Ченстохова

«Я молюся за них, не за світ молюся,
а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої.
Отче святий, ради імени твого бережи їх,
тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми» 

Ів. 17, 9-11.

13-15 серпня 1991 р. до Ясної Гори в Ченстохові з усіх кінців світу ріками почав стікатися Божий люд. Проща! Нагода торкнутися духом до святого місця, просвітліти, переобразитися, нагода для молитви і випробування для тіла. Це — проща… Чудове, напівзабуте слово, яке в мене асоціюється з подіями, свідком яких я ніколи не була.

Згадуються вицвілі світлини прощ до Почаєва і Унева, до Гошева і Крехова, до Лаври в Києві і до Зарваниці, де донині зберігаються чудотворні ікони. Із світлин дивляться молоді, запалені ентузіязмом лиця монахинь і священиків, такі ж юні, як і лиця прочан, яких вони ведуть за собою.

Минув час погрому і час мовчазної Церкви, і через півстоліття виходимо з пустелі бездуховности. Виходимо і, усвідомивши наші втрати, знову відновлюємо прощу до своєї Покровительки і Заступниці. «Нарешті Твої діти прийшли до Тебе, Богородице», — цей напис тримали в руках українці в часі урочистої відправи з участю Папи Івана-Павла ІІ на Ясній Горі.

Всього до Ченстохови прибуло півтора мільйона молоді, серед них 10 тисяч паломників з України. З’їхалися зі Сходу і Заходу нашого краю, українці з Одеси і Вишгорода, з Києва і Тернополя, з маленької Копичволі і навіть з Сибіру (з Омська), українці з Петербургу і з далекої Канади.

Частина їхала поїздами, решта автобусами і машинами, деякі — навіть на роверах.

Прибули піші групи паломників. Ішли заквітчані, розспівані, несучи різьблені березові хрести, які самі зробили по дорозі. 196 дітей з Дрогобицького і Миколаївського деканатів, очолені їмостю Марією Говгерою, о. Андрієм Якубівим, о. Миколою Кожухом, о. Тарасом Куспісем, мандрували з Любліна до Ченстохови — майже 300 кілометрів. Захоплено розповідали, як по дорозі їх гостинно приймали поляки: готували нічліг, лікували поранені ноги, дарували зручне взуття. Разом ішли, разом молилися, співали і Христос промовляв до їхніх сердець.

Зі Львова прибули з релігійними програмами хор хлопчиків «Дударик», хор студентів консерваторії «Святиня», театр «Мета», хористи політехнічного інституту, камерний склад симфонічного оркестру «Україна».

13 серпня відбувся величавий похід української громади до ікони Богородиці. Це був день паломництв для всіх прибулих.

Вдивляючись у надхненні молитвою лиця молодих, я просила:

«Збережи їх, Богородице!
Щоб не ослабла їхня віра,
щоб кожне серце отримало нині від Тебе
в дар ласку Любови і благословення Матері.
Щоб їхньою дорогою був Твій Син.
Їхнім Світлом і їхнім Хлібом.
Щоб ні один з них не пропав».

І думаю, що не пропаде. Важливо тільки зберегти після прощі цей особливий стан духа, цю спрагу за світлом, за словами, які до кожного окремо сказав Христос. Бо мине час, і відновляться, вірю, у нас, в Україні, забуті стежки прощ, і з ними радісним кличем «Авва, Отче!» перейдуть тисячі молодих, які мають печать дару Святого Духа в своїх серцях.

Іванка Крип’якевич «Українська Молодь — Христові»
(Львів, 5 вересня 1991 р.Б.)

(Радіо Воскресіння) В Ченстохові в днях 14 і 15 серпня 1991 року відбувся ІV Світовий День Молоді. На це торжество молоді дівчата і хлопці приїхали зі всіх континентів світу. За офіційними даними їх було понад мільйон. З України прибуло 10,000 молоді, і то зі всіх сторін країни.

Всі вони приїхали до Ченстохови, щоб разом з Папою Іваном-Павлом II застановитись над своїм буттям і заявити, що молодь світу — є синами і доньками Божими, що вони, як Марія, повірили, що те, що неможливе в людей, можливе в Бога, і за це будуть сповняти виключно його волю.

З такої причини 14 серпня увечері хлопці і дівчата з цілого світу застановлялись над трьома символами: Хрестом, Біблією та іконою Богородиці. Це відбувалось в час вечірньої молитви у стіп Чорної Богородиці на Ясній Горі разом із Папою Римським, великим приятелем молоді. Перед тим вони вітали його довгими і гучними оваціями, а Папа Іван-Павло II поздоровляв кожну націю зокрема в рідній мові. Це стосувалося і України.

15 серпня, коли за григоріянським календарем Католицька Церква святкує Небовзяття Матері Божої, всі разом, мільйон молоді, 2,000 священиків, понад 200 єпископів взяли участь в Папській Святій Літургії.

Треба, дорогі читачі, бути присутнім на такого роду небуденнім торжестві, щоб відчути, що то за величезна молитва тут підносилася до Бога. Тут можна було зрозуміти, наприклад, велич Католицької Церкви, що вона дійсно вселенна і в її лоні всі народи мають гідне місце для себе, для свого розвитку.

Коли учасники з України повернулися до своїх хуторів, то не мали спокою, треба було розповісти про свої небуденні, надзвичайні враження, пережиті в Ченстохові і то як на політичному, так і на релігійному рівні.

Багато побачили в Ченстохові, що всі люди мають свою гідність і щоб бути свобідними, залежить в першій мірі від себе самого, від своїх твердих постанов і принципів. Всім впала в око гостинність поляків супроти українців, і стало ясно, що те, що в Перемишлі діється, не є ще відображенням Польщі. Скільки то з українців вперше побачили зорганізовану, завжди усміхнену католицьку молодь? А про релігійний плян зустрічі і несподіванки, які Бог через посередництво своєї Матері приносить, посвідчить це інтерв’ю, що появилося в одній газеті. Молодий українець зі Львова, двадцятип’ятирічний Юрко розповідає ось таке: «Коли я прибув до Ченстохови, я проходжувався вулицями міста з усмішкою на лиці, і люди мені також усміхалися. Я тут прийшов, щоб побачити Святішого Отця. Вчора я вперше в житті пішов до сповіді. Я про це пам’ятатиму до кінця свого життя. В моїй країні Церква нам помагає вижити. Але тепер я змінився і можливо, що й довкруги мене люди також поміняються, і вони розпічнуть чинити добро».

Отаких багато молодих людей приїхали до Ченстохови, вони надія Церкви. І римський архиєрей знає, що коли він нині веде розмову з молоддю, то він закладає основи завтрашнього світу. А завтрашній світ буде кращий від нашого, якщо молодь буде вірна Богові і Церкві.

В своїх молитвах і виступах папа звернув увагу на молодь із Сходу Европи, де нарешті кордони починають тріщати. Іван-Павло II подякував Господеві, що по довгому періоді Церква може вільно дихати. А звертаючися до східної молоді, папа сказав, що Вселенська Церква потребує дорогоцінний скарб вашого християнського свідчення.

А на заключення Святіший Отець сказав: «Дорогі дівчата і хлопці, ось завдання, яке ставить перед вами Матір Божа: виростайте як особи, розвиваючи таланти, властиві тілові і душі; виростайте як християни, наміряючи стати святими; виростайте як свідки Христа, котрий є «світлом світу».

Ось так, в молитві і радості, закінчився ІV Світовий День Молоді. Всі поїхали додому. А наступного року зустріч відбудеться в Римі.

Михайло Димид