Перед тим як відповідати по суті на це питання, я пропоную згадати, що саме правильно називати йогою, які є її різновиди та якою є її сучасна загальновідома форма.
Почнемо із семантики. Санскритське слово «йога» (योग) означає приблизно те саме, що й латинське religio – єднання, зв’язок. Традиційно в індійських релігійно-філософських писаннях йогою називали практику зосередження на божественному Вищому дусі або власному «Я», яка складалася не тільки з психофізичних вправ, але й з іншої різноманітної діяльності, метою якої було осягнення богосвідомості.
Наприклад, карма-йога – це шлях безкорисливої світської діяльності, дій не заради результату, а заради виконання обов’язку, коли плоди трудів присвячуються Богові або людям. Джняна-йога – це йога пізнання, віднайдення богосвідомості через філософію, медитацію та дослідження писань. Бхакті-йога – любовне служіння Богові, яке єднає з ним завдяки плеканню до нього духовних почуттів і складається зі слухання, прославлення та проповіді, пам’ятування, служіння тим і тому, що пов’язане з Богом, храмового поклоніння, піднесення молитов, безпосереднього служіння Богові як його слуги, товаришування з Богом та повного віддання себе йому. Окрім цих основних, існує ще кілька десятків інших йогічних систем, які мають свою окрему теоретичну базу та практику.
Також йога – одна із шести основних індійських ортодоксальних філософських систем, яка по-своєму пояснює сутність живих істот, творіння та вселенських енергій у їхньому взаємозв’язку із Всевишнім. Головним теоретиком системи йоги є автор трактату «Йога-сутра» – давньоіндійський мудрець Патанджалі (жив орієнтовно у ІІ-IV ст.). За його визначенням, йога – це утримання свідомості від діяльності з метою звільнитися від страждань та матеріального поневолення. В «Бхагавад-гіті», одному з головних писань індуїзму, йогою називається стан повної врівноваженості розуму (2:48), який рівно сприймає успіх та невдачу і так дає можливість душі вивищитися над двоїстістю доброго та злого для тіла.
Те, що ми сьогодні називаємо йогою, – це лише два елементи із восьмичленної медитативної системи: так званої аштанга-йоги, або раджа-йоги, яка, крім асан (позицій тіла) та пранаями (вправ із диханням), містить слідування морально-аскетичному кодексу (яма та ніяма), боротьбу з пристрастями (пратьяхара), практику зосередження (дхарана) та контемпляції (дхьяна), що кульмінують у трансі (самадхі).
Деякі з цих елементів у Середньовіччі виокремилися в самостійну систему – хатха-йогу, і саме її в скороченому та адаптованому вигляді принесли з Індії у країни Заходу в ХХ столітті. Відокремивши йогу від її релігійних основ, учителі перетворили її на свого роду гімнастику, що має терапевтичний вплив на організм і допомагає зняттю стресів. Тому нинішні численні її послідовники можуть навіть не підозрювати про їхнє існування. І це таїть у собі як переваги, так і небезпеки.
Небезпечні чинники в практиці йоги
Найбільш небезпечними в цьому процесі є три складові.
Перша небезпека: хатха-йога побудована на індуїстській антропології, точніше на одній із її гілок. Тіло людини сприймається як «одяг» для душі та відповідно використовується як інструмент механістичного досягнення духовних станів. Наприклад, йоги вважають, що, «підтягнувши» за допомогою утримання позицій тіла і дихання внутрішню енергію тіла до лоба, можна осягнути можливість бачити духовний світ, зосередивши свою увагу на серці – пізнати сутність свідомості, а досягнувши повного трансу, отримати спасіння душі.
Індійські йоги вірять в існування специфічної енергії в тілі людини, в чакри – енергетичні центри, у можливість вплинути на стан своєї душі маніпуляціями з тілесними енергіями. В християнському богослов’ї немає настільки ж розвиненого вчення про такі енергії, але сам принцип маніпуляції з тілом чи навіть душею заради духовних станів є хибним.
Візантійські монахи-ісихасти використовували деякі подібні вправи під час відтворення Ісусової молитви, але вони базувалися на християнських уявленнях про тіло людини і не маніпулювали тілом, а просто використовували психосоматичні техніки для кращого зосередження на молитві. Зокрема, ісихаст зосереджував увагу на пупі і з ритмом дихання медитативно, подумки повторював молитовну формулу. Найчастіше це була, як уже мовилося, Ісусова молитва, або просто Ім’я Боже.
Друга небезпека: деякі йогічні вправи спрямовані на вшанування індійських богів. Найпоширеніший комплекс вправ, який виконує будь-який йог-початківець, називається «Сур’я Намаскар» – «Привітання бога Сонця». Окрім вшанування бога-Світила, існують комплекси поз на честь інших богів, які, за індійською міфологією, відповідають за різні блага, що можуть їх уділити вірному. Саме собою зрозуміло, що християнин категорично не може вшановувати їх, це пряме порушення першої заповіді Закону Мойсея! А проте ми можемо виконувати ці вправи як звичайну гімнастику. В цьому випадку порушення заповіді не буде! Логіка тут така сама, як у споживанні ідоложертвенного (1 Кор. 10, 27-28): якщо хтось, очікуючи від нас тих чи тих дій, підкреслює вшанування нами іншого бога, краще відмовитися, в іншому випадку достатньо не сприймати це як пов’язане з ідолами.
Третя небезпека: вищезгадані вправи і подібні до них містять мантри (молитви), які практикуючий йогу має повторювати, співати, слухати, частіше за все не розуміючи їхнього змісту. В індуїзмі є молитви, які християни цілком могли б промовляти, звертаючись ними до Христа та Триєдиного. Але більшість мантр вихваляють чужих богів, часто-густо таких, чия поведінка та вчення, як їх описують індійські міфи і писання, є зразком ледь не сатаністичних уявлень.
Для того, щоб розрізнити прийнятну мантру від антихристиянської, треба знати санскрит або щонайменше її переклад. Але зважайте на те, що в перекладах не завжди подається правильний зміст, а імена богів подекуди замінюються їхніми абстрактними значеннями!
Як застерігає кардинал Йозеф Ратцінгер, «щоб ці спроби примирити християнську медитацію зі східними техніками не привели до пагубного синкретизму, вони повинні постійно піддаватися перевірці, в якій гранично точно буде відділятися спосіб молитви від її змісту».
Можна назвати ще кілька викликів, але, на мою думку, ці головні.
Інкультурація йоги
Як пишуть на сайті католицької ініціативи Christians Practicing Yoga, «коли ми практикуємо йогу, ми йдемо до Бога так, як Бог прийшов до нас – в тілі і через тіло. Це є живий досвід Бога».
Численні складові християнської практики і так подібні до йогічних практик індуїстів. Християни, так само як і вони, медитують на образ Божий або на його імена, використовують чотки-вервиці, на яких повторюють мантри-молитви в ритмі молитовного дихання, задіюють у поклонінні різноманітні жести, яким надають містичної сили та значення, приймають відповідні позиції тіла і так далі. Тому частково інкультурація вже зроблена, треба тільки перевести християнські реалії на мову понять індійської філософії.
Правильну адаптацію йоги до християнства може зробити не кожен. Така людина має добре знати як саму індійську систему, так і традиції аскетики християнства, особливо східного; знати християнське богослов’я та антропологію; бути обізнаною в досвіді інкультурації католицьких попередників, які колись уже виконали цю роботу. Тут у пригоді стає зарубіжний досвід як індійських місій, так і західних спільнот та ініціатив.
В ідеалі більшість елементів хатха-йоги цілком можна було б християнізувати, надавши їм християнського змісту та специфіки. Деякі спроби подібного вже були: ще в 1956 році бенедиктинець Жан-Марі Дешане (Jean Marie Déchanet) опублікував книгу про християнську йогу «Шлях мовчання». Пізніше інші йоги-християни з різних Церков, у тому числі Католицької, представили світові свої системи і написали книги, але в Україні значного поширення ці підходи не набули.
Як мені відомо, в нашій країні на цьому полі працює тільки Міжнародна спільнота християнської медитації, але вона практикує лише один аспект мантра-йоги – себто медитацію на сталу молитовну формулу, яку запропонував у другій половині ХХ століття католицький монах-бенедиктинець Джон Мейн.
Що стосується інших форм йоги, то деякі з них не лише сумісні з християнством, але давно вже є органічною частиною християнської традиції. Понад те, саме християнство, як шлях любові до Бога і відданого служіння Христові, є класичною бхакті-йогою – йогою любовного поклоніння Господові.
Йога та євангелізація
За даними пошукової системи Google, в Україні щомісяця відбувається більш ніж 100 тисяч пошуків словосполучень, що містять слово «йога» або дотичні до нього слова, і понад 40 тисяч запитів зі словом «медитація». А це понад 4600 пошуків на день. Сказати, що це добрий привід для благовіствування – нічого не сказати. Не просто добрий, а унікальний!
Але що ми побачимо, якщо наберемо в пошуку слова «йога і церква» або «йога і християнство»? Переважна більшість статей буде про те, що йога не сумісна з християнством і треба вибирати – або йога, або Христос. На жаль, автори цих відповідей дуже погано обізнані не тільки із самою йогою, але й з католицькими ініціативами та рухами, які цю йогу практикують вже не один десяток років.
Уявіть, якби при церквах існували гуртки християнської йоги, куди заради навчання у авторитетних учителів-інструкторів охоче приходили сотні, тисячі людей, сприймаючи не лише гімнастичні складові, але й філософію аскетизму, засновану на творах святих отців та богословів. Якщо вас така уявна ситуація злякала, ви, як і ці автори, не до кінця зрозуміли ідею та сутність йоги.
На мою думку, УГКЦ могла б стати в авангарді процесів нової євангелізації українського суспільства, відкриваючи центри християнської йоги при парафіях у містах як на місійних теренах, так і в Галичині. Почати можна з експериментальних спільнот, які виробили догматично правильні та дієві підходи, розробили програму тренувань інструкторів, а потім поширили свої знання та досвід на інших.
Щонайменше можна адаптувати уже затверджену Римо-Католицькою Церквою програму Української спільноти християнської медитації, а відтак рухатися далі у напрямку повноцінних центрів із хатха-йоги.
Важливо, щоб це не стало просто «пасткою для душ» – явищем, яке священники терпітимуть лише для залучення нової пастви та утримання наявної. Йога містить багато цінних складових, які можуть збагатити християнство. Крім того, розсудлива практика індійської системи допоможе заново відкрити з християнської спадщини те, що вже давно призабуте або ж стало надбанням самих академічних богословів.
Первісно слово «медитація» є взагалі християнським: його вперше вжив католицький монах Гіго II (друга половина XII ст.) – глава ордену картезіанців, автор трактату про споглядальне життя. І лише наприкінці XIX – початку XX століття це слово почали використовувати езотеричні та індуїстські рухи, які стали поширюватися країнами Заходу.
Як казав Томас Мертон, «усі справді серйозні і духовні форми релігії прагнуть принаймні неявно до контемплятивного пробудження як особистості, так і групи».
Повернемо ж християнству те, що йому і так належить!