Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Дарія Миндюк

Відбувся черговий Крайовий з’їзд Українського Патріярхального Т-ва у Філядельфії

(Власна кореспонденція)

В суботу, 16 квітня 1983 p., у Філядельфії, у залі філії Українського Католицького Університету, відбувся черговий крайовий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Т-ва в США. Наради з’їзду відкрив голова крайової управи д-р Богдан Лончина. Він провів молитву, а потім однохвилинною мовчанкою було вшановано пам’ять провідних членів Т-ва, які в останньому часі відійшли у Божу вічність. Після відкриття і короткого вступного слова д-р Б. Лончина привітав учасників з’їзду, делегатів і гостей, та запропонував вибрати для керування з’їздом президію. Слід завважити, що технічно з’їзд не був належно підготований. Щоб вибрати президію, треба було витратити біля години часу, поки реєстраційна комісія видала мандатні картки для голосування. Було подано два списки кандидатів на президію, але шляхом домовлення узгіднено лише одну в складі: голова — Микола Галів, заступник голови — Роман Данилевич, секретарі — Володимир Медуха і Василь Никифорук.

З’їзд листовно привітали: Блаженніший Отець Йосиф, Патріярх Києво-Галицький та всієї Руси, Високопреосвященніший Владика Стефан Сулик, Преосвященний Владика Василь Лостен і Управа Т-ва «Свята Софія». Були прочитані названі листи-привіти, що їх учасники прийняли оплесками, а одночасно вирішено, щоб від з’їзду вислати подяки за привіти і привітати наших Владик від з’їзду. Такі листи-подяки з привітами були написані й вислані.

Для ефектовнішого переведення нарад з’їзду вибрано комісії: верифікаційну, номінаційну й резолюційну. Верифікаційну й резолюційну комісії вибрано на з’їзді, а номінаційну — потверджено раніше намічену крайовою управою з тим, що вибрано додатково трьох членів так, що номінаційна комісія складалась з 9 осіб.

Звітну частину з діяльности крайової управи розпочав голова уступаючої управи д-р Богдан Лончина. Його звіт був довший. Він розглянув різні аспекти діяльности праці, а найбільше уваги присвятив питанням, як належить розглядати та підходити у практичному аспекті до здійснення наших основних завдань і цілей, тобто до закріплення існуючого патріярхату і його визнання Апостольською Столицею. Підкреслив, що в праці управи було найголовніше завдання втримувати тісний зв’язок з єпископами, яке вдалося належно виконати. Назвав, хто саме з членів управи контактувався з єпископами. Також були наладнані добрі стосунки і зв’язок з управою Т-ва «Свята Софія» у Філядельфії. Богдан Лончина у звіті натякнув, що були неув’язки з журналом «Патріярхат», а зокрема з його редактором М. Галівим, який мав дещо відмінний погляд до постанов управи, яка вирішила — «не критикувати Святішого Отця, ні кард. В. Рубіна». В дальшому доповідач говорив про контакт управи з відділами Т-ва, про поїздки до Риму, про видавничі справи, про поточні справи управи і про кризу в нашій Церкві. З них назвав дві кризові ситуації. Перша з них була у зв’язку з опублікуванням обмінних листів московського патріярха Пімена з Папою Іваном Павлом II, а друга — з опублікуванням листів кард. В. Рубіна до Патріярха Йосифа і відповідь Патріярха, що їх надрукував у своєму офіціозі «Церковні вісті» єп. А. Горняк.

Анатоль Ромах подав звіт за секретаря Василя Папіжа, а також свій, як архіваря. Він назвав, скільки вийшло, і вплинуло листів до крайової управи.

Відмітив, у якому стані знаходиться архів Т-ва. Рома Гайда звітувала, як заступник голови. На доручення голови управи звітуюча ходила на авдієнції до Владики Лостена, підкреслюючи, що Владика Лостен має зрозуміння до мирянського руху.

Василь Колодчин подав звіт з організаційної референтури. На сьогодні крайове Т-во складається з 44 відділів, серед яких є декілька дуже активних. Завдяки вмілому веденню справ і керуванню голови управи д-ра Б. Лончини праця в управі була приємною. Касовий звіт управи був видрукований так, що всі учасники запізнались з фінансовим станом Т-ва.

Окремо були складені звіти адміністрації й редакції журнала «Патріярхат». Перший склав звіт відповідальний за адміністрацію д-р Володимир Пушкар. Він, крім статистичного зіставлення накладу журнала «Патріярхат», у якому сказав, куди і скільки розходиться примірників, а також подав фінансове зіставлення, що було надруковане і вручене всім учасникам з’їзду так, що кожний мав нагоду запізнатись з цілим оборотом видавництва. Крім цього , він подав усний звіт, в якому вказав, у яких обставинах доводилось працювати і скільки для цього доводилось витрачати часу. Все це виконувалось безкоштовно. Видатки кожного місяця на журнал, що його тираж сьогодні добігає чотири тисячі, не є так легко покривати. Але все ж таки наша праця знаходить серед читачів й мирян нашої Церкви зрозуміння і підтримку.

Микола Галів подав обширніший звіт з діяльности головного редактора. Він вказав, що журнал «Патріярхат» є незаперечною унікальністю серед української діяспори у вільному світі. Журнал вдержується виключно на власних силах, себто з передплат, кольпоражу, що приносить прибуток, за що належить велика подяка кольпортерам, і пожертв на «Пресовий фонд». Саме це велике зрозуміння до журнала додає сили й охоти для редакції й адміністрації журнала. Він вказав на труднощі журнала, які існували у минулому, як також згадав про ті напрямні для журнала, які визначувала крайова управа, що їх редакція не могла брати до уваги, бо саме життя їх заперечувало. Назвав опубліковані листи московським патріярхом Піменом, а згодом лист кард. В. Рубіна до Патріярха Йосифа і відповідь Патріярха, що опублікував єп. А. Горняк, на які не можна було мовчати і підтакувати, що папа і кард. В. Рубін є добрі для нашої Церкви. На закінчення подякував усім за співпрацю, а зокрема д-рові В. Пушкареві та Ярославові Климові.

За Контрольну Комісію із переведеної контролі звіт прочитав Теодор Крочак і запропонував, щоб крайовій управі, адміністрації і редакції журнала «Патріярхат» за їх працю висловити довір’я. За Товариський Суд звітував Володимир Сенижак, який відмітив, що у звітному часі не було жодних справ.

По закінченні звітувань відбулась широка і ділова дискусія, у якій взяли участь: Оксана Бережницька, Стефанія Бережницька, Дарія Миндюк, Іван Ярош, Василь Пасічник, Марія Клячко, Луцишин, Ковалишин, Рома Гайда, Володимир Сенижак, Роман Данилевич, Теодор Крочак, С. Клюфас, О. Пришляк, Ярослав Щербанюк, Мирослав Лабунька, Ю. Головчак, Володимир Медуха та інші. Після закінчення дискусій уділено уступаючій управі абсолюторію.

Звіт з Верифікаційної Комісії подав Юліян Головчак, який сказав, що на з’їзд зареєструвалось 50 делегатів з 76-ма мандатами. До речі, тільки відділи, що віддалені понад 300 миль, мають право передавати свої голоси. За Резолюційну Комісію звіт склав Роман Данилевич. Він підкреслив, що комісія не мала часу зійтися для опрацювання резолюцій, тому подав загальні думки й сугестії, які повинні увійти до резолюцій, а пізніше комісія їх випрацює і подасть до загального відома. Пропозицію Р. Данилевича прийнято.

Як звичайно, на всіх з’їздах, конгресах чи зборах, переважно, найтруднішою точкою нарад є вибір керівних осіб до управи. Звичайно, і з’їзд у Філядельфії мав ці труднощі. Дуже часто, труднощі у виборах були партійного характеру. Богу дякувати, за ввесь час існування Українського Патріярхального Т-ва партійна зрізничкованість нашого життя не мала впливу на вибір керівних осіб Т-ва. В основному, на з’їздах все керувались, хто може краще вив’язатись з даного завдання. Так було і цим разом, але деякі труднощі спричинила сама Номінаційна Комісія, яку очолював Василь Колодчин. Номінаційна Комісія була висунула на голову крайової управи мґра Дарію Кузик, і її кандидатура була потверджена на засіданні крайової управи у Детройті 22 січня 1983 р. Щойно кілька днів перед з’їздом Дарію Кузик повідомлено, що комісія її більше не висуває на голову, бо має іншого кандидата. У зв’язку з такою ситуацією на з’їзді були поставлені дві кандидатури на голову. Номінаційна Комісія поставила на голову крайової управи інж. Олександра Пришляка, а Дарія Миндюк виставила кандидатуру Дарії Кузик. У голосуванні більшістю голосів перейшов Олександер Пришляк.

Після цього Микола Галів подав внесок — вибрати редактора «Патріярхату» окремо, пропозицію прийнято. На редактора журнала «Патріярхат» знову вибрано Миколу Галіва. Після цього обрано наступний склад управи: Оксана Бережницька (Боффало), Рома Гайда (Конектикат), Юліян Головчак (Філядельфія), Василь Колодчин (Детройт), Роман Левицький (Філядельфія), Василь Пасічняк (Моріставн), Ева Піддубчишин (Нью-Йорк), Володимир Пушкар (Філядельдфія), Анатолій Ромах (Детройт) і Леонід Рудницький (Філядельфія). Контрольна Комісія: Богдан Лончина, Ярослав Пастушенко, Роман Крупка, Теодор Крочак і Роман Ярош. Товариський Суд: Юрій Старосольський, Микола Барусевич, Тарас Смайло-Кульчицький і Марко Лонкевич. Рада Мирян: Роман Данилевич — голова, Василь Качмар, Роман Осінчук, Роман Смик, Павло Джуль, Михайло С. Тим’як, Ярослав Щербанюк, Микола Кунинський, Ярослав Клим, Василь Папіж, Любов Артимишин і Володимир Сенижак.

Предсідник Микола Галів привітав новообраного голову інж. О. Пришляка та членів управи та побажав усім успіху в праці для добра нашої Церкви й українського народу і попросив до слова новообраного голову. О. Пришляк висловив слово подяки за вибір і довір’я. Підкреслив, що він на такому пості є новим, але постарається все зробити, що буде в його силах, та просив усіх до щирої та дружньої співпраці. Микола Галів від імени всієї президії подякував усім учасникам за участь у з’їзді, замкнув ділові наради та закликав, щоб новообраній управі дати повну підтримку. З’їзд закінечено молитвою, яку провів о. Маріян Процик.

Два листи

12. 12. 1970.

Достойна Пані Миндюк!

Чи Ви можете пояснити пересічному громадянинові що то є Помісна Українська Католицька Церква, Шкода, що Ви це досі не зробили, щоб пояснити пересічному парафіянинові що це таке Помісна Церква. У нас є багато докторів, але мало розуму, тому ми не знаємо де ми є і на чому стоїмо. Тому прошу Вас, як Ви знаєте що таке Українська Католицька Помісна Церква, то прошy пояснити через українські Часописи. Але як Ви не знаєте, то прошу до цього діла не братися, і не крутити нам голів. Єпископ Кунцевич хотів нашу церкву з’єднати з Римом а Кардинал Сліпий хоче її відірвати від Риму. Поясніть цю справу.

Високоповажана Пані Дарія! Наша церква в Нюарку є дуже в потребі, і Ви ще досі ні одним словом не відгукнулися на наше прохання. Але як Ви такі багаті, то Ви можете «Церкву в потребі» підтримувати, а нас своїми листами не турбувати. Коли Кардинал Сліпий був у Нюарку то я і наше братство зложили свої жертви, а Ви тоді ще не виступали зі своєю церквою в потребі. А тепер Ви маєте смілість і відвагу писати такі листи що церква в потребі, але Ви не думаєте, що наша Нюаркська церква є в потребі, бо я не бачу Вашої пожертви на Нюаркську церкву. Тому прошу таких листів до мене ані до Братства не посилати, бо ми своє вже сповнили. Коли Ви ще не сповнили свого – то прошу сповнити.

З повагою,

В. Салабун парафіянин і громадянин Нюаркської громади.

 * * * * * * * * * 

Слава Ісусу Христу!

Січень, 1971.

Високоповажаний Пане!

На Вашого листа, написаного до мене щиро і сміло, спробую відповісти Вам так же. На будову нашої церкви в Нюарку зложили ми свого часу суму відповідно до наших спроможностей і зрозуміння справи. А дальше у Вашому листі Ви запитуєте: Що таке помісність нашої Церкви, та що я повинна пояснити це пересічному парафіянинові, і ще просите пояснити Вам та другим цю справу через українські часописи. Я це постараюся зробити.

Вам здається, що я не знаю цієї справи, то ж не повинна нею займатися. Я з професії лікар-дентист і ніколи не лікувала б пацієнтів, коли б цього діла не знала. Почуття відповідальности за здоров’я людей поглибило в мені і почуття відповідальности у всіх інших справах, тимбільше у справах, які мене так обходять, як справи нашої Церкви. Коли я працювала як лікар, я йшла за вказівками знавців з університету. А тепер, коли я взялася за акцію «Церква в потребі», вказівки найшла у Синоді Українських Католицьких Єпископів, який відбувся в днях від 29 вересня до 4 жовтня 1969 це був власне Синод Помісної Української Католицької Церкви.

Якщо хочете послухати моїх кілька завваг про помісність Церкви, то вони є такі: Помісність в теперішньому розумінні того слова означає самоуправу Церкви. Отже згідно з ухвалами Другого Вселенського Ватиканського Собору ціла Католицька або Вселенська Церква складається з цілого ряду самоуправних Церков, очолюваних своїми патріярхами чи верховними архиєпископами, при чому всі вони є собі рівні. Римський патріярх, себто папа, є між ними перший.

На чому отже полягає помісність нашої Церкви? Вона полягає на тому, що Її очолює Верховний Архиєпископ – тепер його Блаженство Кир Йосиф Сліпий зі своїм Синодом, до якого належать всі наші єпископи. Це є наша самоуправна церковна влада, яка має право рішати всі справи нашої Церкви. Наприклад: іменувати нового єпископа може наша влада. Розпоряджати майном може тільки ця наша влада, і тим подібне. Говоримо отже цілий час про самоуправу, або самостійність.

Але так, як проти нашої політичної самостійности є багато таких наших людей, які не хочуть своєї самостійної держави, а воліють панування російське, польське, мадярське, словацьке, чи якесь інше, так проти самостійности нашої Церкви є не лише багато чужих, але й багато своїх людей. Вони тої справи не розуміють і говорять про потреби тільки парафіяльної своєї церкви.

Не знаю, чи відомо Вам щось про «Пашківську республіку»? Отож коли підчас нашої на жаль короткотривалої державної незалежности, большевики сунули на Україну, селяни села Пашківці на східнім Поділлі рішили не йти до української армії під одну головну команду. Вони постановили боронити тільки своїми силами й тільки своє село, проголосивши своє село окремою державою. Ми знаємо, чим це скінчилося: Пашківські селяни свого села не оборонили, бо не підперли цілої української армії, яка тоді була в потребі.

Не думайте, що слово «в потребі» означає тільки грошеву потребу. «Церква в Потребі» означає «Церква в Небезпеці». Бо що нам з того, що мури гарної нюаркської церкви залишаться, коли вже не буде кому з українців до неї ходити. Що нам з того, що Святоюрська Церква у Львові буде на службі ворожої влади під московським патріярхом? Що нам з того, що в Пряшеві на Словаччині наша Церква, а з нею і молодь, перейде до словаків? Не дивно, що проти помісности нашої Церкви так гостро виступила Москва, а за нею Варшава, Будапешт, навіть така мала Братислава. Це не диво, кажу, бо ж ворог на те і ворог, щоб був проти нас. Дивує нас тільки, що серед нас є люди, які тою справою зовсім не цікавляться, а як не цікавляться, то й не знають, або знають і свідомо йдуть проти своєї Церкви. Як їх назвати, Ви самі добре знаєте. Якби Ви своїм зором поглянули трохи дальше поза Нюарк, а навіть поза Америку, заглянули трохи до Риму, до того центру католицького світу, то Ви не казали б мені, щоб я Вам не крутила голови, бо Ви самі покрутили б головою. Там побачили б Ви Голову Помісної Церкви, як невгнуто йде вперед. Він не боїться нападів ані ворожих, ані з боку своїх людей, що цілий час кидають йому колоди під ноги. Ви там побачили б і московського єпископа, що недавно відправив Богослужбу в базиліці св. Петра. Перший раз в історії Вселенської Церкви, аґент безбожного уряду в церкві св. Петра! Ви там побачили б і кардинала Вишинського, який не хоче допустити до того, щоб в Перемишлі відновити наше єпископство. І для того і є наша Помісна Церква, щоб обороняла наше право на Перемиське Єпископство насильно знищене поляками! Ніхто інший, а сам папа потвердив нам наше давнє право, з бігом часу призабуте, на нашу помісність, бо сказав, що Львівський Архиєпископ і Митрополит Київсько-Галицький має усі патріярші права і як Верховний Архиєпископ має владу над нашою Церквою. Тим чином Церква наша повертає до того стану, коли наступила злука з Римом 365 років тому назад. Це потверджено Берестейською Унією 1596 р.

Коли б Ви так могли були подивитися широко і далеко, не були б Ви написали так нерозважно, що ніби Кардинал Йосиф хоче відсунути нас від Риму. Я поправила б Ваш вислів, що Верховний Архиєпископ хоче нас в Римі піднести якнайвище, щоб ніхто не дивився на нас згори, але щоб ми дивилися усім в очі рівні з рівними. От що хоче наш первоієрарх! А коли Вам хтось такі речі говорить, як то Ви написали, то прошу запитайте: як то може бути, сімнадцять років сибірської каторги за єдність з Апостольською Столицею на те, щоб ту єдність заперечити? І ще одно хочу Вам сказати, про що Ви може забули як писали до мене листа: що роля мирянина, або як Ви кажете «звичайного парафіянина» стала важливішою як коли. її навіть оформлено на Вселенському Соборі в осібному декреті «Про Апостолят Мирян». А на третій сесії Синоду наших Єпископів миряни виступили зі своїми власними пропозиціями. І ми звичайні парафіяни маємо повне право стояти на сторожі і охороняти Українську Церкву від всяких чужих впливів латинізації чи русифікації, що пробують розкладати нашу Церкву.

На кінець Вам і моя відповідь на Ваш запит: чому не дала більше на нюаркську церкву, яка є в потребі. Мене найбільше обходить загальний, всецілий, всеобіймаючий оборонний фронт нашої Помісної Церкви. І це повинно бути зрозумілим не тільки пересічному, парафіянинові, як пишете, але особливо Вам як парафіянинові провідному.

Остаю з належною пошаною Дарія Миндюк