Йосиф Тереля

21 грудня 1976 р. український релігійний і правозахисний діяч Йосип Тереля написав відкритий лист до Ю. Андропова, голови КДБ СРСР. У своєму листі він розповів про становище УКЦ на Україні та умови свого багаторічногоув’язнення.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Голові КДБ при раді Міністрів СРСР Ю. В. Андропову

від гр. України Йосипа Терелі

«до чужого ярма не впрягайтесь з невірними;
бо що спільного між праведністю та беззаконням,
або яка спільність світла з темрявою?»
(Другий лист Ап. Павла до Коринтян, 6:14)

Юрію Володимировичу!

Вам можуть впасти в око вище наведені слова євангельського Апостола Павла, і Ви погодитесь з тим, що дійсно у нас з Вами мало спільного — Ви можновладець і один з тих, за спинами яких беззаконня творить свій власний «закон» — «будь мені другом, або я тебе вб’ю». Я за переконанням — Людина. За віроісповіданням — християнин, точніше український католик, уніят. Так, той уніят, що не має офіційно признаної Церкви; той уніят, якому під страхом тюремного ув’язнення заборонено відправляти культові молитви та дії — сповідатися, христити дітей, каятись та святкувати церковні свята, щоб йому не було вказано згори: «войовничий католик».

Українська Католицька Церква у катакомбах! Кому-кому, а Вам це добре відомо. Хіба не дивно — доба Діоклетіяна давно минула, маємо XX ст., а українські католики в катакомбах. (Печерники є і багато інших християнських общин на території СРСР). Та мова йде власне про мене особисто і про Вас. Ще з моїх табірних протестів і заяв моя родослівна Вам добре відома, але Вам слід нагадати ще раз, хто я. Я один із тисяч інших християн, які відчули на власній шкірі Ваш можновладний кулак.

Я родом із Бойківщини. Родився в 1943 році, під час окупації Карпатської України Угорщиною. За своє коротке життя я переживаю третю окупацію. Виріс у сім’ї комуністів. Мій батько в 1949 році організував перший колгосп на Волівеччині, у тому ж 1949 р. був поранений, як офіційно говориться — «бандерівською кулею». Мати закінчила Вищу партійну школу при ЦК КП України,— як бачите, родитись «буржуазним націоналістом» я не міг. Мене з дитинства вчили любити і поважати рідне село, хату — з часом це обернеться «злочином» проти устроїв радянської суспільности. Я ріс сліпим і німим, як інші. Одне, це я любив ходити до церкви з бабусею; з часом дитяча цікавість також стане «злочином».

Вперше я відчув ненависть з боку іноземця, дорослої людини в 9-ій клясі — до закінчення тої кляси залишилося два місяці. Сталося так, що мені сказали, що я «задрипаний гуцул», на що я своєрідно відповів — плюнув в обличчя. Плювати в обличчя не вільно, потрібно було мовчки не витирати своє. Тричі мене виключали зі школи, і всі три рази за «хуліганство» — хуліганство, яке в СРСР не прощається навіть дітям. Починаючи з 9-ої кляси по сьогодні за мною ходить великодержавне гасло: «Нє стал на путь ісправлєнія».

У 1961 році після закінчення будівельного училища я вже стояв на «учоті», ходив відмічатися двічі на тиждень в Управління МВС УРСР, вул. Короленка, 15, кім. 7. У 1962 р. я був засуджений по ст. 222, ч. II та 223, ч. II строком на чотири роки ВТТ. У 1963 р. 4 січня тікаю з Ужгородської тюрми п/я 128/72 — мене зловили. Новий суд і новий строк — п’ять років суворого режиму ВІТ, і як попередив полковник Білий з обласного управління КДБ: «Єщо раз, і ти не викрутішся»… У 1965 р. знову тікаю, на цей раз із табору п/я 128/59 м. Піщанка. Втік. На волі пробув сім місяців. Жив під чужими прізвищами. У 1966 р. матері сказали представники КДБ, що якщо Йосип прийде з каяттям, то все буде прощено, бо він ніяких злочинів не вчинив, окрім втеч. 28 лютого 1966 р. я з’явився з каяттям в обласне управління КДБ м. Луганська (Ворошиловград). Як приймають каяття, Вам добре відомо. Перше — се розповідь про всіх, хто цікавить КДБ, далі каяття із засудженням «прошлого». Потрібно відмовитись від усього.

— Крестік снімі! — какая то повінна?..

1-го березня 1966 року мене було арештовано і відправлено етапом до вінницької тюрми, де начальником тюрми тоді був полковник Каширін. Тюрма мене зустріла «радо»: вже на другий день по прибутті я отримав 15 діб карцеру для «акліматиза­ції», як повідомив начальник оперативного відділу. Сьомого травня суд — 7 років суворого режиму у ВТТ. В липні мене переведено до табору ц/я 128/39 с. Ладишино. А в цей час КДБ гарячково шукало «целі явкі с повінной…» Уже з перших хвилин мого перебування в таборі розпочались репресії. Тільки но я переступив поріг брами табору — Терелю вбік і хорошенько ошмонать. Всі регалії познімали. Так я познайомився із старшим лейтенантом Ярмошем, моїм майбутнім катом. Мене почали роздягати, побачили на шиї кульчик з Божою Матір’ю — зірвали. За те, що осмілився провадити «наглядну пропаганду» — 15 діб ШІЗО. По виході із ШІЗО — нові репресії. В’язням заборонялося розмовляти зі мною, ходити, «уєдіняться». Кожного ранку дижурний офіцер зачитував перед шеренгами зека, що я бандит і що я тут на перевихованні, з мене буде вибито «бандеровскій дух». Одного дня, в серпні місяці — за цей час я встиг відсидіти 1 місяць і 15 діб ШІЗО — перед обідом усіх віруючих християн наглядачі зігнали в їдальню, ніхто нічого не підозрював. При цій акції присутніми були начальник режиму старший лейтенант Ярмош та замполіт табору капітан Тарчевський. Ярмош наказав всім вегетаріянцям вийти на сцену, де стояв «стіл для тунеядців». Вийшло десять осіб. — Терелю посадіть на стілець перед усіма,— наказ було ретельно виконано. Дев’ятьом, що лишилися, було пов’язано руки і ноги телефонним дротом до стільців, після чого наглядачі почали «годувати» віруючих в’язнів євангелістів. В’язням почали заливати рот непорзним — начальство у цей час «надривало животи…»

Після того, як усіх «нагодували», дано команду, щоб Тереля попробував м’ясної юшки сам, бо наглядачі вморилися, але перед їжею помолився, бо всі християни моляться. Мене оточили тісним колом, віруючих зігнали в те коло, щоб усі бачили, як потрібно їсти самому… Я зачитав вголос молитву «Господи Боже, поможи нам грішним витерпіти діянія нечистого». Мене збили з ніг і почали бити. Так я опинився в карцері до «виправлення»… В той самий день до «виправлення» було запроторено віруючого Церкви Христової, свідка Бога Єгови Возного та православного А. Бойка (в 1969 р. Бойка за написання книги «Людина — людині» та за організацію табірної організації засуджено до розстрілу). У карцері почалось мордування. Нас заставляли протягом робочого дня носити гранітні брили, що були «розкидані», і вкладати на купи, в камерах трьома прутиками згрібати налиту туди воду, щоб було чисто, нас заставляли цілими днями стояти на одному місці. Через місяць нам заявили, що табірна комісія не може нас звільнити, тому що ми не стали на шлях виправлення. Кожного дня о десятій годині ранку майор Платонов — начальник табору, ст. лейт. Ярмош, кап. Тарчевський та кап. Волосенко — нач. служби нагляду із свитою наглядачів приходили у карцери і чекали, коли їхні «жертви» попросять вибачення, «зізнаються» у своїх провинах. Моя вага через два місяці почала дорівнювати 49 кг. Годували через день по формі:

«10 — В»

1. 400 гр. хліба (спец, хліб)
2. 200 гр. баланди
3. 15 гр. солі
4. 63 гр. риби (гнилої тюльки).

В листопаді випав сніг, почалась ожеледь. Сніг із дощем та холодний вітер прошивав наскрізь нашу літню форму; за те, що ми підкладали на плечі рушнички і тим порушували «форму ношенія одєжди», нас страшно били.

Третього листопада (сей день я ніколи не забуду) мене вивели раніше за інших. У коридорі заставили роздягнутися. Я роздягнувся. У цей час Ярмош з наглядачами стали в коло, я думав, що-мене будуть бити — та ніхто не бив. Волосенко спитав, чи то правда, що християни хрестяться в воді — я не знав, що відповідати… Потім наважився і відповів, що так. Мені сказали, щоб вийшов надвір. Я став одягатися, та в мене одяг вирвали та «пинками» погнали на вулицю. Загриміли засуви камер, почали виводити інших в’язнів. Коли я вийшов у двір, мене облили водою, дали в руки ікону Єрусалимської Божої Матері, що її у мене було відібрано разом з Євангелієм ще у вінницькій тюрмі, і заставили стояти перед в’язнями, які не хотіли ставати на шлях виправлення. Мені заявили, що мене спасе всесильний Ісус Христос. Дехто з віруючих почав плакати і вголос молитися — за «сочувствіє» бандеровцю їх тут на місці й побили.

Я молив Бога, щоб вистояти і не впасти. На обід усіх загнали під піддашшя і почали розливати баланду; на холоді варево враз вистигло. Мене залишили «подумати» на «робочому місці» — тоді я ще не знав, що то буде моїм робочим місцем два місяці без чотирьох днів — 30 грудня мене вивезли у вінницьку тюрму, а звідси у тюрму м. Одеси.

У грудні місяці мене кілька разів виводили в зону, де перед строєм зека вичитували мої «гріхи» і попереджали в’язнів, що якщо кого-небудь побачать поблизу карцерних двориків із хлібом у руках, то такий в’язень піде на місце Терелі або Бойка.

У 1967 р. Кіровоградським обласним судом мене було засуджено строком на 8 років суворого режиму у ВТТ за «тенденційне висвітлення історії України та наклепницькі вигадки на політику уряду і партії». Мої вірші, записи і навіть думки — все це стало матеріялом для доказу злочинної діяльности з метою побудови «так званої самостійної України».

Цікаво? Невже ніхто не знав, що тим самим порушуються радянський закон і права, Гарантовані Конституцією? Знали і порушували — се сталінізм у новій формі. Мені важко писати і описувати всі подробиці знущань, яких я зазнав від офіцерів та рядових МВС УРСР. Навіть слідчі органи кіровоградського управління КДБ жахнулися. Всі вище згадані злочинці у формі МВС проходили «свідками» у моїй справі, і хоч як не гірко було визнавати судові — у вироці було написано, що адміністрація табору «іздєвалась над Терелей И. М.» — оце і все. Іздєвалась! Я тоді не знав, що «іздєваться» можна і офіційно, по закону. У Кіровограді мене ніхто не бив, на мороз не виганяв і не обливав водою. Зате обласний прокурор Дятлов у присутності начальника слідчого відділу КДБ Снєсаренка та в присутності слідчого старшого лейтенанта Медведєва зачитав мені «Постанову о методах физического воздействия» і роз’яснив, що все це застосовується в тому випадку, якщо на підозрюваного є певні матеріяли його злочинної діяльности, які є небезпечними для державного устрою, і він відмовляється давати показання. Не мені Вам пояснювати добре відому процедуру, і Вам добре відомо, чому мені випала така «честь»… Два роки мордували мене органи КДБ, на цей раз уже офіційно, домагаючись, щоб я визнав себе членом ОУН, знаючи, що я ніколи не був і не міг бути членом організації, яка була розгромлена доблесним КДБ ще тоді, коли я мав три роки. Щоб я зрозумів, що зі мною не жартують — мене посадили до карцеру — 15 діб. У карцері кожну годину мінялося повітря — то холодне, то гаряче; тут я захворів на гіпертонію та геморой. Ще до суду наді мною матері сказали, що Йосип отримає 10 років. Коли мама спитала, для чого тоді суд, якщо все відоме наперед — їй відповіли, що мені потрібно покаятися, то, можливо, що мене і звільнять, але для цього потрібно вплинути на мене. Суд тривав чотири дні — три дні мама була присутня на судовому засіданні — суд за закритими дверима! Я з своїми однодільцями — Запашним Юрієм, сином відомого естрадного артиста, та сином секретаря райкому м. Бойканур Сейфутдіновим Алімом Хабіровичом відмовились письмово від судового слідства як брехливої і облудливої офіційности; нас насильно стягали до судової залі в наручниках, побитих і босих…

Скажіть, де ще є таке завзяте ставлення до своїх обов’язків, адже ми офіційно відмовилися від суду, на що мали гарантовані вашими законами права?

Мати дивилася на все це знущання впродовж усього «суду». Коли їй надали слово, щоб вона подіяла на мене, мама сказала:« Волію бачити тебе на ослоні розп’ятим, чим у їх руках живим». Суд виніс рішення:

«Тереля И.М., будучи малолеткой, бьіл втянут в преступную группировку, кроме побегов никаких преступлений не совершал; учитывая его молодость и т.д. особо опасным рецидивистом не может быть признанным и (суд) определяет меру наказания сроком 8 лет строгого режима ИТЛ — начало срока 10.8.67 г.»

Рік і п’ять місяців пропали безповоротно, пізніше мені скажуть, що на суді попутали дати, але цю «помилку» так ніхто і не виправив.

Так я потрапив у «Дуоровлаг» Мордовської АРСР, в «удєльноє княжество» генерала Громова, старого берійовця і сталініста, якого у свій час минула караюча рука Закону. 10 березня 1968 р. я прибув у табір 385/11 ст. Явас, де начальником табору був майор Спірін.

На третю добу по прибутті мене приділили у ШІЗО — 10 діб. На той час у мене розвинулася шлункова хвороба, хвороба печінки — майор Біскайкін, навідавшись до ШІЗО, сказав, що я там і подохну… З весною мене, Лесіва Ярослава та Володимира Кульчицького завезли у місцеву тюрму при жіночому таборі 385/2, де нас зустріли капітан КДБ Русин Петро та майор Круть. Коли мене ввели до кабінету, майор Круть почав «кричати» на капітана Русина, що чого той витрачає час на «цього бандита», сволоч треба було вже давно розстріляти, влада даремно тільки хліб на нього витрачає, на що Русин відповів, щоб Круть вийшов і залишив нас одних. Майор вийшов. Капітан підійшов до мене і повів, що се старий сталініст і наволоч і щоб я не звертав на нього уваги і т.п. Далі повів розмову про те, що якщо я піду на співпрацю з КДБ, то мене через рік звільнять, дадуть жінку і добре їсти. Щоб я подумав і дав «ниточку», бо моя справа не закінчена і мені краще у всьому зізнатися, щоб потім не було гірше…

Коли я відповів, що ніякої ниточки нема — Русин став погрожувати, що се не Україна, що мені тут скоро «обламают рога», і що, якщо я колись і звільнюся, то буду працювати тільки на ліки. — «Ти тут посинієш і позеленієш, здохнеш і гроба по тобі не буде». Говорить: «Поки закінчиш строк, ми Україну русифікуємо» — на що я йому відповів, що я на Україні русифікованій не збираюся жити, я буду жити у Росії і українізувати її. Ся фраза коштувала мені п’ять місяців ПКТ. У ПКТу мене розвинувся параліч, у грудні мені відмовили ноги… У тому ж місяці мене перенесли до табірної лікарні, де тоді начальник санітарної частини була капітан Єремеєва. Під час обходу Єремеєва почала бити себе у груди і кричати на мене, що вона в першу чергу чекіст, а потім лікар, що я «сволоч бандеровская» і що вона мене скоро поставить на ноги. Через три доби у мене розпочалися сильні кровотечі – кров пішла горлом і носом, через тиждень із правого вуха,— дало себе знати все те, що я переніс з 1 березня 1966 p., з дня моєї добровільної здачі до рук КДБ.

Але все ж змушені були завести мене у центральну лікарню на ст. Барашево 385/3, де мене помістили в окрему палату. Через два тижні криза минула. Перед новим 1969 роком до лікарні привезли д-ра Горбового, у нього була хвороба серця, як земляк він прийшов навідати мене у палату (я не ходив – параліч прогресував), хтось написав донос. Приїхав капітан Русин і наказав вивезти мене із лікарні, але якщо я хочу лікуватися, то повинен сказати, про що розмовляв з доктором Горбовим. Я відмовився з Русином розмовляти. Через годину мене положили на носилки і віднесли на залізницю, де помістили на дрезину і привезли до табора. В цей час мама вимагала, щоб мене лікували і щоб нам дозволили листування та побачення — писала скарги та петиції. Починаючи є 1.3.1966 по 12.5.1969 р. я не отримав і не мав змоги написати жодного листа. Офіційна відповідь майора Спіріна матері була така:

«Ваш сын Тереля И.М. в данное время здоров и скоро вам напишет».

Нач. ЖХ 385/11 майор (Спірін)

Влітку 1969 року мене перевели в табір ЖХ 385/19, де 25 вересня разом з Радиґіним А., Семенюком Романом, Затік’яном Степаном засудили кожного до трьох років тюремного режиму, нібито за те, що ми готували втечу… Через місяць ми прибули до Володимирської тюрми СТ.-2. Перше, се нас посадили на знижену норму харчування. Після двомісячного сидіння на зниженій нормі у мене знову почали прогресувати хвороби. Начальник тюремної лікарні підполковник Бутова Єлена перевела мене у лікарняний корпус №2. Помістили у 21 камеру, камеру перед сим добре провітрили, так що на стінах лежав іній, після чого з мене зняли все «тепле», відібрали ватяник, бо у лікарні не «положено». Через тиждень старший лейтенант Обрубов, представник КДБ, наказав вивести мене з камери і перевести в загальну, тому що я не став на шлях виправлення.

Я написав протест на Ваше ім’я та копію його на ім’я генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва.

У протесті осмілився зрівняти режими утримання та норму їжі у німецьких концтаборах з Вашими, радянськими, та нормою їжі сторожових псів – ст.орожовий пес отримує до 1 року:

1. 500 гр. білого хліба
2. 2 яйця
3. 180 гр. цукру
4. 500 гр. молока
5. 20 гр. солі
6. 380 гр. каші
7. З кг. м’яса

(Витяг із журналу «Наука и жизнь» за 1969 р.)

Мене за цей протест направили на комісію до обласної психіятричної лікарні м. Володимира. Комісія визнала здоровим, але фізично замореним. Мене знову помістили в лікарняну камеру і почали годувати — кадебіст Борис Владімірович (прізвища не говорив) сказав, що я їх «позорю» і мене будуть годувати до тих пір, поки я не трісну… По тюрмі «хтось» почав пускати чутки, що я агент КДБ, що я «карпатський жид», який проліз в українську справу. На стінах боксиків у бані появилися гасла: «Тереля — жид», «Тереля — КДБіст». У новому протесті я заявив про травлю — мене почали відкрито тероризувати, погрожувати, що будуть судити, а вкінці майор Золотов сказав, що мене змішають з «мусором».

П’ятого січня 1972 року на мене та Зіновія Красівського було відкрито кримінальні справи: №33 і №34 — слідчі капітан Плєшков та начальник слідчого відділу обласного управління КДБ майор Євсеєв і перекладач старший лейтенант І. А. Сидорчук з управління КДБ-УРСР. Красівського звинувачували за написання збірки віршів «Невільничі плачі» та поеми «Тріюмф сатани». Мене за розповсюдження творів Красівського та написання власної збірки «Гіркота».

Так після суду над С. Караванським у тюрмі почали знову судити українське слово!

Вкінці липня капітан Плєшков сказав, що я подохну на «вечной койке» у Казані… Моя участь, які участь 3. Красівського та Ю. Бєлова були вирішені: Інститутом ім. Сербського у Москві я був визнаний психічно хворим.

(Далі буде)

УКРАЇНСЬКЕ ПАТРІЯРХАЛЬНЕ СВІТОВЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЗАПЛЯНУВАЛО
В МІСЯЦІ БЕРЕЗНІ 1986 РОКУ ПРОВЕСТИ АКЦІЮ В ОБОРОНІ ПРИЗАБУТОГО В’ЯЗНЯ ЗА ПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ – ЙОСИФА ТЕРЕЛЮ!

Слід підкреслити й наголосити, що серед наших українських дисидентів, зокрема тих, що мають відвагу й силу відкрито стати в обороні людських прав, української мови, української духовости, Української Церкви, — В’ячеслав Чорновіл, Данило Шумук, Микола Руденко, Левко Лук’яненко, Марченко, Тихий, Плахотнюк, замордований Василь Стус й багато інших, а серед них залишився забутий українською спільнотою у діяспорі син українського Закарпаття Йосиф Тереля. Як можна забути, недобачити таку винятково й особливо унікальну особистість, як Йосиф Тереля, який є подивугідним і неустрашимим Христовим послідов­ником, активним членом Української Католицької Церкви в Україні, яка зараз перебуває у катакомбах. Тереля с видимим і незаперечним фактом живучости УКЦеркви у сучасних катакомбах. Він має відвагу протиставитись усім силам диявола.

Йосиф Тереля пройшов довгий і тяжкий шлях і під сучасну пору дальше переходить тортури у застінках КҐБ та на засланні суворого режиму тільки за те, що вимагав, згідно з конституцією, свободи віровизнання, свободи прав людини, свободи слова й друку. Іншими словами, Йосиф Тереля не переступив жодного закону конституції. Відомо ж, що Радянський Союз с державою беззаконня. Для того, щоб протиставитись цьому беззаконню, треба мати не тільки непохитну силу волі й сильну віру в Божі правди, але й ласку Божого Провидіння. Непохитна постава в обороні людських прав, в обороні Української Христової Церкви Йосифа Терелі підтверджує, що його Всевишній Господь нагородив своєю ласкою великої витривалости, терпеливости до своїх гнобителів та ласкою Божого всепрощення.

За що ж Йосифа Терелю як на засланні, так і на т.зв. «волі» безперебійно переслідують і тортурують? Він не кидав бомб, нікого не вбив, не підготовляв жодної революції проти видимих окупантів України, нікого не скривдив, але бажав вільно хвалити Триєдиного Господа Бога, ісповідувати Українську Католицьку Церкву і служити своїй громаді й українському народові. Він твердо стояв на становищі, що Україна повинна бути вільною і незалежною державою, у якій вільно мала б розвиватись українська мова, культура й Українська Церква, що, згідно з конституцією, мас право на існування і вільний розвиток. Ці законні переконання Йосифа Терелі не вміщались у беззаконня вождів — душогубців Кремля.

Уявіть собі тільки на одну хвилину, що така могутня потуга, якою є під сучасну пору Радянський Союз, яка диспонує атомовою бомбою, термоядерною зброєю та всякими іншими найновішими винаходами знищування людей, — побоялась безборонної людини з благородно-шляхетними принципами, що нею є Йосиф Тереля. В нього не знайшли жодної зброї, ні жодних вибухових матеріялів, тільки чули слова правди, що є, як виглядає, найбільшою загрозою більшовицької тиранії. Слово правди — це найбільша сила проти сил темряви, насильства і брехні. Тому більшовицькі душогубці усіма своїми силами і засобами — тюрмами з найбільше вишуканими тортурами, засланнями і «психушками» стараються знищити вільне слово правди, задушити вільну думку, які голосить, обстоює і в своєму житті практикує й обороняє Йосиф Тереля.

Йосиф Тереля був і є свідомий всіх наслідків своєї неуступчивої вдачі, але треба його подивляти і цінити, що він ні на хвилину не завагався і не перестав нести слово Христової правди, обороняючи права на існування Української Католицької Церкви. Коли взяти до уваги ситуацію і обставини, у яких виростав і формувався Йосиф Тереля, то після того наш подив стає ще більшим. Бо те, чим він став і чим він зараз далі є, себто неустрашимим послідовником і носієм непоборної Христової Церкви, трудно собі уявити, щоб це могло статись без Божого Провидіння. Ні більше, ні менше у цьому є Божа десниця.

Щоб краще зрозуміти ось цю, нами підкреслену, його подиву гідність, варто навести деякі загально біографічні моменти.

Йосиф Тереля народився у сім’ї комуністів, у 1943 р. і є сином Карпатської України, як це він сам пише у листі до тодішнього голови КДБ Юрія Андропова. (Цей документ друкуємо на іншому місці). Його ж батько в 1949 році зорганізував перший колгосп на Волівеччині. В тому ж самому році він був поранений, як офіційно підкреслювалось, «бандерівською кулею». Мати закінчила Вищу партійну школу при ЦК КП України. «В таких обставинах, — підкреслює Йосиф, — я ріс сліпим і німим». «Одне я дуже любив, — пише Тереля, — ходити з бабусею до церкви».

В іншому місці Тереля пише: «Уперше я відчув ненависть з боку іноземця, до дорослої людини в 9-тій клясі — до закінчення тої кляси залишилося два місяці. Сталося так, що мені сказали, що я «задрипаний гуцул», на що я своєрідно відповів — плюнув в обличчя… Починаючи з 9-тої кляси посьогодні за мною ходить великодержавне гасло: «Не стал на путь ісправлєнія»…

І так поплила доля Йосифа Терелі по застінках КДБ аж досьогодні. Коли Йосифа судили котрийсь вже раз, на суд до Кіровограду прибула його мати і мала нагоду побачити весь кошмар радянського правосуддя. Цього не можна описати, але ще трудніше людині у вільному світі повірити.

Їй надали слово, щоб вона подіяла на сина, а мати сказала: «Волію бачити тебе на ослоні розп’ятим, чим у їх руках живим». Вдумайтесь у ці змістово схоплені слова! Це нечуваний кошмар трагізму, який людство будь-коли переживало.

Ми не можемо мовчати, ми не можемо спокійно сидіти і не кричати — рятуйте людину, невинну людину, людину, що за шляхетні Христові правди, за загальнолюдські права с безборонно кинута на дно людиноненависницького кадебівського беззаконня. Ставаймо в обороні безборонного і призабутого Йосифа Терелі. Не будьмо байдужими до його страждань у руках тиранів!

Приготуймось до заплянованої УПСО спільної березневої акції в обороні Йосифа Терелі!

М. Г.

Друкуємо тільки частину матеріалу з шостого числа «Хроніки Католицької Церкви на Україні», що появилась тут, на Заході. Беремо матеріял з архіву «Сучасности». Всі ці матеріяли с з архіву «Саміздату». Деякі числа «Хроніки…» були надруковані російською мовою. Шосте число «Хроніки» надруковане по-українському. Мову, правопис і стиль залишаємо без змін. «Хроніку Католицької Церкви на Україні» видає «Ініціятивна група захисту прав віруючих Церкви на Україні». Редакція журнала вже мас г своєму розпорядженні й інші числа «Хроніки», але тому в першу чергу бажаємо запізнати наших читачів з цим матеріялом. Інші матеріяли хроніки будуть у чергових числах журнала. Зараз утримуємось від будь-яких коментарів, але порушені питання є прямо подивугідні.

Редакція

23-го квітня в місті Ужгороді відбулася бесіда представників влади із членом Ініціативної групи захисту прав віруючих та Церкви на Україні Йосифом ТЕРЕЛЕЮ; зустріч відбулася у приміщенні ресторану «Едельвейс».

На зустрічі були присутні:

Секретар Президії Верховної Ради УРСР Микола Григорович ХОМЕНКО, науковий співробітник Інституту атеїзму АСН при ЦК КПРС В. БОНДАРЕНКО, секретар обкому партії Закарпатської обл. М. М. СЕМЕНЮК та особа, яка свого імені не назвала, сказавши, що він філолог.

Зауважимо, що ТЕРЕЛЯ протягом тривалого часу на розмови із властями не ішов, рахуючи, що нема про що вести бесіди із тими, хто руйнує віру. В Ужгород Й. ТЕРЕЛЮ заманули якоби в командировку по роботі, а виявилося, що йому була приготована зустріч — розмова точилася понад чотири години.

М. СЕМЕНЮК: Йосип Михайлович, із вами хочуть поговорити товариші із Києва, як ви на це дивитеся?

(Невідомий, що назвав себе «філологом» — надалі будемо писати: філолог)

Філолог: Та це ж наш хлопець, роботяга?

ТЕРЕЛЯ: Помиляєтесь, вашим ніколи не був і не роботяга, а кріпак радянського колгоспу — а потім, я не знаю, з ким я розмовляю?

Філолог: Я працюю філологом у одній із установ Києва, науковим співробітником…

М. СЕМЕНЮК: Та ви сідайте, повечеряємо, що Бог дав, а заразом і порозмовляємо, так воно краще.

ТЕРЕЛЯ: Цікаво знати, відколи це секретарі обкомів на Бога почали покликатися?

М. СЕМЕНЮК: То дурна звичка, ніби пережиток.

Філолог: А тут нічого противного нема — це наше, українське.

ТЕРЕЛЯ: Раз так каже кагебіст, то тоді можна.

Філолог: Ви мене, Йосипе Михайловичу, ображаєте — я ж не кажу, що ви націоналіст.

ТЕРЕЛЯ: Кажіть. Бо я таки націоналіст, а потім, чого то встилатися бути «чекістом»? Он Юліян СЕМЬОНОВ аж з шкіри преться, щоб тільки заслужити похвалу від сталевих дзержинців.

СЕМЕНЮК: Може б ми спершу попоїли, а тоді вже говорили один одному неприємності.

В. БОНДАРЕНКО: Скажіть, якщо це можна – ви вже не голова Групи?

ТЕРЕЛЯ: Можна. Ніби це яка таємниця — ось і ви знаєте, не дивлячись на те, що ми не спілкуємося

М. ХОМЕНКО: Якщо можна, чи не могли б ви нам пояснити свій вихід із Групи?

ТЕРЕЛЯ: Я є членом Ініціятивної групи, які був. тільки не голова. А потім, чого це власті цікавляться справами Церкви, адже, якщо я не помиляюся, ми відокремлені один від одного навіки.

ХОМЕНКО: Ви помиляєтеся, ми всім цікавимося, потрібно ж нам знати, що хоче ваша Група.

Філолог: Вони хочуть самостійної України, ось і дур’ю маються.

ТЕРЕЛЯ: Думаю, что Украина государство самостоятельное с 17-го года, ведь так нас учат в школе, или я ошибаюсь?

Філолог: А чого то ви перейшли на російську мову?

ТЕРЕЛЯ. Из слугами народа лучше говорить на их родном, близком их пониманию языке. Потом у меня своє мнение по отношению к вам, как к филологу.

СЕМЕНЮК: Не потрібно сваритися, тут ділова розмова, а потім, яка різниця, якою мовою розмовляти — ми інтернаціоналісти, чи не так. товариші?

ХОМЕНКО: Ви, Йосип Михайлович, так і не сказали, чого це вас галичани змістили із «поста», невже не виправдав довір’я? Чи використали і кінець?

ТЕРЕЛЯ: У нас демократія, не так, як у КПРС.

БОНДАРЕНКО: Але ви й уїдлива людина, вам важко буде у житті.

СЕМЕНЮК: Давайте їсти, а потім приступимо до розмов.

ТЕРЕЛЯ: І правда, я голодний, потім, із начальниками не часто випадає сидіти поруч та ще й їсти всякі наїдки, яких нема у гастрономі.

Філолог: Я бачу, що ви не такий вже і злий, то тільки зверху.

ТЕРЕЛЯ: Злые бывают собаки, а сверху я обыкновенный крепак… (ТЕРЕЛЯ стал молиться, после чего приступил к еде)

БОНДАРЕНКО: Невже ви, молода людина, і вірите у Бога? Дивно!

ТЕРЕЛЯ: Дивно про такі речі питати, а потім, ми тут не для того, щоб вияснювати, хто в що вірить. То краще приступимо до самої причини даної зустрічі, але перед сим у мене одне питання: яка мета вашої розмови, вірніше, зустрічі?

Філолог: Це ми побачимо в процесі нашої з вами розмови.

ТЕРЕЛЯ: А якщо розмова не вийде?

СЕМЕНЮК: Вийде, ми ж українці, то навіщо нам сваритися.

ХОМЕНКО: Скажіть, будь ласка, ви священик?

ТЕРЕЛЯ: На це питання не буду відповідати.

ХОМЕНКО: А що тут такого? Потім, якщо ви були головою самозваної групки, ви не могли не бути священиком, то як?

ТЕРЕЛЯ: Я вже говорив, що на це відповіді ніякої не дам.

БОНДАРЕНКО: То виходить, що ви священик?

ТЕРЕЛЯ: Ви що, прийшли сюди виясняти хто я? А потім, із «самозванцями» нема чого говорити.

Філолог (роздратовано): Ми виконуємо державну роботу, а з вами прийдеться ще розмовляти не раз, і… не тут.

ТЕРЕЛЯ: А коли це я порозмовляю з вами там? У мене наготована торба, так що до тюрми готовий.

СЕМЕНЮК: Та ніхто вас не збирається арештовувати.

БОНДАРЕНКО: Скажіть, у вас діти, дружина є?

Філолог: Дружина така сама.

ТЕЛЕРЯ: «Філолог» знає все.

ХОМЕНКО: Нам стало відомо, що ви полишили групу, ось ми і вирішили ще раз із вами поговорити, щоб у майбутньому не було гірше. Ви — молода людина, могли б принести користь народові, а ви із ворогами зійшлися, пишете всілякі пасквілі на нашу радянську владу, а за кордоном буржуазія гріє на тому руки.

ТЕРЕЛЯ: Ніхто групи не полишав – я є членом групи. А користь кожний приносить там, де він рахує за потрібне. Ви, ось, знайшли за потрібне служити москалям, вам так краще. А щодо буржуазії, то ваш ЛЕНІН в 20-му р. назвав вас «совбуремцами» — тобто радянська буржуазія. Як бачимо, що «вождь» пролетаріату мав рацію хоч у цьому.

БОНДАРЕНКО: Де це ви вичитали? Я такого не читав.

ТЕРЕЛЯ: Я совєтських інститутів не кінчав, як ви, а про свого «вождя» повинні б знати геть чисто все.

СЕМЕНЮК: Нам передавав прокурор району, що нібито ви згідні написати статтю для преси про свій вихід із групи, ось ви би про все і описали.

ТЕРЕЛЯ: Вам що, так кортить, щоб я написав? Прийде час — напишу, тільки не думаю, що будете мати радість.

Дійсно, у мене була розмова із прокурором Степаном БРАЇЛОЮ, він приїздив у поле, де я працював на колгоспній плантації,— приїздив із пропозицією, щоб я написав покаянного листа, то мені дадуть під грядки город і легшу роботу, але коли я сказав БРАЇЛІ, що я буду дома із дитиною, а дружина піде на роботу, бо із колгоспної зарплати ми вижити не можемо (у середньому мені припадає 60 руських рублів, на що практично жити неможливо) — на що БРАЇЛА відповів, що їм лікарів непотрібно — нехай Олена сидить дома, а ви, ТЕРЕЛЯ, будете працювати у колгоспі і більше ніж 50 руб. ніколи не отримаєте — ми антирадянщикам не будемо допомагати, тут у колгоспі і помреш…

СЕМЕНЮК: Я це виясню, це пряма дискриміна­ція.

ТЕРЕЛЯ: А то БРАЇЛА сам по собі приходив до мене — КГБ його і підіслало. Ви вмієте тільки торгуватися, а до торгу не виходить, то тоді вбиваєте або запроторюєте до тюрми. Все порозмовляли. Оставайтеся здорові.

Філолог: Йосип Михайлович, ви не так зрозуміли. Ми прийшли із конкретним планом щодо долі вашої Церкви, ну сідайте, ще кілька запитань…

ТЕРЕЛЯ: Конкретно — то, що після Нового року власті закрили більше як 30-ть католицьких церков,— там, де люди не прийняли московських батюшок, а ви прийшли вести переговори. Про долю Церкви потрібно розмовляти із українським патріархом ЙОСИПОМ І, а не зі мною.

ХОМЕНКО: СЛІПИЙ втік за кордон, як ми можемо із ним розмовляти? Хай приїде сюди.

ТЕРЕЛЯ: В той час, коли московський уряд вигнав кардинала СЛІПОГО із СРСР, я був у концтаборі, а мій родич сидів із кардиналом у одній камері на десятому лагпункті в «Дубравлазі», що знаходиться у Мордовії, так що як виїздив і що говорив кардинал, мені відомо більше, ніж вам.

Філолог: Як ви дивитися на то, щоб уряд УРСР дозволив вільно, повторюю вільно, діяти, дотримуючись радянського законодавства, вашій Церкві?

ТЕРЕЛЯ: Негативно.

Філолог: Чому? Адже ви самі про це говорили, писали…

ТЕРЕЛЯ: УРСР тільки на папері. Так званий уряд УРСР бездіяльний, ви не всилі захистити Україну навіть від русифікації, а потім, нема гарантій бодай на маленький національний розвій під Москвою – хто нам гарантує свободу? А перетворити Церкву у те, чим є Руська Православна Церква — вам на руку. В даний час УКЦ не є під вашим контролем, ми самі вирішуємо свої питання.

ХОМЕНКО: В такому випадку, що ви хочете особисто і ваш клир?

ТЕРЕЛЯ: Волі.

ХОМЕНКО: Ми же вам даємо волю, чого відмовляєтесь?

ТЕРЕЛЯ: В даний час недоцільно вести будь-які розмови на цю тему. Як УРСР на ділі буде суверенною республікою, тобто ми самі будемо вирішувати без Москви власні проблеми, то тоді все прийде на свої місця. А це можливо лиш тоді, як між Росією та Україною будуть встановлені таможенні кордони, УРСР буде мати власну валюту, військо, яке буде боронити інтереси Нації від московських посягань, і, що найбільш важне, то це, що парламент УРСР не буде складатися тільки із комуністів, яких є значно менше, ніж християн.

ХОМЕНКО: То ви що, хочете самостійної України?!

ТЕРЕЛЯ: То ви трубите, що Україна самостійна. Я говорив і буду говорити, що вона є колонія Москви.

СЕМЕНЮК: Адже ж уряд УРСР дійсно надає волю УКЦ — виходите із підпілля, реєструйтеся; хочете СЛІПОГО, пишіть, нехай іде на Україну, але умова одна: ви мусите проголосити автокефальність УКЦ, те, що ви пориваєте з Римом.

ТЕРЕЛЯ: То це як розуміти, як офіційну умову, чи се лиш балачка?

Філолог: Розумійте як умову; зрозумійте, ми не можемо бути у спілці із Римом — Рим споконвічний ворог України. Згадайте історію.

ТЕРЕЛЯ: У такому випадку Церква не буде католицькою, це перше, а по-друге: історію не завадило б почитати вам, тільки не московську — тут взагалі нема історії… І чого це ви вибрали мене для таких розмов?

БОНДАРЕНКО: Адже це ваших рук провокація із створенням Ініціативної групи захисту прав віруючих та Церкви, ось ви і повинні виступити у пресі, що не бажаєте бути у спілці із Римом. Зрозумійте, так краще буде для віруючих і для Церкви в цілому. Адже з вами розмовляють, вас вкінці вмовляють — подумайте.

ХОМЕНКО: Думайте і, можливо, що ще сьогодні напишете заяву, уряд УРСР підтримає вас у цьому.

ТЕРЕЛЯ: Я один нічого не вартий, Ініціативна група не я один.

ХОМЕНКО: Ви, а ми ще знайдемо людей, але ж ви це починали, вам і карти у руки. Уряд поверне все майно УКЦ, але при умові, що ви виділяєтеся від Риму — згода??!

ТЕРЕЛЯ: Я не правомочний вирішувати такі питання, потім, я мушу слухати то, що мені говорить мій владика. Друге, це то, що такі питання, як легалізація Церкви, вирішується Патріярхом ЙОСИПОМ І СЛІПИМ — ось із ним і розмовляйте.

СЕМЕНЮК: Ви що, хочете вічно у колгоспі працювати? У вас діти, дружина — лікар, а ви в колгоспі, вам не стидно? Думайте, і погоджуйтеся — ми дамо вам квартиру в Ужгороді, друкуємо вашу етнографію, вірші, дружині робота — хоче, нехай іде викладати до університету, адже вона працювала викладачем у Конотопі.

ТЕРЕЛЯ: То се що, торг?

СЕМЕНЮК: Розумійте, як знаєте.

ТЕРЕЛЯ: Шукайте іншого кого, я католик.

Філолог: Ми мали розмову із БУДЗІНСЬКИМ, він не є таким непослідовним, як ви; то хочете легалізації, то ви не хочете.

ТЕРЕЛЯ: Хочу, тільки не тої, що ви даєте.

Філолог: Дивіться, ТЕРЕЛЯ, щоб ви не пошкодували, більше такої нагоди у вас не буде. Ось Олесь Павлович вже на волі, а вам до нього далеко — він друкувався, за нього трубив світ, і то він зрозумів хто є хто.

ТЕРЕЛЯ: То йдіть до Олеся Павловича, нехай вам і пише, благо, у нього рука набита.

ХОМЕНКО: ТЕРЕЛЯ, якщо ви і надалі думаєте продовжувати ту діяльність, яка є ворожа до нашої радянської держави, вас буде позбавлено громадянства СРСР. А тоді як шпигуна і диверсанта покарано — наш уряд може бути і гуманним, але до таких, як ви, ми можемо бути і суворі.

ТЕРЕЛЯ: Дякую. Я вже повторюю, що чекаю тюрми кожної хвилини, відтоді як вийшов на волю. Правда, БРАЇЛА заявив, що на цей раз мене вб’ють.

Філолог: Дурниці, ніхто не збирається вас вбивати. А чого б вам не виїхати до матері в Прагу?

СЕМЕНЮК: Маргарета Іванівна в даний час у Союзі. Приємна і освічена людина, а син націоналіст.

ТЕРЕЛЯ: Мені добре і дома, емігрувати ми не хочемо — хіба б насильно нас вивезли, але щоб вас не трудити, то я сам відмовлюся від совєтського громадянства. А щодо освіти матері, то вона така, як і у вас — партєйна, що в переводі означає: ніякої. Я втомився і тому рахую, що ми один одного зрозуміли. Рахую, що більше нам нема чого зустрічатися.

ХОМЕНКО: А ви не гарячкуйте, ми знаємо, що ви людина гаряча. Сьогодні трохи розмова не вийшла, то ми її продовжимо завтра, згода?

На цьому було закінчено розмову і продовжено на другий день. 24-го квітня.

СЕМЕНЮК: Йосип Михайлович, скажіть, будь ласка, чи виділила селищна рада вам з дружиною участок під городець? І чи допомагають вашій дружині як сільському спеціалістові, за нормами закону вона повинна користуватися пільгами?

ТЕРЕЛЯ: Голова селищної ради сказав, щоб ми ішли до РЕЙГАН А і там нам дадуть землю, я просив одну сотку під город. Потім, нам не потрібно ніяких допомог. Єдине, що ми хочемо, так це те, щоб нам не лізли в душі. Так, на тому тижні старша медсестра лікарні, де працює моя дружина, на профсоюзних зборах заявила дослівно таке:

МАРГОЛІНА: У нас в колективі є лікар, яка вірує в Бога, ходить до церкви, чи можемо ми терпіти у своєму колективі таку особу?

Безперечно, що такі заяви ідуть тільки від КГБ, а не від МАРГОЛІНОЇ особисто.

ХОМЕНКО: Ми це візьмемо до уваги, навіть якщо ми не дійдемо згоди в основному, такі випади потрібно приборкати, це не по-державному. Не думайте, що ми, комуністи, тільки те й робимо, що нищимо церкви та хочемо знищити віру, ні! Основна наша робота, так це — перевиховання і стремління до того, щоб робітник та селянин добре жили.

ТЕРЕЛЯ: Вас послухати, то нема на Україні ні таборів, ні психотюрем, ні бідності — не йде люта русифікація, москаль робить на Україні все, що захоче, а ви, уряд, мовчите. Раз мовчить уряд, то тоді будемо говорити ми — ось для того і створено Хельсінську Ініціативну групу захисту прав віруючих та Церкви на Україні, це означає, що офіційна громадсько-релігійна Хельсінкська група має можливість виступити із високої трибуни ООН. А щодо виховання, то скільки партія комуністів збирається перевиховувати, і чи хоче народ отого «перевиховання»? Того до уваги ніхто не бере.

Підполк. М. ДЗЯМКО: Я Михайловича знаю не один рік, багато неприємностей він нам приніс, але я на нього не в «обиді», як би сказав москаль. То все було, від сьогодні потрібно переходити до якоїсь співпраці всім нам — у нас є тверді відомості, що Китай має таємну спілку з США. І тому потрібно об’єднати всі здорові сили, а не роз’єднуватися, це на руку сіонізмові та сил, що за ним стоять.

Безперечно, що важко забути все те, що було в тюрмах та таборах. Але таки треба все забути і почати все спочатку.

ТЕРЕЛЯ: То виходить, що ми, українці, повинні бути гарматним м’ясом для Москви у її майбутньому конфлікті із Китаєм? А що ми за се маємо: русифікацію та геноцид?! Я особисто проти китайського католика не підніму зброї ніколи. А росіянам нема чого боятися Китаю — для цього потрібно віддати захоплені в китайців їх землі.

ХОМЕНКО: Це набагато серйозніше, ніж ви думаєте, ви ж бачите, що ми йдемо, правда, з однією умовою, на відновлення УКЦ. Є шанс — більше такого не буде. Якщо б уряд ішов на терор проти вашої Церкви, ми б з вами не розмовляли. Вірте, все, що робиться, — це необдумані дії місцевих органів, які провокують ненависть проти влади, тільки так можна рахувати окремі дії окремих керівників.

А щодо Китаю, то ви помиляєтеся: уряд Китаю тримає у тюрмах та таборах виключно всіх католиків. Про це пише навіть західна преса.

Я читав три номери «Хроніки католицької церкви на Україні», що видає Ініціативна група. Багато слушного, але ви таки дещо висвітлюєте досить однобоко, з позицій клирикалів, а на Україні є й атеїсти — потім, оці закиди на «москаля». Не це тепер на часі. Ви прохали уряд про дозвіл на випуск журналу «Бойківщина» в Ужгороді під егідою СПУ, це питання буде розв’язане позитивно — не смійтесь, я даю вам слово комуніста. Щодо пропозиції про автокефалію УКЦ, порадьтеся із своїми вірними та клиром. Я б не радив вам виступати із заявами у західній пресі — це може негативно вплинути на справи Церкви. Для декого на Заході конче потрібний конфлікт, саме між урядом та УКЦ. Заява Ініціативної групи про звільнення певної частини державних злочинців розглядається, і бути цим людям на волі чи ні залежить від вас, адже там і ваші друзі. Якщо ми не підемо один одному на поступки, то що ми тоді за діячі. Потім, ви у гіршому становищі — ми влада, а ви меншість, адже не всі так міркують, як ви, навіть серед ваших однодумців. Всі зачинені церкви за період 83-84 pp. будуть передані вам (католикам) у користування в разі позитивного вирішення даної проблеми. Думайте, але час не чекає. І останнє: в разі ви відкинете пропозицію уряду, мій вам порадунок — їдьте, куди хочете, терпеливість уряду може й спинитися.

М. ДЗЯМКО: В разі якихось неув’язок із місцевими властями — дзвоніть або заходьте до мене, ось до тов. секретаря СЕМЕНЮКА. І не думайте, що вас лякають чи, боронь Боже, попереджають. І ще, я б вам порадив розірвати будь-які зв’язки із БУДЗІНСЬКИМ.

ТЕРЕЛЯ: Краще нам не зустрічатися. І правда, нам потрібно піти на поступки обоюдно, але як це зробити?

Далі розмова носила пустопорожні домагання з боку начальників, щоб ТЕРЕЛЯ дав якусь інформацію щодо о. Григорія БУДЗІНСЬКОГО та інших близьких друзів. На тім і сталося.

*****

секретно

ПОСТАНОВА обласного комітету КП України Закарпатської обл.
і обласної Ради народних депутатів по удосконаленні
методів боротьби з проявами націоналізму та сіонізму

Ужгород, 3-го липня 1984 р.

В останній час західна пропаганда посилила свою антирадянську агітацію та пропаганду. В першу чергу імперіалізм США робить ставку на бандерівське охвістя та підпільну так звану УКЦ. На жаль, парторганізація області вела неефективну боротьбу з проявами буржуазного націоналізму та сіонізму на території обл. Це в рівній мірі відноситься і до антикатолицької пропаганди та бойового атеїстичного виховання молоді в дусі ленінського інтернаціоналізму та вірності Партії. Тільки за останні півроку католицьке підпілля активізувало свої дії в бік так званої легалізації Церкви; під прикриттям віри активісти УКЦ посилили антирадянську агітацію, це використали наші вороги за кордоном. КДБ має інформацію, що бандерівське підпілля під прикриттям нової вивіски Українського Національного Фронту вчинило ряд акцій — наслідки вже обговорювалися на травневому бюро обкому 1981 р. та в жовтні 1982 року. Так, в селі Мужієве Берегівського р-ну 24 травня 81 року терористична банда «Чорного» пустила під укіс військовий ешелон, на платформах якого перевозився радар з Вілокської військової бази; це затримало «польську акцію» на дев’ять місяців. В місті Мукачеве на єврейському цвинтарі під час будівництва було знайдено склад з антирадянською сіоністською літературою та вибуховими тротиловими шашками. Це тільки поодинокі факти активізації бандерівських та сіоністських групок. Бескидська операція 82 року по ліквідації терористично-диверсійної групи в Лавочному та Волівці була доведена не до кінця — бандитська група «Чорного» не була ліквідована повністю; товариші з КДБ на сьогоднішній день так і не розкрили винуватців пограбування двох інкасаторів на території нашої обл., по сьогодні так і не виявлено осіб, що вивезли 10,000 патронів та 99 гранат із військової частини в м. Мукачево — недоліків багато, можна переліковувати ще низку неприємних випадків, але й попри всі явні недоліки КДБ добився і якісних наслідків у своїй роботі — так було ліквідовано члена бандитської групи «Чорного» Бориса Михайла ТЕРЕЛЮ, на жаль, із смертю бандита обірвалася нитка його зв’язків з бандерівським охвістям на території сусідньої обл. В Іршавському p-ні проведено вдалу операцію по ліквідації підпільної католицької та баптистської друкарень, було вилучено до 1,000 примірників клерикальної літератури. Все це вимагає від нас постійної напруги та чітких дій в ліквідації найменших проявів націоналізму та сіонізму на території області, а тому, виходячи із світла рішень 26 з’їзду КПРС, наступних Пленумів ЦК, виступів Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Президії Верховної Ради СРСР товариша К. У. ЧЕРНЕНКА, обком партії КП України та обласна Рада народних депутатів ухвалили:

а) посилити антинаціоналістичну пропаганду в пресі, при сім розкривати всю негативність буржуазного націоналізму та сіонізму, використовуючи розкаяння бувших дисидентів та клерикалів-антирадянщиків;

б) партійна організація зобов’язує облвиконком відкрити при обласній психіатричній лікарні відділення для примусового лікування до вже існуючого — доцільно дві треті активістів УКЦ направляти на примусове лікування, розгляд судових справ над українськими католиками недоцільний; при обласному слідчому ізоляторі виділити приміщення для 250 осіб, що відбуватимуть примусове лікування — підібрати кадри із провірених товаришів медичного обслуговування з числа п’яти лікарів та 60 санітарних працівників;

в) в селах, де позиції УКЦ сильні, потрібно діяти обережно — під час обшуків та затримань не реквізовувати біблій, молитвеників та іншої церковної літератури, що може негативно вплинути на відносини між віруючими та державними органами, по можливості уникати політичного розголосу справ над католиками, доцільно застосовувати по відношенні до членів УКЦ кримінальні засуди, які б дискредитували церкву та її членів, особливо це стосується по відношенні до активу, широко застосовувати розкаяння бувших політ, в’язнів перед населенням області, прилюдно в сільських клубах та міських будинках культури;

г) заборонити недільні богослужіння, мотивуючи літнім періодом, гарячою порою для колгоспів та радгоспів області. До «крикунів» застосовувати адміністративні покарання: штрафи, позбавлення премій, тринадцятих зарплат, влаштування дітей в дитячі ясла, садки та школи-інтернати, до особливо активних застосовувати примусове лікування;

д) до членів католицького активу, що входять до Центрального комітету Українських католиків та членів так званої «Ініціативної групи захисту прав віруючих та Церкви», застосувати права, що викладені в Інструкції № 81 від 28 травня 1984 року.

Копії даної ухвали направити в районні управління КДБ та міліції для ознайомлення.

3-го липня 1984 року

Підписи: БАНДРОВСЬКИЙ ВОЛОЩУК

Хоч місяць березень 1986 р. за плином Українського Патріярхального Світового Об’єднання є присвячений незламному і неустрашимому борцеві за святі Христові правди — Йосифові Терелі, незалежно від цього не забудьмо його згадати у наших молитвах у час свят Різдва Христового. Йосиф Тереля народився в 1943 році, а в 1986 році йому сповниться 43 роки життя. Яка ж це трагедія людини, що з цих 43-х років життя двадцять років прожила у застінках КДБ, засланнях, психушках і дотепер сидить в ув’язненні. Людина, що бажає жити згідно з Божими законами, що не кидала бомб, не підготовляла революції, не робила атентантів на кремлівських і будьяких московсько-комуністичних вожаків. Її тортурують і засуджують драконськими строками, що тут, на Заході, нікому навіть не снилось.

На жаль, це діється у наш час, час, коли найбільше відсталі народи Африки здобувають свою незалежність, одержують свої права, а на нашій землі — У країні з понад тисячною своєю культурою, що є окупована червоною Москвою, проти їх же власної конституції судять і тортурують людину за віру в Бога, за Боже слово, за те, що не бажає вписуватись до режимово московської православної Церкви. Хіба ж це свобода?! Треба тільки радіти, що вже нарешті вільний світ переконався, і то неодноразово, що большевицьким вождям не можна вірити. Все, що вони говорять,— це чиста брехня. Чи коли іде мова про людські права, чи про релігію, чи будь-які спільні домовлення, вони все стараються свого противника обдурити. Від них не можна сподіватися чесности.

Вже сьогодні не є для когось таємницею, що вони почали сильну акцію проти української еміграції, яка постійно і безперебійно розкриває їхні злочини проти різних національностей і невинних людей, а українського народу зокрема.

Тут можна згадати голосну справу Катиня, де були замордовані польські старшини. Штучний голод в Україні в роках 1932-33. Винищення української молодої інтелігенції, ліквідація Української Православної і Католицької Церков, поголовний розгром молодих письменників-шестидесятників і так можна б перелік продовжити. На все це є незаперечні документи. Тут не можна поминути всіх спільних могил на українських землях, у яких більшовики, втікаючи перед наступаючою гітлерівською армією, залишили сотні тисяч замордованої української студентської молоді. Це було у Дрогобичі, Самборі, Львові, Станиславові і т.д., що їх ми були наочними свідками.

Московські вожді виявилися більшими злочинцями за Гітлера. Останньо посилились напади на українську еміграцію і почали знеславлювати українське ім’я. Вони це робили вже давно, але це їмне дуже вдавалося. Проте, останньо запросили собі до помочі відомого єврейського діяча, що займається викриванням воєнних злочинців, постачаючи його відповідними підробленими документами. Правда, більшовикам не зашкодило знайти альянс із Візенталем, якого перед тим вони самі називали «гестапівським агентом». Свого часу, коли Візенталь робив різні необосновані закиди австрійському державному діячеві Крайському, останній йому мав відповісти подібними аргументами і після цього Візенталь замовк. Імперіялістична червона Москва старається всіма засобами задушити вільний дух серед українського народу і бажає з нього зробити покірних рабів, але це їм не завжди вдається.

У ці свята Різдва Христового, коли будемо у наших молитвах згадувати своїх рідних, близьких і знайомих, не забудьмо згадати тих, що караються на засланні, в психушках і в застінках КДБ. Згадаймо зокрема Йосифа Терелю і його дружину Олену з дітьми — Калиною, Мар’яною і Павлом, які не матимуть змоги засісти біля запаленої свічки до спільної свят-вечері та заспівати українських коляд. Вони будуть окремо спільно молитись до Новонародженого Ісуса Христа, щоб дав їм сили витримати диявольські знущання червоної Москви. І ми згадаймо їх у наших молитвах, щоб Всевишній Господь нагородив їх силою витривалости та обтер їх сльози, скоротив їх муки й болі. Йосиф Тереля — це апостол кінця двадцятого сторіччя, що заслуговує на нашу увагу й допомогу. Приготовляймось до місяця березня 1986 p., щоб одностайно стати в його обороні.

Редакція

Католіше Нахріхтен Агентур (Католицька Пресова Агенція) №116, п’ятниця, 20 травня 1983 р.

Український заклик до голови ЦК — допоможіть. Під такою назвою Католицька пресова агенція подала німецькою мовою слідуючі інформації.

Київ, 19 травня (КНА). Один розпачливий крик «допоможіть» сказав голова Ініц. Групи для оборони прав вірних і Церкви, засуджений Йосиф Тереля до президента Центрального Комітету німецьких католиків, проф. д-ра Ганца Маєра. В цьому документі, що тількищо появився на Заході, Тереля скаржиться, що Українська Католицька Церква ще дальше є заборонена на Україні, а її вірні є переслідувані.

Українська Католицька Церква, що є у єдності з Римом, у 1946 році була примусовим способом підкорена московському патріярхові. Всі єпископи, майже весь клир і багато переважаюча частина вірних залишились вірними папі і за це були з того часу переселені, тяжко і часто кровожадно переслідувані. Ініціятивна Група, що крім Терелі складається ще з священиків і одної жінки, що бажає стати монахинею, старається здобути легалізацію і рівні права їх Церкви. В одному Меморандумі до влади Української РСР, що рівночасно появився на Заході, було поставлено один новий пункт програми, у якому домагались, щоб справа Церкви і церковні влаштування були повернені Українській Католицькій Церкві. Рівночасно зобов’язали себе, ця група, «придержуватись всіх законів держави», шанувати і до цього також заставляти вірних. Так звичайно голова Церкви «святіший папа римський» в релігійних справах не може бути під одною «субординацією радянської влади».

В листі до президії ЦК Тереля вирахував численні порушення релігійних свобід в Україні й нарікає, що його Церква ще дальше мусить бути «підземельною Церквою», незважаючи на те, що Радянський Союз є сиґнатором Гельсінкських угод. Рівночасно він остерігає, щоб католики на Заході не повірили у московську пропаганду. «Москва постійно поширює страх за атомну війну. Християни є зобов’язані бути свідомими цієї пропаганди і прийняти з певною дозою критицизму, це підкреслено у листі. З 39 років життя Тереля 10 років відбув у радянських таборах, тюрмах і психіятричних заведеннях. Як він в листі пише до Маєра, що його молодший брат Борис, 10 червня 1982 року був замордований, через це він сам себе поставив під пресію. В грудні 1982 р. він був арештований і в січні поновно опинився в одному психіятричному заведенні. В цю хвилину його доля є невідома. Треба взяти до уваги, ним скомпонований лист без дати був написаний до президії ЦК ще перед арештом Терелі.

(KNA – 300А/83 FS-Voraus)