Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

ІІЦ

П’ять років Пасторальному відділові Інституту історії Церкви. Чи це багато?

Інститут Історії Церкви (скорочено ІІЦ) при Львівській Богословській Академії був заснований в 1992 році.

Через кілька місяців роботи, в 1993 році Інститут відкрив свій новий підрозділ — Пасторальний відділ. Головними завданнями поставленими перед цим відділом були: тримати в полі зору життєвий шлях репресованих за віру респондентів ІІЦ; по змозі піклуватися їх матеріяльними та фізичними потребами; виявляти перед суспільством їх достойні наслідування чини і життєвий шлях.

Найпершим завданням, яке поставив перед собою Пасторальний відділ, було — особисто познайомитися з тими, хто вже розповів про своє життя працівникам Інституту — інтерв’юерам. Відвідавши кожну з родин та проаналізувавши ситуацію, вони прийшли до висновку, що необхідний захід, який зібрав би разом священиків — тих, хто брав активну участь в часи підпілля. Такою нагодою було відзначення 210 річниці з дня заснування Львівської Духовної семінарії.

Зустріч відбулася в жовтні 1993 року в соборі св. Михаїла на спільній Літургії з Владиками, Верховним Архиєпископом Мирославом Кардиналом Любачівським та Митрополитом Володимиром Стернюком. Це був знаменний день зустрічі тих, хто дочекався свободи Церкви і тих, хто повернувся до рідного краю. Вдалося вперше об’єднати у спільній молитві 15 священиків-героїв Катакомбної Церкви та їх ієрархів, дати можливість їм поспілкуватися в гостинній обителі монахів-студитів.

Не всі змогли приїхати на зустріч, а про багатьох ми ще, на той час, не знали, адже життя в підпіллі мало свої закони конспірації.

Пошуки тих, хто мав заслуги перед Церквою, тривали. Родину за родиною відвідували зав. пасторальним відділом та інтерв’юери; крім розповідей про життя, записаних на магнітофонну стрічку, заповнювали спеціяльну анкету-обслідування про те, чим можна допомогти оповідачеві. Так появилися списки потребуючих. Зустріч у 1993 році з представниками Інтернаціональної Християнської Асоціяції (ІХА) — пастором Арнольдом Розе з Німеччини та пані Геді Флюрі з Швайцарії, які з відкритим серцем зустрілися з членами підпільної Церкви — надала нам можливість налагодити постійну матеріяльну допомогу 100 особам: священикам, вдовам по жонатих священиках, монахам та монахиням, які мешкали поза зруйнованими обителями та мирянами — активним помічникам священиків. Ми дістали змогу оплачувати лікарства та одноразово допомагати ще іншим потребуючим, тим, хто розповідаючи про інших, скромно замовчував про свою участь в тяжких буднях переслідуваної Церкви. За п’ять років співпраці над цим проектом, число таких осіб сягнуло понад 200 чоловік, хоч потребуючих було значно більше та всім допомогти ми не мали змоги.

Особливо приємно було зустрітися з нашими підопічними, як ми їх називали, під час святкування празників св. Миколая; тоді юнаки з організації «Українська молодь Христові» брали за примір собі св. Отця Миколая та розносили стареньким скромні подарунки від Самбірського цукрового комбінату та ІХА. За це Господь хай щедро нагородить наших спонсорів. Ще інші заходи проводились спільно з цими юнаками та юначками, бо зустрічі старших священиків з молоддю стали звичними. Коляди на Різдвяні свята… Привітання з ювілеями… — Зрештою 13 липня 1996 року, на з’їзді організації «Українська Молодь Христові» отці — довоєнні члени цієї організації, благословляли з митрополичих палат катедри св. Юра прапори з’їзду та молодь на подальшу працю для народу і Церкви.

Ми прагнули якомога частіше влаштовувати такі обміни думками та досвідом між молоддю та представниками старшого покоління священиків, монахів та монахинь. Традиційними стали: проведення циклу бесід «Хресна дорога нашої Церкви» для учнів Духовного ліцею ім. А. Шептицького (1994-95 p.), для студентів Богословської Академії (1994 p.), та участь наших респондентів у всіх заходах, які проводить Інститут Історії Церкви.

Щоб виявити нові імена «тихих героїв», ми розсилали листи по деканатах, довідувались про них від співбесідників під час інтерв’ю та з приватних довірочних розмов з тими, хто розумів важливість нашої праці. Так доповнювались списки учасників греко-католицького підпілля.

Дуже б хотілося довідатися долі всіх священиків, які були в Шематизмі — списку виданому в 1945 році. Багато прізвищ вже стало легендами, доля багатьох є невідомою, а ще інших ми розшукували та продовжуємо шукати. На основі матеріялів, зібраних Інститутом, в 1994 році п. Лялевич написала п’єсу, яку поставили молоді ентузіясти з театру «Мета». Вистава вперше була показана для учасників Синоду Греко-Католицьких єпископів у 1995 році. В залі були присутні живі герої, які після закінчення вистави, могли оповісти глядачам про свої особисті переживання та згадати про тих, котрих з такою любов’ю зобразили актори театру. Вистава та подібні зустрічі повторювались для учасників Синодів та першого повоєнного Собору Греко-Католицької Церкви, для молоді в різних містах Львівщини. Цей захід показав себе, як актуальне виховне знаряддя у роботі з молоддю.

Не зважаючи на підірване каторгою та іншими репресіями здоров’я, старші священики і надалі приймають активну участь в заходах організованих IIЦ. Цикл наукових конференцій «Берестейські читання» та конференцій присвячених: «400 років Берестейської унії», «50-ліття з дня смерти митрополита Андрея Шептицького», «50 років псевдособору 1946 року». «Пам’яті єпископа Василя Величковського», ювілей Владики Володимира Стернюка, численні зустрічі з представниками преси і телебачення — всі вищезгадані заходи відбуваються з активною участю наших старших духовних наставників, для котрих пасторальний відділ організовує і транспорт, і необхідний супровід та опіку.

Прізвища та життєписи священиків, що відзначились в період переслідування Церкви тоталітарним режимом, найбільш повно були зібрані по Львівській архиєпархії. Тому за матеріялами опрацьованими пасторальним відділом Львівська митрополія УГКЦ в 1997 році представила до нагороди групу старших священиків, заслужених у підпіллі душпастирів лише з одної Львівської архиєпархії. Матеріяли були надіслані Папі Іванові-Павлові II, котрий нагородив за особливі заслуги перед Церквою медалями та грамотами 24 священиків. Стаж священства кожного був не менше 50 років.

Церемонія нагородження героїв-священиків, запрограмована з участю пасторального відділу ІІЦ. відбулася 11 січня в каплиці собору св. Юрія. Після вручення нагород Владикою Любомиром Гузарем священики зустрілися з Блаженнішим Патріярхом Мирославом і Кардиналом Любачівським та семінаристами Духовної семінарії святого Духа, останні запросили ювілярів до себе в семінарію. Архиєрейською Літургією, яку відслужив Владика Юліян Гбур в сослуженні відзначених отців, розпочалася 8 лютого зустріч майбутніх священиків з ветеранами. Хор семінаристів піснями вітав їх, а пізніше відбулися розмови та розповіді про життя.

Публікацію біографій нагороджених священиків за матеріялами Інституту Історії Церкви розпочинає журнал «Місіонар».

Як багато можуть розповісти фотографії про повновартісне життя: ті, що зберігалися як реліквії та ті сьогоднішні, які висвітлюють ту славну пору, коли Церква заговорила про себе на новий голос. Подаровані нашими оповідачами, вони стали ніби візитівкою ІІЦ. Тут слід відзначити серію знимок виконаних п. Лідією Михайлюк-Сухі «Портрети учасників Греко-Католицького підпілля». Вони з успіхом демонструвалися на фотовиставці в Філядельфії в 1995 році та стали окрасою нашої постійної фотовиставки, яка розпочала свій шлях від інавгурації Інституту. Знимки подаровані Інститутові, брали участь в слідуючих експозиціях: «Хресна дорога України», що була організована в 1995 році «Меморіялом» та Львівським Історичним музеєм; «Голгофа нашої Церкви» — оформлена спільно з Інститутом релігії, котра демонструвалася в Коломиї та Косові в 1996 році: вони були надіслані до Риму на фотовиставку про переслідувані Церкви, організовану отцями-єзуїтами; були представлені в експозиції музею Інституту релігії в 1997 році. Коли наприкінці 1997 року Львів відвідала дружина президента США п. Гілларі Клінтон — на тлі нашої фотовиставки директор Інституту д-р Борис Ґудзяк познайомив її з учасниками Греко-Католицького підпілля та Історією Катакомбної Церкви.

Не залишились поза увагою пасторального відділу й долі священичих дружин. Тих, хто пережив і часто ділив переслідування та терпіння разом з чоловіками. З гідністю несли вони звання їмостей, не ставали на перешкоді своїм мужам при виконанні їхніх душпастирських обов’язків, а були їм опорою. У випадку втрати мужа — продовжували його справу: особистим прикладом та працею збагачуючи духовне життя свого оточення.

Вперше зібрались разом молоді дружини священиків і ті старші — на з’їзді дружин священиків у 1994 році. Це була незвичайна зустріч. Доповіді приготовані старшими панями були і актуальними, і повчальними. А особистий обмін думками та розповіді про життя, які супроводжувалися демонструванням знимок з часів пережитого, були взаїмно корисними для всіх присутніх. Така зустріч повторилась і в 1995 році; а на реколекціях для дружин священиків вони стали щорічними.

В 1996 році завдяки проекту, який розробив пасторальний відділ разом з Львівською Архиєпархією, ми отримали матеріяльну допомогу від «Організації солідарности німецьких католиків з католиками східної Европи» — «Renovabis». Допомога не тільки матеріяльно підтримала бідуючих священиків та священичих вдів, які стільки трудились для нашої Церкви, але й скріпила їх бойовий дух і бажання служити суспільству. Бо без переконання, що про них пам’ятають, що їхній досвід є для суспільства цінним, було б важко пережити теперішню економічну й політичну ситуацію в державі. Виплата допомоги давала можливість щомісячно зустрічатися та спілкуватися не тільки пасторальному відділові з нашими підопічними, а їм самим збиратися разом та спілкуватись між собою, що є особливо важливим для людей старшого покоління.

Всі, хто потрапляє в поле зору наших інтерв’юерів, а вже взято 800 інтерв’ю, стають членами нашої великої родини, нашого Інституту. Пасторальний відділ підтримує зв’язки з ними, практично забезпечує їх участь в наших святкуваннях і презентаціях; ми їх вітаємо з ювілеями та святами; співчуваємо в горі та вітаємо з радісними подіями; дякуємо їм за можливість поспілкуватись з ними, отримати духовні настанови, тощо.

Тепер пасторальний відділ опрацьовує документи з інших єпархій про життєвий шлях і подвиги старшого покоління душпастирів. Ті з них, хто має не менше ніж 50 років священства, також будуть представлені Святійшому Отцеві для відзначення за самовіддану оборону святої католицької віри у час випробувань. Збираємо ми теж матеріяли про життя Закарпаття в роки переслідування, зокрема складений список вдів по переслідуваних священиках, щоб з їх допомогою показати чітку картину боротьби Церкви, зазначити героїчне місце цієї єпархії в історії Катакомбної Церкви. Плянуємо зустрічі семінаристів зі священиками старшого покоління, щоб в час великого посту вони могли розважити про роль священика на парафії, а студенти Богословської Академії оглянуть виставу театру «Мета», присвячену Хресній дорозі Спасителя. Зразки подвигів нашого духовенства і мирян виявлені з розповідей наших оповідачів будуть опрацьовані й передані постуляційній комісії нашої Церкви.

Про подвиг переслідуваної Церкви потрібно говорити, щоб підростаюче покоління, а отже майбутнє нашої Церкви знало своїх героїв, тих, хто став вже історією. Щоб молодь знала про тернистий шлях відданих синів Церкви і своєю увагою скрашувала осінь їхнього життя. Вони ще поруч з нами, вони готові поділитися з нами своїм досвідом та розповісти правду про минуле.

П’ять років працює Пасторальний відділ, звітуючи перед суспільством за свою працю, ми прагнемо співпрацювати з усіма, хто хоче матеріяльно допомогти конкретним особам з духовенства та мирян переслідуваної Церкви, з тими, хто подасть нові адреси і назве прізвища невідомих героїв Катакомбної Церкви тут, у нас на Україні, або долею закинених в чужі краї. Кожна ідея, кожна пропозиція, яка свідчила б про безінтересовну зацікавленість і бажання допомогти будуть з радістю прийняті. Ми готові до праці, ми хочемо познайомити світ з тими, хто є нашою гордістю.

Керівник пасторального відділу Інституту Історії Церкви ЛБА
Ірина Коломиєць