Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Богдан Якимович

З приводу і про «Берестейські читання»

Може на перший погляд видавитись, що в останньому часі в журналі забагато пишеться про події чотиристарічної давнини, себто про Берестейську Унію, але переконано вірю, що так воно є, а що треба ще і ще писати про ці події. Чим більше запізнаюсь з подіями того часу, тим більше відчуваю потребу про це писати. Слід звернути увагу, що про цю небуденну подію, якої відзначаємо ювілей, мало й майже нічого не говориться у наших церквах, а про світську пресу не приходиться згадувати, бо для неї ці проблеми є поза межами їх зацікавлення. А все ж таки, чотириста років, це в історичній перспективі не короткий промежуток часу, який сам по собі заслуговує на окрему відвагу.

Всі ми згідні з незаперечним фактом, що чотириста років тому Київська Церква поділилася на з’єдинених, себто тих, що поєднались з Вселенською Христовою Церквою, прийнявши верховенство папи і нез’єдинених, себто тих, що відмовились від верховенства папи, бо ж тільки і про те, йшлося. Незаперечним фактом є, що владики, які прийняли унію з Римом не зреклися і не відмовились своїх східних обрядів і традицій, що не тільки підтверджують самі артикули, але саме відкрите і практиковане релігійно-церковне життя. І з приводу чотиристаріччя Берестейської Унії все й все виринає питання, яке безперебійно повторяє український православний світ, що це була «зрада», що це була «інтрига» єзуїтів і Польщі і, що це робилось з матеріяльних і особистих мотивів. Іншими словами, відмовляється ініціяторам і тим, що здійснювали цей історичний акт, щирого і глибокого переконання, що це була найкраща альтернатива. Чомусь при цьому зовсім не згадується про Третю Особу Божу, якою є Святий Дух, який у Христовій Церкві має містерійну силу, яку тяжко схопити, окреслити і показати. На одну хвилину подумаймо над цим, чи в даній ситуації поєднання Київської Церкви з Римською Церквою не є виявом Святого Духа! Чи може твір створений «інтригами», «зрадою» і т.д. вдержатись при житті, не тільки вдержатись, але рости й розвиватись чотириста років? Напевно без Божої допомоги, це не могло стати дійсністю! Але ж при тому треба взяти до уваги, що той твір, яким є Берестейська Унія, не диспонував ні мілітарними силами, ні матеріяльними багатствами, а навпаки, ті мілітарні сили, якою на той час була козаччина, а багатства знаходились у руках української шляхти, зокрема видатного, в тому часі, князя Острозького, активно діяли проти уніятської Церкви її владик і вірних. Польська римо-католицька Церква, яка сподівалась що з’єдинена українська Церква стане римо-католицькою, не тільки не допомагала її, але була ворожо наставлена і діяла проти неї. Рим від початку по сьогодні піддержував повністю нашу Церкву. Як це сталось, що Українська Католицька Церква вдержалась? Це не рік, не два, не десять, але сотні років. Знищували її не тільки вороги, але й свої, а її остоєю був Триєдиний Господь, Святий Дух, який давав силу, сильну віру видержати й дочекатись того світлого воскресіння Української Католицької Церкви.

З приводу чотиристаріччя Берестейської Унії можна б тріюмфувати, чого не зроблено й добре, але обмежено до гідного й величавого відзначення цієї унікальної події в історії нашої Церкви, що сталося у липні ц.р. в центрі Вселенської Церкви в Римі, але це не все, бо провід УКЦеркви поставив собі за ціль, ще й ще раз проаналізувати, продискутувати події того часу, щоб ще сильніше себе та вірних утвердити, і сказати, що є правдою, що с півправдою, а що брехнею. Власне, в такому аспекті слід розглядати «Берестейські читання». Як виглядає, що це чотиристаріччя не відноситься до українського православного світа. Для них, мабуть, це питання, вирішене і залишаються на заложених, старих стереотипах, на зразок козацької Церкви, «зради» і єзуїтсько-польської «інтриги».

Варто також поставити питання, чи подія, що сталась 1596 p., себто прийняття Берестейської Унії, була трагедією для українського народу й Київської Церкви? Без сумніву кожний розкол одного тіла релігійно-церковної одиниці, чи суспільного життя на дві ворогуючі між собою частини є трагічним. Автор цих рядків в одній із своїх статтей був поставив наголос на тому, що це була трагічна подія і, як таку не варто особливо святкувати, а радше, відзначити без тріюмфалізму. Вдумуючись над подіями того часу, над ситуацією українського народу, який втрачав свою провідну верству, а Київська Церква була тереном матеріяльних полювань, занепадала, Константинополь зі своїми патріярхами, що були контрольованими іслямським світом — Туреччиною, не був спроможний допомогти духовно й інтелектуально Київській Церкві і, вкінці, продав Київську Митрополію Москві. В цьому, безпосередньо, переконався бездоганний полєміст і оборонець православ’я Мелетій Смотрицький, який згодом сам прийняв унію з Римом, приєднавшись до з’єдиненої Української Католицької Церкви. Отже, акт прийняття київськими владиками унії з римо-католицькою Церквою слід назвати Божим Провидінням.

Добре знаємо долю нашої Української Православної Церкви, чи як вона в той час називалась нез’єдинена Церква, яка мала повну піддержку козаччини. Що вона дала для українського народу? На висоті цієї Церкви стояв Митрополит Петро Могила, але скоро після його смерти Українську Православну Церкву, ні більше, ні менше проковтнула Москва, яка силою стала третім християнським центром. Чи можна було чогось доброго сподіватись зі сторони Москви для українського народу, яка дивилась на український нарід, як на «молодшого брата». Не без причини резистував проти московського православного центру Митрополит Василь Липківський, який воскресив Українську Автокефальну Православну Церкву. Отже, відкритим залишається питання, що дала православна Москва для українського православ’я, яка проковтнула Київську Церкву? В той же час Українська Католицька Церква в єдності з Римо-католицькою Церквою зберегла свою релігійну й національну ідентичність. З цього погляду Берестейську Унію слід уважати Божим Провидінням, а водночас вона була здійснена в євангельському дусі, щоб усі були одно — до чого так наполегливо змагає вселенська Католицька Церква на чолі з Папою Іваном-Павлом II.

Також слід все мати на увазі, що два сусіди України, Польща й Росія, сильно впливали на розвиток Київської Церкви та дуже часто подавали й стверджували факти в їх візії і перспективі, які, на жаль, не віддзеркалювали дійсних фактів. Знаємо, як тяжко нам приходилось їх спростовувати й не все успішно. Сьогодні після довгого, довгого часу Україна стала вільною, незалежною і соборною державою і маємо можливість аналізувати, досліджувати й визначати історичні події нашого національного й релігійно-церковного життя. Такою нагодою виявилось чотиристаріччя Берестейської Унії. Українська Католицька Церква виявила бажання з приводу такого ювілею не тільки святочно відзначити Берестейську Унію, але також ще й ще раз проаналізувати факти того акту під різними аспектами, взявши до уваги всі доступні джерела, що є пов’язані з Берестейською Унією.

Під тим оглядом слід привітати Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, який із нагоди чотиристаріччя Берестейської Унії влаштував унікальні «Берестейські читання», якими широко відкрив, продискутувавши історичні документи, як формувалась і завершувалась Берестейська Унія в 1596 році. Перші читання відбулись у Львові, Івано-Франківську й Києві, які тривали від першого до шостого жовтня 1994 р. Другі читання відбулись у Львові, Дніпропетровську і Києві і, які тривали від першого до шостого лютого 1995 р.

До участи були запрошені знавці й спеціялісти релігійно-церковної проблематики, зокрема того періоду часу, не тільки українці, але також чужинці. Головні доповідачі мали сорок хвилин для виголошення доповіді, після цього визначеним дискутантам прислуговувало по 10 хвилин. Тут слід завважити, що дискутанти одержували написані доповіді наперід так, що вони мали час приготовитись і простудіювати основні думки й, на їх основі, опрацювати свої завваження чи висунути свої відмінні аргументи. Така практика елемінувала від зайвого й непотрібного дискусійного пустомельства. Також учасники «Берестейських читань» мали можливість ставити питання чи висловити кілька думок. Після цього доповідачеві прислуговувало право на відповідь.

Ініціяторам, організаторам і реалізаторам «Берестейських читань» належить висловити особливе признання за добре продуманий і вдало переведений в життя плян. З певністю можна сказати, що це була більше, як спроба, щоб, вкінці, покінчити з шкідливими стереотипами, які утворились навколо Берестейської Унії. Безсумніву, що сучасні й майбутні дослідники та історики не зможуть обійтись без Берестейських читань, які є надруковані в двох окремих збірниках. Ці два збірники охоплюють всі виголошені доповіді, рецензії, запитання, дискусії і головних прелегентів їх заключні думки. Добре, що виголошені доповіді, рецензії, дискусії і відповіді надруковано, бо тепер має нагоду з тими матеріялами запізнатись ширше коло осіб, зацікавлених цією проблематикою. Перший збірник з’явився під назвою «Історичний контекст, укладення Берестейської Унії і перше поунійне покоління», 1995 р. заходами Інституту Історії Церкви Львівської Богословської Академії. Другий збірник з’явився під назвою: «Держава, суспільство і Церква в Україні у XVI столітті», заходами того ж самого Інституту. Редактором обох збірників с молодий і талановитий знавець цієї проблематики, д-р Борис Ґудзяк, який є одночасно директором Інституту Історії Церкви при Богословській Академії у Львові, а його співредактором є Олег Турій. Упорядники видань добре справились зі своїх завдань. Це є унікальні й цінні видання. Як вже вище було підкреслено, майбутні дослідники не зможуть їх поминути.

Це значить, що «Берестейськими читаннями», особливо відзначено й утверджено 400-річчя єдности Київської Церкви з вселенською Римо-католицькою Церквою. В них є відмічені документи того часу. Слухач «Берестейських читань» мав нагоду їх безпосередньо слухати, а тепер читачі мають нагоду запізнатись із цими цінними матеріялами, що з’явились у двох збірниках. Мають нагоду запізнатись з цілою низкою документів, думками «за і проти» й виробити собі свою власну думку про ті події.

Щоб читачі журнала Патріярхат мали, хоч приблизну, уяву про «Берестейські читання» назвемо хоч деякі імена, що виступали з доповідями, чи виголошували свої рецензії, чи корреферати. Головою, який керував першим «Берестейським читанням» був д-р Олег Купчинський. Дискутантами були д-р Ярослав Ісаєвич і д-р Франк Сисин. Владика Любомир Гузар своїм виступом під назвою: «У пошуках гармонії» відкрив «Берестейські читання», яким надав певного тверезого, розважного та глибоко-дослідного тону.

Вітторіо Пері, італієць, професор, визначний учений і спеціяліст грецьких рукописів, говорив на тему: «Берестейська Унія у римському баченні». Доповідач висунув думку — чи Берестейська Унія була союзом двох Церков? Доповідач твердить, що таким союзом була Фльорентійська Унія, але не Берестейська, хоч вона цього бажала.

Михайло Дмитрієв з Московського державного університету, говорив на тему: «Концепції унії в церковних і державних колах Речі Посполитої кінця XVI ст.». Над висуненими думками й твердженнями М. Дмитрієва відбулась широка дискусія, в якій відмічувались деякі помилкові твердження.

Борис Ґудзяк, директор Інституту Історії Церкви, говорив на тему: «Київська ієрархія, Берестейські Синоди і укладення Берестейської Унії» і подав широку картину подій, які привели до єдности з Римом. Софія Сеник з Папського Орієнтального Інституту в Римі доповідала на тему: «Два митрополити — Потій і Рутський», подавши їх особливі життєві сильветки. Поруч багатьох справ у дискусії звернено увагу на факт, що в доповіді не було згадки, який вплив мала Москва, чи московська Церква на Берестейську Унію. Ф. Сисин сказав, що «часто повторюється в популярній літературі, трактувати Берестейську унію, як реакцію на створення Московської патріярхії. Але ця теза не має жадного підтвердження в джерелах, які є досить обширні». Б. Ґудзяк до деякої міри погоджується з твердженням Ф. Сисина, додаючи: «Зв’язок безперечно був, але — непрямий». М. Дмитрієв до цього додав, що цей зв’язок був таки і прямий. Він нагадав, що поїздка Іпатія Потія до Москви мала відбутись за ініціятивою і як передумова приступлення до унії з Римом, князя Острозького, який, до речі, весь час тримав Москву в свойому полі зору. М. Дмитрієв також пригадав, що для Острозького перепоною до унії була Москва, яка на це не давала свого благословення. У московських архівах є лист Острозького з 1604 р. до московського патріярха, який засвідчує, що князь просив допомоги від патріярха та царського уряду для боротьби проти унії. До цього можна б ще згадати, що Львівське братство також зверталось до Москви про допомогу. З того випливає, що історики не познайомилися з усіма дійсними джерелами та документами.

Під час других «Берестейських читань» головою був д-р Борис Ґудзяк. Першу доповідь виголосив Сергій Плохій, Інститут української Архиології Національної Академії Наук України, Київ, який говорив на тему: «Священне право постання: Берестейська унія і релігійна легітимація Хмельниччини». Це особливо цікава тема, яка чомусь промовчувалась. Автор пише: «Не випадково, що Хмельницький дістав благословення на війну з Польщею не від місцевої, київської ієрархії, а від єрусалимського патріярха та грецьких митрополитів». Автор стверджує, що: «Гетьманська адміністрація уповні перебрала від шляхетського й міщанського руху першої третини XVII ст. погляд на унію не як на окрему Церкву чи релігійний рух, а як королівську інтригу, спрямовану на порушення «давніх прав» «релігії грецької» та «народу руського». Той же сам автор трохи дальше пише: «Сьогодні, практично, не відомі випадки забиття козаками уніятів, в той же час жертви католиків та юдеїв нараховувалися тисячами». С. Плохій у своїй аналізі не доглянув, що ці католики, про які він згадує і були уніятами. Авторові в дискусії відповідає В. Ульяновський, який пригадав, що «…Хмельницький поповнив число своїх вимог до королівської влади абсолютно конкретним і досить старим бажанням православної ієрархії про знесення унії». Дискусія над доповіддю С. Плохія була розторощуюча.

Черговою доповіддю була о. Ґергарда Подскальського, чину єзуїтів, Саарбрюкен — Німеччина, говорив на тему: «Берестейська Унія з перспективи вселенського (царгородського) патріярхату в XVII столітті». Доповідь о. Подскальського виявилась виваженою, річевою й об’єктивною. Доповідач подав багато цікавого джерельного матеріялу, що було підтверджено в дискусійних виступах.

Тереза Хинчевська-Геннель, науковий працівник Інституту історії Польської Академії Наук у Варшаві говорила на тему: «Берестейська Унія в XVII столітті з польської точки зору». Доповідачка розгорнула широку картину польських джерел до справ Берестейської Унії. Було питання, чи правдою є, що сама Берестейська Унія була першою сходинкою до повної латинізації нашої Церкви. Відповідаючи на це питання, вона сказала, що є у польських архівах листи від папи до нунція, щоб не перетягати уніятів до латинської Церкви. То, про яку ж латинізацію могла бути мова. З доповіді виразно випливало, що Берестейська Унія не була ні інтригою єзуїтів, ні польської держави. Тут було висвітлено позицію видатного польського єзуїтського діяча Скарги та його розуміння унії, але на таку унію ніхто не голосився. Його зразок залишився тільки зразком. Над доповіддю відбулась жвава дискусія.

Останню доповідь виголосила Тетяна Опаріна. що є доцентом катедри світової культури Новосибірського державного педагогічного університету, на тему: «Сприйняття унії в Росії XVII століття. Доповідачка накреслила проблему унії, як поняття єдности католицтва й православ’я, яка в російській літературі сприймається не однозначно. Вона згадала справу Фльорентійської унії і розмови папського легата Антоніо Поссевіно з царем Іваном IV. Ця розмова мала дуже негативні наслідки для Росії. В Росії унію розглядалось як спробу поляків запровадити католицизм у Московщині, хоч це твердження не спиралось на фактах.

У дискусіях брали участь, крім вже деяких згаданих осіб і названих доповідачів, ще такі особи: Михайло Петрович, С. Яковенко, Роман Шуст, о. Василь Говрега, Н. Кочан, Я. Заборовський, В. Ульяновський, О. Кошик, Н. Яковенко, М. Кошик, Мирослав Лабунька, Ярослав Дашкевич, Т. Опаріна, Ігор Мицько, о. Ю. Мицик, Г. Виноградов, Євген Сверстюк, Олег Турій, Богдан Якимович та інші.

В загальному належить відмітити, що в збірниках є поданий багатющий матеріял, який неможливо в одній статті ні схопити, ні представити. Все це, що тут сказано не є навіть натяками до широко і глибинно представленої проблеми. Можна з певністю сказати, що цими двома збірниками «Берестейських читань» унікально відзначено 400-річчя Берестейської Унії. Організатори й реалізатори можуть бути з цього горді.