Домінік Моравський

Дня 15 листопада у залі філядельфійської філії Українського Католицького Університету відбулась доповідь відомого польського журналіста Домініка Моравського на тему «Понтифікат Папи Івана Павла II і міжнародні проблеми». Слід додати, що публіцистична праця Домініка Моравського є тепер тісно пов’язана із Ватиканом.

В останній частині доповіді шановний прелегент порушив також справи Української Католицької Церкви. Замітним є, що всі запити (дискусії не було) відносились саме до цієї останньої частини доповіді.

Між іншим доповідач висловив думку, що коли Ватиканові вдасться зміцнити московський Патріярхат, який тоді зможе висвободитись від домінуючого впливу уряду, то це причиниться до більш ліберального ставлення державних чинників до Московської Церкви, що мало б вплив і на долю УКЦеркви.

Виходить, що щойно тоді можна б мати надію на можливість визнання Патріярхату УКЦеркви. Для певности згадав доповідач також і про територіяльний принцип, а при тому додав, що УКЦерква вже і так одержала деякі полегші, як от відбулись два Синоди…

Помилковим є погляд, що зміцнення московського патріярхату дасть якісь позитивні наслідки. В СССР так Церква як і держава тісно співпрацюють над дальшою розбудовою та поширенням впливів московської імперії. При тому не слід забувати, що саме московський Патріярхат є співвідповідальний разом з КҐБ за розгром УКЦеркви в Україні та жорстокі релігійні переслідування. А московський шовінізм є запорукою, що московський Патріярхат ніколи не погодиться віддати загарбане. Дивним є, що провідні круги Ватикану так мало знають ментальність своїх екуменічних партнерів і їхні стратегічні потягнення.

Для українців особливо прикрим є факт, що визнання Патріярхату УКЦеркви узалежнюється від дозволу й згоди московського патріярхату, згл. московського атеїстичного уряду.

Під сучасну пору Українська Католицька Церква є в дуже загрозливій ситуації, і кожного часу може прийти знову до її розчленування з огляду на негативний вплив різних ватиканських достойників на деяких наших владик. Тільки скоре визнання Патріярхату УКЦеркви зможе цьому запобігти.

Територіяльний принцип — це ще одне насилля. Основане на цьому канонічне право уживається як засіб духового поневолення, як засіб «законного» кривдження других. Очевидно, що це не має нічого спільного з християнською етикою і справедливістю. Ограбити когось можна не тільки забравши його майно. Є також інші способи, як ось «легально» відривати цілі вітки Церкви поза територією від матірної Церкви та для успішного переведення того роду операцій ставити на ключеві позиції «своїх» людей. Закулісові потягнення та натиск зі сторони Курії не перевелись. Можна із здивуванням і журбою спостерігати, як за нитки потягають чужі, трактуючи деяких наших владик немов маріонетки. А при тому ще й нераз чуємо оте цинічне: та ж це ваші владики саме так вирішили…

Були також запити, чому дотепер не полагоджено прикрої ситуації в Англії. Факт, що єп. Горняка ще й далі, без огляду на згіршення вірних, тримають на тому пості, є доказом, що є особи у Ватикані, які підтримують його руїнницькі діла, а, можливо, й заохочують його до бунту проти Голови УКЦеркви.

Саме єп. Горняк навіть після відбуття останніх двох Синодів У КЦ ще й далі зухвало підкреслює, що «між ним і Папою немає ніякої української церковної влади». У міжчасі єп. Горняк робить різні заходи проти Блаженнішого і старається знайти спільників. Ось під час урочистостей у Вінніпегу з нагоди 25-річчя митрополії він вніс ганебні пропозиції. Чи це мало б бути доказом, що він виконує якісь «далекойдучі» пляни Курії і тому не забрали його з Англії, згл. з Української Церкви взагалі? Можливо, що ще й плянують відзначити його, як от нагородили о. Вівчарука. Слід також згадати про ненависницьку кампанію проти Блаженнішого на сторінках Церковних Вістей екзархату в Англії. І дотепер все те продовжується, а Ватикан мовчить… Як це зрозуміти?..

Виходить, що добром людських душ в Апостольській Столиці не дуже переймаються. Найважніше — це зберігання кривдячого територіяльного принципу і політичний екуменізм. До таких висновків дійшли многі зажурені миряни, розходячись домів.

Поза прикрою ситуацією Української Католицької Церкви в Польщі учасники найбільше турбувались із проволокою визнання Патріярхату та справою забрання єп. Горняка з Англії. І саме про ці справи ще дехто мав змогу говорити у приватній розмові із доповідачем вже після закінчення дискусій.

Дарія Кузик

На цю тему, на форумі Літературно-мистецького Клюбу в Нью-Йорку, заходами Релігійного Товариства св. Софія й Українського Патріярхального Товариства, виголосив доповідь Домінік Моравський. Доповідача, який вже є відомий українській громаді з своїх прихильних статтей в польському журналі «Культура» до проблем УКЦеркви, представив д-р Роман Осінчук. Спершу Р. Осінчук щиро привітав Домініка Моравського, як приятеля нашого Патріярха Йосифа. Доповідач є акредитованим кореспондентом у Ватикані, який постійно співпрацює і дописує до журнала «Культура», що появляється в Парижі. Він в загальному є добре зорієнтований про ватиканські проблеми.

Домінік Моравський на вступі своєї доповіді, яку виголосив у польській мові, підкреслив, що перед своїм виїздом до США був у Патріярха Йосифа і розказав йому, що їде до США. Патріярх поблагословив його і побажав успіхів. Після цього доповідач розгорнув широке полотно понтифікату Папи Івана Павла II. Винятковими поїздками по світі папа започаткував новий стиль понтифікату. Папа Іван Павло II своїми поїздками, як Вселенський Архиєрей, надав більше актуального обличчя Апостольській Столиці. Поруч з тим підкреслював, що папі не приходиться легко все це здійснювати. Він має різні труднощі, які приходиться поборювати. Папа Іван Павло II прийшов на Апостольський Престіл з новими ідеями, але на всіх ключевих місцях ватиканської машини залишились у більшості ті самі консервативні діячі. Всіх нараз не можна замінити. Для цього потрібно часу і відповідних людей, але праця мусить дальше безперебійно провадитись. Доповідач бажав дати відчути, що є новий папа, але дальше залишилась діяти стара ватиканська машина, і тому папа не все може здійснити. При цьому він назвав декілька маркантних імен.

Окремо зупинився над атентатом на Папу Івана Павла II. Доповідач підкреслив, що це не був атентант на папу, але на цього Папу, Папу Івана Павла II. Це має свою окрему вимову і глибоке значення. Цей атентат не можна трактувати поверхово, він мав деякі свої пов’язання. Доповідач також сказав, що Папа Іван Павло II є дуже популярний серед італійського народу, які не раз підкреслюють, що ми маємо справжнього папу. Вітають і приймають його з відкритими руками, але стара консервативна католицька машина ставиться до нього холодно і з резервою. Тут доповідач мав на увазі Римські Курії.

Доповідач підкреслив цікаву деталь, а саме, що акція папи за мир, а згодом зустріч з Громиком уможливили йому відвідини Польщі. Більшовики Папу Івана Павла II шанують,— підкреслив доповідач. Своєю працею папа витворив нову ситуацію. Очевидно, під тим оглядом змінилась ватиканська східна політика.

Під кінець своєї доповіді Домінік Моравський присвятив трохи уваги проблемам нашої Церкви. Підкреслив, що Папа Іван Павло II вплинув на відмінне трактування Апостольською Столицею Української Католицької Церкви. Папа увів і залегалізував синодальну систему. За його ініціятивою було скликано Надзвичайний і Звичайний Синоди УКЦеркви. Вибрано коадьютора, чим забезпечено континуацію верховн. архиєпископства Львова. Доповідач не аналізував цих питань, вони для нього самозрозумілі, ясні, позитивні, і тим самим повинні бути корисні. Також згадав справу обмінних листів: патріярха Пімена до Папи Івана Павла II і відповідь папи. При цьому покликався на вересневе число «Культури», в якій, власне, є в цій справі його стаття. В статті зреферовано цілу ситуацію, але також все прийнято в найкращому порядку, мовляв, все було на місці, згідно з всякими Божими і небожими законами.

Після цього відбулась досить жвава і різноманітна дискусія, в якій взяли участь Орест Питляр, С. Мартюк, Микола Галів, Ярослав Падох, Ева Піддубчишин, Марія Клячко, Гриців, Роман Ільницький й інші. В дискусії заторкнено різні питання, а також такі, яких доповідач не порушував. Але треба сказати, що в дискусії було поставлено крапку над «і». В дискусії підкреслено, що справді Папа Іван Павло II є сьогодні найбільш популярною особою в світі, він є людиною з непересічною харизмою. Доповідач твердив, що за сучасного папи змінилась східня політика Ватикану, дискутанти з тим твердженням не погоджувались, і його опрокинули на основі наявних фактів. Очевидно, дискусія обмежувалась навколо проблем української Церкви, тобто того, що нам найближче. Ось доповідач підкреслював великі здобутки синодів. Та єпископські римо-католицькі конференції іноді мають більші права за наші Синоди. До речі, на Звичайному Синоді було порушено низку справ, але по сьогодні ми не могли довідатись про їх остаточні рішення, бо ж Папа Іван Павло II наклав ембарго, і нічого не може появитись без його згоди і його відома. Правда, одиноке «Торжественне засудження т. зв. львівського «собору» з 1946 р.» проскочило, бо ембарго прийшло пізніше, як подав Патріярх Йосиф у своєму привітальному листі на 31 Конгрес у Кенігштайні — Німеччина «Церква в потребі», 20 грудня 1980 р. Коли до цього згадати візиту у Папи Івана Павла II московського представника тодішнього відпоручника по зовнішнім справам митрополита Ювеналія, яка відбулась зараз по відбутті Синоду УКЦеркви в грудні 1980 року, а після того довша розмова з префектом Східньої Конгрегації кард. Рубіном, то це дає певну картину.

Чим це все закінчилось, то вже всім відомо. Були обмінні листи. На жаль, відповідь Папи Івана Павла II московському патріярхові не могла заімпонувати українцям. Не можна ставити крапки, де є кома. Це всім відомо, але чомусь багато серед нас, і доповідач робить те саме, де була кома, поставив крапку. Але після коми слідує, що заява не була узгіднена і вийшла поза відомом папи, тому цей документ не вважається… В дискусії підкреслено, що ми вже настільки виросли, що вміємо читати. І якщо доповідач може, то хай перекаже Папі Іванові Павлові II, що українці знають, як розуміти написане. Отже, з одної сторони є Синод, а з другої його рішення заперечується або не визнається. Ми також пригадуємо чудового листа Папи Івана Павла II у справі тисячоліття хрещення Руси-України, але тут знову на реакцію московського патріярха на доручення Папи Івана Павла ІІ була дана відповідь, в якій підкреслювалось, що папа добре знає, що російська Церква є спадкоємцем християнства Київської Руси. Такі й подібні були висунені думки в дискусії. Також в дискусії відмічено добре редагований журнал «Культура», і дискутанти просили доповідача передати щирі гратуляції для головного редактора «Культури».

На закінчення Домінік Моравський подав відповіді на деякі питання. На цьому керуючий вечором д-р Роман Осінчук щиро подякував Домінікові Моравському за цікаву доповідь, а присутнім за участь і на цьому закрив вечір.

З цією доповіддю Домінік Моравський виступав в інших осередках українського поселення.