Ігор Гайда

22 березня 1997 р. у Нью-Йорку відбулось чергове засідання крайової управи Українського Патріархального Товариства, у якому взяли участь:

Олександер Пришляк — голова і члени управи — Ігор Гайда, Рома Гайда, Микола Галів, Василь Колодчин (голова УПСО), Роман Левицький, Оксана Луцька, Олекса Мотиль, Василь Никифорук і Осип Труш. Наради розпочато молитвою. Спершу голова О. Пришляк подав коротку інформацію з проробленої праці, підкресливши при тому на певні труднощі, головне про певний спад членства і незацікавленість молодшої генерації мирянськими справами. Незалежно від цього управа провела деякі акції серед мирян, а зокрема підготовку до Собору УКЦеркви, збірку для Богословської Академії у Львові, яка принесла понад 30,000.00 дол. Члени управи також подали інформації про проведену працю. Рома Гайда подала інформацію про Собор УКЦеркви, що відбувся у Львові, у жовтні 1996 р. При цьому було зроблено наголос, — робити всі заходи, щоби мирянські організації були допущені на чергову сесію Собору УКЦеркви, що є заплянована на 1998 рік.

Під час нарад було обговорено проблему договору Ватикану з Московською Патріярхією, що мало місце у грудні 1996 р. у Москві. Про цю спільну зустріч ватиканських чинників від остполітік з представниками Московської Патріярхії подало Ватиканське Радіо. Навколо цієї справи розвинулась широка дискусія. Вирішено в цій справі звернутись у відповідній формі до офіційних чинників Української Католицької Церкви у Львові з запитом, що це має означати, і чи було щось в цьому напрямі зроблено, бо дотепер не було жадної публічної згадки. Крім цього вирішено в цій справі звернутись з запитом і протестом до ватиканських чинників, чому дальше проводиться остополітік у справі нашої Церкви й інших Церков, але без нас, себто офіційних чинників УКЦеркви, як також інших Церков? Також рішено стосовний документ надрукувати з коментарем в журналі «Патріярхат», який є надрукований у цьому числі на іншому місці.

Другою важливою справою була проблема журнала «Патріярхат». Це питання зреферував головний редактор Микола Галів. Він представив загальну ситуацію журналу, його труднощі, а зокрема про те, що треба думати, щоб життя журналу продовжити в Україні. Богу дякувати, що маємо наших добрих читачів і членів мирянських організацій, які також думають про те, щоби журнал «Патріярхат» продовжав з’являтися. В цій справі редакція одержала листа від активної діячки мирянського руху у Львові, одної з головних організаторів «Українська Молодь Христові», Лесі Крип’якевич, якого зреферував присутнім М. Галів, а водночас зачитав свою думку на запропоновану пропозицію, яку вислав до Л. Крип’якевич. Пропозиція Лесі Крип’якевич є, щоби журнал друкувався у Львові і з Львова розсилався, а редакція могла б і надалі залишитись у США, як дотепер. Відповідь на цю пропозицію була позитивна, щоби перебирати не тільки адміністрацію, але в першу чергу редакцію. Звичайно, що це не може статись на протязі короткого часу, для цього треба приготовити відповідний грунт і відповідних людей, що готові цю справу перебрати. Для цього треба належного часу. У такому дусі був написаний лист до Лесі Крип’якевич для розгляду і застанови. Лист, себто відповідь на пропозицію, присутні одобрили, як правильний. Над цим треба дальше працювати, отже є хоч маленька надія, що журнал «Патріярхат» знайде свій осідок в Україні.

Також обговорено питання участи Українського Патріярхального Товариства у черговій сесії Собору УКЦеркви та запляновано для цього провести потрібну підготовку.

Окремо обговорено лист Митрополита Стефана Сулика у справі парафії св. арх. Михаїла у Філядельфії. Навкола якого розвинулась широка дискусія і стверджено, що того рода суперечки не можна полагоджувати згаданим листом, бо це далеке від християнської любови, а лист навпаки викликає протилежне до любови не тільки серед членів парафії св. Михаїла, але широкого мирянства. До речі, тут не ідеться про спасіння, але про маєток, що має не дуже добре звучання з євангельського вчення. Всі одностайно висловились за тим, щоби шукати в цьому мирної розв’язки, без конфронтації.

Вирішено, щоби нав’язати кращі і ближчі контакти з Патріяршою Канцелярією у Львові, бо чомусь дотепер, його майже не було. Також запляновано відбути авдієнції з нашими владиками у США, щоби обговорити мирянські проблеми. Були ще обговорені поточні внутрішні питання Товариства. Голова О. Пришляк подякувала учасникам за успішні наради і молитвою закрито засідання.

У понеділок, 25 жовтня 1993 p., делегація Українського Патріярхального Товариства у складі: Олександер Пришляк — голова, Микола Галів, Рома й Ігор Гайда, Василь Никифорук, Леонід Рудницький і Володимир Пушкар — члени делегації відвідали Преосвященнішого Митрополита Української Католицької. Церкви Владику Стефана у Митрополичій палаті, у Філядельфії. Згідно з рішенням крайової управи УПТ-ва, в якому було прийнято ухвалу відвідати всіх наших владик і провести розмови на релігійно-церковні питання, щоб можна було краще спрямувати працю зорганізованого мирянства.

В тому пляні така зустріч відбулась з Преосвященним Владикою Василем Лостеном у Стемфорді і тоді ще тільки єпископом-номінатом, а О. Пришляк привітав Преосвященнішого Владику Митрополита Стефана і висловив щиру подяку за те, що Владика Стефан погодився прийняти нашу делегацію. За успіх нашої спільної зустрічі попросили Владику Стефана провести молитву. На початку розмови порушено справу Синоду Української Греко-католицької Церкви, що відбувся у 1992 році у другій половині травня у Львові. Тут заторкнено такі питання — пропозиції утворення нових єпархій, визнання патріярхату, номінація кандидатів на єпископів. Кожне з питань було відповідно обгрунтоване і поставлене у площині дійсних фактів. Знаємо, що на спільного листа синодальних отців до Папи Івана-Павла II у справі визнання патріярхату УКЦеркви прийшла відпо­відь, — як сказав Патріярх Мирослав-Іван, — «на прохання прийшло питання». Це значить, знайшлись ще якісь перепони. Цією перепоною, правдоподібно, є наш північний сусід. Делегація висунула сугестію, щоб на черговому Синоді Блаженніший Мирослав-Іван офіційно прийняв титул і підписувався «патріярх», а синодальні отці одностайно це прийняли і після цього повідомили Апостольську Столицю. Преосвященніший Владика Митрополит Стефан на це сказав, що це можна зробити, але це не матиме сили, бо ми потребуємо визнання. Крім цього слід пам’ятати, що наша Церква діє як патріярша, бо ж Верховний Архиєпископ має патріярші права. Митрополит Стефан запевняв, що Патріярхат Помісної УКЦеркви буде визнаний. Ми повинні пам’ятати, що в Апостольській Столиці діють різні течії.

Також підкреслено, що у комунікаті після Синоду було подано, що має бути утворена нова Чернігівсько-Вишгородська єпархія і Луцьке єпископство. Комунікат, який видала патріярша курія при св. Юрі у Львові у половині ц.р., не має найменшої згадки про те, що якась з єпархій, що пропонував Синод, не є затверджена. Для мало ознайомленого мирянина у цих справах може видаватись, що все є в найкращому порядку, а в дійсності цим обмежується юрисдикцію Блаженнішого Мирослава-Івана тільки до Галичини. Що це справді є обмеженням, то на це звернув особливу увагу сам Блаженніший Мирослав-Іван у своєму Зверненні з 15 лютого 1993 р. до Божого Люду, яке чомусь не всі наші католицькі пресові органи надрукували. Знаємо, що Блаженніший Мирослав-Іван є дуже терпеливою і відданою людиною, але вже не міг утерпіти, щоб не виявити свого не то стурбовання, але рішучого незадоволення. Преосвященніший Владика Стефан до цієї справи, себто комунікату паріяршої курії, не міг багато сказати, але підкреслив, що нам ніхто не забороняє творити на східніх українських землях наші парафії і осередки нашого церковно-релігійного життя ,і якщо такі будуть, то напевно буде створена і єпархія. У нас бракує священиків місіонерського спрямування, те, що мають римо-католики. «Ми часто любимо нарікати на всіх, але в тому не бачимо самі себе. У багатьох випадках, що ми маємо такі великі проблеми у нашій Церкві, ми самі винні» — сказав Владика Стефан. Поруч також заторкнено питання призначення 5 польських єпископів для польських вірних в Україні і тільки один єпископ, Владика Мартиняк, для українців у Польщі на значно більшу кількість українських вірних.

Окремо обговорено справу Мукачівської єпархії і Перемишльської. Це справді складні й важкі питання до розв’язання. В цьому не можна посуджувати Папи Івана-Павла II. Коли ж ідеться про Перемишльську єпархію, яку було прилучено до Варшавської митрополії, то Папа Іван-Павло II цю справу відмінив і прилучив до Риму. Складнішою справою є з Мукачівською єпархією. Там був і досліджував цю справу папський нунцій з Москви Колосуано, як також папський нунцій України архиєп. Антоніо Франко. Вирішення Закарпаття є тимчасове. До цього цілого комплексу Владика Стефан ще додав справу нашої Церкви у Пряшеві, де єп. Іван Гірка наявно словакізує нашу Церкву. Чи у всьому маємо звинувачувати Апостольську Столицю? А чи може у цих справах і ми завинили. Без сумніву, в цій справі міг би багато допомогти український уряд у Києві. На жаль, для нього ці питання чомусь є чужими. В цих справах мусимо не тільки говорити і думати, але також діяти. В цій матерії обговорено багато інших аспектів.

Болючою справою було обговорення проблем в Торонтській єпархії. Тут підкреслено, що тут був зроблений певний нетакт. Тут треба було виявити більше второпности. Коли ця справа сталась, то повинні були наші владики самі між собою цю справу полагодити. На жаль, ватиканські висланники справі не допомогли, але ще більше пошкодили. За всяку ціну треба шукати розв’язки. Владика Стефан висловив свою особливу стурбованість цією справою. Зокрема підкреслив, що поїздка Владики Ісидора Борецького до Вселенського Патріярха у Царгороді Вартоломея не була щасливою. Владика Стефан, підкреслюючи цю справу, вказував нам, що вона дуже шкодить нашій УКЦеркві і тому просив, щоб Українське Патріярхальне Товариство доложило всіх зусиль, щоб допомогти чимскоріше полагодити цей конфлікт. Навколо цієї справи відбувся широкий обмін думками.

Обговорено питання Української Греко-католицької Церкви в Україні. При цьому вказано всі ці нездорові явища, які мають місце в Україні. Вказано, що єпархії не скликають своїх соборчиків. Існує обрядова різнородність, що варто цьому покласти край. Підкреслено, що Святоюрська гора втрачає свій авторитет, що Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван повинен мати своїх дорадників. Чому ж би не привернути до повного життя Крилос, який так справно діяв під час похоронів св. п. Патріярха Йосифа і коротко після. Також висловлено думку, чи не варто б відмовитись від тимчасовости, яка в короткий період часу могла бути. Тут маємо на увазі справу документів, які виходять з Святоюрської гори і на них все подається, щоб звертатись до пані Соні Глутковської, а останньо вже додано ще одну пані, замість патріяршої курії. Це має дещо не дуже професійний посмак, а тим більше для такої високої інституції, як Святоюрська гора чи Патріярша Курія. Учасники просили, щоб Преосвященніший Владика Стефан на найближчому Синоді, що має відбутись у лютому 1994 p., заторкнув цю справу.

Так само і тут порушено справу висвячених владик св.п. Патріярхом Йосифом о. Любомира Гузара і о. Івана Хому. Вони були висвячені з призначенням для України. Тепер є добра нагода долучити їх до грона наших владик і про це повідомити Папу Івана-Павла II. При цьому Владика Стефан виявив свою симпатію до тієї справи, але сказав, що цього не можна зробити, бо це зроблено поза канонічним правом, поза відомом папи. Але присутні настоювали, що навіть коли є повна неможливість, але жодний канон не то що не забороняє, але і не може забороняти — молитись і просити. Просити все можна. «Тому просимо Вас, Преосвященніший Владико, щоб така просьба вийшла від нашого Синоду. Вона напевно не пошкодить, але може допомогти». Ми у Господа Бога просимо так багато неможливого, але просимо, то що ж тоді говорити про Главу Вселенської Католицької Церкви, який є людиною зі всіма слабощами… При цьому слід підкреслити і наголосити, що свячення є важні. Варто б взяти до уваги, що згадані отці повинувались своєму зверхникові — Главі Помісної УКЦеркви. Варто над цим застановитись, бо ці питання мають також інші виміри, які вкладаються в канони Церкви.

Члени делегації просили Владику Стефана пояснити, який є процес у підборі кандидатів на єпископів, бо якось так виходить, що номінують єпископів не найкращих. «Кандидатів на єпископів представляють владики на кожночаснім Синоді. Коли ж отці Синоду приймуть даного кандидата більшістю голосів, тоді Блаженніший пересилає список кандидатів до Апостольської Столиці для затвердження. Ватикан має вироблену систему провірки здатности кандидата». «Чи справді Ватикан знає краще священиків Філядельфійської Митрополії за Вас, Високопреосвященніший Владико?». Владика Стефан розповів цілу процедуру ставлення кандидатів і вибору єпископів.

Обмін думками членів делегації з Преосвященнішим Владикою Стефаном проходив так жваво, що і не спам’ятались, як пройшло три з половиною години. На закінчення просили Преосвященнішого Владику, щоб передав наші думки і сугестії та побажання на Синоді, щоб тим разом наш голос, себто голос мирян, не залишався, як дотепер, голосом вопіющого серед пустелі. І ще одне прохання — у Митрополичому офіціозі «Шлях» визначується нова ідеологія й ідентичність нашої Помісної Української Католицької Церкви, чи можна щось у цій матерії зробити, чи маємо вести полеміку. «Знаю, про що іде мова, ця справа вже полагоджена», — сказав Преосвященний Владика Стефан.

На закінчення Олександер Пришляк висловив Преосвященнішому Владиці щиру подяку, що уділив нам стільки уваги, зусиль і так багато часу. «Прошу провести молитву». «Прошу зачекати, дозвольте мені висловити кілька слів», — сказав Владика Стефан. — «Щиро дякую Вам, що прийшли. Щиро дякую за вашу віддану працю для добра нашої Церкви й українського народу. Працюйте в рамках священих церковних законів, а тоді будете мати Боже благословення. Прошу Всевишнього Господа Бога, щоб благословив вашу працю, нагородив кріпким здоров’ям та бажаю Вам дальших успіхів у вашій так корисній і потрібній праці для добра нашої Церкви», — сказав Преосвященніший Владика Стефан. Молитвою закінчено спільну зустріч.

Останні слова, що їх висловив Преосвященніший Владика Стефан, це справді вагомі слова. Вони для нас багатомовні. Вони заслуговують на окремий коментар, на окрему аналізу. Подумайте тільки на одну хвилину, ми ті, що були в деяких очах «бунтівники», «патріярхальні болільники» і т.д., а віддавали й віддаємо свої сили і труд тільки і тільки для добра нашої знедоленої Помісної УКЦеркви, дочекались визнання і признання.

Дорогі читачі, бажаємо тут сказати і наголосити, що ми прийшли до Преосвященнішого Митрополита Стефана не тільки з чолобитнею, але і респектом. Владика Стефан почув від нас багато терпких, а може і болючих слів, а ми також почули терпкі слова зі сторони Владики Стефана, але вони були висловлені щиро і без образи. Ми конфронтували наші думки, не все ми були праві, як і навпаки. І після трьох з половиною годин спільних дискусій нам було приємно почути вищесказані слова Преосвященнішого Митрополита Стефана. Наше ще і ще раз спаси Біг Преосвященному Владиці Стефанові.

Микола Галів

П.С. При цій нагоді делегація у складі о. Пришляк, Рома й Ігор Гайда, Микола Галів і Василь Никифорук відвідали канцелярію «Провидіння» і редакцію «Америки». На жаль, у той час не було редактора «Америки» Осипа Рожки, ні головного предсідника СУК «Провидіння», але нас тепло прийняв головний організатор Союзу Українців-католиків «Провидіння» Ігор Шперналь. Він розказав і показав, як працює бюро, чи точніше бюра «Провидіння», редакції, адміністрації і друкарня. Розказав про дальші пляни видавництва та їх розбудову. Під кінець візити погостив кавою. Олександер Пришляк щиро подякував Ігореві Шперналеві за його ввічливість та гостинність.

М. Г.

14 вересня 1993 р. делегація крайової управи Українського Патріярхального Товариства в США у складі: Олександер Пришляк, Рома й Ігор Гайда, Микола Галів і Василь Никифорук зустрінулись з Владикою Василем у його резиденції — Стемфорді. Ціллю зустрічі було, щоб Владиці Василеві висловити стурбованість мирян проблемами нашої Помісної УКЦеркви та спільно обговорити її релігійно-церковні проблеми.

Голова управи УПТ-ва в США Олександер Пришляк привітав Владику Василя і подякував за те, що Владика не відмовив з нами зустрінутись, вислухати наші думки і водночас спільно обговорити важливі наші релігійно-церковні проблеми. Владика Василь відповів, що все є готовий дискутувати на релігійно-церковні питання. І так без особливих зусиль і напружень розвинулась справді дружня розмова. Не вичувалось будь-якого протистояння, «ми і я», чи навпаки, але спільно обговорювали актуальні питання нашої Церкви.

Спершу висунено питання рішень останнього Синоду українських владик, що відбувся у другій половині травня 1992 року у Львові. На цьому ж Синоді було прийнято пропозиції, щоб утворити нові єпархії, які мала затвердити Апостольська Столиця, а також висунено кандидатів на єпископів в Україні і терна на єпископів для діяспори, крім цього від Синоду вийшло два листи до Папи Івана-Павла II, які не були публіковані, у справі визнання патріархату Помісної УКЦеркви і в справі Мукачівської єпархії, які всі учасники Синоду підписали. Знаємо, що Патріярх Мирослав-Іван на першого листа мусів одержати відповідь, бо коли мирянська делегація була на авдієнції у Патріярха Мирослава-Івана, голова УПСО Василь Колодчин сказав, що не потрібно все посилати прохання, на які і так немає відповіді. На цю репліку Патріярх Мирослав-Іван спонтанно відповів: «А звідки ви знаєте, що немає відповіді. Відповідь є, бо на прохання прийшло питання». Це значить, що проханя Синоду не вирішено позитивно, а висунено нові перепони… На жаль, офіційні повідомлення з патріяршої канцелярії у справі утворення нових єпархій не є згідні з правдою. У інформаціях говориться, що Апостольська Столиця, згідно з ухвалами Синоду, апробувала нові єпархії. Серед новоутворених єпархій немає згадки про Луцьке єпископство і про Чернігівсько-Вишгородську єпархію. Тяжко повірити, щоб таку інформацію затвердив Патріярх Мирослав-Іван, хоч вона вийшла з патріяршої канцелярії, бо якщо ми собі пригадуємо, що Патріярх Мирослав-Іван у своєму Зверненні з 15 лютого 1993 р. до греко-католиків в Україні й на поселеннях писав: «Дивною нам видається одна річ, а саме, що нам на наших рідних землях треба доказувати нашу територію, хоч від хрещення Руси-України наша Церква була в повній єдності з Вселенською Церквою…». З цього випливає, що Патріярх Мирослав-Іван не без причини писав про своєрідну обмеженість території, бо ж у повідомленні, яке подала Патріярша канцелярія, не було навіть згадки про Чернігівсько-Вишгородську єпархію. Десь і хтось не говорить всієї правди! А, до речі, дуже говориться про утворення нових єпархій, це нічого особливого, бо ж тільки поділено існуючі перед тим єпархії на більше, щоб кожний єпископ мав якийсь участок.

Бажалось би почути думку про те, що Апостольська Столиця відірвала від живого тіла нашої Помісної Церкви Мукачівську єпархію. Коли ж ішлося про Перемишльську єпархію, то тому, що вона сьогодні є в межах польської держави, її спочатку було прилучено до Варшавської Митрополії, а на знак протестів вилучено з Варшавської Митрополії, прилучено до Східньої Конгрегації. У той же час Мукачівську єпархію, яка є в межах української держави, прийнято інший принцип, відірвано від Києво-Галицької Митрополії і прилучено, проти волі подавляючої більшости вірних, до Східньої Конгрегації. Чому дві мірки до тієї ж самої справи. Де ж ця справедливість і любов, яка є основою Христової Церкви?

Владика Василь пробував дещо з цих питань роз’яснити, але не знаходив аргументів, щоб висунені аргументи опрокинути. Коли ж ідеться про обмеження юрисдикції нашої Церкви, то Владика Василь висловив думку, що не треба питатися про юрисдикцію, але треба діяти. Крім цього вказував, як це тяжко установити нову єпархію, і для цього навів приклад створення нової єпархії у Пармі, Огайо, що взяло п’ять років праці, щоб її утворити, щоб відповідно визначити її межі.

Також заторкнено справу номінування аж п’яти польських владик для далеко меншої кількости поляків, що живуть в Україні, і тільки один Владика Іван Мартиняк для українців, що живуть у Польщі, яких є біля 350,000. На жаль, під тим оглядом по-мачушиному потрактовано нашу Церкву. Поруч цього порушено питання номінації нових владик. Чому Апостольська Столиця номінує нових владик поза ухвалами Синоду або чому не призначує владик з того терена, що були призначені для даної єпархії.

Нам відомо, що Владика Р. Даниляк не був вибраний у терені на Торонто. Наслідки деякої сваволі сьогодні видно. Чому українські владики між собою не поладнали тієї ситуації, що сталась у Торонто? Ватикан ніби вислав свого представника в особі Владики М. Гринчишина, який, на жаль, перед тим не зустрівся з усіма нашими єпископами і не обговорив цієї справи, але виконував ролю Ватикану і ще більше загострив цю справу. Ситуація Торонто була заакцентована дуже рішучо, при чому вказано на певні принципи, які обороняє Владика Ісидор і подавляюча частина священиків Торонтської єпархії. Хоч Владика Лостен не поділяє всього цього, що сталось у Торонто, все ж таки не піддержує позиції Владики Ісидора.

Також відмічено, що папский нунцій в Україні забагато вмішується у внутрішні справи нашої Церкви. При цьому виринуло питання подій навколо посвячення площі під храм патріяршої катедри у Києві. До цих подій Владика Василь висловився критично, підкреслюючи, що ця справа не була належно підготована і домовлена з урядовими чинниками.

Заторкнено справу чергового Синоду УКЦеркви, який мав відбутись у жовтні 1993 р. Тут Владика поінформував делегацію, що Синод не відбудеться у жовтні ц.р., але під кінець листопада. Тут були висловлені думки, що Синод УКЦеркви не прислухувався і не прислуховується до питань, які висувають миряни. Що Синод все є засекречений, що його рішення рідко коли бачать денне світло, бо все залишаються на столі під сукном у Апостольській Столиці. Так було дотепер і так сталось з останнім Синодом УКЦеркви з травня 1992 року, але незалежно від цього, багато з цих ухвал і рішень подали у своїх пресових органах Владика Іннокентій Лотоцький у «Зорі» і Митрополит Степан Сулик у «Шляху».

Висунено справу підбору священиків на єпископів і вибирають тих, що найменше надаються. Чому це так? Знаємо священиків, які фактично надаються на цей високий пост, але їх навіть не згадують. Дивно також, що по сьогодні, де не потрібно затвердження Апостольської Столиці, тільки повідомлення, не приєднано до грона українських владик, яких висвятив св.п. Патріярх Йосиф, ними є Владика Любомир Гузар і Владика Іван Хома. Вони були висвяченими з призначенням для України. Всім відомо, що свячення є важні, тільки їх не визнала Апостольська Столиця як владик. Сьогодні УКЦерква в Україні мас право їх зараховувати офіційно владиками і тим пошанувати діло св.п. Патріярха Йосифа. Багато в житті поза прийнятими регулами і правом є винятки, які приймається. І це також можна зарахувати до тих винятків, які належало б прийняти.

Владика Лостен підкреслив, що він також є проти безпотрібної засекречености і заступає думку, що миряни повинні бути на синодах і прислухатись до нарад. При цьому запевняв делегацію, що особисто передасть наші думки і побажаня у релігійно-церковних справах на Синоді так, «що напевно форум Синоду УКЦеркви почує ваші думки, побажання і сугестії».

Крім вище згаданих питань порушено ще цілу низку проблем, як катехизацію, питання літургічної мови, видання релігійної літератури, скликання собору УКЦеркви з участю мирян, священиків і владик та інші. Наша спільна зустріч несподівано затягнулась довго, бо тривала понад три години, але розмови проходили так цікаво і дружньо, що не відчувалось, що так швидко пройшов час.

Знову голова О. Пришляк висловив щиру подяку Владиці Василеві за те, що прийняв нашу делегацію і присвятив так багато часу. Владика Василь виявив свою радість з спільної зустрічі і дружніх розмов, дав архиєрейське благословення та побажав успіхів у дальшій праці. Спільну зустріч утверджено спільною фотосвітлиною.

Микола Галів

В суботу, 22 травня 1993 p., у Нью-Йорку, у приміщенні Наукового Товариства ім. Шевченка, відбувся п’ятнадцятий з черги крайовий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Товариства в Америці. На з’їзді були заступлені 16 відділів, які були репрезентовані понад сорок делегатами. Згідно з статутом крайові з’їзди Українського Патріярхального Товариства відбуваються що два роки. В цьому відношенні з’їзд прийняв поправку до статуту і вирішив свої з’їзди відбувати що три роки. Варто тут пригадати, що Українське Патріярхальне Товариство, а точніше зорганізований мирянський рух за піднесення Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату, постав тоді, коли вже деякі наші організації у діяспорі припиняли свою діяльність і перестали існувати. Це були 1964 і 1965 роки.

Народження зорганізованого мирянського руху було драматичним, але без цього драматизму видющі були б не побачили, а неглухі були б не почули ось цієї загрозливої ситуації, у якій знаходилася наша Помісна УКЦерква. Без найменшого сумніву, в цій ситуації прапорним ім’ям було і залишилось — св.п. Патріярха Йосифа. За кілька років сповниться 30 років існування мирянського руху.

Завдання зорганізованого мирянського руху було не тільки змагатись за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату, але також підкреслити, що Христова Церква складається з трьох складових елементів, а ними були, є і будуть миряни, священики й ієрархія. На жаль, у нашій Українській Церкві удомашнився звичай чи практика, що Церква — це тільки ієрархія. На жаль, права мирян і священиків не бралось до уваги. Слід підкреслити, що під тим оглядом у Римо-католицькій Церкві після Вселенського Собору Ватиканського II миряни і священики мають більші права. Отже, з того часу досьогодні Українське Патріярхальне Товариство дальше старається, щоб миряни у нашій Церкві також мали свої права і мали вплив на ріст і розвиток нашої Церкви.

З’їзд молитвою відкрила голова Товариства Рома Гайда. Вона щиро привітала делегатів, що приїхали, щоб підсумувати пророблену працю та намітити плян праці. При цьому вшановано пам’ять тих, що відійшли у Божу Вічність, а зокрема названо духовного опікуна Т-ва о. мітрата Маріяна Бутринського й одного з основників мирянського руху, провідного діяча ред. Василя Качмара.

З’їздом керувала обрана президія в складі: Роман Левицький — голова; Володимир Саляк і Мирослав Троян — заступники голови, Надія Попель і Степан Голуб — секретарі. До почесної президії запрошено о. пароха із Чікаґо Івана Кротця і голову Українського Патріярхального Світового Об’єднан­ня (УПСО) Василя Колодчина. З’їзд прийняв запропонований управою порядок нарад і обрав комісії: верифікаційну, номінаційну, статутову і резолюційну. З’їзд привітали: Патріярх Мирослав-Іван, Владика Іннокентій Лотоцький, Владика Василь Лостен, Владика Роберт Москаль, протоігумен Христофор Войтина, ЧСВВ, о. Іван Кротець з Чікаго, д-р Леонід Рудницький від Св. Софії і Юрій Милаховський від відділу УПТ в Нью-Йорку.

За працю крайової управи звітували — голова Рома Гайда, заступник голови і одночасно організаційний референт Олександер Пришляк, другий заступник голови, який також виконував функцію секретаря, Василь Никифорук, скарбник Василь Сосяк. Окремо звітували: редактор журнала «Патріярхат» Микола Галів і адміністратор д-р Володимир Пушкар. Звітування закінчено звітом Контрольної Комісії, за яку звітував Теодор Крочак. Всі звіти були короткі й ділові. У звітах були віддзеркалені досягнення і труднощі в праці. На основі заслуханих звітів відбулась широка дискусія. Підкреслено, що критична ситуація в нашій Церкві у першу чергу залежить від наших владик. Звичайно, що можна мати оправдані претенсії до Апостольської Столиці за невизнання патріярхату нашої Помісної УКЦеркви й інше, але чи всі наші владики, самі для себе, визнали Патріярхат нашої Церкви? Чому після Синоду УКЦеркви, що відбувся у травні 1992 року, чотирьох владик написало окремого листа до Ватикану? Також відмічено, що американські владики стараються накинути цензуру деякій світській пресі. Підкреслювано, що на синодах приймаються рішення, але після того їх або не виконується, або не мають відваги їх оборонити. Події, що мали місце в Торонтській єпархії з номінацією Апостольського Адміністратора для Владики Ізидора Борецького, в обороні якого стала подавляюча більшість священиків цієї ж єпархії, — це дуже сумне явище. Чому Ватикан поза відомом Синоду й глави — Патріярха Мирослава-Івана робить такі потягнення? Знаємо, що Церква є для того, щоб служити, але не панувати. Правда, така незаконна номінація, себто поза Синодом УКЦеркви, сталась для філядельфійського митрополита і пройшла без спротиву, у Канаді так не пройшло. Делегати ставили питання, як можна пояснити, що крайовій управі не вдалося нав’язати будь-якого контакту з одиноким Митрополитом Степаном Суликом? На жаль, уступаюча управа не могла дати якогось логічного пояснення. Уступаюча управа підкреслила, що з усіма владиками мала дружні відносини і робила всі старання, щоб такі відносини нав’язати з Філядельфійською Митрополією, але без успіху. Також відмічено і недотягнення, а зокрема про те, що не поширено мирянської мережі. Це справді складне і важке явище до розв’язання. Правда, є багато мирян, які поділяють наші ідеї і готові їх кожночасно піддержувати, але не бажають бути членами і брати на себе членські зобов’язання.

Також обговорено проблеми журнала «Патріярхат», який є здобутком мирянського руху, бо вдержується завдяки читачам і щедрим жертводавцям. Журнал не одержує жодних дотацій, ані субсидій і є незалежний ні від кого. Він є власністю всіх мирян і читачів. Були думки і пропозиції, щоб журнал «Патріярхат» друкувати в Україні. Після закінчення дискусії голова Контрольної Комісії Т. Крочак подав внесок уділити абсолюторію уступаючій управі, що прийнято одноголосно.

Верифікаційна Комісія, яка перевірила протокол з попереднього з’їзду, за яку реферував Василь Никифорук, заявив, що всі записи віддзеркалюють перебіг з’їзду. За працю статутової комісії реферував Олександер Пришляк. Голова номінаційної комісії Василь Никифорук подав склад нової управи, до якої за незначними змінами вибрано наступних осіб: Олександер Пришляк — голова, Микола Галів, Василь Колодчин, Василь Никифорук, Оксана Бережницька, Стефанія Бережницька, Роман Дубенко, Ярослав Клим, Оксана Луцька, Ігор Гайда, Сидір М. Тимяк, Степан Голуб і Осип Труш — члени управи. Контрольна Комісія: Василь Сосяк, Теодор Крочак, Іван Крих; заступники — Роман Левицький і Ярослав Білинський. Товариський суд: Олекса Мотиль, Юліян Головчак, Юрій Малаховський. Статутова комісія: Сидір Тимяк, Володимир Саляк, Володимир Медуха. Рада Мирян: Рома Гайда — голова, Мирон Куропась, Наталія Ґавдяк, Леонід Рудницький — члени.

Над зачитаним текстом резолюції вив’язалась широка і жвава дискусія. З одної сторони підкреслювано, що прочитані резолюції були задовгі, а з другої — постійно все додавались нові й нові пропозиції. Прийнято схематичний бюджет на черговий період праці.

Новообраний голова Олександер Пришляк в імені свойому і вибраних членів управи подякував за вибір і довір’я та заявив, що докладе всіх зусиль, щоб дальше успішно продовжувати працю на так важному відтинку, яким є зорганізований мирянський рух у нашій Помісній УКЦеркві. Молитвою закінчено наради з’їзду.

Безпосередньо після з’їзду відбулась заходами попередньої крайової управи доповідь на тему: «Помісність УКЦеркви в обличчі централізації Католицької Церкви», яку виголосив о. Іван Кротець, парох свв. Володимира й Ольги в Чікаго. Слід підкреслити, що це була особливо актуальна доповідь. Доповідач подав широку й глибоку аналізу ситуації Христової Церкви в цілому і на цьому тлі зокрема Української Католицької Церкви. Доповідач о. Кротець мав відвагу називати всі проблеми їх властивими іменами. Відмітив, що, без найменшого сумніву, нашій УКЦеркві діється кривда, але в цьому вина не тільки сторонніх чинників, але нас самих. Ми повинні в цих справах в першу чергу звертатись до наших владик. На основі виголошених думок о. Івана розгорнулась широка дискусія. Доповідача окремо представив новообраний голова О. Пришляк і також провадив дискусією. Дискусію продовжено при каві.

Микола Галів

Здається, немає слів, ні фарб, якими можна передати ці унікальні події, переживання і почування, які відбувались на вулицях Києва і Львова у ці виняткові дні першої річниці незалежности України. Все це сталось, як сон. Тому рік пролунали перші слова проголошення незалежности, самостійности і соборности української держави, як несподівана блискавка над українським небосхилом, а сьогодні відзначуємо один рік її життя. Незалежність української держави з’явилась, як мітичний Фенікс, до нового, творчого життя. Тому рік, коли до нас у діяспорі долітали слова деклярації — проголошення незалежности України навіть не могли подумати, що через рік будемо брати безпосередню участь у святочному відзначенні однорічного життя молодої незалежної української держави, що доведеться свобідно, без страху гуляти вулицями Києва і Львова, ходити стежками великих українських князів і гетьманів, подивляти красу Києва та чудового Дніпра. Справді, краса Києва і Дніпра прямо очаровує людину, але, на жаль, трагедія Чорнобиля відстрашує людей насолоджуватись хвилями Дніпра. Забруднення вод Дніпра є пострахом для населення.

Під кінець серпня майже всі київські готелі були переповнені гостями із східньої і західньої діяспор. Тим разом для гостей Київ був іншим, бо учасники, що прибули на Всесвітній Форум Українців, почувались, як у себе дома, на своїй вільній і незалежній батьківщині. Це особливе почуття, якого ми дотепер ніколи не мали, бо навіть як приїжджали перед тим, як туристи, то ми все були чужинцями для офіційних чинників. Вже сама Українська Авіялінія, що була на трасі Нью-Йорк — Київ, викликала в українських пасажирів певну гордість, що ми не останні, що ми не є безбатченки. Правда, літаки закуплені від поляків з польськими написами, але через гучномовці вже звучить українська мова, хоч обслуга на літаку між собою вживає російської мови. На українському летунському майдані Бориспіль довга процедура. Делегатів і гостей на Всесвітній Форум Українців з рамени оргкомітету зустрів В. Якимець, який подав поточні інформації і призначення до готелю. Подав, який є офіційний курс доляра і на чорному ринку, остерігаючи, щоб бути обережним з чорним ринком, бо є фальшиві купони.

Всесвітній Форум Українців

розпочався 21 серпня 1992 року молитвою «Боже великий, Творче всесильний» у палаці культури «Україна». Це гарна і репрезентативна споруда з просторою залею і сценою. Перед тим від 18 до 20 серпня тривала реєстрація учасників-делеґатів і гостей, яка відбувалась у Міжнародньому центрі культури і мистецтва.

За президіяльним столом засіли члени Оргкомітету, президент Леонід Макарович Кравчук, деякі члени уряду та запрошені гості. Офіційне відкриття Всесвітнього Форуму Українців зробив голова Оргкомітету Микола Жулинський, який в коротких словах привітав учасників форуму.

Слід звернути увагу, що чомусь організатори Всесвітнього Форуму Українців не передбачили, щоб таку особливу подію, крім відспівання пісні, започаткувати наради молитвою, щойно на залі запрошено двох присутніх на залі владик Митрополита Української Католицької Церкви Максима Германюка і Митрополита Української Православної Церкви київського патріярхату Філарета Денисенка, які разом проказали молитву «Отче наш».

Після цього довшу промову виголосив президент Л. М. Кравчук. На жаль, промова президента до справді святочної атмосфери причинилась до зайвого несмаку. Йдеться про те, що на такого роду форумах не варто вносити полемічні нотки, не варто розправлятись зі своїми політичними противниками, а що найгірше, не варто їх називати по імені.

Отже, тут ішлось про «Рух», який розколовся, а розкол приписано Чорноволові. Можливо, що це і незаперечна правда, але це не було місце про це говорити. Цей факт викликав серед присутніх несмак, а серед деякої частини пряме обурення, і на залі почулися вигуки: «бу-у, бу-у…». При цьому можна сказати, що президент Л. Кравчук має поганих дорадників, а що гірше, поганого промовописця. На жаль, це завважується і в інших промовах президента.

Після цього слідували дальші доповіді, серед яких слід назвати доповідь президента Республіканської асоціяції українознавців Івана Дзюби, яка була найбільш концептуальна, глибоко осмислена. Вона була на потребу сьогоднішнього і завтрашнього дня.

Можна тільки висловити жаль до президента СКВУ Юрія Шимка, який мав говорити на тему «Західня діяспора: завдання і перспективи діяльности», чомусь трішки розминувся з темою. Замість говорити про перспективи, дав лекцію президентові Л. Кравчукові, що і як треба діяти, а на закінчення прочитав меморандум, який пляновано особисто вручити президентові Кравчукові. (Для інформації слід подати, що Ю. Шимко був організатором і очолював делегацію, яка складалась з біля 25 осіб, для зустрічі з президентом Л. М. Кравчуком, щоб вручити згаданий меморандум, яка, на жаль, вийшла не надто щасливо).

Там знову була викладена лекція Л. Кравчукові. Також була мова про підписання договору Л. Кравчука з Б. Єльциним, як факт доконаний, що не відповідало правді, бо це була тільки одностороння пропозиція з російської сторони. З цього можна зробити заключення, що дехто їхав на ці святкування не для того, щоб підкреслити і віддати належне за пройдений однорічний період незалежности України та визначити її перспективи на майбутнє, але, щоб поширювати свої вузько групові чи особисті інтереси.

На особливу увагу заслуговував виступ члена Координаційної ради Товариства «Славутич» Олександра Руденка-Десняка, який у своєму слові розказав багато цікавих моментів з життя українців у Москві та на терені Російської Федерації. Вказав на багато різних труднощів, які має українська меншина в Росії. Українська діяспора на Сході потребує окремої уваги й допомоги. Чи сьогодні молода українська держава буде здібна і спроможна цю допомогу подати, трудно сказати, а тим більше під сучасну пору, коли є багато різних першочергових завдань до виконання. Такі виступи і їм подібні вказували для учасників форуму про складність проблем української меншини у розсіянні. Ці проблеми зовсім інші від української діяспори на Заході. Найбільше відчутними є економічні проблеми, які не можна легко розв’язати.

О дванадцятій годині дня, того ж 21 серпня, на останньому поверсі палацу культури «Україна» відбулось пресове звідомлення з проведених нарад Форуму для закордонних журналістів, яким провадив начальник відділу інформації Міністерства закордонних справ України Володимир Л. Чорний, а також відповідав на питання Іван Драч.

Після обіду дальше проводились наради. Виступали з короткими промовами поодинокі особи. Серед них виступав генеральний секретар закордонних справ УГВР Микола Лебедь, який розказав про дію українського резистансу під час Другої світової війни. Далі виступали Іван Драч, Павло Попович (Москва), Дмитро Павличко, Богдан Гаврилишин, Василь Маркусь, Павло Мовчан, Олександр Гарканець (Казахстан), Мирослав Маринович,Юрій Колєсніков, Лариса Скорик, Вячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Костянтин Морозов, Юліян Тамаш й інші. Післяобідня сесія тривала до шостої години вечора. Треба відмітити, що це було велике перенасичення виступами. Слухач не мав фізичної спроможности всього схопити. Серед виступаючих було чимало таких, які не мали що сказати. Під тим оглядом організатори були замало селективні. На жаль, мало з виступаючих додержувались передбаченого регляменту.

На закінчення першого дня нарад Всесвітнього Форуму Українців відбувся концерт творчої молоді «Рок-Академія» популярної музики «Молода Україна», що відбувся у залі Міжнароднього центру культури і мистецтва. Можливо, концерт сучасної музики не дуже відповідав для цього слухача, але з цього можна було зробити дуже виразний висновок, що під тим оглядом мистецько-музичної творчости Україна не відстає від того напрямку музики на Заході. Слід підкреслити, що програму концерту розпочато молитвою і молитвою закінчено, що також має свою вимову.

Другий день нарад, себто 22 серпня, до обіду відбувався по секціях, яких було всіх вісім. Кожна секція мала своє окреме приміщення, розкинені по Києву. Якщоб наради секцій були б відбувались в одному будинку, то можна було б брати участь на кількох, а так можна було бути виключно на одній. На секціях обговорювалось багато різних актуальних проблем. Крім цього були «круглі столи», яких було шість, також розкинених по різних місцях. Мені довелось бути на міжконфесійній секції, що відбулась у домі Спілки Українських Письменників. До речі, заля виявилась замалою. Тут в основному зібрались переважно владики, священики, пастирі і миряни різних конфесій, які активно виступили та висловлювали цікаві думки.

Ось деякі думки, що були висловлені на форумі цієї секції. Довше вдумливе слово, треба підкреслити, спонтанне слово, бо до нього не приготовлявся, виголосив о. д-р Іван Музичка. Зайняв слово митрополит Володимир (Сабодан) з Української Православної Церкви, який тепер сидить у Київській Лаврі. Він сказав — наша розмова буде дружня і приязна. У Церкві не було іншого шляху, як іти з своїм народом. Чи хтось змінив наш світогляд? Останньо у церкві чомусь замість Тарасового слова «обніміте» часто чуємо розпни, розпни… Ми розуміємо дію політиків. Ось у Луцьку замкнено церкву, там автокефальники намагались забрати катедру для себе. Де ж тут миротворчість? Церква повинна спиратись на християнських ціннощах.

Митрополит Філарет (Денисенко) у своєму слові наголосив, що у незалежній державі повинна бути незалежна Церква. Знаємо, що у ранніх роках нашого християнства греки старались настановляти своїх митрополитів, але наші князі старались мати своїх, українських владик. Отже йшла боротьба за незалежність. У 1654 р. Росія доклала всіх зусиль, щоб Київську Русь приєднати до Росії. Держава не може бути незалежною, як Церква є залежною. Нагадав, що Українська Автокефальна Православна Церква, що постала у 1918 році, не вдержалась. Нагадав, як по православних церквах виклиналось ім’я Івана Мазепи. Українська Автокефальна Православна Церква Київський Патріярхат бажає відновити, історичний патріярхат…

Патріярх Мстислав сказав, що тут були висловлені цінні думки. Як бачимо, церковні справи є дуже важкі. Український народ є розкинений по цілому світі, а що ми думаємо про державу, про богослов’я… Церква може тільки сослужити з державою, але держава не може вмішуватись у церковні справи. Держава накидає своїх кандидатів, так було в минулому і так є сьогодні. Державі не обійтися без Церкви…

Сергій Білокінь розказав, на основі простудійованих документів, як НКВД нищило християнську Церкву.

Митрополит Максим Германюк ствердив, що ми повинні змагати до цього Господнього «щоб усі були одно». Ми не повинні нікого оскаржувати, нікого не осуджувати, кожний це скаже сам перед Богом. Ми повинні себе шанувати, ми мусимо разом сходитись, себе поважати, молитись і себе взаємно пізнавати. Скажім собі, що ми бажаємо жити спільно.

Мирослав Маринович, відомий дисидент, висловив жаль, що митрополія УАПЦ під час святкування 1000-ліття християнства Руси-України не знайшла спільної мови зі сторони католицької ієрархії… Одна жінка закликала, щоб в першу чергу помирились священики. Знову ж інша жінка з Дніпропетровського звернула увагу, що на 70 відсотків українців немає на своїй землі ні одної української церкви, а всюди панує дух російської церкви. Виступало багато представників євангельсько-баптистських з’єднань, які закликали до молитви.

Безперечно, така міжконфесійна зустріч була б куди більше корисна, якщо б для цього було призначено більше часу, але і це було корисне, що одні на одних подивились і взаємно себе послухали і побачили, як багато треба працювати для того, щоб відродити віру в Христа і змагати до того Господнього — «щоб усі були одно». Час наглив і не давав можливости все якслід передумати й глибинно осмислити, бо треба було кінчати.

У пообідніх годинах у палаці культури «Україна» відбулось урочисте засідання Верховної Ради та уряду України на пошану Дня Незалежности України. На цьому форумі президент Леонід М.Кравчук, у відміну до попереднього дня, виголосив чудову, глибоко осмислену святочну промову, яка викликала бурю оплесків. Після цього запрошено до слова президента УНР у екзилі Миколу Плав’юка, який виголосив річеве коротке слово, стосовне до хвилини часу, відмічуючи факти, чим екзильний уряд займався на чужині, яку проводив працю, щоб належно інформувати чужинецький світ про Україну. Передаючи мандати екзильного уряду президентові України Леонідові Кравчукові, сказав, що з цією хвилиною перестає існувати екзильний уряд УНР. Це справді була зворушлива хвилина, яку учасники піддержали довготривалими оплесками. Після цієї церемонії у вечірніх годинах відбувся величавий концерт, у якому взяли участь багато різних співочо-музичних і танцювальних ансамблів. Це був вияв високого рівня музичного, хорового і танцювального мистецтва. Можливо, було б куди краще, якщо б були обмежились до клясичного хорового і музичного мистецтва, а балет і гопак відклали на інший раз.

На жаль, організатори на неділю, 23 серпня, не передбачили відповідного часу на молитву — Службу Божу, себто на подяку Всевишньому Господеві за всі блага. Незалежно від того, що праці Форуму продовжувались, частина мирян, священиків і владик УКЦеркви зібрались біля церкви на Аскольдовій могилі, і там була відправлена торжественна Служба Божа. В той же самий час також була відправлена Служба Божа під дзвіницею при Покровській вулиці 6, де є офіційна парафія Української Католицької Церкви, парохом якої є студит о. Валерій Шкарупський, яка підлягає юрисдикції Патріярхові Мирославові-Іванові Любачівському. Перша згадана парафія, якої парохом є о. Ігор Онишкевич, ЧСВВ III ступеня, що означає одружений священик, яка невідомо чому підлягає єп. Дмитеркові у Івано-Франківську. Це виглядає трохи парадоксально, але така є дійсність. Можемо поставити питання, що шукає в Києві Владика Дмитерко? Чому о. Ігор Онишкевич поза відомом Глави УКЦеркви Патріярха Мирослава-Івана творить ще одну парафію, коли така вже була і є? Без сумніву, є місце для всіх, але не слід починати історії від себе. Ось у Казахстані шукають і просять священика і не знаходяться ті, що посвятились працювати у Божому Винограднику.

Наради Всесвітнього Форуму у неділю закінчились спільною вечерею. Треба відмітити, що багато виступів на форумі були безпотрібними й зайвими, бо вони своїм змістом нічого не вносили до тієї скарбниці, яка тому рік відродилась — української державности. Це саме можна сказати про виступи у понеділок, 24 серпня, на Софійській площі. Ті, що на Софійській площі, намагались вирішувати дальшу долю України, міняти уряд, закривати прозорі кордони, організувати українську армію і проводити свої особисті чи клікові порахунки, звичайно, помилялись, бо цих питань, які, звичайно, треба вирішувати, але в жодному випадку не на такому форумі. Цей форум на Софійській площі мав заманіфестувати факт, що Україна появилась на мапах світу як самостійна, незалежна українська держава.

На закінчення можна поставити питання, чи Світовий Форум Українців осягнув те, що перед собою ставили організатори? На мою скромну думку, він розминувся з ціллю, але зате був блискавичною лекцією, як улаштовувати подібні імпрези на майбутнє. Учасники форуму роз’їхались з різними почуттями, але залишився незаперечний факт, що молода українська незалежна держава існує, росте і розвивається, може не так скоро, як дехто цього собі бажає, але незаперечно росте, а це є найбільш істотне.

Всесвітній форум українців у Києві закінчився створенням Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), до якої делегують по чотирнадцять представників від західньої, східньої діяспор і України. Ця Рада буде діяти між всесвітніми конгресами.

Львів по-своєму відзначив річницю незалежности України

Сотні тисяч львів’ян і околиць відкриттям пам’ятника Тарасові Г. Шевченкові, за спорудження якого боролись довгі, довгі роки, відзначили першу річницю незалежности України. Здавалось, що хмарна з дощем погода переб’є і відстрашить львів’ян, але над сподівання на той час і небо трішки прояснилось, і львів’яни масово заповнили Проспект Свободи і всі сумежні вулиці. Хмари людей прибули, щоб бути безпосередніми учасниками тієї небуденної події, на яку древній Львів чекав сотні років, а водночас з тим, щоб підкреслити і відзначити, що український народ після довгої неволі став господарем на своїй прадідній землі. Це справді ціла симфонія людських почувань, які поруч всієї складности різних проблем молодої — однорічної незалежної української держави були тими промінчиками, які вказували шлях до українського сонця, до кращого завтра.

На Проспекті Свободи майоріли українські синьо-жовті прапори, у етер неслись святочні слова — відкриття посадника міста Львова Василя Шпіцера, святочні промови, молитовні, народні і на слова Т. Шевченка пісні, чудово виконані різними мистецькими ансамблями міста Львова. Це була справді унікальна і незабутня хвилина радости, радостей у житті, довгому і страждальному житті українського народу. Сповнилось ось це Шевченкове: «Будеш, батьку, панувати…».

Можна б тут було говорити про сам пам’ятник, який не всім сподобався, а зокрема українській діяспорі на Заході, але це вже не має значення. Покищо стоїть сам пам’ятник Т. Шевченкові, а фасада, яка буде ще добудована, може додасть певної мистецької завершености і може при тому згубляться соцреалістичні вплив и на мистецьку творчість пам’ятника. На жаль, і тут, у Львові, деякі промовці, а маємо тут на увазі Валентина Мороза, який не відчув духу часу, що це був час не на політику і критику президента Л.Кравчука, але на слово, присвячене великому генію української нації Т. Шевченкові. Поминаючи всі недоліки, Львів гідно відзначив першу річницю незалежности України величавим відкриттям пам’ятника Т. Шевченкові.

У Львові відбувся Світовий Конгрес Мирян

Світовий Конгрес Мирян, що відбувся у Львові у будинку Профспілок, при вул. Володимира Великого 50, слід також розглядати в аспекті подій відзначення першої річниці незалежности України та перепохоронення св.п. Патріярха Йосифа. До речі, слід підкреслити, що Світовий Конгрес Мирян, що відбувся 25 і 26 серпня 1992 року, є незаперечним плодом зерна, яке засіяв св.п. Патріярх Йосиф. Організаторами Конгресу Мирян були Українське Патріярхальне Світове Об’єднання (УПСО) і Мирянські Організації у Львові, а господарями були львів’яни.

У Конгресі взяло участь сто сімдесятвісім осіб, у тому сто двадцять з України і п’ятдесятвісім осіб з діяспори.

Наради Конгресу, які відкрив депутат до Верховної Ради України і один з членів Оргкомітету по відбутті конгресу Михайло Косів, розпочато молитвою. Продовжуючи, М.Косів привітав Владику Филимона Курчабу, о. Івана Дацька і голову Львівської Ради Миколу Гориня, які зайняли місця у президії, присутніх отців та всіх учасників. «Вчора, — сказав М. Косів, — ми святочно відкрили пам’ятник Т.Шевченкові, закінчивши одну фазу наших змагань, сьогодні ми ставимо черговий крок у релігійно-церковному житті і стоїмо перед похороненням св. пам’яти Патріярха Йосифа».

Після відкриття Конгресу Владика Курчаба прочитав привітання від Патріярха Мирослава-Івана, яке друкуємо на іншому місці. Микола Горинь привітав конгрес від Львівської обласної Ради, підкресливши, що на шляху нашої національної і релігійної незалежности впало багато жертв, яких трудно почислити. Сьогодні покладаємо великі надії на зародок мирянського руху в Україні, перед яким стоять важливі завдання. Голова УПСО Василь Колодчин, який також зайняв місце в президії, склав щире привітання для учасників конгресу, підкресливши, що ми, тут присутні, а ще більше неприсутні, є духовими дітьми світлої пам’яти Патріярха Йосифа і зійшлись тут, щоб спільними силами продовжувати візію й ідеї Патріярха Йосифа. Після привітів предсідник М. Косів попросив цілу низку осіб до почесної президії. Дальше слідували запляновані доповіді.

Першу доповідь на тему «Релігійне відродження в Україні як один із основних факторів розбудови української незалежної держави» виголосив Михайло Косів. Доповідач проаналізував ситуацію релігійного питання в Україні, яка вона була в далеко і близько-минулому і яка під сучасну пору. Підкреслив, що українське політичне життя багато покладало на духовно-релігійне відродження. Підкреслив, що до релігії повертаються вчорашні атеїсти-комуністи. Відмітив, що на Україні є біля 170 костьолів. Доповідач цікаво схопив і представив релігійно-церковні питання в Україні.

Отець д-р Іван Дацько у своїй доповіді на тему «Легалізація Української Греко-католицької Церкви: проблеми й перспективи» підкреслив, що легалізація стала більше академічною, але дійсність є іншою. За все те, що сьогодні маємо на релігійно-церковному полі, ми можемо тільки завдячувати Божому Провидінню. Сьогодні УГКЦерква начисляє п’ять мільйонів вірних. Слід зупинитись над питанням про відношення держави до Церкви, про дипломатичні відносини Ватикану з нашою Церквою та в загальному з Україною. Поставив питання, як нам прямувати до релігійної єдности в Україні. Марґінесово згадав про велике число абортів й проблеми корупції та хабарництва, що сильно негативно впливає на розвиток соціяльного життя. Без сумніву, треба б також визначити ролю української діяспори. Церква сама без уряду не може переводити більших проектів. Доповідач підкреслив, що коли Церква буде тісно співпрацювати з мирянами, то наш екуменізм буде успішним.

У міжчасі Конгрес обрав комісії: до номінаційної обрано Романа Чмелика, Олександра Пришляка, Івана Гречка; до статутової обрано Олександра Пришляка, Михайла Косіва, Василя Колодчина, Ярослава Гавриха й Ігоря Матушевського; до резолюційної обрано Миколу Галіва, Рому Гайду, Сидора Тимяка, Лесю Храпливу-Щур, Леоніда Рудницького, Василя Маркуся, Костюка і Юзьківа.

Д-р Дмитро Степовик, відомий з своїх писань та виступів на релігійно-церковні теми, говорив про «Проблеми християнського екуменічного руху в Україні». Доповідач чітко визначив проблеми Церкви, вдаючись до богословських критеріїв. Висунув думку, що атеїзм є також своєрідною релігією, бо посідає деякі релігійні елементи. Також відмітив, що в останньому часі миряни перебирають принципи душпастирювання, а особливо і наполегливо шукають спільної мови і активно проводять екуменізм у нашій Церкві, підкреслюючи, що всі ми є православні по вірі і католики по любові. Католики повинні перестати критикувати православних. Ми повинні дальше змагатись за визнання патріярхату УКЦеркви у Римі, продовжувати екуменічний рух, не вносити місцевих конфліктів до Церкви. Висловлені думки Д. Степовиком заслуговують на окрему увагу, бо це дорога для того «щоб усі були одно».

Отець Мирон Бендик у своїй співдоповіді на тему «Легалізація Української Греко-католицької Церкви: проблеми і перспективи» підкреслив, що треба дальше змагати до повної регабілітації Української Католицької Церкви, як також порушив пекуче питання церковної власности, яка була перед 1946 роком. Тоді всі церкви в Західній Україні належали і були власністю УКЦеркви. Розв’язка цього питання є дуже трудною, але треба шукати різних можливостей, щоб її знайти. Також підкреслив, що деяким наших священикам в Україні перешкоджає комплекс підпільности. Це справді дуже складне питання.

Іван Гречко, що є головою Клюбу Католицької Інтелігенції, говорив про «Християнізацію культури і духовних вартостей в Україні». Доповідач цікаво осмислив свою тему. Відмітив, що наша Церква, а точніше ієрархія, не дуже цікавиться мирянським рухом і не сприяє його розвиткові. Шкода, що немає мирянської преси, яка б могла підносити релігійно-церковні проблеми мирян, підкреслив доповідач.

Першою сесією керував Михайло Косів, а другою Леонід Рудницький. Надзвичайно цікаву і глибоко продуману доповідь архимандрита Любомира Гузара (який не був присутній через смерть мами) на тему «За відродження духовости, за християнську Україну» прочитав Олександер Пришляк. Доповідач підкреслив, що допомога для Церкви — це допомога для нас самих. УКЦерква мусить сьогодні дивитись не на Галицьку частину, але на цілу Україну. Така повинна бути візія нашої Церкви. Ми можемо ставити перед собою питання, чому Господь дозволив на такі великі наші жертви? Відповідь на ці й інші питання дає нам ясну картину, як далеко ми є позаду у богословському відношенні. Треба пам’ятати, що вороги Церкви не знищать її, бо це Божа Установа.

Отець д-р Іван Музичка говорив про «Ідею українського патріярхату в житті та діяльності Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого». Слід підкреслити, що доповідач о. Іван Музичка належить до тих небагатьох священиків, який вміє словами кольоритно накреслити ситуації, проблеми і силюетки людей. Доповідач розгорнув широке полотно, на якому барвисто представив широку творчість Патріярха Йосифа та його унікальну візію про УКЦеркву.

Д-р Михайло Димид, як знавець канонічного права, говорив на тему «Канонічно-юридичне завершення процесу формування нашої Церкви, усталення її місця у Церкві Вселенській». Доповідач до цих питань підійшов з правної точки зору. Він відповідними прикладами і посиланнями на документи доказував, що УКЦерква повинна була вже давно мати своє патріярше завершення.

Проф. Василь Маркусь доповідав на тему «Принципи побудови стосунків поміж Церквою і державною владою». Тема важлива, і доповідач її цікаво представив. Доповідач оправдано обстоював, що держава не повинна втручатись у церковні справи.

На другий день конгресу доповідали: Василь Колодчин про завдання мирянського руху, а Микола Галів — «Для чого створюється мирянські організації у світі. Їхня мета і принципи діяльности». Рома Гайда з’ясовувала питання поновного входження українських релігійних організацій у світові структури мирянських організацій. Тут в першу чергу йшлось про відому міжнародню організацію «Пакс Романа». Цікаво представив ролю мирян в Українській Католицькій Церкві о. мітрат Роман Ганкевич. Про досягнення і проблеми добродійної організації, відомої під назвою «Марійський рух», в Україні доповідала Стеф. Шабатура. Д-р Борис Ґудзяк говорив на цікаву тему — участь молоді у церковно-релігійному житті. Треба радіти, що участь молоді в релігійно-церковному житті в Україні без порівняння є більшою, як у діяспорі. Леся Xраплива-Щур говорила про християнську родину і ролю в ній жінки. Про суспільну етику та християнську соціяльно-економічну програму в пристосуванні до української дійсности доповідав проф. Володимир Мокрий. Кінцевою доповіддю була «Українська Церква і громада у світі», яку виголосив Роман Кравець.

З повищого видно, що Світовий Когрес Мирян заторкнув широкий вахляр релігійно-церковних проблем. Слід завважити, що програма, поза всяким сумнівом, була перенасичена. Дослівно не було часу на обговорення хоч деяких питань, а це велика шкода, бо напевно дискусія і форма запитань були б увипуклили і доповнили не одну з виголошених доповідей.

Під час другого дня нарад був учасником конгресу патріярший архимандрит о. д-р Іван Гриньох, довголітній співробітник Патріярха Йосифа, якого привітав предсідник нарад Михайло Косів. Отець Іван Гриньох щиро привітав учасників конгресу, підкресливши, що нам треба постійно переображуватись, як про це говориться у празник Переображення Господнього. Наша Церква не є Церквою Галичини, але Церквою вселенського християнства. Христова Церква вічно переображується, оновлюється і є живою творчою Церквою.

Олесь Пришляк зреферував статут створеної нової організації: «Світовий Християнський Конгрес Української Греко-католицької Церкви».

Після прийняття статуту обрано управу, якою керуватиме двоє співголов, якими є Михайло Косів — Україна і Василь Колодчин — діяспора, США, заступниками голови обрано Ігоря Матушевського — Україна й Олега Гнатюка — Польща, секретар — Роман Чмелик —Україна, скарбник — Ганна Іваниць — Україна і двоє членів: Борис Ґудзяк — США і Богдан Трояновський — Україна.

Передбачена також Головна Рада, до якої мають делегувати своїх представників мирянські організації в Україні і діяспорі. Число делегатів визначає статут. До Контрольної Комісії вибрано: Анізія Кравчук, Мельник, Р. Кравець, М. Гуменюк, М. Косів і Анна Мороз. У Конгресі взяло участь 180 осіб, у тому 120 з України і 58 з діяспори.

Микола Галів прочитав випрацьований резолюційною комісією текст резолюцій, які за незначними завваженнями прийнято. Текст резолюцій друкуємо на іншому місці. В імені Конгресу Василь Колодчин висловив щиру подяку Оргкомітетові, а зокрема Лесі Крип’якевич, за її особливу дбайливість та організаційну підготовку. Конгрес закінчено молитвою.

У патріяршій палаті катедри св. Юра, о годині 6 вечора відбулася авдієнція учасників Конгресу у Патріярха Мирослава-Івана. Обидва співголови, Михайло Косів і Василь Колодчин, поінформували патріярха про відбутий Світовий Конгрес Мирян, який закінчився створенням Світового Християнського Конгресу УГКЦеркви. Після цього Патріярх Мирослав-Іван подякував за інформацію, розказав про проблеми Церкви та спроби за визнання Апостольською Столицею патріярхату нашої Церкви. На закінчення Патріярх побажав обраній управі Світового Християнського Конгресу успіхів у праці та уділив усім патріярше благословення.

Відбувся у Львові сьомий з черги З’їзд делегатів УПСО

27 серпня 1992 р. у Львові у залі Профспілок, при вулиці Володимира Великого 50, відбувся сьомий з черги з’їзд делегатів Українського Патріярхального Світового Об’єднання, у якому взяло участь двадцять один делегат та гості. З’їзд відкрив голова УПСО Василь Колодчин, привітавши учасників з’їзду, та попросив о. мітрата Романа Ганкевича провести молитву. З’їздом керувала президія у складі: Олександер Пришляк — голова, Роман Кравець — заступник, Василь Никифорук і Оксана Тарнавська — секретарі. Після прийняття порядку нарад обрано комісії: до номінаційної увійшли Ярослав Гаврих, Микола Когут, Леся Храплива-Щур, Олександер Пришляк, Іван Бобин; до верифікаційної увійшли Рома Гайда, Антін Ґралюк і Сидір Тим’як; до статутової увійшли Роман Кравець, Василь Маркусь, Сидір Тим’як; до резолюційної увійшли Микола Галів, Рома Гайда і Василь Колодчин.

З огляду на обмежений час уступаючі члени управи склали дуже короткі усні звіти, а письмові були передані до секретаріяту. Першим звітував голова Василь Колодчин, який підкреслив, що його праця була складною, бо приходилось робити різні поїздки до Англії, Австралії, Канади і двічі на Україну, відмітив відбуті засідання та участь у різних спільних громадських акціях. Микола Галів склав звіт з редакційної праці, вказуючи на труднощі у праці, а також сказав кількома реченнями про працю адміністратора д-ра Володимира Пушкара, який хоч був у Львові, але занедужання недозволило йому особисто скласти звіту. Леся Храплива-Щур склала звіт з пресової референтури. Був прочитаний звіт Контрольної Комісії Ігоря Гайди з переведеної контролі, у якому була подана пропозиція на уділення абсолюторії. Дальше слідували короткі інформаційні звіти з поодиноких країн. За Австралію звітував Антін Ґралюк, за Англію — Роман Кравець, за Бельгію Микола Когут, за Німеччину Іван Бобин, за США Рома Гайда, за Канаду о. мітрат Роман Ганкевич, за Союз Братств і Сестрицтв Василь Маркусь. Дальше слідувала коротка виміна думок над заслуханими звітами.

На внесок Контрольної Комісії, піддержаний у залі, уділено абсолюторію уступаючій управі УПСО. Тому що обрані комісії, такі як статутова і резолюційна, не мали можливости працювати, прийнято пропозицію резолюційної комісії, щоб з’їзд УПСО прилучився до прийнятих резолюцій, які були прийняті Світовим Християнським Конгресом УГКЦеркви. Пропозицію прийнято, а статутова комісія буде працювати між каденціями. Номінаційна Комісія подала наступний склад управи УПСО: Василь Колодчин — голова, Мирослав Лабунька (США), о. Роман Ганкевич (Канада), Роман Кравець (Англія), Юрій Конюшко (Австралія) — заступники голови; Володимир Баран (США) — секретар, Анатоль Ромах (США) — скарбник, Леся Храплива-Щур (Канада) — пресова референтка; члени ради: Антін Ґралюк (Австралія), Антін Хлопецький (Аргентіна), Ярослав Гаврих і Маркіян Шептицький (Англія), Іван Бобин (Німеччина), Оксана Бережницька, Рома Гайда, Дарія Кузик, Василь Маркусь, Василь Никифорук, Олександер Пришляк, Леонід Рудницький, Сидір Тим’як (США); Мирон Барабаш, Мирослав Гладишовський, Методій Кінах, Павло Копачівський, Степан Петелицький, Роман Рожак, Ярослав Сиваник (Канада), Кирило Митрович (Франція), Союз Братств і Сестрицтв Омелян Басюк (США). Контрольна Комісія: Ігор Гайда (США) — голова, Юрій Буцяк (Англія), Рома Дигдала і Любомир Калинич (США), Іван Равлюк (Англія) і Оксана Тарнавська (Австралія). Товариський Суд: Микола Кушпета (Канада) — голова, Михайло Василик (Аргентіна), Михайло Марунчак (Канада), Богдан Шарко (Німеччина), Микола Щупляк (Англія).

Редактор «Патріярхату» — Микола Галів, адміністратор — Володимир Пушкар (США). Номінаційна Комісія: Іван Бобин, Ярослав Гаврих, Микола Когут, Олександер Пришляк і Леся Храплива-Щур. Запропонований склад був прийнятий. Голова Василь Колодчин подякував за вибір і з’їзд закінчено молитвою, яку провів о. мітрат Роман Ганкевич.

Золотоверхий Київ щиро вітав делегатів та гостей з діяспори на Всеукраїнських Зборах Народнього Руху України за Перебудову своєю природньою красою та золото-осінньою погодою. Вулиці Києва, а зокрема чудовий Хрещатик, були прикрашені синьо-жовтими прапорами, багатством транспарантів з тризубами та різними кличами: за самостійність і незалежність України. Київ все і на всіх, включно з чужоземними туристами, робить величаве — столичне враження, а в українців викликає особливі зворушливі почування.

В цій короткій замітці бажаю тільки поділитись своїми особистими спостереженнями, які мені впадали в очі під час побуту в Києві. В основному бажаю звернути увагу на релігійно-церковні питання, що мали місце у той час.

Пресова конференція Патріярха Мстислава

Перший день побуту у Києві, 22 жовтня 1990 року, довідався, що Патріярх Мстислав буде мати пресову конференцію. Вирішив піти. Конференцію відкрив митрополит, містоблюститель Іоан і попросив до слова Патріярха Мстислава, який у 45-хвилинному експозе подав свої біографічні дані, висловив свої думки та побажання щодо відродження УАПЦеркви в Україні. Декілька разів закликав до згоди, любови та взаємної пошани між православними та греко-католиками. В трьох окремих зворотах із пошаною називав ім’я Митрополита Андрея Шептицького, вказуючи на його великі діла в обороні православних церков та поодиноких православних. Але при цьому не завважив і не підкреслив, що Митрополит Андрей Шептицький був греко-католиком.

Присутні, що сиділи поруч мене, слухаючи Патріярха Мстислава, переконано вірили, що Митрополит Шептицький був автокефальним митрополитом. Мої намагання їх переконати, що Шептицький був греко-католик, не мали успіху. Це вказує на те, що існує дуже мале знання нашої історії Церков. Патріярх Мстислав закликав до пізнання історії та духовости, бо тільки на основі цього може прийти замирення і взаємна пошана.

Великою турботою Патріярха Мстислава є те, що відродження УАПЦ не відбувається на східніх і центральних землях України і тим самим не є таке успішне, як в Галичині. Там є цілі області, де немає ні одної парафії УАПЦ і ні одного священика. Патріярх Мстислав гаряче просив священиків з Галичини, щоб вони йшли на місійну працю в східні області України. Мені доводилось говорити з деякими автокефальними священиками, але, на жаль, майже ніхто не виявляв ні охоти, ні бажання покидати Галичину і їхати на Схід. Тоді, коли в Галичині є міста і навіть деякі села, що мають по два і більше автокефальних священиків. На закінчення свого слова Патріярх Мстислав звернувся із закликом до киян, щоб вони збудували або закупили дім, де могли б бути приміщені центр УАПЦ разом із бібліотекою, шпиталиком і гостинницею.

Після цього присутні ставили запити. Більшість запитів були поставлені у позитивно-прихильній площині так, що це дало Патріярхові Мстиславові можливість ширше розвинути думки про розбудову УАПЦ в Україні. Також ставили питання про канонічність та визнання УАПЦ іншими православними Церквами. На всі питання давав вичерпні відповіді Патріярх Мстислав, але про канонічність свячень теперішніх автокефальних єпископів відповідав Митрополит Іоан Боднарчук. Іоан був приготований на ці скомпліковані питання і дав довгу відповідь, називаючи імена і місця, і як це сталося. Чи відповідь Іоана всіх вдоволяла, трудно сказати. В загальному можна сказати, що Патріярх Мстислав має позитивний вплив на Владику Іоана, бо в Києві з сторони Іоана не було таких виступів проти греко-католиків, які мали місце в США: у Чікаго і Бавнд-Бруку. В загальному пресова конференція пройшла успішно. Всеукраїнські Збори Народнього Руху України за Перебудову.

Духовне відродження України є одна із головних передумов до повного відродження та самостійности України. Понад 70 років панування комуністичного атеїзму не залишилось без впливу. Українська духовість була викривлена, а подекуди і знищена. Духовне відродження за один рік принесло гарні плоди. Другі Всеукраїнські Збори Руху відкрито молитвою. Перший привіт виголосив Патріярх Мстислав від УАПЦ. Від Української Греко-католицької Церкви в імені Патріярха Мирослава-Івана і Митрополита Володимира Стернюка збори вітав Владика Юліян Вороновський, студит із Львова, який був у асисті о. Валерія Шкарупського, студита з Києва. Привіти від обидвох Церков присутні (біля 4,500 осіб) вислухали стоячи з великою пошаною та увагою. Під час перебігу нарад дуже часто були щирі звернення на Боже благословення, віру в Бога, українську духовність, важність релігійно-церковного виховання і т.д. Варто завважити, що у залі серед делегатів і навіть в самій президії є ще невіруючі.

Факт, що одна із головних доповідей була на тему «Роля Церкви у відродженні української держави», яку виголосив Євген Сверстюк, говорить про важність і зацікавлення релігійно-церковними питаннями на Україні. Є.Сверстюк вже не раз говорив і писав на тему духовного відродження. Він має великий позитивний вплив на своїх автокефальних братів. На жаль, коли він часом говорить і боронить позицію греко-католиків, тоді його перестають слухати.

Серед делегатів і гостей на нарадах Руху були священики із УГКЦ та УАПЦ, всі переважно з Галичини і Волині. Старався з ними познайомитися та переговорити, але для цього не було досить часу. Бажалось всюди бути, все побачити, але все це здійснити фізично не було можливо.

Під час нарад, другого дня, учасники зборів прийняли рішення вислати протестаційні телеграми до московського патріярха Алексія ІІ, голови Верховної Ради України Л. Кравчука та В.О. Голови Ради Міністрів В. Фокіна у справі заплянованого на 28 жовтня 1990 р. відправлення св. Літургії в українській святині, в соборі Святої Софії, в Києві московським патріярхом. У заяві підкреслено, що Св. Софія вважається всеукраїнською святинею і є символом духовної єдности і незалежности української нації. Відправлення св. Літургії московським патріярхом є небажаним і може спричинити міжконфесійні напруження і загострення у всій Україні.

Московський патріярх Алексій II в соборі Св. Софії

Комуністична влада і московський патріярх Алексій не взяли до уваги надісланої їм заяви і просьб українського народу. Приїзд Патріярха Алексія приготовлявся, як було запляновано. В суботу після полудня на Софійській площі відбулося багатолюдне громадське віче, на якому рішено не допустити до храму Св. Софії московського патріярха. Молоді делегати із Івано-Франківська, Львова і Тернополя поїхали на Софійську площу вже в суботу увечорі, щоб там через цілу ніч бльокувати два головні входи до Св. Софії. Переїжджаючи попри Софійську площу біля 12-ої години ночі, бачив три чи чотири автобуси учасників із Зборів Руху, які стояли із синьо-жовтими прапорами. Також вже було біля 200 міліціонерів.

На другий день, у неділю, 28 жовтня, вже з самого ранку побільшилося число міліціонерів. Поставлено переносні барикади для бльокування доступу на Софійську площу із прилеглих вулиць. Збори Руху припинили на той час наради, так що всі 4,500 осіб опинились на Софійській площі. До них долучились кияни. На Софійській площі і вулицях було біля 10,000 осіб і приблизно 500-700 міліціонерів.

Два головні входи до Св. Софії були забльоковані людьми, які там ночували, але ще був третій, бічний, вхід, і цим входом чорна лімузина з московським патріярхом намагалась просмикнутись. Під колеса лімузини з московським патріярхом поклалися депутати Верховної Ради Михайло Горинь, Олесь Шевченко та інші. Їх фізично потурбувала і відсунула міліція, і московський патріярх проскочив своїм автом.

На Софійській площі і прилеглих вулицях відбувались окремі мітинги і чулись скандування слів «слава», «ганьба»… Також проводились спільні молитви і співали релігійних пісень. Люди прийшли із священиками та принесли з собою хоругви. Це тривало, поки знову московський патріярх не вислизнув із Св. Софії до готелю «Київ» на бенкет. Там також його зустріли демонстранти з протестами.

Я був наочним свідком, як до Св. Софії не допускали акредитованих чужоземних журналістів. Це була репортерка із Великої Брітанії із журналу «Індепендент». Щоб продістатися до Св. Софії, треба було мати окреме запрошення, видане московською патріярхією. З приводу побуту московського патріярха у Св. Софії ходять різні не потверджені вістки. Говориться, що там мала бути проголошена українська автономна православна Церква, що буде мати у скорочені ті самі букви, що й автокефальна. Це, мабуть, для замішання. Дещо з того, що відбувалось у соборі Св. Софії, було передано київським телебаченням.

Греко-католицька громада у Києві

Під сучасну пору у Києві живе приблизно 25,000 греко-католиків. Вже від кількох років о. Валерій Шкарупський, який закінчив богословські студії у Литві, дає духовну опіку цим вірним. В неділю, 28 жовтня ц.р., мав нагоду бути на його св. Літургії на подвір’ї Свято-Покровської церкви на Подолі. Було приблизно 100-120 віруючих. Серед присутніх були молоді жінки, молодь і діти. Старших не було, бо вони не могли б видержати цього холоду і вітру. Співали всі вірні. Дякував молодий дяк з двома дівчатами, мабуть, його доньками. Настрій був святочно-молитовний і побожний.

Греко-католицька громада в Києві вже давно зареєстрована, але церкви їм не признали, хоч у Києві є багато церков, які є або музеями, або магазинами і їх можна легко передати вірним греко-католикам на церкву. Ось хоч би ця Свято-Покровська церква, на площі якої відправляються св. Літургії. Там тепер є склад книжок і гуртівня музичних касеток. Приходить зима, і не буде можливо назовні відправляти Службу Божу. Конечно потрібно придбати в Києві для великої греко-католицької громади церкву. В цій справі звернувся до автора цих рядків о. Валерій. Мені вдалось говорити про приміщення — церкви для греко-католицької громади з Ларисою Скорик, яка приобіцяла про цю справу порушити питання на форумі Верховної Ради, а також звернутись до міського управління міста Києва. Вона мене запевнила, що це буде позитивно полагоджене. В розмові о. Валерій підкреслив, що має дуже добрі відносини з автокефальним священиком у Києві, але коли приїжджають автокефальники з Галичини, то вони ставляться до нього ворожо. Також отці-василіяни, як приїжджають до Києва, то не піддержують його душпастирської праці. Було б добре, якщо б туристи українці-католики, відвідуючи Київ, приходили на св. Літургію, коли править о. Валерій, або хоч його привітали телефонічно.

Заключні думки

Бачити Київ і відчути, як відроджується Україна, що прямує до демократичної самостійности і державности, є дуже зворушуючим. Також бачити та відчути релігійно-церковне відродження викликає піднесення і є будуючим. Миряни у діяспорі повинні подумати, чим і як допомогти у духовному відродженні України. З певністю можна сказати, що ядро української духовности не вдалося ворожим силам знищити. Наша допомога потрібна і негайно у різних аспектах: релігійно-церковному, економічному, культурному та політичному. Коли ми об’єктивно пізнаємо історію наших Церков і будемо відноситись одні до одних з християнською любов’ю, то на цьому скористає український нарід. Ми маємо більше того, що нас об’єднує, чим ділить. Діяспора повинна активно включитись у духовне відродження України та спричинитись до віднови сильної Української Христової Церкви в Україні, згідно з переказом св. ап. Андрія Первозванного.

В суботу, 4 березня 1989 p., у Нью-Йорку відбулось дев’яте з черги засідання крайової управи Українського Патріярхального Т-ва в США. У засіданні взяли участь: Володимир Пушкар, Леонід Рудницький, Василь Никифорук, Василь Пасічняк, Степан Гробельський, Ева Піддубишин, Роман Осінчук, Ігор Гайда, Іван Крих, Ярослав Пастушенко і Микола Галів. З огляду на те, що голова Олександер Пришляк не міг взяти особистої участи, засіданням провадив заступник голови д-р Володимир Пушкар.

Крім поточних точок нарад обговорено і вирішено справу кооптування членів до Контрольної Комісії, до якої запрошено Ярослава Пастушенка. Обговорено справу чергового крайового з’їзду, який намічено на суботу, 3 червня цього року. З’їзд запляновано відбути у Філядельфії в приміщенні Ля-Саль Університету. Намічено програму нарад. При цьому члени Номінаційної Комісії поінформували про працю комісії. Із звітів виявилось, що Комісія має труднощі підшукати кандидата на голову крайової управи. Після цього обговорено це питання і взято до уваги деяких осіб, з якими треба буде переговорити й устійнити їх участь.

Ще раз обговорено легально-податкові справи. Вирішено, щоб з цими справами не зволікати. На засіданні вирішено від крайової управи вислати окреме привітання для опікуна мирянського руху Владики Івана Прашка з його золотим ювілеєм — п’ятдесятиріччям священства. До привіту вирішено залучити з приводу такої небуденної нагоди подарунок.

Вирішено, що ще перед з’їздом треба буде відбути одне засідання. На початку нарад вшановано пам’ять почесного члена Товариства Йосипа Гірняка. Наради закрито молитвою, а д- р В. Пушкар подякував усім за ділову участь у нарадах.

Тут при Українській Католицькій церкві св. Покрови засновано Відділ Українського Патріярхального Товариства і вшановано Патріярха з днем його уродин.

Завдяки ініціятивному комітетові під головуванням Ігоря Гайди засновано 26 лютого 1984 року при церкві св. Покрови відділ Українського Патріярхального Товариства, досі ми мали лише представництво, яке довгі роки провадив Володимир Сусла. Заснування відділу було добре підготоване. Ігор Гайда, який провадив програмою дня, коротко з’ясував ціль Патріярхального Товариства та подав склад управи відділу і контрольної комісії, що його збори одноголосно прийняли.

Безпосередньо по засновуючих зборах відділу відзначено 92-річчя нашого Ісповідника Віри Патріярха Йосифа Кардинала Сліпого.

Святкування започатковано мистецькою програмою: Рома Гайда виконала з глибоким відчуттям деклямацію «Глава і Патірярх» — Евгена Крименка, а квінтет з Гартфорду, який зорганізувала Христя Сливінсьа, своїми гарними голосами відспівав «Як славний Ти, Боже, в Сіоні» — Д. Бортнянського, «Отче наш» М.Вербицького, «Богородице Діво» — А. Гнатишина і «Боже, великий, єдиний».

Голова крайової управи Т-ва з Гартфорду інж. Олександер Пришляк подав перебіг святкувань у Римі.

Прелеґент насамперед вдумливо, ясно і тепло змалював життя Патріярха, його гуманні прикмети, заслуги й осяги та велику популярність і повагу у світі. Тоді перейшов до опису цього дня у Римі, дня, сповненого авторитету і молитов подяки і прохань до Бога за здоров’я і сповнення плянів Ювілята — Патріярха.

Також з полегшею довідалися ми, що Патріярх вже знов багато працює і, хоч ще не міг, по своїй тяжкій недузі, брати участи у Службі Божій і молебні, але вдома, у кріслі, приймав своїх гостей: владик, священиків і мирян — поодиноко і групово.

З черги о. парох Ярослав Шуст згадав Ювілята, як людину сильної волі, праці й змагань, як гідного наслідника великого митрополита, Слуги Божого Андрея Шептицького, який передав в його руки керму Церкви.

Святочні сходини закінчено «Молитвою за Патріярха», які відспівали всі присутні.

При солодкому і каві присутні порушували ще деякі проблеми нашої Церкви і громади. Крім цього оглядали найновіші фота із святкувань у Римі.

Н. Ш.