Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Ігор Лесик

Громада Лос-Анджелесу в поклоні бл.п. Патріярхові Йосифові

У неділю, 5 квітня 1992 p., українська католицька громада Лос-Анджелесу відзначила скромною академією сторіччя з дня народження св.п. Патріярха Йосифа Сліпого. Академію, яка відбулась у приміщенні УКЦ Рождества Пресвятої Діви Марії, відкрив молитвою о. монсеньйор Петро Леськів. Голова місцевого відділу Українського Патріяр­хального Товариства Ігор Лесик відтворив у святочній промові портрет бл.п. Патріярха, підкреслюючи його особливі інтелектуальні вартості, які перемогли 18 років знущання в більшовицьких тюрмах. Патріярх Йосиф залишив українському народові не лише численні культурні надбання, як Український Католицький Університет, собор Св. Софії, бібліотеку, музей і численну літературу, але й дав йому також ідеологічний напрям, який є необхідний в нормальному розвитку християнізму і закріпленні позицій Української Церкви. Промовець пригадав, що бл.п. Патріярх, крім праці в екуменічному русі, продовжував змагання за піднесення Української Церкви до гідности Патріярхату, бо лише кілька місяців після його виходу на волю з більшовицького пекла він представив на Вселенському Соборі 11 жовтня 1963 р. прохання від Києво-Галицької Митрополії визнати наш Патріярхат. Одначе Рим відмовляється від цього, примикає очі на те, що Україна тепер — вільна держава із своєю територією. Не бачить Рим і того, що Україну як вільну державу визнали 106 держав, включно з Ватиканом. Тисячі священиків і мільйони християн згинули в більшовицьких тюрмах за Христову віру. Цього не доцінює Апостольська Столиця… Сподіваємось, що синод українських владик, який відбудеться у Львові в травні ц.р., вирішить нарешті позитивно питання патріярхату УКЦ, бо думаємо, що в своїх рішеннях вони будуть керуватися засадами християнської і національної етики. Під час своєї подорожі по всій земній кулі бл.п. Патріярх, відвідуючи своїх мирян, з великою гідністю виконав функцію амбасадора України.

«У наслідок тимчасової перемоги матеріялізму над ідеалізмом, — говорив промовець, — витворився у людей психологічний синдром духової слабости — егоцентризм, який сповільнює або зовсім зупиняє нормальні процеси розвитку суспільства. Модерна людина зосереджується лише на собі. Її «я» виростає до тої міри, що вона стає малою, неспроможною посвятити свою амбіцію в користь загальної ідеї. Цей егоцентризм поширюється на групи, організації, які кожна осібно намагаються монополізувати свої програми. Так витворюються міжгрупові конфлікти із різнородною тематикою. Два головні поштовхи до єдности: Любов Бога і Батьківщини сьогодні не сповняють свого завдання, бо вони стали лише поверховними, формальними факторами світогляду. Ще й до цього у своїй тактиці вживають ці «еґоцентрики» самохвальки, яка відкидує об’єктивізм, який суперечить їх філософії. Такий стан не може дальше існувати, — говорив промовець, — бо він може довести до катастрофального занепаду духових вартостей нашого суспільства».

У другій точці програми виступали пані Катя Ліпінська і Даня Лопушинська. Вони вдало, із зрозумінням, продеклямували поезію С. Іванкова «Заповіт Патріярха». Піяністка Оксана Ґудзій подала дуже добру інтерпретацію «Маршу» В. Барвінського. Ця перлина музичної творчости композитора В. Барвінського перенесла слухачів у часи, коли бл. п. Йосиф перебував між Українськими Січовими Стрільцями. Велике враження і подив присутніх зробила маленька Марічка своєю деклямацією «Патріярх», написаною Є. Іванковим у 6-річчя смерти бл.п. Йосифа Сліпого. Свято закінчив місцевий церковний хор відспіванням гимну на 1000-ліття Хрещення Руси-України, муз. М. Федорова, диригувала пані Оля Івах. Управа відділу УПТ складає щиру подяку учасникам і громаді за участь у цій імпрезі.

Ігор Лесик

Українська католицька громада Лос-Анджелесу вшанувала пам’ять Патріярха Йосифа Сліпого

2 грудня 1990 р. відбулись в приміщенні української католицької церкви в Лос-Анджелесі святочні сходини для відзначення 6-річчя смерти св. п. Патріярха Йосифа Сліпого. Програму сходин започаткував молитвою о. Петро Леськів, парох місцевої української католицької церкви, який у своєму вступному слові подав коротку біографію Патріярха, відзначаючи важніші епізоди з його життя.

В 1922 р. став професором догматики у Духовній Семінарії у Львові, а опісля її ректором. Реформує навчання у Богословську Академію, відвідує університети різних країн. Бере живу участь у Велеградських Конгресах та других наукових з’їздах. Під час більшовицької окупації Митрополит Андрей висвячує його на єпископа з правом наслідства. Від Митрополита Андрея перебрав Патріярх Йосиф ідеї екуменізму на Україні. Після смерти Слуги Божого Митрополита Андрея єпископ Йосиф Сліпий став головою Української Католицької Церкви.

В квітні 1945 р. Митрополита Йосифа більшовики арештували і заслали до концентра­ційних таборів. В 1960 p., ще коли Митрополит Йосиф був у заслані, Папа Іван ХХШ іменував Митрополита Йосифа Кардиналом ін пекторіс. По 18 роках каторжного заслання, в 1963 p., за старанням Папи Івана ХXІІІ, Митрополит Йосиф вийшов на волю. B 1965 р. Папа Павло VI номінує Митрополита Йосифа кардиналом. Впродовж 21 років на волі працює невтомно над покращанням долі Церкви і народу. В 1975 р. прийняв титул Києво-Галицького патріярха. Його осяги є незчислимі: купує манастир для монашого чину Студитів, основує і будує Український Католицький Університет ім. св. Климента з храмом Св. Софії, привертає власність храму свв. Сергія і Вакха. Серед невтомної праці для Церкви і народу спочив Патріярх Йосиф Сліпий у Бозі дня 7 вересня 1984 р.

В слідуючій точці програми сходин голова відділу Українського Патріярхального Товари­ства в Лос-Анджелесі Ігор Лесик подав інтерпретацію історичного послання Патріярха про «Возз’єднання в Христі». В цьому екуменічному документі Патріярх підкреслює, що підставою існування, розвитку і відродження народу є твердий релігійний фундамент, опертий на Христовій вірі. Ці фундаменти у нас є слабі через вікові суперечки поміж Православною і Католицькою Церквами. Отже Патріярх звертається до українського народу, «щоб нарешті почав своє оздоровлення і почав його від поєднання в Христі». Як спеціяліст догматик, Патріярх без вагання заявив: «Безсторонньо кажучи, між нами нема суттєвої догматичної різниці». Розлам піддержують ті, які хочуть ослабити український нарід і Церкву. Щоб вийти з того лиха, Патріярх радить: «Станути на прадідівські традиції і почати акцію поєднання в Христі». З цим самим закликом звертається Патріярх до євангеликів і других християнських громад на Україні. Щоб осягнути цю мету поєднання в Христі, «треба добро Церкви і народу ставити вище марної особистої амбіції і своїх особистих та гуртових користей».

Візія екуменізму Патріярха Йосифа, яку перед тим започаткував Слуга Божий Андрей Шептицький, не має можливости на успіхи в теперішніх часах, коли Україна переходить історичну фазу національного, культурного і релігійного відродження. Ще між нами панує брак релігійної толерантности, а без неї екуменізм є неможливий. Але все таки Патріярх засіяв зерно, яке в свій час дозріє в нашій обновленій державі. На думку прелеґента, ментальність українського народу має всі добрі прикмети, але одна прикмета, а це є егоцентризм, є негативна і вона є перешкодою в шуканні за СПІЛЬНИМ, як наказував св.п. Патріярх, і через це так важко осягнути ЄДНІСТЬ.

Після цієї доповіді пані Марійка Захарків продеклямувала вірш Євгена Крименка «Патріярх». В першій частині цього вірша поет змальовує трагічний духовий стан народу, але в другій частині вірша поет бачить, що кайдани рвуться, народжується нова дійсність: єдина власна Церква у вільній Україні. На закінчення святочних сходин Богдан Солук, український фільмовий продуцент, висвітлив фільм із побуту св. п. Патріярха Йосифа в Лос-Анджелесі.

Ігор Лесик

Помер Володимир Божик

9 січня 1991 р. відійшов від нас в Лос-Анджелесі волею Всевишнього відомий в українській діяспорі талановитий диригент хорів Володимир Божик. Залишив він у великому смутку дружину Моніку, сина Богдана, дочку Павліну Мурейну, сестру Іванну Осідач і троє внуків.

14 січня 1991 р. відбувся в українській католицькій церкві Рождества Пресвятої Діви Марії в Лос-Анджелесі Парастас у пам’ять покійного Володимира. Парастас відправили: Владика Іннокентій Лотоцький, парох місцевої церкви о. Петро Леськів, о. Микита Андрій (Сан-Дієго), о. Осип Чупіль (Фенікс, Арізона) і о. протопресвітер Степан Галик-Голутяк — парох православної церкви ім. св. Андрія в Лос-Анджелесі. В короткому слові владика зазначив, що покійний Володимир мав особливий талант від Бога, щоб піснею прославляти слово Боже і піснею служити своєму народові. На другий день, 15 січня 1991 p., відбулись в цій самій церкві похоронні відправи. Велику св. Літургію відправили отці: о. Петро Леськів, о. Йосиф Редила (Сан-Дієго), о. Осип Чупіль і Микита Андрій. Присутніми на цій відправі були також священики місцевих православних церков: о. Степан Галик-Голутяк і о. Олексій Лімонченко — Українська Православна Церква св. Володимира. В проповіді о. Леськів відмітив надзвичайну відданість покійного Володимира Богові й народові.

Після св. Літургії відбулась Панахида за упокій душі бл. п. Володимира Божика. Довжелезна кольона авт супроводила покійного на цвинтар в Сан-Фернандо. Похоронні відправи провели о. Леськів, о. Чупіль і о. Галик-Голутяк. Прощальне слово на цвинтарі виголосили о. Степан Галик-Голутяк, Петро Марцинів від Капелі Бандуристів і Стефанія Шумна від Сестрицтва Пречистої Діви Марії. Під час всіх похоронних відправ співав підсилений хористами православних церков мішаний хор під диригентурою пані Олі Івах. Цей хор виконував зовсім бездоганно досить складні церковні пісні.

На закінчення похоронних обрядів відбулась в приміщенні української католицької церкви Рождества Пресвятої Діви Марії поминки, які підготовили пані з Сестрицтва Пресвятої Діви Марії, під час яких промовляли: Богдан Стусь — голова Українського Культурного Осередку в Лос-Анджелесі, Олександер Рівний від хору «Кобзар» в Лос-Анджелесі і о. Степан Галик-Голутяк, який прославив покійного Володимира своєю прекрасною поемою. Фільмовий продуцент Богдан Солук висвітлив на екрані один із концертів хору «Кобзар», яким диригував бл. п. Володимир Божик. На закінчення тризни сестра покійного Володимира, Іванна Осідач, подякувала всім отцям, промовцям і українській громаді за те, що своєю участю в похоронах виявили любов і пошану до покійного маестра Володимира Божика.

Володимир Божик народився 1908 р. в Раві-Руській, Західня Україна. По закінченні музичних студій в консерваторії, спеціялізуючись в диригентурі, покійний Володимир відразу включився в музичне життя. Обдарований гарним голосом (тенор), виступав у ревелерсах у Варшаві, а опісля зорганізував свій мішаний хор і з ним концертував з великим успіхом в Західній Україні, Польщі й Німеччині. В листопаді 1944 р. оснувалась в Німеччині Капеля Бандуристів ім. Шевченка, і сл. п. Володимир Божик став диригентом цієї капелі. Разом з мистецьким керівником Григорієм Китастим ця капеля несла красу української пісні по Европі, а згодом в США і Канаді. В 1960 р. покійний Володимир оселився в Лос-Анджелесі в Каліфорнії і там 30 років провадив церковний хор при місцевій українській католицькій церкві і світський хор «Кобзар» при Українському Культурному Осередкові в Лос-Анджелесі. Його хори завжди були на високому мистецькому рівні. В його інтерпретації пісень відчувалось не лише добру професійну диригентську руку, але й глибоке розуміння краси української пісні.

Відійшов від нас великий християнин, активний громадянин і щирий патріот. Пам’ять про нього буде вічною між нами. Хай Йому буде легкою американська земля!

Ігор Лесик

 Співцеві України

(В пам’ять св. п. Володимира Божика)

В чужині, далеко від рідного краю,
В сумній, непорослій могилі лежить
Співець України — спочив в ній на віки,
Закрив свої очі, сном вічним там спить.
Порвалася арфа, сумує трембіта,
А кобза скрипливо, мов галка, скиглить,
Бо струни не грають, порвались, замовкли,
Зі сну його будять, — а Батько їх спить…
«Гей, Сину, мій Орле, Вкраїнонька плаче,
Нащо ж сиротою її залишив?..
Хто ж про її горе, про славу минулу
Розкаже у пісні, як ти це робив?»
«Не плач, Рідна Нене», — озвавсь дух з могили, —
Я в вічність з собою нічого не взяв.
Твої пісні, перли і рідную музу
Братам своїм рідним в подарок віддав!»

* * *

На свіжу могилу, о Співче, наш Друже,
Вінець нев’янучий тобі ми кладем;
Тобі прирікаєм, що скарб твій великий
І працю твою ми в вік збережем!

о. Степан Галик-Голутяк