У суботу, 3 березня 1990 p., на 87 році багатотрудивого життя відійшов у Божі засвіти визначний журналіст, публіцист, письменник, драматург і дослідник-історик — проф. Григор Лужницький. Відійшла від нас вийняткова, добросердечна, життєрадісна, все усміхнена і мила людина. Дати повну сильветку про людину такого формату не є легко, і тому прошу у цій короткій замітці її не шукати, бо для цього потрібно довшої розвідки і відповідного часу. У цій короткій замітці бажаємо тільки підкреслити деякі поодинокі фрагменти і зробити натяки з життя і літературної творчости Григора Лужницького.
Слід підкреслити і наголосити, що покійний Григор жив не тільки для себе, своєї родини і не тільки своїми проблемами і проблемами родини, які були великими, але жив проблемами нашої культури і проблемами УКЦеркви. Ці проблеми його фасцинували, вони його полонили, забираючи його творчі зусилля й увагу. Можна сказати, що він був у їх постійному полоні.
Григор Лужницький дожив високого — патріяршого віку. Існує чимало людей, які доживають високого віку, але після їх смерти про них дуже скоро і безслідно зникає пам’ять. Під тим оглядом покійний Григор Лужницький є іншим, винятковим. Його винятковість і відмінність полягає в тому, що він на протязі того довгого часу був увесь час творчо діючим — активним і в наслідок чого залишив багату літературну і культурну спадщину і творив собі вічно живий пам’ятник.
Григор Лужницький був дитиною княжого города Львова. Він у ньому зростав, клав перші кроки свого світоглядового формування і спроби літературної та журналістичної праці. Львів був його милими роками молодости, тому сильно позначився у його творчості. Іншими словами, Григор у Львові жив і ним жив, віддаючи йому багато творчих зусиль і праці.
Покійний Григор був непересічний талант у багатьох аспектах літературної й історично-дослідної творчости. Згадаймо, він же непересічний журналіст, який своїми оригінальними статтями безперебійно полонив читача. В тій ділянці розпочинав і себе утверджував, як бездоганний журналіст у Львові, а згодом продовжував до кінця свого життя на чужині, в Европі й США. Григор одночасно був дбайливий публіцист, письменник-поет. У своїй літературній творчості Григор Лужницький був новатором. Він шукав нових форм, нового підходу, відмінного вислову і виводив нашу публіцистику і літературу на європейський рівень. Своєю літературною творчістю вніс дещо вищого рівня і відмінного духа у нашу літературу. Покійний мав особливу прикмету писати цікаво і цупко держати читача біля свого твору. Варто підкреслити, що це йому вдавалось. Тут можна б назвати його працю «Товариші усміху». Ці ж самі прикмети проявлялись у його драматургічній творчості. Тут можна б назвати його твори «Ой Морозе, Морозенку», «Посол до Бога» й інші. До речі, драматургічна творчість Меріяма — Григора Лужницького була найбільш вагомою кількістю і змістом, як підкреслив у доповіді на цю тему на форумі НТШ Леонід Рудницький. Без сумніву, Г. Лужницький був глибоко вдумливий автор. Таким же він себе виявив як літературний і театральний критик. Поруч з тим він же був бездоганний редактор багатьох цінних праць-збірників. Без перебільшення можна сказати — Лужницький був винятковий талант, який жив літературною творчістю і був її активним творцем.
Звичайно, ми не мали б хоч приблизної, у загальних рамках, картини його багатогранної творчости, коли б ми не згадали його науково-дослідчої праці, а саме маємо на увазі цінну працю «Українська Церква між Сходом і Заходом». Це незвичайно цінний вклад в історію нашої Церкви, яка є так розтерзана, але сьогодні вона воскресає. В житті й творчості Григора Лужницького проявлялась неперевершена динамічна творча життєвість, яка його вивела на вершини українського Олімпу. Ні більше, ні менше Григор Лужницький залишив по собі пребагату історично-дослідчу, літературну і драматичну творчість, що запевняє покійному довге життя в історичній пам’яті українського народу. Таким чином покійний створив сам собі нерукотворний пам’ятник.
Слід підкреслити, що Григор Лужницький був глибоко віруючою людиною і практикуючим християнином. Він же був не менш уважливим і люблячим головою родини та милим батьком для своєї дочки Христини та сина Олександра і дорогим дідусем для своїх внуків. Покійного Григора, як людину чесну, з великим відчуттям, з погідною і доброзичливою вдачею всі любили, поважали і шанували. Він же був приємний і уважний для кожного. Бути у його товаристві належало до особливої приємности. Тому покійний Григор надовго залишиться не тільки у пам’яті родини, дочки, сина, сестрінка Леоніда Рудницького, для якого він був як батько, внуків, але для широкого кола української громади, серед якої він жив і для якої він творчо діяв до кінця свого життя. В його пошану підготовлявся і в коротці появиться друком окремий науково-дослідний збірник нтш, але йому вже не доведеться його побачити. Таким залишиться у моїй пам’яті Русьо (так всі його називали) Лужницький за нашого короткого, але милого, дружнього і щирого знайомства на форумі Наукового Товариства ім. Шевченка. Хай йому буде вічна пам’ять, а гостинна американська земля легкою.
Микола Галів