єпископ Іван Прашко

Редакція журнала «Патріярхат» одержала листа від Владики Івана Прашка з Австралії, якого друкуємо без змін і редакційних поправок, за виїмком ортоґрафії. Водночас передруковуємо з «Інформаційного Листка» Комітету за права УКЦеркви і Мирян у Австралії, статтю під назвою: «Наш Коментар».

Це є два документи, що відносяться до ситуації нашої УКЦеркви на терені Австралії. Тому, що на сторінках журнала «Патріярхат» був надрукований відкритий лист Владики Івана Прашка й інформаційна довідка про перебіг зустрічі мирянських представників з єп. Петром Стасюком, що відбулась у Львові під час другої сесії Патріяршого Собору, під час якої Владика Петро Стасюк зробив деякі ствердження по відношенні Владики Івана Прашка і Комітету за Права УКЦеркви і Мирян. Надруковані документи опрокидають ствердження Владики П. Стасюка.

Бажаємо, щоб наші читачі були всесторонньо поінформовані й побачили, хто говорить правду. Варто б до цієї справи згадати справу о. мітрата Івана Шевціва.

Дивно, що ні діючий, в імені Патріярха Мирослава-Івана, Владика Любомир Гузар, ні Постійний Синод, ні Синод Єпископів УКЦеркви по сьогодні не розв’язали ситуації, що утворилась на терені Австралії з приходом єп. Петра Стасюка. До речі, слід підкреслити і наголосити, що ні проблеми, які постали на австралійському терені УКЦеркви, ні сама УКЦерква не є внутрішньою справою єп. Петра Стасюка. Чи припадком не забувається основного завдання у Христовій Церкві служіння, а чомусь більше наголошується володіння? В такому випадку, про яку, можна говорити, любов чи християнські чесноти? Виглядає, що провід нашої УКЦеркви не бажає, чи може неспроможний розв’язувати своїх церковних проблем. Бажалось би бачити, щоб у Христовій Церкві пропадало особисте «я», а перемагала і тріюмфувала найбільша Божа Заповідь — Любов і правда!

Редакція

* * *

Мельборн, 15.1.1999

Христос Раждається!

До
Редакції журналу Патріярхат на руки п. М. Галіва.
США.

Шановний Пане Редакторе!

Місячник Патріярхат з листопада я отримав, котрого уважно перечитав.

Прикро було мені читати в статті про Австралію, що мій наслідник Владика Петро Стасюк так про мене висловився у присутності заступника глави УГКЦ Преосв. Кир Любомира Гузаря, але я йому це прощаю.

Потверджую, що листа з дня 12-го грудня 1997 року, котрого я вислав до членів Постійного Синоду наших Владик я писав сам і за нього відповідаю.

Після повороту з Синоду, який відбувся у Львові, Владика Петро викликав мене, запитував та пропонував, щоб я вицофав цього листа кажучи, що за це я маю гріха, що я відмовив.

Бажаючи Вам і всім працівникам у цьому Різдвяному часі всіх обильних ласк від новонародженого Спасителя світу та з Новим Роком всего найкращого у дальшій праці для добра Нашої Церкви, благословлю всіх з цілого серця.

Христос Раждається — Славіте Його!

+ Іван Єп. Прашко

 

НАШ КОМЕНТАР

З «Інформаційного листка», Комітету за права УКЦ і мирян в Австралії.

Важко собі уявити, з якою метою склику­вав Владика Петро сходини у Львові. Ми знаємо, що кожночасні подібні інформації Владика Петро розповсюджував в Австралії, але у Львові єпископ- епарх мусів би бути більш обережний з неправдомовністю. Задержимось на декількох важливіших справах з цієї зустрічі.

Владика Стасюк сказав, що є «кілька, може десять незадоволених осіб і це вже зовсім завмирає, бо це старші особи». Деякі, що читали це в Австралії, не могли повірити, що Владика Петро відважився так говорити у Львові, бо в Австралії ми вже до цього привикли. Даємо тільки два факти.

У «Повідомленні» нашого Комітету мирян у «Вільній Думці» 17.3.1996 писалось, що «на вужчих сходинах мирян оформлено… «Комітет за права УГКЦеркви і Мирян» і, що на зборах було 435 присутніх. Крім того філія нашого Комітету в Джілонґу (це є біля 100 км від Мельборну), внесла петицію до Владики Петра з проханням зустрічі та обговорення з Владикою «болячки, що турбують нас усіх підписаних». Під петицією є 102 підписи парафіян Джілонґу. Як на парафію в Джілонґу, це поважна кількість. Як може церковний достойник публічно так безцеремонно говорити неправду перед поважною авдиторією.

Дальше, Владика Петро висловився, що «Коли ж ідеться про Владику Івана Прашка, то треба знати, що він уже не пам’ятає, що з ним діється». Ми знаємо, що в тому стилі Владика Петро висловлювався і в Австралії, відомо, що у свій час Владика Петро робив старання позбутися Владику Прашка до «нирсінґ» приміщення, на що останній не погодився. Але в такий спосіб висловлюватися публічно і то неправдиво про свого попередника-сеньйора, це не по-людському і не по-християнському. Треба це повністю заперечити і запротестувати, бо Владика Іван до сьогодні сповняє душпастирські обов’язки, відвідує хворих, відправляє Богослуження, хоронить людей тощо, тоді, коли Владика Петро роз’їжджає і є в більшості поза Австралією.

А дальше було сказано, «між ним і Владикою немає жодних непорозумінь». Чого ж тоді Владика Петро публічно, на сходинах вірних критикував і оспорював колишні рішення свого попередника, чому Владика Прашко писав і скаржився до Патріярха і Східної Конгрегації, чому були адвокатські погрози суду, що спричинили були поважну хворобу Владики Прашка? А дошукування, чи резиденція Владики Прашка є його власністю?

Врешті, в справі листа Владики Прашка до Синоду і Владик, Владика Петро давав неясні відповіді і «прийшло до того, що мовляв, цього листа писав п. Болюх…». Тоді треба бути консеквентним, хто його писав, бо чому в Австралії Владика Петро каже, що листа писав о. І. Шевців.

Але найбільш вимовною і характеристичною для Владики Петра є справа, над якою ми хочемо довше задержатися. В згаданій статті в ж. «Патріярхат», ч. 11, за листопад 1998 р, пишеться, що Владика Петро прийшов на зустріч в товаристві о. Зенона Хоркавого, який являється австралійським вікарієм. Але скоро виявилось, з яким наміром прийшов о. Хоркавий. Владика Петро сказав, що і за Владики Івана були непорозуміння на церковному полі й на підтвердження того встав о. Хоркавий і сказав, що «Владика Іван Прашко також мав проблеми, після поїздки в Україну за радянських часів».

Важко повірити, що на це спромігся о. Хоркавий серед такої авдиторії і на такому форумі. Що за порівняння! Так, Владика І. Прашко їздив в Україну 7 разів в роках 1967, 73, 79, 84, 89, 91. Ніхто з діяспоральних владик не їздив стільки разів. Їздив він туди не з порожніми руками і колись у свій час це може буде докладніше вияснене, як писав автор, п. М. Галів, що о. Зенон забув сказати, що Владика Прашко їздив в порозумінні з Патріярхом Йосифом. За це дочекався, що Владика Постійного Синоду від тієї ж Церкви-Матері не мав часу й охоти його відвідати в часі побуту в Австралії.

Але тут є ще інший, людський і християнський бік справи. Що це за тактика церковного ієрарха, що змушує священика-слабодуха виступати проти свого колишнього владики, щоб давати такій шляхотній справі, як поїздки в Україну (прошу зважити роки 67-73-79-84), в часі розгулу і жорстоких репресій режиму, називати це непорозуміннями чи проблемами з вірними. Як можна так мильно інформувати про свого колишнього владику, який його «витягнув в люди», оплачував його студії і теологічні навчання, висвятив і, врешті, зробив мітратом.

Чи можна дивуватися, що недавно сталася подібна ситуація в Мельборні? Молодий священик, що щойно приїхав з України, цілу проповідь присвятив деяким мирянам, що «роблять антицерковну роботу» і гостро їх критикував. Ця молода людина є тут заледви два місяці, не знає дійсності й дався комусь з теперішніх церковних властей намовити критикувати тих людей, які побудували та зорганізували цю Церкву, яка тепер дала йому притулок і хліб насущний. Цей молодий священик міг би бути добрим душпастирем, але вже на самому початку намовляють його кривити душею, з святого місця говорити неправду та кривдити людей у віці його батьків. Тому в обох випадках, у Львові й Мельборні, хочемо цим священикам пригадати четверту заповідь Божу: «Шануй свого отця і матір…».

В неділю, 2 квітня 1989 р.,українці-католики у Австралії святочно відзначають золотий ювілей — п’ятдесятиріччя священства свого єпископа Епархії Австралії, Нової Зеляндії і Океанії — Владику Івана Прашка, що є рівночасно духовним опікуном зорганізованого мирянського руху. Ще світлої пам’яти Патріярх Йосиф благословив Владику Івана бути опікуном Патріярхального мирянського руху. Ювілейні святкування золотого ювілею відбудуться у Мельборні — Австралія. Це справді винятковий ювілей, який своїм змістом заслуговує з нашого боку на особливу увагу. П’ятдесят років душпастирської праці — це гарний проміжок часу — півстоліття, яке заповнене щоденною працею для спасення душ, душ своєї Епархії, на славу Богові й добро своєї Церкви.

З цієї небуденної нагоди вірні й священики щиро вітатимуть свого Владику Івана, складаючи йому сердечні побажання. Ми долучуємось до цього обильного вінка привітань і побажань і складаємо Владиці Іванові, у першу чергу — наш доземний поклін та наші, хоч скромні, але щирі побажання — у кріпкому здоров’ї прожити довге життя, щоб Всевишній Господь нагородив своїми щедрими ласками, щоб Ви могли дальше успішно продовжувати, як дотепер, віддану працю у Божому Винограднику на Славу Божу, нашої УКЦеркви та для добра українського народу.

Слід підкреслити, що Владика Іван Прашко належить до виняткових церковних особисто­стей у нашому церковному й національно-українському житті нашої діяспори у вільному світі. Владика Іван на протязі своєї п’ятидесятирічної душпастирської праці не мав труднощів пов’язати своїх душпастирських обов’язків з своїм національно-українським життям. Він все ці моменти умів пов’язати разом, так що це взаємно себе доповняло і скріплювало. Він це підкреслював, що це є конечне у душпастирській праці. Мабуть, Владика Іван є одним із небагатьох, що зумів знайти спільну мову з вірними. В епархії Владики Івана на протязі всього часу — п’ятидесятирічної праці, як душпастир, екзарх і єпископ не мав особливих проблем чи непорозумінь. Владика Іван відчував потреби своїх вірних як під оглядом релігійного змісту, так і церковної структури. Відчував потребу для нашої Помісної УКЦеркви і все мав відвагу цю потребу обстоювати і обороняти.

Варто нагадати, як Владика Іван був одним з тих, що з переконанням повністю піддержував оправдану ідею Патріярха Йосифа, піднесення Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату. Сьогодні вже не є тайною, що коли б всі наші владики були цю ідею піддержали, то наша УКЦерква була б в іншій ситуації. Варто тут підкреслити, що сьогодні про питання визнання патріярхату для нашої Помісної УКЦеркви широко говориться у колах катакомбної Української Католицької Церкви в Україні. Це є ознакою, що ідея Патріярха Йосифа впала на добрий грунт і з часом принесе обильні плоди.

Можна тільки висловити великий жаль, що чомусь наші владики, правда, не всі, залишились холодними до цієї життєвої проблеми нашої Церкви. Волею чи неволею вони своїм холодом піддержують Ватиканське крило українських недругів, таких, як кардинал Дж. Вілібрандс…

З однієї сторони велика доброта до своїх вірних, щирість і велике зрозуміння,, а з другої прямолінійна постава, відданість приєднує Владиці Іванові його шанувальників, а серед противників — респект. Все це разом утверджувало мирян у його правильному підході до церковних проблем і додавало сили і заохоти до дальшої праці. Поруч цього варто також підмітити й наголосити, що Владика Іван був відданий не тільки св.п. Патріярхові Йосифові, але після його смерти так само щиро ставиться до Патріярха Мирослава-Івана, якого під час Літургії поминає патріярхом. Для Владики Івана залишається незаперечною істиною ствердження св.п. Патріярха Йосифа, що Патріярхат Помісної УКЦеркви існує, тільки потрібно, щоб Папа його визнав. До речі, така прямолінійна постава Владики Івана йому не пошкодила, бо Апостольська Столиця, себто її голова, Папа Іван-Павло II, підніс Владику Івана від екзарха до епарха. Це є тільки вияв, що щиру й віддану працю Владики Івана правильно оцінено.

З нагоди золотого ювілею священства Владики Івана найкращим подарунком буде наша щира молитва за його здоров’я, не тільки в самий день ювілею, але в загальному у наших щоденних молитвах, щоб Всевишній Господь дав йому сил і здоров’я дальше успішно працювати у Божому Винограднику для розвитку й росту нашої Помісної Церкви.

На многі літа, Владико Іване!

М. Галів

Радіємо, що Всевишній Господь дав нам нагоду щиро привітати духовного Опікуна зорганізованого мирянського руху Епарха для українців-католиків в Австралії і Новій Зеляндії, Владику Івана Прашка у Мельборні, з його ім’янинами, що припадають у день Різдва св. Івана Хрестителя. Просимо Всевишнього Господа Бога, щоб нагородив Владику Івана довгим життям та кріпким здоров’ям, щоб Владика Іван далі міг активно, віддано з посвятою та успіхом працювати у Божому Винограднику на славу Божу, спасіння людських душ та добро української Церкви й народу.

День Ваших ім’янин, Владико Іване, — це для нас особлива нагода виявити нашу вдячність і подяку Вам за Вашу духовну опіку. Ваша щира із зрозумінням постава до зорганізованого мирянського руху була, є і залишиться для нас постійною заохотою для дальшої праці для росту й розвитку нашої Церкви, для безперебійної піддержки патріярхату Помісної УКЦеркви у змаганні за його визнання Апостольською Столицею.

Владика Іван завжди з сильною вірою і переконанням піддержував ідеї, як також почини і працю Патріярха Йосифа. Він це робить так само й тепер і піддержує Патріярха Мирослава-Івана Любачівського у його праці та всіх плянах. Як наслідника Патріярха Йосифа, Владика Іван поминає Блаженнішого Мирослава-Івана «патріярхом». Цю незмінну поставу і відношення до Патріярха Мирослава-Івана можна було побачити також під час його останньої візитації у Австралії. Владика Іван вітав і приймав Патріярха Мирослава-Івана як Главу Помісної Української Католицької Церкви.

Ось ця прямолінійна, щира, віддана з посвятою постава Владики Івана все додає нам сили і заохоти до дальшої праці та утверджує нашу віру у правильності мирянської постави до окремих проблем нашої Церкви. При цьому не можна поминути того факту, не згадавши, що така стійка з переконанням постава Владики Івана до проблем нашої Церкви йому в нічому не пошкодила. Апостольська Столиця, оцінивши віддану працю Владики Івана, піднесла його з Екзарха до Епарха УКЦеркви в Австралії. Без сумніву, це багатомовний факт, що заслуговує на особливу увагу та підкреслення.

До речі, при цьому слід відмітити, що Владика Іван був тим безпосереднім свідком, як Святіший Отець Іван-Павло II, перед своїм виїздом до Канади в 1984 p., приїхав до собору Святої Софії у Римі, щоб віддати останній поклін світлої пам’яти Патріярхові Йосифові, і тоді сказав до коадьютора, Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського, такі знаменні слова: «Покійний боровся за справедливу справу». В цьому короткому реченні змістово сказано більше, як тільки можна було сподіватись. Ми мали нагоду переконатись, що це були сказані слова з переконанням і вірою. Без сумніву, ці слова мали і мають свій вплив на Патріярха Мирослава-Івана, що були до нього скеровані, як також на Владику Івана який був безпосереднім свідком цього історичного факту — визнання змагань і праці Патріярха Йосифа.

Доброта, безпосередність, зрозуміння і щирість Владики Івана до зорганізованого мирянського руху, до своїх вірних робить його близьким і дорогим для нас всіх. Молімось за здоров’я Владики Івана не тільки у день його ім’янин, щоб Всевишній Господь допоміг йому ще довго вести успішно працю у Божому Винограднику для добра всіх своїх вірних та українського народу.

На многі літа, Владико Іване!

Ми радіємо і ми є вдячні Всевишньому Господеві Богові та Матері Божій, що маємо приємну нагоду привітати нашого дорогого й улюбленого Духовного Опікуна зорганізованого мирянського руху, епарха Української Католицької Церкви на Австралію і Нову Зеляндію. Владику Івана Прашка. Якщо ми кажемо, що ми є вдячні Всевишньому Господеві й Матері Божій, що дали нам цю милу нагоду висловити наші щирі побажання Дорогому Опікунові, то саме це маємо на увазі, бо Владика Іван Прашко у міжчасі був важко хворий. Ми безмежно радіємо, що Всевишній Господь вислухав молитви вірних нашої Церкви і привернув здоров’я Владиці Іванові, який дальше може продовжувати з посвятою і відданістю працю і свої важливі душпастирські обов’язки у Божому винограднику. Це справді особлива й виняткова радість для всього мирянського руху в діяспорі.

Нам приємно ствердити, що Владика Іван належить до тих небагатьох українських пасторів, голос якого його «вівці» добре знають і чують, і йдуть за ним. Це особлива прикмета Владики Івана, що має незрівнянно вагоме значення. З цього випливає певна похідна, яка ставить Владику Івана на вершок його завдань. Тому зрозуміло, що Владика Іван, майже не має труднощів з повіреною йому паствою. Владика Іван належить до тих наших владик, що стараються бачити потреби нашої Церкви, стараються прислухатись до голосу своїх вірних і їх у міру своїх сил і спроможностей здійснювати. Владика Іван у висунених ідеях св.п. Патріярха Йосифа бачив життєві потреби нашої Церкви в цілому, тому він їх так сильно піддержував і дальше піддержує. Це в нього випливало щиро, не з коньюнктурних мотивів – бо це життєва вимога нашої Церкви. Він правильно оцінив той факт, що широкі кола мирян беззастережно піддержали ідеї св. п. Патріярха Йосифа, бо в цьому вбачав з одної сторони ріст і розвиток нашої Церкви, а з другої — оправдане домагання про привернення історичних прав нашої Церкви.

Владика Іван завжди намагається бути причасним там, де цього від нього вимагають душпастирські обов’язки. Ось останньо Владика Іван, ще не зовсім здоровий, ще не зовсім повний сил, вирішив взяти безпосередню участь у п’ятому Мирянському Конгресі в суботу, 18 і 19 травня ц.р. у з’їзді УПСО в Торонто. Разом з Владикою Іваном був Владика Ізидор, який також в останньому часі перейшов лікування. Обидва Владики були безпосередніми учасниками нарад і уважно прислухались до обговорюваних проблем та звітів з праці. Правда, тут треба ще згадати Митрополита Максима Германюка, який взяв участь у спільній вечері, під час якої виголосив вагоме слово.

Найбільше важливим для Владики Івана було те, щоб обов’язково бути в Римі під час інсталяції глави нашої Церкви, Блаженнішого Патріярха Мирослава Івана Любачівського кардиналом Вселенської Католицької Церкви. Це був вияв його великої відданости й пошани до Блаженнішого Патріярха Любачівського. який має продовжувати великі пляни св.п. Патріярха Йосифа.

Владика Іван своєю поставою, своєю щирістю, прямолінійністю, відданою працьовитістю у постійному служінні Помісній Українській Католицькій Церкві на користь українського народу здобув собі серед українських вірних велике признання і пошану. Ми тішимось і радіємо, що зорганізований мирянський рух має Владику Івана за свого Опікуна. Тому з нагоди ім’янин Владики Івана складаємо йому найсердечніші побажання, в першу чергу просимо Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоб нагородили його кріпким здоров’ям, прожити довгі, довгі роки та дальше безперебійно продовжувати успішно віддану працю у Божому винограднику на славу Божу і добро нашої Церкви й українського народу.

Дорогий Владико Іване, хай Вам Всевишній Господь у всьому допомагає!

 

В останньому, червневому числі була надрукована стаття на цю тему. В цій замітці хочемо висловити кілька думок і завваг до цієї самої теми. Виглядає, що це зверення не було розіслане до всієї української преси, тільки до вибраної? На нашому редакторському бюрку є три газети, в яких появилось згадане «Звернення Владик…»: український католицький тижневик «Шлях», що публікується у Філядельфії, український тижневик «Церква і життя», що видається в Мелборні, Австралія і тижневик «Українська думка», що появляється у Лондоні, Англія. У перших двох тижневиках заголовок звернення є однаковий, але наприкінці підписи є інші. «Шлях» після слів «Благословення Господнє на Вас!» надрукував «Отці Синоду». Такого додатку не подає ні «Церква і життя», ні «Українська думка». Зате в «Українській думці» є переставленя слів у самому заголовку, що має дещо незручне звучання. В «Українській думці» написано «3вернення до вірних Священного Синоду владик Української Католицької Церкви». Ні в «Шляху», ні в «Українській думці» немає перед самим звернення жодного пояснення тоді, коли в тижневику «Церква і життя» є наступне пояснення: (залишаємо правопис оригіналу): «Синод відбувся в днях від 30-го січня до 12-го лютого. Перед закінченням Синоду Владики під проводом Блаж. Патріярха Йосифа зробили звернення до вірних, священиків і єпископів в Україні і всіх країнах нашого поселення та разом зі всіма рішеннями предложили Св. Отцеві Папі Іванові Павлові до одобрення. Якраз тими днями Св. Отець переслав Блаж. Патріярхові це Звернення до публікації з великим признанням, особливо за велику журбу про духовне добро вірних. Друкуємо це звернення нашого Синоду до вірних».

Біля цієї замітки немає жодного пояснення, кому воно належить: редакції «Церква і життя», Владиці Іванові Прашкові чи такий оригінальний текст Звернення? З цього преамбулю випливає, що це Звернення розіслав Патріярх чи, точніше, Патріярший Клирос? Все це трудно розгадати, а все ж таки хтось мусів би в цій справі дати вияснення.

Говорять різні люди, що це Звернення мало заступити Великоднє Соборне Послання. Під Соборним Посланням завжди був підпис «+Йосиф, Патріярх і Кардинал» та «Ієрархія Помісної Української Католицької Церкви». Під зверненням такого підпису нема.

Взявши все це до уваги, робиться прямо моторошно. В нашому журналі, як також в українській пресі, після Священного Синоду Помісної УКЦеркви з лютого 1983 р. появились прихильні статті про відбутий Синод і підкреслювалось, що наради були ділові. Очевидно, більшість авторів, які писали статті, не були на нарадах синоду і не могли бачити їх діловости, чи не так? Такі інформації виходили від самих учасників нарад синоду, а в деяких випадках від ділового секретаря о. д-ра Мончака, який видав чотири окремі комунікати про загальний перебіг нарад.

З першого документу, що його затвердив Папа Іван Павло II і що ним є «Звернення Владик Священного Синоду УКЦеркви до Вірних», а саме з його змісту не видно тієї діловости й упорядкованости. Було б цікаво знати, чи це «Звернення…» є вислідом вкладу праці всіх владик, чи був тільки один автор. Міркують, що автором цього документу мав би бути один з наймолодших владик, виключаючи нововисвяченого номіната-владику о. М. Гринчишина.

Як також досьогодні нам невідомо, за яким принципом, уставом чи законом був обраний новий Секретаріят Синоду, тоді, коли владики під час синоду висловлювались позитивно про діючий Секретаріят Синоду. До нового Секретаріяту Синоду обрано Владику Михайла Гринчишина, а діловим секретарем став о. Корчаґін, ЧСВВ, з Бразілії, який під сучасну пору перебуває у Римі та є керівником української радіопрограми при Ватикані. Звичайно, всі ці питання повинні бути подані до загального відома і виясненні. Без цієї комунікації виникають всякі непорозуміння й плітки, що витворюють нездорову атмосферу. Все це дає також певний несмак і передчуття, яких саме можна сподіватись рішень, що були прийняті під час нарад синоду. Правда, доведеться ще довгенько на їх появу зачекати, бо досьогодні ще не появились рішення синоду з грудня 1980 року. Хто про це міг би щось сказати, і зробити — тільки владики. Вони повинні стукати, щоб Апостольська Столиця ці питання не відкладала «ад календас ґрекас», але чи є такі відважні? Правильно Папа Іван Павло II під час своєї візити у Польщі говорив: «Польський нарід має право на свободу». Свята правда. Чи наші владики не могли б сказати, що наша, таки Помісна УКЦерква має право на існування хоч тут, у діяспорі.

В день ім’янин вітаємо нашого дорогого духовного опікуна зорганізованого мирянського руху, Апостольського Екзарха для українців-католиків на Австралію і Нову Зеляндію, Преосвященого Владику Івана Прашка. Просимо Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію та всі святі небесні сили, щоб нагородили нашого Владику Івана довголіттям і кріпким здоров’ям, щоб міг дальше невтомно, віддано й успішно працювати у Божому Винограднику, і щоб дальше твердо й непохитно стояв на історичних основах нашої Помісної УКЦеркви.

У ситуації наступаючих диявольських сил на нашу Церкву просимо Всевишнього, щоб всі наші владики, так як Ви, Владико, стояли за історичні права нашої Церкви та заступались за її окремішність у колі Вселенської Христової Церкви.

Ми радіємо, що завдяки Вашому великому зрозумінню сучасних проблем нашої Церкви та Вашій посвяті в австралійській вітці нашої Помісної УКЦеркви існує гармонійна співпраця і взаємовідносини між мирянами, священиками і Владикою. Боліємо, що такої гармонійности ще немає на інших теренах української діяспори. Ми свято віримо, що за вашим добрим прикладом підуть інші наші владики.

Преосвящений Владико Іване, ще і ще раз бажаємо Вам
прожити довгі літа у кріпкому здоров’ї.

Вітаємо духовного опікуна зорганізованого мирянського руху Владику Івана Прашка, Апостольського Екзарха для українців в Австралії і Новій Зеляндії з його ім’янинами та бажаємо багато Божих ласк, кріпкого здоров’я та обильних успіхів у праці на славу Божу і добро нашої Церкви та народу. Мирянський рух гордий, що має свого духовного опікуна Владику Івана Прашка, який відчуває бажання і йде у парі з зорганізованим мирянським рухом. Владика Іван Прашко — один з небагатьох владик, який правильно розв’язав церковні проблеми на терені свого екзархату, що нуртують в нашій Церкві вже понад шістнадцять років. На всіх теренах української діяспори були більші чи менші сутички: непорозуміння мирян на церковному відтинку, за винятком Австралії.

Вірним нашої Церкви в Австралії не раз трудно зрозуміти, що взагалі може щось такого бути, як є в Англії, чи те, що було в США, в Канаді й інших місцях нашого поселення. Як можна не визнавати і не поминати свого Патріярха Йосифа? Як можна вимагати зрозуміння до наших справ від чужинців, як ми самі їх не відчуваємо і за них не змагаємось? Так завдяки Владиці Іванові ці питання на терені Австралії й Нової Зеляндії розв’язані згідно з сучасними потребами нашої Помісної Церкви на чолі з Патріярхом Києво-Галицьким і всієї Руси-України, Блаженнішим Йосифом. Всі справи в Австралії на церковному відтинку проходили гармонійно і спокійно, бо Владика Іван діяв згідно з ухвалами і постановами синодів нашої Церкви, від ІV Архиєпископського Синоду починаючи, аж по сьогоднішні.

Треба підкреслити, що Владика Іван у своїй душпастирській праці керувався не особистими вимогами, але потребами вірних нашої Церкви. Цей підхід у душпастирській праці Владики Івана був і залишився визначальним. На жаль, все ще і до сьогодні деяким нашим владикам трудно прийняти і практикувати нову патріярхальну систему в нашій Церкві та офіційно поминати Патріярха Йосифа. Приклад Владики Івана тільки нас, мирян, переконує, що постава зорганізованого мирянського руху, який повністю піддержав патріярхальні ідеї Блаженнішого Йосифа, була правильна. Тому під тим оглядом Владика Іван був справжнім духовним опікуном зорганізованого мирянського руху. Мирянський рух це належно цінить і за це вдячний Владиці.

Можливо, що під тим оглядом уведуть певні правильні поправки наші нові владики: митроп. Степан Сулик і єп. Іннокентій Лотоцький. Як нам відомо, що Владика Іннокентій іде по лінії патріярхальних ідей, себто йде з народом, своїми вірними, і, як нас інформують, не тільки дав доручення поминати Блаженнішого Йосифа Патріярхом, але також сам поминає Блаженнішого Йосифа Патріярхом. Віримо і маємо надію, що це саме зробить і наш митроп. Степан Сулик.

Введення патріярхальної системи в життя нашої Церкви, поминати Блаженнішого Йосифа Патріярхом і домагатись визнання існуючого патріярхату для Помісної УКЦеркви не є жодним прогріхом, але є святою вимогою часу і потреб нашої Церкви. Те, що практикував згідно з своїм сумлінням і вимогою потреб нашої Церкви і її вірних Владика Іван, тільки помогло нашій Церкві на терені Австралії.

Ще раз підкреслюємо, що зорганізований мирянський рух гордий за свого духовного опікуна Владику Івана Прашка та з нагоди його ім’янин підносить свої щирі молитви за його здоров’я. На многії літа, Владико!

В день Різдва Івана Хрестителя, який є днем ім’янин Преосвященного Владики Івана Прашка в Австралії, що є духовним опікуном зорганізованого мирянського руху, вітаємо сердечно Преосвященного Владику Івана і складаємо доземний поклін. Молимо Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоби нагородили Вас, Преосвященний Владико кріпким здоров’ям і дали силу та можливість дальше розбудовувати і закріплювати Патріярхат Помісної УКЦеркви на славу Божу, добро Української Церкви та народу.

Щиро бажає журнал «Патріярхат»