Щаслива нині Мати-Україна
Вітає вільних дочок і синів.
То ж, будьте, милі, як одна родина.
Щоб наш народ віками вільно жив!…

Рожище — 1.12.1991 р.

За єдність Церкви і народу

Всесвіту Творче, Боже наш!
Прийми молитву гарячих благ.
Хай дружньо гомонить Твій глас,
Щоб справедливий був наш світлий змаг.

В мольбах смиренних серцевільних,
За Патріярха України
Твій люд встає у змаг з руїни,
Й «ми» хочем Бога» кличе спільно.

Бо Заповіт нам Йосиф дав,
Він, патріярший світоч і праведний закон
У молитовному поході наказав
Народові йти у Рідний Пантеон.

Клич патріярший лине до небес:
«За Єдність Церкви і Народу»!
Всесвіту Творче! Владико всіх чудес!
Єдиномисліє пошли, і Божу згоду.

Д-р Олег Снилик

Леся Нікітюк, Підгайці

Я іду на прощу

Я іду на прощу,
Вже до Лаври близько.
В Бога щастя прошу,
Молоде ж дівчисько.

Ще здалека бачу
Купол золотистий,
І від щастя плачу,
Чую дзвін іскристий.

Підійшла до Лаври
Та й перехрестилась,
Бідним дала дари,
Щиро помолилась.

На коліна стала
Перед образами,
В Матінки благала
Долі із сльозами:

Зішли Мати Божа
Мені щастя й долю,
Не віддай Вкраїну
Назад у неволю.

Поезія

Богдан Мигаль Україна

Люблю небо України!

Світе милий, як тебе збагнути
зрозуміти велич і красу?..
Й частину Правди і Добра здобути
Й знайти до щастя стежку ясну?!

Як бистро мчать короткочасні весни.
Минають швидко літа теплі дні
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні…

Скільки ж то весен в вічність промайнуло?
Пройшло вже літо нашого життя…
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні!..

Хай лазер щастя душу Вам зігріє,
Й прилине радість і палкий привіт.
Хай ваше серце вічно молодіє.
Живіть щасливо понад сотню літ!

Люблю до болю небо України
І чую холод в слові «чужина»
Хоча й тепліші в світі є країни.
Мені і радість там була б сумна!…

Василь Боровий

Ластівка

«Ластівка постука у вікно — чекай гостей
Народна прикмета

Ластівка в вікно —
Кажуть, буде вість.
Що ж бо то воно —
Лихо а чи гість?..

З болем в очах
Змучена, сумна
Дивиться на шлях
Мати із вікна.

Шляхом повели…
Де він, той Сибір?..
Пусткою з імли
Вигасає двір.

Зими степові
Їй віщують згин…
І нараз: — Живі?..
На порозі — син.

Просвітліли в мить
В хаті образи.
Лиш в очах тремтить
Яснота сльози.

Як же жде давно —
І не розповість!..
Ластівка в вікно,
А в хатину — гість.

Релігійна поезія

З Різдвом Христовим і Новим роком

В безмежну вічність рік за роком кане,
І кожен з нас Нового Року жде,
Який відкриє майбуття незнане
І нас до світлих звершень поведе.

Тривожно й сумно Рік Старий кінчає
Свій неспокійний, доленосний шлях,
На все життя його запам’ятаєм
Із тугою й надією в серцях!..

Йому назустріч Рік Новий крокує,
Щоб естафету з гідністю прийнять,
І дружно весь народ заколядує,
Щоб щастя і добра нам побажать!..

А ось Святвечір — рідна нам картина
Мороз на дворі й чути снігу скрип,
Приносив батько в хату в’язку сіна,
А на покутті ставив жита сніп…

За стіл сідала дружно вся родина,
І подавали аж дванадцять страв,
Яка ж щаслива то була хвилина,
Як батько нас з святим Різдвом вітав!

Немає нині вже такого сіна,
Давно нема вже дорогих батьків!
В очах у нас — непрошена сльозина,
Не той вже, милі друзі, час наспів!..

Та скоро сильна буде в нас держава,
Бо щедрі в нас і серце, і душа,
Хай Україні буде вічна слава!
І справжній мир, як в Англії і США!

Нехай це свято всім нам нагадає
Дитинства й юності чудесний час,
Про нього спомин серце зігріває
І всіх у націю єднає нас!..

Ось «Бог Предвічний» дзвінко пролунає,
В душі згадаєм, як були малі,
І дружно всі колядок заспіваєм
У молодім оновленім селі…

В безмежну вічність рік за роком кане
І кожен з нас Нового Року жде,
Який відкриє майбуття незнане
Й нас до чудових звершень поведе…

В Новому Році, друзі, вам бажаю
Рожевих ранків й сонцесяйних днів,
Нехай для вас троянди розквітають
І ллється радісний пташиний спів…

Нехай розумні діти виростають
І стануть твердо чесними людьми,
Хай з вдячністю постійно пам’ятають
Про Вас із почуттям любови й доброти.

Хай в цьому році всі дні й хвилини
Вам найсвітліші ідеї несуть!
Ви ж в серці збережіть, немов перлини:
Добро, Любов і Правду, і Красу!..

Прийміть мої слова прості й щирі,
Їх квітами й дарунками не замінить!
Бажаю Вам в сімейнім щасті й мирі
Весь труд ВІТЧИЗНІ РІДНІЙ присвятить!!!

Ваші друзі з України:
Рожище, Галина і Богдан Мигаль.

У Вефлиємі новина

Перша зірка засіяла —
Вже на небі ясно.
Й усім людям сповістила
Новину прекрасну.
Що у яслах в Вефлиємі
Родилось дитятко.
Таке миле і хороше
Мале янголятко.
І Марія його мати
Немовля сповила.
Та у ясла між бидляти
Спати положила.
І Ангели там співали —
Ісусу раділи.
Новину розповідали
Всім, хто в Бога вірив.
Пастухи у чистім полі
Цю новину вчули.
Прийняли в дарунок долі,
Й у Вефлиєм прибули.
Мудреців зі сходу вчасно
Зірка сповістила.
І дорогу дуже ясно
У Вефлиємі освітила.
Всі прийшли, щоб вітати
Й Ісуса славити.
Життя чесне розпочати,
Лиш добро творити.

Леся Нікітюк, м. Підгайці.

Зарваниця

Спливає ніч, співають птиці.
Заглянув ранок у вікно.
В молитвах люд до Зарваниці
Іде в священнеє село.

Там, де Пречиста Діва-Мати,
Де сяє Божа благодать,
Ісуса ясні оченята
Святою ніжністю горять.

Бо саме там на оболоні,
Тече вода з криниці чиста,
У німбі, у святій іконі
З’явилась Матінка Пречиста.

Криницю сяйвом оповила,
Два ангели злетіли вгору,
В водицю срібну омочила
Краєчок свого омофору.

То пийте, люди, не минайте
Цю життєдайную водицю.
В молитвах Господа благайте,
Ідіть на прощу в Зарваницю.

І люди йдуть у Зарваницю,
Щоб після болей і тривог
Біля священної криниці
Відчути в серці — «3 нами Бог».

Василь Савка
с. Голгочі, Підгаєцький р-н, Тернопільська обл.

Релігійна поезія

Леся Храплива-Щур

Рік Марії

Вітай, Маріє, нам у СІЧНІ,
У вирі зоряних сніжин,
Коли, назустріч тузі вічній,
Іде до нас Твій Божий Син!

Як радістю для Симеона
Ти в ЛЮТОМУ ідеш у храм.
Співаємо під голос дзвона
Хвалу Тобі й сімом мечам.

У БЕРЕЗНІ, коли Ти, Мати,
З Христом у смутку і журбі,
В молитві й пості дай нам стати,
«Свята» підпорою Тобі.

Коли благословить нам КВІТЕНЬ
Повстання вічного Життя,
Воскресні, янгольські привіти
Прийми й від нас, о Пресвята!

У ТРАВНІ пишному, Маріє,
Під радісний конвалій дзвін
Несемо ми свої надії,
Тобі в подяку і поклін.

У ЧЕРВНІ, у Зелені Свята,
Ликує Духом Божий світ,
Дозволь у дусі й правді дати
Тобі, Пресвітла, наш привіт.

У ЛИПНІ, коли збіжжя спіє,
У ласці сонця і красі.
Дозволь зібрати нам, Маріє,
У мирі дари Божі всі.

У СЕРПНІ щедрому в нас свято,
Тобі ми дякуємо враз,
Що Ти, душею й тілом взята
У небо — не покинеш нас.

Як ВЕРЕСЕНЬ погідний злине,
Спішить у школу дітвора.
Твої, Маріє, Уродини
Тобі хвалу нести, пора.

Як у промінні ЖОВТНЯ листя
Розблисне золотом нам знов.
Благаємо Тебе, Пречиста:
Прийми нас всіх під Твій Покров!

У ЛИСТОПАДІ, як хрестами
Дерева чорні ставить час,
Молись, Маріє, разом з нами,
За тих, що полягли за нас.

У ГРУДНІ, Богові на славу.
Вступаєш в храм, Святе Дівча,
Ми просимо: дозволь ласкава
Служити в храмі — до кінця.

Тобі віддав Твій Син, Пречиста,
І кожний місяць, день і рік…
Хай лине пісня урочиста
На Твою славу і повік…

Микола Бірюк
Вороніж—Росія

Ікона

Шевченко малює ікону:
Спаситель на грішній землі,
В волоссі заховані скроні
І смуток в піднятім чолі.

Спрямовані очі до неба,
А думка — до Бога-Отця:
Прощення він просить від себе
За людські гріхи у Творця.

Долонями складені руки,
Смирення і святості німб.
Він дозволу просить на муки
За грішних, бундючних панів.

За те, що людей мордували.
Знущались з своїх вірних слуг,
Що їх за людей не вважали,
За гори невимовних мук.

За ріки пролитої крові
В угоду пихатим царям.
За чорні дівочії брови,
Що продані в дім владарям.

На світі цім правди немає
В безмежному морі спокус.
Тому в височінь поглядає
На чистеє небо Ісус.

Мирослав Кривий

Мати

Твоє добро й горе,
Розділяє мати,
І хоче для тебе
Все серце віддати.

Коли твоя ненька
Вже стане старенька.
Пам’ятай же, сину,
Про маму єдину.

Не забудь же, сину.
Ані на хвилину,
Свою рідну маму
На світі єдину.

Кривий Мирослав
Підволочиськ

Ми сміло йдім вперед

Ми сміло йдім вперед,
Як лицарі до бою,
І не вступаймося назад
Ані на крок ногою.

Хоч знаємо, що впереді
Тверді, високі скелі,
А ми спільним рам’ям
Проб’єм шляхи веселі.

З’єднаймося, збратаймося
В одну міцну громаду,
А навіть в критичний час
На все найдемо раду.

Богдан Мигаль

Любіть рідне слово!

Зринають роєм думки за думками,
Приймають форму милозвучних слів,
Стають слухняно рівними рядками…
Я кожне слово в душі пережив!…

Яка ж ти гарна, моя рідна мово,
Які прекрасні у тебе слова:
«Любов і сонце, Вітчизна чудова,
Земля і небо, квіти і трава»…

І найдорожче в світі слово «Мама»,
Яке я першим вимовив в житті,
Воно для мене дзвеніло піснями
У горі й щасті, в радості й журбі.

І найрідніше слово «Україна»,
І повноводний Славутич «Дніпро»,
Вони звучать, бо пісня солов’їна,
Вони любові вічне джерело.

«Дитинство, юність і перше кохання»,
Які це чисті, дорогі слова…
«Завітні мрії й світлі сподівання,
Добра і Правди джерельна вода!»

«Сім’я, родина, народ, Батьківщина,
Душевні вірші, музика і спів»,
І слово горде, священне «ЛЮДИНА»
Творець натхненний всіх понять і слів!…

Люблю небо України!

Світе милий, як тебе збагнути
зрозуміти велич і красу?…
Й частинку Правди і Добра здобути
Й знайти до щастя стежечку ясну?!

Як бистро мчать короткочасні весни,
Минають швидко літа теплі дні
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні…

Скільки ж то весен в вічність проминуло?
Пройшло вже літо нашого життя…
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні…

Хай лазер щастя душу Вам зігріє,
І прилине радість і палкий привіт,
Хай ваше серце вічно молодіє.
Живіть щасливо понад сотню літ!

Люблю до болю небо України
І чую холод в слові «чужина»,
Хоча й тепліші в світі є країни,
Мені і радість там була б сумна!…

Рожище — 1986 р.

Релігійна поезія

Богдан Мигаль

Христове Воскресіння!

Життя пливе і день за днем минає,
У вічність кане бистрокрилий час,
І ми весни з надією чекаєм
Й сердечно, від душі вітаєм Вас!

О український стомлений народе!
Щасливий час в історії настав:
На обрії зійшла свобода,
Гож будеш вільний серед всіх держав!..

«Христос воскрес!» — воскресла й Україна,
Найбільше чудо із усіх чудес!..
Й весь наш народ, немов одна родина.
Дав відповідь: «Воістину воскрес!»

Вже перед нами ясний шлях відкритий.
Хоч він трудний і повний перешкод.
Та ми уже воскресли й будем жити.
Бо свідоміший вже стає народ!..

Хай українська буде в нас держава.
Та українські серце і душа,
Хай Україні буде вічна слава.
Така сама, як Англії і США!..

У вічність кануть роки бистроплинні.
Нехай несе Вам щастя кожна мить!
Любов і вірність рідній Батьківщині
Завжди у серці свято бережіть!

Тож ми бажаєм Вашій всій родині
Благословення світлого з небес:
Хай буде вічна слава Україні!
Христос воскрес! Воістину воскрес!

Рожище, квітень 1996 р.

Мирослав Кривий

Христос воскрес!

Христос воскрес. Воістину воскрес!
В ефір летить цей привіт,
Воскресні дзвони в церкву скликають.
Весь християнський радіє світ.

Христос воскрес, смерть переміг,
Воскресла віра людей в серцях.
Перемогла правда, засяло сонце (світло)
Назавжди щезли неволя й страх.

Христос воскрес, Спаситель світу.
Відкрив дорогу у вічне життя.
По цій дорозі сміло ідім.
Бо іншого шляху для нас нема.

У нашій вільній Україні
Усі святкують цей Радісний день.
Христос воскрес, Христос воскрес.
Дзвінко лунають звуки пісень.

Ольга Гриньків

До Емаус

Два учні Христові йшли до Емаус
Зневірені, розчаровані, прибиті.
Не знали, що принесе майбутнє.
Що будуть з ними робити.
І сумнів укрався в їхні серця:
Хто був цей Ісус? Месія?
Чому ж не боронився? Чому помер
У муках на хресті, де розбійник?
І ось з’явився їм Ісус,
Але вони Його не пізнали.
Розповіли про все, що сталося
І що воскресіння ще не діждали.
Вправді ангели казали жінкам,
Що Ісус живий та з Ним
Ніхто ще не стрічався
І розмовляючи дійшли до села
Й просили, щоб з ними остався.
При ламанні хліба розпізнали Його,
Але Він зник так, як з’явився.
Подорожні набрали до праці сил
І світ їм в очах прояснився.
Серця наповнилися щастям небес,
Вони стали сівачами Божого слова
Часто на камінних серцях,
Де з трудом приходила обнова.
Треба й нам іти на «Ламання Хліба»,
Тоді й нам відкриються очі.
Пізнаємо Бога і Його любов
І роз’ясниться темнота ночі.

Коли?

Коли настане мир на світі,
Припиняться війни на нашій плянеті.
Не будуть вбивати людей невинних,
Скажіть можновладці світу, мені?

Сотворив Бог вселенну: зорі, плянети,
На нашій Землі з’явилось життя,
Тварини, рослини та розумні люди,
Почалось природне, бурхливе буття.

Минали роки, минали століття,
Працювали люди, творили добро,
Не було ще воєн і кровопролиття,
Поки не з’явилось сатанинське зло.

Причина одна: боротьба за багатства,
Боротьба за владу, ненависть прийшла.
З’явилися армії та жорстока зброя,
Воєнноначальники, почалась війна.

Одні народи нападають на інші,
Усе руйнують, людей вбивають,
Жорстокість панує, забули про Бога,
І Божі закони часто зневажають.

Пора зрозуміти, що війна — це дикунство,
Всі спірні питання мирно рішати,
Вірувати в Бога, шанувати ближніх.
Турбуватись про добробут, чесно працювати.

Усім народам треба в згоді жити,
Працювати мирно у своїй державі.
Для добра народів, своєї країни,
Зупинити навіки всі війни криваві.

А мужам державним не слід забувати.
Про права народів та права людини.
Право на життя на нашій Землі,
Право для старого й малої дитини.

Хай процвітає мир на землі,
А люди в щастю й добрі проживають,
Хай буде добробут у кожній державі,
Хай народи світу Бога прославляють.

1996 р.
Мирослав Кривий
Підволичиськ

Катерина Собко, Львів

Христос Воскрес!

Христос воскрес.
Церковні дзвони скрізь дзвонять
І сповіщають радість цю,
Що Цар-Господь наш з мертвих встав,
Що страшну смерть Він подолав
І дар спасіння всім подав!
За це спасіння Він вмирав
У муках тяжких у ганьбі,
І кров невинну проливав
І гріхи наші обмивав.
В пекельну глибу Він вступає
Із аду страшного виймає
Наших прародичів предвічних,
І шлях їм світлий простеляє.
Радіє світ, радіють всі,
Бо вже прийшов кінець пітьмі.
Тож славмо Господа Христа,
На всіх язиках хай лунає
Прослава радісна оця,
І всіх і вся оповіщає
Ця звістка трепетна, свята!
І помолімся щиро всі
В покорі, злагоді, любові
І не чинім більше гріха.
Не раньмо серденька святого
Спасителя нам дорогого.
А жиймо в чистоті у мирі,
У святості і благодаті,
Щоб добрий приклад подавати,
Тим, хто ще не зміг Христа впізнати!

Богдан Мигаль

Надвечір’я

Спливають роки, мов весняні води,
Минає бистро молодість ясна.
Ось був світанок… Вже й сонце заходить
Вже й надвечір’я нашого життя…

Як блискавично весни різноцвітні
Нам у дитинстві майнули крилом.
Остались тільки мрії заповітні…
І все здається неймовірним сном.

Травень і червень бистро промайнули
В калейдоскопі різних кольорів,
Суниці ніжним запахом дихнули,
В душі бринять ще трелі соловів.

Гарячий подих липневої ночі
Овіяв душу нам літнім теплом,
І думка в юність повернутись хоче
В безмежній тузі за рідним селом.

Жнивами щедро радує нас літо,
Дарунки осінь несе нам рясні,
А я ніколи не можу забути
П’янкі весняні фіялкові дні…

Всі пори року по-свому красиві.
Але для мене найкраща — весна.
Бо дні дитинства згадує щасливі
І давні мрії юного життя.

Подумать тільки, як швидко минають
В житті людини в старості роки.
Згадайте друзів, яких вже немає.
Які на той світ уже відійшли.

Хоча у мене роки вже похилі.
Та не охота цей світ покидать,
І поки доля дарує ще сили,
Я буду пісню радісну співать!…

Рожище — 1984 р.

 

Бог дав нам весну, брати й сестри!

Подих весни в моє душі-віконце прилетів,
Вдихнувши чудодійний аромат,
Життям новим душевні струни обізвались,
З душі полилась пісня радісна!

О, Весно! Весно!
Яка ти пречудова пора року,
Й яку приносиш ти усім диво-науку,
Лиш треба нам душею вслухатися в твою дію…

Й полинула думками я, у мою Батьківщину
Бог Милосердний не залишив її, післав весну!
Прийшла довгождана весна,
Й комуни кригу розтопила!

Погляньте, брати!
Подивіться, як радіє наша мати,
Дітей пробуджених весняним клекотом сердець…
І хоч серця не б’ються в повнім згода — ритмі ще,

Та Мати знає родина її вже живе!
Знає, що Бог її не залишив,
Післав весну, будить дітей з летарґу сну!
Бог дав весну нам, брати й сестри!

А літо, осінь і зима будуть у нас такі,
Якими будемо ми всі,
У цій Богом дарованій порі…
Допоможи нам, Боже, серцем зрозуміти;

Що у сльозах нам горя не втопити,
Що в наріканні щастя не знайти,
І помочі чекаючи від інших, —
Це, не є вихід із біди.

Весняним подихом наповнюймо всі груди,
Нехай міцніє, кріпне все єство!
Весна нас кличе всіх до праці,
В надії на Бога, в любові у чеснім труді,
І подамо ми поколінню вічні плоди.

В вільній державі до праці відданої,
Благослови нас, Господи!

Мотря Фаринич, Гамілтон, Канада.

Василь Василашко

1933. Голодомор

У тридцять три
Розіп’яли Христа.
Розп’яли
У тридцять третім Україну.
Христос воскрес,
Вона — зійшла з хреста.
Я вірю в Бога
Й Україну!

Василь Василашко

За нас хрестилися дороги...

За нас хрестилися дороги
На перехрестях світових,
Коли ми від землі до Бога
Не піднімали голови.
За нас хрестилися дороги —
Тепер ми хрестимось за них:
За те, що нас ведуть до Бога,
А не до ідолів земних.

1993 рік
Коротко про Василашка Василя Федоровича: 1939 року народження, українець, журналіст, письменник, лауреат республіканської літературної премії імені Лесі Українки за поетичну книжку «Чи Україні ти син?» Головний редактор українського видавництва для дітей.

Дмитро Білоус Київ

До молитви абеткової

Ти — славлення Святого Слова,
до Господа святий порив.
То хто ж. Молитво абеткова,
в той сивий вік тебе створив?

Хто зажадав добра всім сущим?
Який звернувся чоловік
До Бога словом невмирущим
в далекий той дев’ятий вік?

Хто буквам дав могутні крила,
де в’язь прозора, як бурштин —
Чи був то Костянтин Кирило,
а чи Преславський Костянтин?

Але шляхи твої — найширші,
Йдеш у світи без перешкод,
зберігши в диво-акровірші
священний праслов’янський код.

І ми читаємо, завмерши,
в свої вбираємо серця
оцей слов’янський вірш найперший
і славим Вишнього Творця.

Коротко про Дмитра Білоуса: поет, перекладач, автор біля 40 книжок для дорослих і дітей. Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка та літературної премії ім. М. Рильського.

Релігійна поезія

Мирослав Кривий

Христос народився

Вільна Україна
Христа прославляє.
Коляда по всій країні
Вже вільно лунає.

У Карпатах голубих
У Києві й Львові.
Славу народ віддає
Малому Христові.

І пропала вже навіки
Проклята неволя.
Завітала в Україну
Довгожданна воля.

І хоч труднощі великі
Зараз в Україні,
Ясне сонце ще всміхнеться
Старому й дитині.

Всі ми віримо у Бога,
Христос — наша сила.
Вона в світі нездоланна.
Все зло покорила.

А Христос новорожденний
Допоможе нам в житті.
Дасть нам розум і пораду
У цілій важкій боротьбі.

То ж віддаймо честь Христові
І коляду заспіваймо.
Та подяку Ісусові
З серця щирого віддаймо!

Богдан Мигаль

З Новим роком і Різдвом Христовим!

Тривожно й сумно Рік Новий крокує
Й несе нам пригорщу нових надій…
І дружно весь народ заколядує
В своїй державі рідній, молодій…

Забудьмо всяке зло і всі незгоди.
Які роз’єднують ще досі наш народ.
Пора вже жити, як усі народи.
Хай кожний стане справжній патріот!..

Бажаєм щастя Вашій всій родині.
Хай «Бог Предвічний» лунко задзвенить
Й привіт сердечний «Слава Україні!»
Хай ваше серце й душу звеселить!..

То ж побажаймо рідній Батьківщині
Навіки незалежність закріпить.
Нехай задзвонять дзвони в Україні!
Не забувайте рідної землі й на мить!..

Від всього серця хочу Вас вітати:
У вічність кануть історичні дні.
Стрічаймо дружно ці Різдвяні Свята
Хоч в бідній, але вільній стороні!..

Прийшла нарешті вимріяна воля
Й гімн «Ще не вмерла…» злинув до висот
То ж бережіть, завзято свого поля
І докажіть, що ви стійкий народ!..

Щороку, друзі, ми Різдва чекаєм.
Цей добрий звичай ще від предків в нас!
То ж ми всім серцем знову Вас вітаєм
В цей для Вітчизни історичний час…

Та не забути ті часи жорстокі.
Коли й молитись вголос ти не смів,
І рани ще не зажили глибокі.
Які народ в душі весь час терпів…

Прийшла нарешті вимріяна воля
Й гімн «Ще не вмерла…» злинув до висот.
То ж бережіть завзято свого поля
І докажіть, що мудрий Ви народ!..

Леся Нікітюк, Підгайці

Сніп на покутті

Останній сніп зв’язала мати,
І піт рясний втерла з чола.
«Важка це праця хліб збирати» —
Ледь-ледь промовила слова.

І золотистий сніп пахучий
У руки батька віддала.
Щоби поставив на покуті
У день ХРИСТОВОГО РІЗДВА.

Внесе господар із комори
Вусатий, пишний цей дідух.
Збереться вся рідня до столу,
І запанує добрий дух.

Запахне в хаті пирогами.
Скуштуємо усі куті.
Вечерю понесем до мами, —
Батьків не лишим в самоті.

І задзвенить і понесеться
Весела й щира коляда.
У кожнім серці озоветься.
Хорошим спомином вона.

Богдан Мигаль

Щоб наш народ у мирі й щасті жив!

Годинник вічний лічить всі години,
Природою призначені мені…
Я долею турбуюсь України,
Яка трудні переживає дні…

Нелегкі перші самостійні кроки,
Неволі час лишив глибокий слід,
… Реве та стогне Дніпр широкий:
Ще не настав кінець всіх наших бід…

Ще не стрічає кожен брат, як брата,
Свободи дух не кожним ще оволодів,
І, що вже вільна наша рідна хата.
Ще довголітній раб не зрозумів…

Живем в добу знаменних перемін.
Збудивсь в народі прадідівський дух!
В нове життя вступає батько й син.
Напружуй енергійно зір і слух!..

До всіх людей звертаюсь в Україні,
Прийміть цих кілька теплих, щирих слів:
З’єднаймося, немов в одній родині,
Щоб наш народ у мирі й щасті жив!..

Леся Нікітюк
м. Підгайці

Помилуй, Боже і спаси

У кожного в нас своє життя.
Своя дорога на Голгофу.
Приходить час сповіді й каяття.
Та поклоніння ГОСПОДОВІ БОГУ.

Помилуй Боже і спаси,
Уста шепочуть з трепетом не сміло.
І ми стараємось з останніх сил
Розповісти усе, що наболіло.

Та знову постає життя..,
І сором огортає не одного.
Чому ж грішив, чому навкруг брехня?
Чому неправди вибрав я дорогу?

Чому достатком очі засліпив?
Кар’єру вибивав собі й шану,
І друга не одного загубив.
Забув про рідних, батька й маму.

Помилуй БОЖЕ і спаси,
До неба душу вознеси,
Прощення всім нам принеси
За всі гріхи, помилуй і спаси.

Поезія

Землякам!

Блакитне небо й сонце золоте.
І золото пшеничних колосків.
Для нас це найдорожче і святе:
Священний прапор наш замайорів!

Забуть не можу теплих вечорів
І зірок ясних, що моргали до нас
У тім селі, що звалось Хоробрів!
Який далекий той щасливий час!

У вічність канули десятки літ.
Багато вже ровесників нема:
І зорі вже не ті, не той вже світ,
До болю наша доленька сумна!

Теперішня зима мов не зима.
Тепер достатньо й снігу вже нема,
А замість снігу дощова пора,
І на санках не їздить дітвора…

І сумно до безтями — йде весна,
В зболілім серці туга навісна,
Думками лину в рідний Хоробрів,
За ним я все життя своє тужив…

Вже п’ятдесята в мене тут весна.
Мабуть, змінився докорінно світ.
Бо не така вже тепла і ясна.
Яку запам’ятав з дитячих літ.

Не той вже солов’їний спів
І пісня жайворонка вже не та,
І цілий світ, здається, посумнів,
Бо зникла Правда й людська Доброта.

Весні на зміну прийдуть літні дні,
Замовкне ніжний жайворонків спів,
Пшениця й жито виростуть рясні,
Й полине думка знов у Хоробрів…

Занепала Україна

Занепала Україна,
Важко занепала.
Залишилась лиш руїна
старої держави.

Довго ж ви пани московські
нашу кровцю пили.
І в країни всі заморські
Добро вивозили.

Українську нашу мову
нищили й гнітили.
Та повстав народ наш знову,
Вистачило ще сили.

Ой, застогне і заплаче
Не раз вража сила.
Що Вкраїну нашу — неньку
Розкрала і розрила.

Та засяє знову ясно
Козацька слава.
І заквітне цвітом красним
Вкраїнська держава.

Надвечір’я

Спливають роки, мов весняні води,
Минає бистро молодість ясна.
Ось був світанок…
Вже й сонце заходить,
Вже й надвечір’я нашого життя.
Як блискавично весни різноцвітні
Нам у дитинстві майнули крилом.
Остались тільки мрії заповітні…
І все здається неймовірним сном.
Травень і червень бистро промайнули
В калейдоскопі різних кольорів.
Суниці ніжним запахом дихнули,
В душі бринять ще трелі солов’їв.
Гарячий подих липневої ночі
Овіяв Душу нам літнім теплом,
І думка в юність повернутись хоче
В безмежній тузі за рідним селом.
Жнивами щедро радує нас літо,
Дарунки осінь несе нам рясні,
А я ніколи не можу забути
П’янкі весняні фіялкові дні…
Всі пори роки по-свому красиві,
Але для мене найкраща — весна,
Бо дні дитинства згадує щасливі
І давні мрії юного життя.
Подумать тільки, як швидко минають
В житті людини в старості роки,
Згадайте друзів, яких вже немає,
Які на той світ уже відійшли.
Хоча у мене роки вже похилі,
Та неохота цей світ покидать,
І поки доля дарує ще сили,
Я буду пісню радісну співать!..

Богдан Мигаль,

Ф. Іскало
Рожище
Небесна брама
За перелазом —
Небесна брама,
Що існувала
Вже за Адама.
Небесна брама,
На всіх чекає,
Небесна брама
Не всіх приймає.
Через небесну
Не всіх вітають
(Там без паспорту
Тебе впізнають),
Лиш щедрих, чесних
Туди впускають,
Скупих, нечесних
В пекло справляють.
Якщо не втер ти
Сльози сирітці,
Не допоміг ти
Бідній вдовичці,
Не віддав частки,
Що тобі дано,
Не май надії
Ввійти в цю браму.
Щоб не лишитись
У псячій буді,
Роби, що роблять
Добрячі люди,
Поможи ближнім,
Що є в потребі,
А те запишуть
Тобі там, в небі.